09 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 917/2188/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І. В.(головуючої), Бенедисюка І. М. та Власова Ю. Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Безуглої Тетяни Григорівни (далі - ФОП Безугла Т.Г.)
на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.02.2025,
додаткове рішення Господарського суду Полтавської області від 18.03.2025 та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2025
за позовом Громадської спілки "Організація колективного управління авторськими і суміжними правами" в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Мьюзік"
до ФОП Безуглої Т. Г.
про стягнення 75 700, 00 грн,
ФОП Безугла Т.Г. 26.06.2025 (через систему "Електронний суд") звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 07.02.2025, додаткове рішення Господарського суду Полтавської області від 18.03.2025 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2025 у цій справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 ГПК України.
Згідно з частинами п'ятою та сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Позов у цій справі було подано у 2024 році, де відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року був визначений у розмірі 3 028, 00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у даній справі є стягнення 75 700, 00 грн за незаконне використання музичного твору, а отже, ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (302 800 грн), а тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.
Так, згідно з рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.02.2025, залишеним без мін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2025, позовні вимоги задоволено у повному обсязі; стягнуто з ФОП Безуглої Т.Г. 75700, 00 грн за незаконне використання музичного твору та 3028, 00 грн судового збору.
Додатковим рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.03.2025, яке також залишене без мін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2025 у цій справі, відшкодовано позивачу 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за рахунок скаржниці.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.
Звертаючись із касаційною скаргою, скаржниця зазначає про необхідність перегляду справи Верховним Судом з посиланням на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки позивач у цій справі масово звертається з іншими аналогічними позовами, проте не враховує необхідність забезпечення належної доказової бази в кожному конкретному випадку, а складає акти та встановлює обставини в односторонньому порядку і в подальшому використовує такі акти в тій частині, яку вважає за необхідне; суди першої та апеляційної інстанції ухвалили оскаржувані рішення всупереч наявній судовій практиці та правових позицій Верховного Суду.
Водночас скаржниця зазначає, що вона позбавлена буде можливості спростувати встановлені оскарженим судовим рішенням обставини при розгляді іншої справи, посилаючись на те, що у цій справі наявна очевидна невідповідність рішення суду апеляційної інстанції матеріалам справи, а саме в матеріалах справи наявні докази, що в закладі громадського харчування "Козацька броварня" здійснювали свою діяльність три суб'єкта господарювання, а до розгляду даної справи було залучено лише ФОП Безуглу Т.Г., тобто позивач, звертаючись з позовною заявою, не залучив до розгляду даної справи інших відповідачів, а суди проігнорували дані обставини.
Разом з тим скаржниця зазначає про те, що справа має виняткове для неї значення, адже в умовах воєнного стану критично важливим є забезпечення належного та безперервного функціонування діяльності суб'єктів господарювання, а безпідставне стягнення коштів суттєво погіршить її матеріальний стан і взагалі може призвести до зупинення підприємницької діяльності, а також становить значний суспільний інтерес, що полягає у необхідності спонукати позивача у справі сумлінно ставитися до зібрання/створення доказів та залучення до справи належних відповідачів, адже суди першої та апеляційної інстанції формально поставилися до процесуальних норм та визначенні належних сторін у справі, що зважаючи на велику кількість подібних справ, створює суперечливу судову практику.
Наведене, на думку скаржника, підпадає під дію підпунктів "а", "б" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Однак скаржниця, вказуючи на фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, не навела обґрунтувань та не надала жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як питання, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права.
При цьому неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права, на які посилається скарник, можуть бути підставою касаційного оскарження судових рішень згідно з положеннями частини другої статті 287 ГПК України, проте не можуть розцінюватись Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої зазначеної норми
Разом з тим, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи щодо неможливості спростування обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням у цій справі при розгляді іншої справи, відхиляються Судом як безпідставні, оскільки на підтвердження вказаних доводів скаржником у скарзі не додано жодних доказів та не обґрунтовано, які саме обставини він буде позбавлений можливості спростувати при розгляді іншої справи (якої саме) та як вони вплинуть на вирішення спору у ній, також такі доводи пов'язані із встановленням судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи за результатами оцінки досліджених ними доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції в силу статті 300 ГПК України, а тому не підтверджують наявність виключних обставин для касаційного перегляду цієї справи.
У свою чергу, надаючи оцінку "винятковості справи", суд досліджує мотиви, відповідно до яких сам учасник справи вважає справу такою, що має для нього виняткове значення. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Проте саме лише посилання скаржниці, наведені у скарзі, на ймовірність настання негативних наслідків у зв'язку зі стягненням коштів згідно з оскаржуваними судовим рішенням, не можуть розцінюватись Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої зазначеної норми.
Що ж до посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес, то вони відхиляються Судом як такі, що не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Разом з тим незгода скаржника із судовим рішенням не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Отже, в касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Безуглої Т.Г. на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.02.2025, додаткове рішення Господарського суду Полтавської області від 18.03.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2025 у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього Кодексу, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись частиною п'ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Безуглої Тетяни Григорівни на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.02.2025, додаткове рішення Господарського суду Полтавської області від 18.03.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.06.2025 зі справи № 917/2188/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов