Постанова від 09.07.2025 по справі 910/17666/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/17666/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши у відкритому судовому касаційні скарги Міністерства юстиції України та ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Демидов В.О.)

від 11.01.2024

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Демидов В.О.)

від 13.02.2024

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді: Руденко М.А., Барсік В.А.)

від 26.03.2025

та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді: Руденко М.А., Барсук М.А.)

від 30.04.2025

у справі №910/17666/23

за позовом ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_3 )

до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державний реєстратор відділу "Центр надання адміністративних послуг та Державної реєстрації" виконавчого комітету Гайсинської міської ради Вінницької області Богачук Віталій Дмитрович, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Нива",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4

про визнання протиправним та скасування наказу, а також про стягнення (витребування) частки в статутному капіталі,

за участю представників учасників справи:

позивача - Радзієвський А.М.

відповідача 1 - Бублик Ю.В.

відповідача 2 - Мишковська Т.М.

третіх осіб - не з'явилися

за участю представників учасників справи:

позивача - Радзієвський А.М.

відповідача 1 - Бублик Ю.В.

відповідача 2 - Мишковська Т.М.

третіх осіб - не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, а також про стягнення (витребування) частки в статутному капіталі.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_3 після вчинення реєстраційної дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 10.07.2023 №1001471070020000603 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведену державним реєстратором відділу "Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації" Виконавчого комітету Гайсинської міської ради Богачуком Віталієм Дмитровичем щодо Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" (ідентифікаційний код юридичної особи 30804475) став одноособовим учасником (власником) СТОВ "Нива" та володів часткою що становить 100% від статутного капіталу, що в грошовому еквіваленті становить - 7400 грн.

Вказана реєстраційна дія була проведена на підставі протоколу загальних зборів №1-05/2023 від 08.06.2023, згідно з пунктами 2.1, 2.2 порядку денного підтверджено чинність рішення зборів учасників, оформленого протоколом загальних зборів учасників №1-2001 від 26.03.2014, відповідно до якого ОСОБА_1 за невиконання (неналежне виконання) обов'язку щодо внесення грошових вкладів до статутного капіталу СТОВ "Нива" у розмірі 740 грн було виключено з числа учасників з 26.03.2014.

Позивач зазначив, що зокрема постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 902/567/21 встановлено, що ОСОБА_1 не оплатив свою частку в статутному капіталі СТОВ "Нива".

В обґрунтування вимог до Міністерства юстиції України позивач вказував, що цим відповідачем протиправно розглянуто подану особою, яка не мала законного інтересу щодо управління СТОВ "Нива", скаргу на дії державного реєстратора щодо реєстрації змін у відомості щодо складу учасників товариства.

Скаржником виступала дружина учасника СТОВ "Нива" ОСОБА_4 , яка оскаржувала реєстраційну дію, проведену 10.07.2023 державним реєстратором відділу "Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації" Виконавчого комітету Гайсинської міської ради Богачуком Віталієм Дмитровичем №1001471070020000603 щодо СТОВ "Нива".

Попри те, що для державної реєстрації заявник подав документи, перелік яких вичерпно визначений частиною п'ятою статті 17 Законом Украйни "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", Міністерство юстиції вказало, що державний реєстратор мав відмовити у проведенні державної реєстрації через відсутність протоколу загальних зборів учасників СТОВ "Нива" від 26.03.2014 № 1-2001, та документ, який підтверджує невнесення ОСОБА_1 вкладу для погашення заборгованості протягом наданого строку.

За результатами розгляду скарги Міністерством юстиції України прийнято рішення про скасування реєстраційних змін у відомості щодо СТОВ "Нива", у результаті яких і всупереч установленим господарськими судами обставинам у корпоративному спорі, стороною у якому був ОСОБА_1 (чоловік заявниці), ОСОБА_1 відновлено у складі учасників СТОВ "Нива".

Цим же рішенням Міністерства юстиції усупереч абз. 18 частини сьомої статті 34 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", не відновлено попереднє становище, яке існувало до проведення незаконної реєстраційної дії відносно відомостей у СТОВ "Нива", натомість значно розширено коло учасників товариства та статутного фонду за рахунок змін, які відбулися пізніше оскаржуваної реєстраційної дії .

У такий спосіб, вказував позивач, Мін'юст не лише протиправно відібрав у позивача частку у статутному капіталі товариства на користь ОСОБА_1 , який грошового вкладу у формування статутного капіталу товариства не вносив, що підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили, але й фактично вніс недостовірні відомості відносно розміру статутного капіталу та розміру часток учасників товариства.

На переконання позивача, скарга ОСОБА_4 підлягала залишенню Міністерством без розгляду, оскільки її подано особою, права якої не порушені державним реєстратором; Міністерство юстиції фактично вирішило спір про право цивільне, внаслідок чого відбулося протиправне втручання державного органу у приватно-правові відносини, тим більше, що захист прав третьої особи, а не скаржника, відбувся усупереч судовому рішенню, яке набрало законної сили, у корпоративному спорі.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі №910/17666/23 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто (витребувано з володіння) зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 частку в статутному капіталі СТОВ "Нива" у розмірі 10%, що складає 740,00 грн. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 3719/5 від 23.10.2023 "Про задоволення скарги", виданий на підставі висновку центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів держаної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 18.09.2023. Зобов'язано Міністерство юстиції України відновити запис стосовно СТОВ "Нива" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців громадських формувань від 10.07.2023 №1001471070020000603 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведену державним реєстратором відділу "Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації" Виконавчого комітету Гайсинської міської ради Богачуком В.Д.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність висновку колегії Міністерства юстиції України про подання для державної реєстрації заявником державному реєстратору документів, необхідних для вчинення реєстрації дії, не у повному обсязі, у зв'язку з чим вважав наявними підстави для визнання протиправним та скасування наказу Мін'юсту №3719/5 від 23.10.2023 "Про задоволення скарги", а скасовані записи - відновленню, оскільки така вимога позивача є похідною від вимоги про скасування наказу.

2.3. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі №910/17666/23 заяву представника ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.

2.4. Вирішуючи питання розподілу понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, заперечення співвідповідачів, суд першої інстанції поклав понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу адвоката на співвідповідачів порівну по 15 000,00 грн на кожного.

2.5. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 залучено до участі у справі № 910/17666/23 правонаступника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 .

2.6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 у справі № 910/17666/23 залишено без змін.

2.7. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого господарського суду про задоволення позову та зазначив, що Мінюст розглянув скаргу особи, яка не є суб'єктом корпоративних прав.

2.8. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2025 у справі №910/17666/23 заяву ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2024, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 у справі №910/17666/23, Міністерство юстиції України звернулось з касаційною скаргою, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову до Міністерства юстиції України про визнання наказу протиправним та зобов'язання відновити запис стосовно СТОВ "Нива" скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити. Також скаржник просить скасувати додаткове рішення місцевого господарського суду в частині покладення на нього обов'язку по відшкодуванню витрат на правничу допомогу та постанову суду апеляційної інстанції в частині залишення його без змін та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.

3.2. Підставами касаційного оскарження Міністерство юстиції України визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Підставою касаційного оскарження Міністерство юстиції України зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, від 10.04.2024 у справі №760/20948/16-ц, від 01.05.2024 у справі №334/9558/15 (де зазначено, що інший з подружжя, який не є формальним учасником товариства, має право на захист своєї частки, якщо корпоративні права були набуті в період шлюбу за рахунок спільного майна, в такому випадку право одного з подружжя трансформується у зобов'язальне право на компенсацію вартості частки, що є формою захисту прав співвласника); від 01.11.2021 у справі №179/130/13-ц (щодо того, що корпоративні права, набуті одним із подружжя під час шлюбу, визнаються об'єктом спільної сумісної власності, це свідчить про наявність правового інтересу у дружини учасника товариства - скаржниці - на момент оскарження реєстраційної дії щодо виключення її чоловіка зі складу учасників), від 16.11.2021 у справі №910/694/21, від 03.04.2024 у справі №916/4093/21, від 16.03.2023 у справі №910/574/22, від 20.05.2019 у справі №826/9046/16 (щодо повноважень Міністерства юстиції України); від 24.01.2019 у справі №910/15944/17, від 19.02.2019 у справі №917/1071/18, від 14.12.2021 у справі №922/676/21 (щодо перевірки реальності, необхідності та розумності витрат на правничу допомогу); від 21.06.2023 у справі №910/2529/22, від 29.10.2018 у справі №826/14749/16, від 15.08.2019 у справі №826/14164/17, від 08.05.2023 у справі №826/15320/17 (щодо права на звернення зі скаргою на дії Міністерства юстиції України).

3.5. Також Міністерство юстиції України, не погоджуючись з додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2025 у справі №910/17666/23, звернулось з касаційною скаргою на неї, якою просить оскаржувану додаткову постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заяви ухвалення додаткового рішення.

3.6. Міністерство юстиції України у касаційній скарзі посилається на незастосування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 18.03.2021 у справі №910/15621/19. Вважає, що судом не встановлено фактичного надання правової допомоги, її обсягу чи зв'язку з конкретними діями в апеляційному провадженні, оскільки позивачем не надано належних та допустимих документів, які б свідчили про понесення витрат на оплату послуг адвоката та відповідали вимогам статей 74, 75, 86 Господарського процесуального кодексу України.

3.7. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 у справі №910/17666/23, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

3.8. ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 07.10.2021 у справі №922/3059/16 (щодо застосування статей 83, 84, 320, 355, 368 Цивільного кодексу України, статей 60, 61 Сімейного кодексу України, статей 63, 66 Господарського кодексу України). При цьому посилається також на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі №6-61цс13 та постанові Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2813/18 (щодо застосування 190 Цивільного кодексу України).

3.9. Крім того, посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме: статей 73, 74, 76, 86 Господарського процесуального кодексу України.

3.10. У відзивах на касаційні скарги позивач проти вимог та доводів касаційних скарг заперечує та зазначає про наявність підстав для закриття провадження, оскільки спірні правовідносини у зазначених скаржниками справах не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається. Також заперечує проти доводів, викладених у касаційній скарзі щодо відшкодування Міністерством юстиції України на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, та зазначив, що суд першої інстанції детально проаналізував надані позивачем докази на обґрунтування зазначених витрат з урахуванням складності справи, обсягу наданих послуг і виконаних робіт.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа №902/567/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , СТОВ "Нива", Державного реєстратора Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області Цимбал Олени Василівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Скутельник Інна Анатоліївна, про визнання недійсними договору міни, акта приймання-передачі частки у статутному капіталі, скасування реєстраційної дії/запису та визначення розміру статутного капіталу і розміру частки його учасника.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 16.02.2023 у справі №902/567/21 у позові відмовлено в повному обсязі.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2023 у справі №902/567/21 рішення Господарського суду Вінницької області від 16.02.2023 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано недійсним договір міни, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що посвідчений приватним нотаріусом Скутельник І.А., за реєстровим №2579 від 23.04.2021. Визнано недійсним акт приймання-передачі частки у статутному капіталі СТОВ "Нива" від 23.04.2021, складений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про передачу прав на частку в статутному капіталі СТОВ "Нива" в розмірі 10%, на підставі якого проведено реєстраційну дію (запис) від 29.04.2021 № 1001471070011000603 державним реєстратором Цимбал О.В. Скасовано в ЄДР від 29.04.2021 № 1001471070011000603: зміни складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи або інформації про засновників, здійснену державним реєстратором Цимбал О.В. В решті позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 25.10.2023 року касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2023 у справі №902/567/21 залишено без змін.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 25.10.2023 у справі №902/567/21 зазначено, що відповідно до установчого договору про створення та діяльність СТОВ "Нива" його засновниками (учасниками) є: 1) ОСОБА_3 ; 2) ОСОБА_6 ; 3) ОСОБА_7 4) ОСОБА_8 ; 5) ОСОБА_9 ; 6) ОСОБА_10 ; 7) ОСОБА_1 ; 8) ОСОБА_11 .

Відповідно до статуту СТОВ "Нива", затвердженого установчими зборами від 23.02.2000 та зареєстрованого районною державною адміністрацією Барського району Вінницької області від 29.02.2000, реєстраційний №43 (далі - статут), статутний фонд товариства створено шляхом внесків від кожного з учасників СТОВ "Нива". Розмір статутного фонду порядок здійснення внесків учасників до статутного фонду визначаються в статті 3 договору (пункт 4.3.1 статуту).

Розмір статутного фонду може бути збільшено або зменшено рішенням зборів учасників (пункт 4.4.1 статуту).

Учасники СТОВ "Нива" мають право, зокрема вийти з товариства з правом одержання своїх часток землі в натурі пропорційно до розміру належних їм земельних часток у земельній ділянці СТОВ "Нива", розпоряджатися своїми земельними частками та/або отримати частину майна СТОВ "Нива" пропорційно розміру частки такого учасника у статутному фонді. Реалізація всіх наведених прав здійснюється у порядку, що встановлюється статтею 4 та статтею 5 установчого договору та положеннями цього статуту (пункт 7.1.4 статуту).

Згідно з пунктом 8.1 статуту вищим органом управління СТОВ "Нива" є збори учасників. Учасники несуть остаточну відповідальність за прийняті рішення щодо діяльності товариства.

До виключної компетенції зборів учасників належать, зокрема затвердження та ухвалення будь-яких змін до цього статуту; затвердження будь-яких змін у статутному фонді і в розмірах часток учасників СТОВ "Нива" у статутному фонді, як і стосовно додаткових внесків учасників товариства до статутного фонду; прийняття до СТОВ "Нива" нових учасників; виключення учасників із СТОВ "Нива"; визначення інших питань, що періодично можуть погоджуватися між учасниками СТОВ "Нива" як такі, що потребують ухвалення зборами учасників, або які відносяться до компетенції зборів учасників за чинним законодавством (пункт 8.3 статуту).

Участь у СТОВ "Нива" може припинятися шляхом: а) виходу учасника СТОВ "Нива" із СТОВ "Нива"; б) виключення учасника СТОВ "Нива" із СТОВ "Нива"; в) ліквідації або реорганізації юридичної особи - учасника СТОВ "Нива", або смерті фізичної особи учасника СТОВ "Нива" (пункт 14.1 статуту).

Учасника СТОВ "Нива" може бути виключено із складу СТОВ "Нива" на підставах, передбачених чинним законодавством України, шляхом одностайного рішення зборів учасників. При цьому такий учасник СТОВ "Нива" (або його представник) участі в голосуванні не бере. При виключенні учасника СТОВ "Нива" із СТОВ "Нива" йому виплачується вартість частини майна СТОВ "Нива", що пропорційна частці такого учасника СТОВ "Нива" у майні СТОВ "Нива", а також належна йому частка прибутку, одержана СТОВ "Нива" у рік виключення учасника СТОВ "Нива" із СТОВ "Нива" до моменту виключення учасника СТОВ "Нива" із СТОВ "Нива". Виплата проводиться після затвердження звіту СТОВ "Нива" за фінансовий рік, в якому учасника СТОВ "Нива" було виключено з товариства (пункт 14.3 статуту).

Відповідно до протоколу зборів учасників СТОВ "Нива" від 26.03.2014 №1-2001 на зборах зареєструвались наступні учасники товариства:

- ОСОБА_3 володіє кількістю голосів - 3 або 30 % відсотків статутного фонду;

- ОСОБА_6 , володіє кількістю голосів - 1 або 10 % відсотків статутного фонду;

- ОСОБА_7 , володіє кількістю голосів - 1 або 10 % відсотків статутного фонду;

- ОСОБА_8 , володіє кількістю голосів - 1 або 10 % відсотків статутного фонду;

- ОСОБА_9 , володіє кількістю голосів - 1 або 10 % відсотків статутного фонду;

- ОСОБА_10 , володіє кількістю голосів - 1 або 10 % відсотків статутного фонду;

- ОСОБА_11 , володіє кількістю голосів - 1 або 10 % відсотків статутного фонду.

За наслідками зборів, зокрема, вирішили: "За невиконання (неналежне виконання) обов'язку щодо внесення грошових вкладів до статутного капіталу СТОВ "Нива" у розмірі 740 грн, що є прямим порушенням як вимог статуту так і установчого договору, за вчинення дій спрямованих проти самого товариства - ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ; паспорт: серія НОМЕР_2 , виданий Барським РВ УМВС України в Вінницькій області 26 березня 1997 року) з 26.03.2014 виключити з СТОВ "Нива" код ЄДРПОУ 30804475. Членство ОСОБА_1 у товаристві припинити.

Неоплачену частку в статутному капіталі СТОВ "Нива" ОСОБА_1 в розмірі 740 грн, тимчасово розділити на користь товариства. Бухгалтерії товариства обліковувати дану частку, як неоплачену…

... Внести зміни у Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо відомостей про СТОВ "Нива" та його учасників, зокрема щодо, зміни складу учасників: звернутись до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію відповідних змін до відомостей про СТОВ "Нива", що містяться в ЄДР, відповідно до рішень цих зборів та на підставі документів, що додаються...

В подальшому позивач, будучи власником 30% статутного капіталу, 02.04.2021 набув прав ще на 60% статутного капіталу, які належали: ОСОБА_6 - 10 % відсотків статутного фонду; ОСОБА_7 - 10% відсотків статутного фонду, ОСОБА_8 - 10 % відсотків статутного фонду, ОСОБА_9 - 10% відсотків статутного фонду, ОСОБА_10 - 10% відсотків статутного фонду та ОСОБА_11 - 10% відсотків статутного фонду, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі до договорів дарування від 04.04.2021 №1, 2, 3, 4, 5 та 6.

Відповідно до витягу з ЄДР станом на 22.04.2021, 04.04.2021 здійснено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, а саме: зміна складу засновників (учасників), проведена приватним нотаріусом Лукашенко В.Б.; і станом на 22.04.2021 перелік засновників (учасників) СТОВ "Нива" були:

- ОСОБА_3 з розміром внеску до статутного фонду 6 660,00 грн;

- ОСОБА_1 з розміром внеску до статутного фонду 740,00 грн.

Розмір статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) становить 7 400,00 грн…

...Суд апеляційної інстанції на підставі встановлених обставин справи, а також досліджених та оцінених доказів, що містяться в матеріалах справи (зокрема, але не виключно, довідки Акціонерного Комерційного Агропромислового Банку "Україна" від 24.03.2000, відповідно до якої СТОВ "Нива" відкрито рахунок і на нього зараховано 2 274, 60 грн; прибуткові касові ордера, видані на імена ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 ; аналіз фінансової звітності СТОВ "Нива" (що міститься у висновку експерта) станом на 31.12.2007, 31.12.2008, 31.12.2009, 31.12.2010 31.12.2011, 31.12.20.12 31.12.20,13 31.12.2014, 31.12.2015, 31.12.2016, 31.12.2017, 31.12.2018, 31.12.2019, 31.12.2020, 31.03.2021,та 31.12.2021 розділу "Власний капітал" рядків "Статутний (пайовий) капітал" та "Неоплачений капітал" рахується сума 0,7 тис грн), з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів, у тому числі первинних документів, які б підтверджували оплату ОСОБА_1 частки в статному капіталі, дійшов висновку, що більш вірогідною є та обставина, що ОСОБА_1 не сплатив свою частку до статутного фонду товариства.

Відтак, частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не мав права у будь-який спосіб відчужувати частку, яку не оплатив, а тому спірні договір міни та похідний від нього акт приймання-передачі частки у статутному капіталі СТОВ "Нива" укладені з недодержанням (у момент вчинення правочинів) вимог, необхідних для чинності таких правочинів, передбачених частинами першою, другою статті 203 Цивільного кодексу України, з огляду на що підлягають визнанню недійсними.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

12.04.2021 СТОВ "Нива" надсилало ОСОБА_1 попередження, в якому повідомляло, що згідно рішення, оформленого протоколом загальних зборів учасників №1-2001 від 26.03.2014, його було виключено зі складу учасників товариства через несплату визначеної установчим договором частки в розмірі 10%, що становить 740 грн. Через те, що рішення загальних зборів учасників №1-2001 від 26.03.2014 не було зареєстровано свого часу в державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, він і надалі продовжуєте формально рахуватися учасником товариства, що не відповідає дійсним обставинам справи так і інтересам як самого товариства, так і іншим учасникам. З метою дотримання вимог частини першої статті 15 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" СТОВ "Нива" попереджало його про необхідність внести протягом 30 днів з дня отримання даного попередження визначену установчим договором частку в статутному капіталі в сумі 740 грн, що становить 10% від загального розміру статутного капіталу. Також його проінформовано, що у випадку не внесення протягом встановленого строку вкладу для погашення заборгованості, виконавчим органом будуть скликані загальні збори для прийняття рішення в порядку, визначеному частиною другою статті 15 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Надсилання вказаного попередження від 12.04.2021 за вих. № 67 на адресу ОСОБА_1 підтверджується описом вкладення у рекомендований лист, фіскальним чеком та накладною Укрпошти №2300001523946.

Згідно з протоколом №1-05/2023 загальних зборів учасників СТОВ "Нива" від 08.06.2023 прийнято зокрема рішення (пункти 2.1, 2.2) про підтвердження чинності рішення зборів учасників, оформленого протоколом загальних зборів учасників №1-2001 від 26.03.2014, відповідно до якого ОСОБА_1 за невиконання (неналежне) виконання обов'язку щодо внесення грошових вкладів до статутного капіталу СТОВ "Нива" у розмірі 740 грн, був виключений з числа учасників з 26.03.2014. Вирішено привести у відповідність відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, шляхом виключення ОСОБА_1 з переліку учасників СТОВ "Нива".

Також вирішено, зважаючи на прийняте рішення з 2-го питання порядку денного, враховуючи приписи пункту 3 частини другої статті 15 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", а також ту обставину, що виключно ОСОБА_3 є діючим одноособовим учасником товариства з метою недопущення зменшення статутного капіталу здійснити перерозподіл неоплаченої частки в розмірі 740,00 грн, що становить 10% протягом 5-ти банківських днів шляхом внесення ним коштів на банківський рахунок товариства. Визначено розмір статутного капіталу товариства у розмірі 7 400,00 грн. Частка учасника ОСОБА_3 становить 7 400,00 грн, що становить 100% статутного капіталу.

Після вчинення реєстраційної дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 10.07.2023 №1001471070020000603 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведену державним реєстратором відділу "Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації" виконавчого комітету Гайсинської міської ради Богачуком Віталієм Дмитровичем щодо СТОВ "Нива", ОСОБА_3 став одноособовим учасником СТОВ "Нива" та володів часткою що становить 100% від статутного капіталу, що в грошовому еквіваленті становить - 7400 грн.

Рішенням №3 СТОВ "Нива" від 11.07.2023 збільшено статутний капітал товариства на 201 000,00 грн.

Рішенням №4 СТОВ "Нива" від 11.08.2023 у зв'язку із внесенням ОСОБА_3 додаткового вкладу до статутного капіталу СТОВ "Нива" в повному обсязі, що підтверджується випискою по особовому рахунку за 10.08.2023, затверджено додатковий вклад єдиного учасника в розмірі 201 000,00 грн. Затверджено збільшений розмір статутного капіталу СТОВ "Нива" на розмір внесеного додаткового вкладу. Після затвердження статутний капітал СТОВ "Нива" становить 208 400,00 грн.

21.08.2023 приватним нотаріусом Яровою Я.М. на підставі договору дарування від 18.08.2023 та акта приймання передачі частки в статутному капіталі СТОВ "Нива" від 18.08.2023, відповідно до яких позивач подарував своєму синові ОСОБА_2 частку в статутному капіталі в розмірі 5 відсотків, що в грошовому еквіваленті становить 10 420,00 грн, проведено реєстраційну дію №1001471070022000603, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи.

18.08.2023 ОСОБА_4 звернулась до Міністерства юстиції України із скаргою, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29.08.2023 за № СК-3381-23, на реєстраційну дію від 10.07.2023 №1001471070020000603 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведену державним реєстратором відділу "Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації" виконавчого комітету Гайсинської міської ради Богачуком Віталієм Дмитровичем щодо СТОВ "Нива".

За результатами розгляду скарги та на підставі висновку Центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 18.09.2023 прийнято наказ Міністерства юстиції України №3719/5 від 23.10.2023 "Про задоволення скарги":

1. Скаргу ОСОБА_4 від 18.08.2023 задовольнити.

2. Визнати вчиненою з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та анулювати реєстраційну дію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 10.07.2023 № 1001471070020000603 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведену державним реєстратором відділу "Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації" Виконавчого комітету Гайсинської міської ради Богачуком Віталієм Дмитровичем щодо СТОВ "Нива" (ідентифікаційний код юридичної особи 30804475).

3. Тимчасово блокувати державному реєстратору відділу "Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації" виконавчого комітету Гайсинської міської ради Богачуку Віталію Дмитровичу доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань строком на 1 (один) місяць.

4. Виконання пункту 2 наказу покласти на Офіс протидії рейдерству.

5. Виконання пункту 3 наказу покласти на Державне підприємство "Національні інформаційні системи".

Мотивуючи прийняття зазначеного висновку, Центральна Колегія Міністерства юстиції України зазначила, що шляхом перевірки відомостей ЄДР щодо товариства колегією встановлено, що підставою для проведення оскаржуваної реєстраційної дії слугував, зокрема, протокол загальних зборів учасників СТОВ "Нива" від 08.06.2023 №1-05/2023, відповідно до якого учасником товариства ОСОБА_3 було прийнято рішення, окрім іншого, про підтвердження чинності рішення зборів учасників, оформленого протоколом загальних зборів учасників №1-2001 від 26.03.2014, про виключення ОСОБА_1 зі складу учасників товариства, а також про його практичну реалізацію шляхом виключення з ЄДР відомостей про нього як учасника товариства та про перерозподіл неоплаченої частки (частини частки) між іншими учасниками, справжність підпису голови збрів на даному протоколі засвідчено приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Вінницької області Мельником Олександром Миколайовичем 27.06.2023 за р. №1758, з використанням спеціальних бланків нотаріальних документів серії НСМ №№ 200140, 200141.

Колегією встановлено, що ані протокол загальних зборів учасників товариства від 26.03.2014 №1-2001, ані документ, який підтверджує невнесення ОСОБА_1 вкладу для погашення заборгованості протягом наданого додаткового строку, державному реєстратору Богачуку В.Д. не подавалися.

Посилаючись на положення пункту 4 частини першої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", колегія дійшла висновку, що державний реєстратор Богачук В.Д. повинен був відмовити у державній реєстрації у зв'язку з поданням документів або відомостей, передбачених законом, не у повному обсязі.

Рішення Міністерства юстиції було практично реалізоване 23.10.2023 на підставі реєстраційної дії № 1001479950023000603, ОСОБА_13 , так наразі у відомостях з ЄДР зазначено наступний перелік засновників СТОВ "Нива": ОСОБА_3 , розмір частки засновника (учасника): 197 980,00; ОСОБА_1 , розмір частки засновника (учасника): 740,00; ОСОБА_2 , розмір частки засновника (учасника): 10 420,00.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає, що Міністерство юстиції України грубо порушило його корпоративні права, свавільно наділивши ОСОБА_1 часткою у статутному капіталі СТОВ "Нива", яка належала йому, а тому оскаржуваний наказ підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а частка в розмірі 740,00 грн витребуванню на його користь з незаконного володіння ОСОБА_1 .

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Касаційна скарга Міністерства юстиції України обґрунтована посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Міністерство юстиції України вважає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, від 10.04.2024 у справі №760/20948/16-ц, від 01.05.2024 у справі №334/9558/15 (де зазначено, що інший з подружжя, який не є формальним учасником товариства, має право на захист своєї частки, якщо корпоративні права були набуті в період шлюбу за рахунок спільного майна, в такому випадку право одного з подружжя трансформується у зобов'язальне право на компенсацію вартості частки, що є формою захисту прав співвласника); від 01.11.2021 у справі №179/130/13-ц (щодо того, що корпоративні права, набуті одним із подружжя під час шлюбу, визнаються об'єктом спільної сумісної власності, це свідчить про наявність правового інтересу у дружини учасника товариства - скаржниці - на момент оскарження реєстраційної дії щодо виключення її чоловіка зі складу учасників), від 16.11.2021 у справі №910/694/21, від 03.04.2024 у справі №916/4093/21, від 16.03.2023 у справі №910/574/22, від 20.05.2019 у справі №826/9046/16 (щодо повноважень МЮУ); від 24.01.2019 у справі №910/15944/17, від 19.02.2019 у справі №917/1071/18, від 14.12.2021 у справі №922/676/21 (щодо перевірки реальності, необхідності та розумності витрат на правничу допомогу); від 21.06.2023 у справі №910/2529/22, від 29.10.2018 у справі №826/14749/16, від 15.08.2019 у справі №826/14164/17, від 08.05.2023 у справі №826/15320/17 (щодо права на звернення зі скаргою на дії МЮУ).

5.4. Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовано на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу правовідносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі №910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15, від 06.09.2017 у справі №910/3040/16, від 13.09.2017 у справі №923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі №760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах №305/1180/15-ц і №369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах №308/6914/16-ц, №569/1651/16-ц та №372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі №648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц тощо).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

5.5. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступного.

Судами обох інстанцій встановлено, що гр. ОСОБА_4 звернулася до Міністерства Юстиції України із скаргою, у якій в якості підстави наявності у неї разом із чоловіком спільної сумісної власності подружжя на корпоративні права послалася на копію свідоцтва про шлюб, та стверджувала, що ОСОБА_1 під час реєстрації з нею шлюбу згідно з установчим договором про створення та діяльність СТОВ "Нива" увійшов до складу його засновників (учасників ) та набув частку у статутному капіталі, розміром 10%.

Відповідно до частини четвертої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" cкарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації подається у письмовій формі та має містити відомості про прізвище, ім'я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), номер телефону та/або адресу електронної пошти, суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, а також прохання (вимоги) скаржника та дату складення скарги.

Отже Закон покладає на особу, яка звертається зі скаргою, обов'язок навести обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника і таке порушення повинно бути не абстрактним, а пов'язане з тими правами, інформація про які, їх суть та зміст є відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Заявниця вказувала, що 10.07.2023 державним реєстратором проведено реєстраційну дію щодо СТОВ "Нива" з порушенням вимог статті 25, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", внаслідок чого виключено учасника товариства ОСОБА_1 , чим порушено право скаржниці на спільну сумісну власність відносно корпоративних прав СТОВ "Нива".

Відповідно до статті 17 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів може бути здійснений органом державної влади у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Згідно із частинами першою - другою статті 96-1 Цивільного кодексу України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об'єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Корпоративні права не є самостійним предметом цивільного обороту, і в силу цього не можуть бути спільною власністю подружжя, а от наявність чи відсутність в особи корпоративних прав залежить від виконання нею зобов'язань по внесенню вкладу у статутний капітал при заснуванні господарського товариства, або у зв'язку з набуттям частки /акцій /паїв за цивільно-правовим договором з розпорядчим ефектом, чи в інших випадках, встановлених законом.

Отже, за висновком судів попередніх інстанцій заявниця не є носієм корпоративного права, адже факт реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , що підтверджене свідоцтвом про одруження, не є документом, який здатний підтвердити наявність у заявниці корпоративних прав відносно СТОВ "Нива".

Виходячи зі змісту статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр), являє собою єдину державну інформаційну систему, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави.

Основним принципом Єдиного державного реєстру, держателем якого є Міністерство юстиції України, є принцип публічної достовірності, який полягає у тому, що для всіх третіх осіб внесені у реєстр відомості про юридичну особу, включаючи склад учасників та розмір статутного капіталу, розподіл часток у ньому, тощо є правдивими.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості Єдиного державного реєстру про юридичну особу, громадське формування, що не має статусу юридичної особи, та фізичну особу - підприємця вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі:

1) відповідних заяв про державну реєстрацію;

2) документів, що подаються для проведення інших реєстраційних дій;

3) відомостей, отриманих у результаті інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів;

4) повідомлень про виявлення розбіжностей між відомостями про кінцевих бенефіціарних власників та структуру власності клієнта, зокрема про виявлення неповноти, неточностей чи помилок в інформації про кінцевого бенефіціарного власника або структуру власності, що містяться в Єдиному державному реєстрі;

5) інформації від Національного банку України про визнання структури власності юридичної особи, державне регулювання та нагляд за діяльністю якої здійснює Національний банк України, непрозорою (прозорою).

Державна реєстрація проводиться за заявницьким принципом, а порядок проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій здійснюється на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, і включає:

1) заповнення форми заяви про державну реєстрацію - у разі подання документів особисто заявником (за бажанням заявника);

2) прийом документів за описом - у разі подання документів у паперовій формі;

3) виготовлення копій документів в електронній формі - у разі подання документів у паперовій формі;

4) внесення копій документів в електронній формі до Єдиного державного реєстру;

5) перевірку відомостей Єдиного державного реєстру на наявність заборони вчинення реєстраційних дій;

6) перевірку документів на наявність підстав для відмови в державній реєстрації;

7) прийняття рішення про проведення реєстраційної дії - для громадських формувань, символіки та засвідчення факту наявності всеукраїнського статусу громадського об'єднання;

8) проведення реєстраційної дії (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для відмови в державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру;

9) формування та оприлюднення на порталі електронних сервісів або з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг виписки, результатів надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації та установчих документів;

10) видача за бажанням заявника виписки з Єдиного державного реєстру у паперовій формі за результатами проведеної реєстраційної дії (у разі подання заяви про державну реєстрацію у паперовій формі).

Виписка з Єдиного державного реєстру у паперовій формі надається з проставленням підпису та печатки державного реєстратора.

Частиною п'ятою статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" установлено вичерпний перелік документів, які подаються для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю :

1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі;

2) документ про сплату адміністративного збору;

3) один із таких відповідних документів:

а) рішення загальних зборів учасників (рішення єдиного учасника) товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників;

б) рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про виключення учасника з товариства;

в) заява про вступ до товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

г) заява про вихід з товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві;

е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

Заявницький принцип державної реєстрації виключає можливість державному реєстратору оцінювати на відповідність чинному законодавству прийняті органами юридичної особи рішення, навіть тоді, коли такий документ входить у вичерпний перелік документів, подання яких необхідно для вчинення певної реєстраційної дії.

Відповідальність за достовірність таких відомостей, поданих державному реєстратору, несе заявник, а от підстави, з яких державний реєстратор може відмовити у проведенні державної реєстрації, вичерпно установлені у статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Цей перелік розширеному тлумаченню не підлягає, у тому числі Міністерством юстиції України.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у разі якщо під час прийому документів для державної реєстрації або проведення реєстраційних дій у суб'єкта державної реєстрації, державного реєстратора виникає сумнів щодо справжності поданих документів, вони негайно повідомляють про це відповідні правоохоронні органи для вжиття необхідних заходів. Повідомлення правоохоронних органів для вжиття необхідних заходів не є підставою для відмови у державній реєстрації.

З прийнятого відповідачем і оскарженого позивачем рішення судами установлено, що:

воно розглянуто відповідачем за скаргою особи, яка не є суб'єктом корпоративних прав, хоча на їх порушення вона бездоказово посилалася;

відповідач самостійно, усупереч Закону та компетенції, установив, що для державної реєстрації змін у відомості щодо юридичної особи, у тому числі виключення зі складу учасників СТОВ "Нива" ОСОБА_1 , заявник при зверненні до державного реєстратора, крім рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства, мав подати інше рішення, оформлене протоколом загальних зборів учасників товариства від 26.03.2014 № 1/2001; також документ, який підтверджує невнесення ОСОБА_1 вкладу для погашення заборгованості перед товариством протягом наданого йому додаткового строку;

відповідач присвоїв функції суду, вдавшись до перевірки рішення вищого органу СТОВ "Нива" про виключення учасника із товариства, оформленого протоколом № 1-05/2023 від 08.06.2023, на відповідність вимогам Закону України "Про товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю";

у результаті задоволення скарги особи, яка не була суб'єктом корпоративних прав, та визнання незаконної реєстраційної дії від 10.07.2023 №1001471070020000603 та її анулювання, відомості ЄДР відносно складу учасників СТОВ "Нива" втратили ознаку публічної достовірності, адже на момент прийняття відповідачем наказу рішення загальних зборів учасників СТОВ "Нива", оформленого протоколом № 1-05/2023 від 08.06.2023, про виключення ОСОБА_1 не було визнано недійсним у судовому порядку, а також не існувало судового рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю розмірів часток учасників у такому товаристві, включаючи частку 10 %, яка належала ОСОБА_1 .

Суди при вирішенні спору також врахували позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.07.2024 у cправі № 910/8255/23, відповідно до якої рішення органу управління господарського товариства у разі незгоди з його прийняттям підлягає саме судовому оскарженню. Проте, Колегія Мін'юсту фактично здійснила перевірку законності рішення органу управління господарського товариства на предмет його недійсності, що не є її повноваженнями.

5.6. Проаналізувавши зазначені скаржником постанови Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.

Так скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, від 10.04.2024 у справі №760/20948/16-ц, від 01.05.2024 у справі №334/9558/15, де зазначено, що інший з подружжя, який не є формальним учасником товариства, має право на захист своєї частки, якщо корпоративні права були набуті в період шлюбу за рахунок спільного майна, в такому випадку право одного з подружжя трансформується у зобов'язальне право на компенсацію вартості частки, що є формою захисту прав співвласника; від 01.11.2021 у справі №179/130/13-ц щодо того, що корпоративні права, набуті одним із подружжя під час шлюбу, визнаються об'єктом спільної сумісної власності, це свідчить про наявність правового інтересу у дружини учасника товариства - скаржниці - на момент оскарження реєстраційної дії щодо виключення її чоловіка зі складу учасників.

Предметом спору у справі №916/2813/18 було визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі приватного підприємства, укладеного відповідачками. Позовна заява мотивована тим, що позивач не уповноважував відповідачку-1 на розпорядження спільним сумісним майном - статутним капіталом приватного підприємства, яке створено під час перебування з ним у шлюбі на основі їх спільного сумісного майна, зокрема за спільно нажиті кошти подружжя. Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення судів про відмову у задоволенні позову з мотивів, викладених у її постанові, виходила з того, що статтею 69 Сімейного кодексу України передбачено право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Так, дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою, зокрема, уклавши договір про поділ майна, що є у спільній сумісній власності. Якщо об'єктом поділу є нерухоме майно, тоді такий договір укладається у письмовій формі та підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню (частина друга статті 69 Сімейного кодексу України). Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя. Поділ спільного майна може здійснюватися в добровільному порядку за рішенням самого подружжя або в судовому порядку за наявності між ними спору. Добровільний поділ майна подружжя передбачає наявність взаємної волі подружжя на припинення режиму спільної сумісної власності щодо належного їм майна. Оскільки рішенням загальних зборів засновників, оформленим протоколом від 09.01.2013 № 1, збільшено статутний капітал до 30 000 000 грн та розподілено його між засновником приватного підприємства - одним з подружжя та новими учасниками товариства, у тому числі іншим з подружжя, з точки зору норм сімейного законодавства (статті 63 та 64 Сімейного кодексу України) суд дійшов до висновку, що між подружжям таким чином відбувся поділ статутного капіталу приватного підприємства, який до цього перебував у режимі спільного майна подружжя.

У постанові від 10.04.2024 у справі №760/20948/16-ц суди розглянули справу про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, стягнення компенсації половини вартості внесків до статутних капіталів господарських товариств і за зустрічним позовом про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та стягнення коштів. Велика Палата Верховного Суду визнала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, сформульованого у справах № 6-61цс13, № 6-79цс13, №6-38цс15 та зазначила, що уразі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка не внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплатити половину вартості частки члена подружжя у статутному капіталі.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд і у справах №334/9558/15 та № 179/130/13-ц, де вирішувався спір про поділ спільного майна подружжя.

Натомість у справі, що переглядається, спір стосується визнання протиправними та скасування наказу Міністерства юстиції України, де суди перевіряли дотримання Міністерством юстиції при розгляді скарги вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

З огляду на викладене, колегія доходить висновку, що зазначені скаржником справи є не подібними ні за предметом спору, ні за підставою позову, ні за нормативно-правовим регулюванням правовідносин, справі, яка розглядається.

5.7. Також скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №910/694/21, від 03.04.2024 у справі №916/4093/21, від 16.03.2023 у справі №910/574/22, від 20.05.2019 у справі №826/9046/16 щодо повноважень МЮУ; від 21.06.2023 у справі №910/2529/22, від 29.10.2018 у справі №826/14749/16, від 15.08.2019 у справі №826/14164/17, від 08.05.2023 у справі №826/15320/17 щодо права на звернення зі скаргою на дії МЮУ.

У справі №910/694/21 товариство звернулося з позовом до Мін'юсту про скасування наказу. Звертаючись з позовом, товариство посилалося на те, що прийняття відповідачем рішення у формі наказу порушує права позивача як користувача земельної ділянки, оскільки на підставі цього рішення державним реєстратом проведено державну реєстрацію об'єктів нерухомого майна, які фактично знищені та яких не існує як об'єктів матеріального світу, в тому числі на земельній ділянці, що знаходиться в користуванні позивача. Верховний Суд, погоджуючись із висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, дійшов висновку що положення частин шостої, дев'ятої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктів 2, 5, 9, 13 Порядку № 1128 в частині обсягу повноважень Мін'юсту під час розгляду скарг на дії або бездіяльність державних реєстраторів у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: "Під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін'юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об'єктивного розгляду. Встановлення наявності обставин Мін'юстом здійснюється шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у разі необхідності Мін'юст витребовує документи (інформацію). Водночас Мін'юст не наділений повноваженнями вирішувати спір про право".

У справі №916/4093/21 товариство звернулося до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу з підстав, зокрема, прийняття оспорюваного наказу з порушенням пункту 1 частини другої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки за наявності судового спору щодо нерухомого майна Міністерство не мало повноважень на розгляд скарги у сфері державної реєстрації.

Із зазначених Мін'юстом в обґрунтування касаційної скарги постанов слідує, що правовідносини відносно яких виник спір у цих справах, врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" , натомість у справі, що переглядається предмет спору безпосередньо пов'язаний із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", що свідчить про неподібність правовідносин та різне нормативно-правове регулювання. Подібні висновки зроблені Верховним Судом у справі № 920/5971/20.

У справі №910/574/22 позивач звернувся до Мін'юста з позовом про визнання протиправним та скасування наказу, мотивуючи позов тим, що між сторонами наявний судовий спір; наказ був виданий за наявності станом на дату його видачі постановленої судом ухвали про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони усім суб'єктам здійснювати реєстраційні дії; скаргу задоволено за відсутності у позивача порушеного права; порушено порядок розгляду скарги, оскільки Міністерство не повідомило зацікавлених осіб про розгляд скарги. Суди обох інстанцій у задоволенні позову відмовили. Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, визнав передчасними висновки судів щодо належного повідомлення позивача про розгляд скарги.

У справі №826/9046/16 предметом спору було визнання протиправним та скасування наказу. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення адміністративних судів, погодився з висновками щодо того, що Мін'юстом порушено процедуру розгляду скарг у сфері державної реєстрації, що визначена Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, а саме відносно неналежного повідомлення заінтересованих осіб про розгляд скарги та про наявність судового провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстав.

У справі №910/2529/22 заявлялися позовні вимоги про скасування наказу Мін'юста. Верховний Суд, з'ясовуючи право СБУ на звернення до Міністерства зі скаргою на реєстраційні дії, виходив з того, що на СБУ покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань СБУ також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України (стаття 2 Закону "Про СБУ"). Суд дійшов висновків, що дії Департаменту СБУ з подання скарги до Мін'юсту були спрямовані не на захист своїх приватно-правових інтересів, а на захист інтересів держави шляхом реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, що було спрямовано на запобігання протиправних дій особами, щодо яких застосовані персональні санкції.

Тоді як у справі, що переглядається порушення прав заявниці скарги зазначеними підставами не обґрунтовувалися. А судами встановлено, що відповідачем розглянуто скаргу особи, яка не є суб'єктом корпоративних прав, хоча на їх порушення вона посилалася.

У справах №826/14749/16, №826/14164/17, №826/15320/17 позивачі оскаржували відмову Міністерства юстиції у задоволенні скарги у зв'язку з наявністю формальних недоліків при її оформленні. Верховний Суд зазначав, що оскільки скарга подана до комісії в цілому за формою відповідає вимогам закону (викладена письмово, містить обставини, на які скаржник посилається як на підставу своїх вимог, додано до скарги перелік доказів), тому обставини, викладені в скарзі, мали перевірятися вже в ході її розгляду. Це в свою чергу виключає можливість відмови комісії з питань з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації у прийнятті та розгляді скарги по суті, оскільки така скарга по формі відповідає вимогам закону. За таких обставин відмова у прийнятті та розгляді скарги у сфері державної реєстрації у зв'язку з наявністю формальних недоліків при її оформленні, свідчитиме про надмірний формалізм та обмеження особи права на звернення зі скаргою.

Отже наведені скаржником справи не подібні зі справою, що переглядається, з огляду на суттєву відмінність підстав позову, встановлених судами фактичних обставин справи та доказової бази, характеру спірних правовідносин, а тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи. Відмінність судових рішень полягає не в різному застосуванні наведених норм права, а у різних встановлених судами фактичних обставинах справ на підставі поданих сторонами доказів, залежно від яких і прийнято судове рішення. До того ж у справі, що переглядається, відсутні посилання позивача на порушення Міністерством процедури розгляду.

5.8. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, наведена Міністерством юстиції України підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не була належно обґрунтована та не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

З огляду на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася, касаційне провадження в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

5.9. Щодо скарги ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 07.10.2021 у справі №922/3059/16 (щодо застосування статей 83, 84, 320, 355, 368 Цивільного кодексу України, статей 60, 61 Сімейного кодексу України, статей 63, 66 Господарського кодексу України). При цьому посилається також на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі №6-61цс13 та постанові Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2813/18 (щодо застосування 190 Цивільного кодексу України).

У справі №922/3059/16 заявниця в межах справи про банкрутство просила визнати недійсними результати аукціону з продажу майна банкрута у вигляді цілісного майнового комплексу, до складу якого увійшли квартира та 100 % корпоративних прав фермерського господарства. У результаті аукціону був визначений його переможець, з яким ліквідатор боржника уклав договори купівлі-продажу майна, склав та підписав акти приймання-передачі майна. Дружина боржника не погодилася з результатами аукціону та звернулася до суду із заявою про визнання їх недійсними, оскільки: ліквідатор при формуванні ліквідаційної маси не здійснив виділ частки в спільному майні подружжя та здійснив продаж майна (корпоративних прав), на яке не може бути звернено стягнення; текст договору, що укладається на аукціоні, не відповідає тексту, який був укладений з переможцем аукціону; договір купівлі-продажу нерухомого майна нотаріально не посвідчений; договір купівлі-продажу майна на аукціоні укладено з особою, іншою, ніж та, що сплатила внески та вартість майна. Верховний Суд, скасовуючи рішення попередніх судових інстанцій про відмову у задоволенні заяви та приймаючи нове рішення про її задоволення, враховуючи особливості суб'єктного складу членів фермерського господарства, виходив з того, специфіка правового статусу фермерського господарства щодо суб'єктного складу членів фермерського господарства зумовлює неможливість набуття статусу члена господарства юридичними особами та особами, не пов'язаними родинними або сімейними зв'язками з існуючими членами господарства. Більше того, поза межами сімейних/родинних зв'язків такий суб'єкт господарювання існувати не може, адже якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства у порядку, встановленому законом, діяльність фермерського господарства припиняється (пункт 4 частини першої статті 35 Закону України "Про фермерське господарство"). До того ж у зазначеній справі судами встановлено володіння банкрутом корпоративними правами у вигляді частки у статутному (складеному) капіталі ФГ "Любава-2015" у розмірі 2 500,00 грн або 100 % статутного (складеного) капіталу.

Разом з тим у справі, що переглядається, судами встановлено факт не сплати своєї частки до статутного фонду товариства ОСОБА_1 .

Посилання скаржника на постанову від 29.06.2021 у справі №916/2813/18 відхиляються з наведених вище підстав. З тих же підстав колегія суддів відхиляє посилання на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 03.07.2013 у справі №6-61цс13, предметом якого було визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі.

Отже, враховуючи, що Верховний Суд у зазначених скаржником справах взагалі не розглядав вимоги до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу щодо розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, не перевіряв дотримання Міністерством при розгляді скарги вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та Порядку розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, наведені у касаційній скарзі висновки, що містяться у зазначених скаржником постановах Верховного Суду не можуть бути релевантними до справи, що розглядається.

З огляду на викладене, наведена ОСОБА_1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не була належно обґрунтована та не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

З огляду на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася, касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, спрямовані на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням викладеного вище у цій постанові вирішального значення для правильного розгляду цієї справи не мають, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

5.10. Щодо оскарження Міністерством юстиції України додаткового рішення місцевого господарського суду в частині покладення на нього обов'язку по відшкодуванню витрат на правничу допомогу та постанови в частині залишення без змін цього рішення.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України установлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Натомість у частинах п'ятій - сьомій цієї статті Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20).

На підтвердження витрат у сумі 40 000,00 грн, які позивач просив стягнути порівну з відповідачів, представник позивача надав копії: договору про надання правової допомоги №1-11 від 08.11.2023, акт приймання - передачі наданих послуг від 15.01.2024, детальний опис робіт, а також свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ВН №000184 від 18.10.2017 та ордер на надання правничої (правової) допомоги АВ № 110689 виданого адвокату Радзієвському Андрію Миколайовичу.

Судами встановлено, що 08.11.2023 між ОСОБА_3 (клієнт) та Радзієвським Андрієм Миколайовичем (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги № 1-11 (далі - договір).

Згідно з пунктом 1.1 договору адвокат Радзієвський Андрій Миколайович зобов'язується відповідно до умов цього договору надавати ОСОБА_3 професійну правову допомогу, представляти інтереси клієнта та здійснювати захист його прав та свобод та інтересів в судах України (господарський суд міста Києва як суд першої інстанції) у справі за його позовом до Міністерства юстиції України та ОСОБА_1, а клієнт зобов'язується здійснювати оплату наданої правової допомоги в розмірі та порядку, визначеному даним договором.

Пунктом 4.1 договору сторони визначили фіксований розмір гонорару (винагороди) адвоката за надання правової допомоги, підготовку документів, представництво і захист інтересів клієнта під час розгляду справи у судах, не залежно від кількості витраченого адвокатом часу, незалежно від кількості судових засідань та від кількості підготовлених адвокатом документів, у наступних розмірах: у Господарському суді м. Києва - 40 000 (сорока тисяч гривень 00 копійок). В судах наступних інстанцій на підставі укладених додаткових угод до даного договору.

Клієнт зобов'язаний сплатити адвокату гонорар (винагороду) у вказаному розмірі протягом 60 календарних днів з дня винесення судом кожної інстанції судового рішення у справі.

Відповідно до акта прийому-передачі наданих послуг № 1 від 15.01.2024 послуги за яким є аналогічними, які викладені у детальному описі та відповідно до якого адвокатом надано, а клієнтом прийнято правничу допомогу на суму 40 000,00 грн за наступні послуги:

- юридичний аудит документів, наданих клієнтом, що підтверджують набуття ним у власність частки в розмірі 740 грн, що подальшому була перереєстрована Міністерство юстиції України на ОСОБА_1. - 3 год;

- складання та написання позовної заяви від 13.11.2023 (на 16 аркушах) відправлення її на адреси сторін від імені клієнта - 15 год;

- приймання участі в судовому засіданні по розгляду справи, яке відбулося 14.12.2023 року (початок 09:44:42 закінчення 10:28:04 хв.) - 9 год (з яких 44 хв безпосередня участь у судовому засіданні, 8 год 16 хв витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напряму, його очікування);

- складання та написання відповіді на відзив від 18.12 2023 5 аркушів. - 3 год;

- складання та написання Заяви про подання доказів на підставі яких судом встановлюється розмір витрат 11.01.2024 - 30 хв;

- складання та написання додаткових пояснень від 10.01.2024 9 аркушів - 4 год;

- приймання участі в судовому засіданні по розгляду справи яке відбулося 11.01.2024 року (початок 10:37:31 закінчення 13:06:41 - 2 год 23 хв) 10 год (з яких 2 год 23 хв безпосередня участь у судовому засіданні, 7 год 37 хв витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напряму, його очікування);

- складання та написання заяви про ухвалення додаткового рішення у справі від 15.01.2024 - 4 год.

У своїх запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення представник Міністерства юстиції України зазначив, що витрати, а саме - стягнення за фактичну участь у 2 судових засіданнях, не потребували значних затрат часу, тому з огляду на розмір заявленої суми - 40 000,00 грн, категорію складності справи (немайновий спір), представник вважає, що дана сума є неспіврозмірною.

Суди попередніх інстанцій, враховуючи заперечення Міністерства юстиції України, умови договору про надання правової допомоги № 1-11, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, дійшли висновків про покладення витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката на співвідповідачів у розмірі 30 000,00 грн, пропорційно по 15 000,00 грн з кожного.

Тобто судами, з огляду в тому числі і на заперечення Міністерства юстиції України, частково відмовлено позивачеві у відшкодуванні понесених ним витрат на правову допомогу, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат, їх дійсності, необхідності та розумності такого розміру.

У зв'язку із наведеним, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому касаційна скарга не містить самостійно визначеного розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, яку б скаржник вважав би необхідною та співрозмірною.

У зазначених скаржником постановах Верховного Суду у співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями не міститься протилежного правового висновку щодо перевірки реальності, необхідності та розумності витрат на правничу допомогу, а лише наголошується на необхідності суду при вирішенні питання виходити з критерію реальності, пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, розумності їх розміру.

Колегія суддів під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень не виявила порушень судами попередніх інстанцій положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, неправильного застосування норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень, а додатково перевіряти докази з огляду приписи статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права.

Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судами доказів щодо обставин надання послуг професійної правничої допомоги, процесуальних дій, зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Сама лише незгода скаржника з наданою судами оцінкою обставин справи та відповідних доказів не вказує на те, що таку оцінку було проведено з порушенням норм права.

Також колегія суддів звертає увагу, що додаткове рішення в частині покладення витрат на правничу правову допомогу на ОСОБА_1 не оспорюється.

5.11. Щодо оскарження Міністерством юстиції України додаткової постанови.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що Міністерство юстиції України оскаржує додаткову постанову в частині покладення обов'язку відшкодувати витрати, понесені позивачем в суді апеляційної інстанції саме на нього в розмірі 5 000,00 грн.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції позивачем долучено до матеріалів справи копії: договору про надання правової допомоги № 1-04 від 18.04.2024, укладеного між ОСОБА_3 (клієнт) та адвокатом Рідзієвським А.М.; додаткової угоди № 1 від 03.02.2025 до договору про надання правової допомоги № 1-04 від 18.04.2024, якою сторони визначили фіксований розмір гонорар (винагороди) адвоката за надання правової допомоги, підготовку документів, представництво і захист інтересів клієнта під час розгляду справи в апеляційному суді, не залежно від кількості витраченого адвокатом часу, незалежно від кількості судових засідань та від кількості підготовлених адвокатом документів у розмірі 10 000,00 грн; акта приймання-передачі наданих послуг № 1 від 27.03.2025; детального опису наданих ОСОБА_2 адвокатом Радзієвським А.М. послуг і виконаних робіт.

Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку поданим позивачем доказам на обґрунтування понесених ним витрат на відшкодування правничої допомоги, виходив з того, що витрати ОСОБА_3 на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, є обґрунтованими та документально підтвердженими.

Врахувавши, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції відповідає укладеному між позивачем та адвокатом договором та вимогам Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", підтверджений документально, є співмірним часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, з урахуванням предмету позову та складності справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн відповідають критеріям, визначеними у статті 126 Господарського процесуального кодексу України, є розумно необхідними, належно обґрунтованими та документально доведеними, у зв'язку з чим покладаються на відповідачів порівно по 5 000,00 грн.

У зв'язку із наведеним, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому касаційна скарга не містить самостійно визначеного розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, яку б скаржник вважав би необхідною та співрозмірною.

У зазначених скаржником постановах Верховного Суду у співвідношенні з оскаржуваним судовим рішенням не міститься протилежного правового висновку щодо перевірки реальності, необхідності та розумності витрат на правничу допомогу, а лише наголошується на необхідності суду при вирішенні питання виходити з критерію реальності, пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, розумності їх розміру.

Також колегія суддів звертає увагу, що додаткова постанова в частині покладення витрат на правничу правову допомогу на ОСОБА_1 не оспорюється.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Згідно із пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами відповідачів в цій частині.

6.2. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних додаткового рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині, постанови суду апеляційної інстанції в частині перегляду додаткового рішення та додаткової постанови суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційні скарги без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 236, 240, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційними скаргами Міністерства юстиції України та ОСОБА_1 у справі № 910/17666/23 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України в іншій частині залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 в частині перегляду додаткового рішення щодо стягнення з Міністерства юстиції України витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн у справі № 910/17666/23 - без змін.

3. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на додаткову постанову залишити без задоволення, а додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2025 щодо стягнення з Міністерства юстиції України витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн у справі № 910/17666/23 - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко