02 липня 2025 року м. ЧернівціСправа № 911/710/25
Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, за участю секретаря судового засідання Косован А.А., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівельна компанія “Еліт Строй», Київська обл.
до товариства з обмеженою відповідальністю “Ленгор», м. Чернівці
про стягнення заборгованості в сумі 121478,05 грн.
представники сторін:
від позивача - Мкртічян А.А.
від відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівельна компанія “Еліт Строй» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Ленгор» про стягнення заборгованості в сумі 121478,05 грн.
В обгрунтування зазначено, що 21.07.2023 позивач сплатив відповідачу кошти у сумі 95768,00 грн відповідно до замовлення №9 від 07.07.2023 за дверний блок прихованого монтажу у кількості 6 штук, що підтверджується платіжною інструкцією №165 від 21.07.2023.
Відповідно до умов замовлення №9 від 07.07.2023 строк поставки товару становить 10 робочих днів від дати внесення коштів.
Однак, станом на 25.02.2025 відповідач не передав товар позивачу.
Як наслідок, позивач просить стягнути з відповідача попередню оплату (вартість оплаченого, але не поставленого товару) в сумі 95768,00 грн.
Окрім того, за невиконання зобов'язань позивач нарахував відповідачу 4455,18 грн 3% річних, 12639,84 грн інфляційних втрат, 8615,03 грн пені.
28.02.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, у якому просить суд долучити до матеріалів справи платіжну інструкцію №275 від 27.02.2025 про сплату судового збору в сумі 2422,40 грн. та документи, які підтверджують надсилання відповідачу позовної заяви разом із додатками.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.03.2025 матеріали позовної заяви передано за підсудністю до Господарського суду Чернівецької області.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2025 справу №911/710/25 передано на розгляд судді Миронюку С.О.
Ухвалою від 01.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.04.2025.
28.04.2025 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 29.04.2025 задоволено заяву позивача від 28.04.2025 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, відкладено підготовче засідання на 22.05.2025.
Судове засідання 22.05.2025 не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Миронюка С.О., яка тривала з 14.05.2025 по 26.05.2025.
Ухвалою від 27.05.2025 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, призначено підготовче судове засідання на 12.06.2025.
Ухвалою від 12.06.2025 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 02.07.2025.
В судовому засіданні 02.07.2025 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, представник відповідача у судове засідання не з'явився.
В силу приписів ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд зазначає, що у зв'язку з відсутністю у відповідача зареєстрованого електронного кабінету, ухвали по справі №911/710/25 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання надсилались на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
До суду повернулися без вручення адресовані відповідачу поштові відправлення з ухвалами суду з зазначенням причин невручення «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою».
Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Крім того, за змістом статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвали суду у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відтак, враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши думку представника позивача щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
21.07.2023 позивач сплатив відповідачу кошти у сумі 95768,00 грн відповідно до замовлення №9 від 07.07.2023 за дверний блок прихованого монтажу у кількості 6 штук, що підтверджується платіжною інструкцією №165 від 21.07.2023.
Згідно замовлення №9 від 07.07.2023 строк поставки товару становить 10 робочих днів від дати внесення коштів, тобто до 04.08.2023.
Однак, відповідач не передав замовлений та оплачений товар позивачу.
У зв'язку з викладеним, позивачем на адресу відповідача направлено лист № 25 від 24 грудня 2024 в якому зазначено про необхідність повернення коштів за сплачений товар у сумі 95768,00 грн., на який відповідач не відреагував.
Позивачем на адресу відповідача направлено претензію №02 від 07.02.2025 про повернення коштів за дверний блок прихованого монтажу у кількості 6 штук в сумі 95768,00 грн.
Проте, відповідачем не поставлено замовлений товар та не повернуто кошти у розмірі 95768,00 грн.
В підтвердження факту виникнення зобов'язань позивачем також додано податкову накладну №34 від 21.07.2023 на суму 95768,00 грн.
З урахуванням викладеного, оскільки відповідачем не виконано свої зобов'язання щодо поставки товару та не повернуто сплачені кошти, позивач звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача попередню оплату (вартість оплаченого, але не поставленого товару) в сумі 95768,00 грн.
У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).
Згідно частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 статті 642 ЦК України).
Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу (ч. 2 ст. 184 ГК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України).
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України).
Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості (ст. 669 Цивільного кодексу України).
Приписами ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі (Постанова ОП КГС ВС від 18 серпня 2023 року у справі № 927/211/22).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 вказано, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.
Оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов'язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у ч. 1 ст. 655 ЦК України, яка встановлює обов'язок продавця передати товар саме у власність покупця.
Права покупця, який попередньо оплатив товар (або з якого суд стягнув суму попередньої оплати), захищені можливістю вимагати у продавця передати йому цей товар у власність. Інше тлумачення ст. 538 ЦК нівелює зміст норм щодо належного виконання зобов'язання за договором, та щодо розірвання договору (відмови від договору) в передбаченому законом та договором порядку (Постанова ОП КГС ВС від 18 серпня 2023 року у справі № 927/211/22).
21.07.2023 позивач сплатив відповідачу кошти у сумі 95768,00 грн відповідно до замовлення №9 від 07.07.2023 за дверний блок прихованого монтажу у кількості 6 штук, що підтверджується платіжною інструкцією № 165 від 21.07.2023.
З викладеного випливає, що позивач умови договору щодо попередньої оплати товару виконав у повному обсязі.
Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно замовлення №9 від 07.07.2023 строк поставки товару становить 10 робочих днів від дати внесення коштів, тобто до 04.08.2023.
Однак, відповідач не передав замовлений та оплачений товар позивачу.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України).
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2019 у справі №912/2275/17.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).
Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.
Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17.
Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про поставку позивачу товару у визначений строк або про повернення грошових коштів за оплачений і непоставлений товар.
Враховуючи вищевикладені обставини, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджується факт здійснення позивачем попередньої оплати за товар відповідно до замовлення №9 від 07.07.2023, зважаючи, що відповідачем не поставлений товар позивачу, беручи до уваги, що станом на час розгляду справи сума попередньої оплати відповідачем не повернута, суд приходить до висновку про наявність у відповідача заборгованості в сумі 95768,00 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4455,18 грн та інфляційних втрат в сумі 12639,84 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконати ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
В наведеній постанові об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що “сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних та індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч. 2 ст. 625 ЦК право стягнення 3% річних та інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати 3% річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі №918/631/19 зазначено, що за змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Згідно замовлення №9 від 07.07.2023 строк поставки товару становить 10 робочих днів від дати внесення коштів.
21.07.2023 позивач сплатив відповідачу кошти у сумі 95768,00 грн відповідно до замовлення №9 від 07.07.2023 за дверний блок прихованого монтажу у кількості 6 штук, що підтверджується платіжною інструкцією № 165 від 21.07.2023.
Як наслідок, строк виконання обов'язку щодо поставки товару становить до 04.08.2023.
Судом встановлено, що позивач умови договору щодо попередньої оплати товару виконав у повному обсязі, однак, відповідач не передав замовлений та оплачений товар позивачу.
Таким чином, зобов'язання щодо поставки товару по замовленню №9 від 07.07.2023 в розмірі 95768,00 грн є простроченим з 05.08.2023.
Позивачем здійснено нарахування 3% річних в сумі 4455,18 грн та інфляційних втрат в сумі 12639,84 грн за період з 08.08.2023 по 31.12.2024.
За результатами здійсненої перевірки нарахування 3% річних в сумі 4455,18 грн та інфляційних втрат в сумі 12639,84 грн., суд зазначає, що розрахунок позивача є арифметично вірним та таким, що відповідає чинному законодавству, а відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення 8615,03 грн пені, суд зазначає наступне.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі статтею 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Аналіз положень статті 614 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання. Така правова позиція щодо застосування статті 614 Цивільного кодексу України висловлена Верховним Судом України у постанові від 13.02.2013 у справі №6-170цс12, та Верховним Судом у постановах від 14.09.2021 у справі №910/7256/20, від 19.08.2021 у справі №910/11889/20.
Під час розгляду справи відповідачем не доведено наявність обставин, що унеможливили виконання взятих на себе зобов'язань та які є підставою для звільнення його від відповідальності, передбаченої договором.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19).
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).
Пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, суть якого може полягати як в зобов'язанні сплатити гроші (грошове зобов'язання), так і в зобов'язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов'язання).
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).
Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки невиконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №904/5770/18.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом (ч. 2 ст. 551 ЦК України).
Як вбачається з наявного у матеріалах справи розрахунку, позивачем здійснено нарахування пені в сумі 8615,03 грн за період з 08.08.2023 по 07.02.2024.
За результатами здійсненої перевірки нарахування пені в сумі 8615,03 грн., суд зазначає, що розрахунок позивача є арифметично вірним та таким, що відповідає чинному законодавству, а відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правову допомогу в сумі 35000,00 грн., суд зазначає наступне.
Частина 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
26.02.2025 до суду від позивача надійшла позовна заява в якій зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат складається з судового збору та витрат на професійну правову допомогу в сумі 35000,00 грн.
Згідно ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 02.07.2025 позов задоволено.
У судовому засіданні 02.07.2025 представник позивача просив стягнути з відповідача 35000,00 грн витрат на професійну правову допомогу.
Як встановлено судом, 20.12.2024 між адвокатом Асрян А.О. та товариством з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівельна компанія “Еліт Строй» (позивач, замовник) укладено договір про надання правової допомоги №1.
Згідно п. 1.1. договору адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.
Згідно п. 1.2. договору адвокат відповідно до узгоджених Сторонами доручень:
надає Замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього перед фізичними особами, в органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, органах виконавчої служби України, перед приватними виконавцями, а також в загальних, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій, зокрема у цивільних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, у справах окремого та наказного провадження, в кримінальному провадженні, в тому числі оскарження дій та бездіяльності службових та посадових осіб;
представляє Замовника у тому числі, але не виключно, з правом подання заяв та скарг, клопотань, укладання мирової угоди на будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судового рішення, оскарження рішення, постанов і ухвали суду, одержання, рішень, ухвал, виконавчого листа, наказу та пред'явлення його до виконання; підписувати та подавати документи, зокрема заяви, клопотання, відводи, заперечення, скарги, уточнення, пояснення, запити, звернення, повідомлення, докази та інше; вести попередні переговори та узгоджувати процесуальні питання; отримувати документи, в тому числі відповіді, довідки, свідоцтва, витяги, виписки, рішення, ухвали, постанови, заочне рішення тощо, а також їх копії; сплачувати від імені Замовника державне мито, судовий збір та інші необхідні платежі; вчиняти інші дії в інтересах Замовника не передбачених даним Договором.
Замовник зобов'язується: своєчасно забезпечувати Адвоката всім необхідним для виконання доручень, передбачених цим Договором, зокрема, документами та інформацією; оплачувати витрати, в тому числу, судові, що необхідні для виконання доручень; своєчасно оплачувати послуги Адвоката (п. 1.4. договору).
За правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2. договору Замовник сплачує Адвокату винагороду в розмірі визначеною додатком №1 до цього Договору. В ціну Договору не включені фактичні витрати щодо виконання Адвокатом зобов'язань за Договором (п. 3.1.-3.2. договору).
Розмір оплати праці Адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються Сторонами в додатках до цього Договору. За домовленістю Сторін, оплата правової допомоги може здійснюватись також у вигляді передоплати або авансу (п. 4.1.-4.2. договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до виконання Сторонами своїх зобов'язань (п. 2.1. договору).
Відповідно до Протоколу узгодження послуг №1 від 20.12.2024 сторони погодили перелік послуг адвоката в процесуальних діях що надаються замовнику, а саме:
- підготовка та написання претензії;
- підготовка та складення позовної заяви;
- підготовка та складання відповіді на відзив.
Сторони визначили, що розмір витрат на правову допомогу адвоката по договору складає 7000,00 грн за годину роботи адвоката.
26.02.2025 між адвокатом Асрян А.О. та товариством з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівельна компанія “Еліт Строй» підписано Акт приймання-передачі наданих послуг №1, згідно якого, адвокатом були надані замовнику наступні послуги:
- підготовка та написання претензії №02 від 07.02.2025;
- підготовка та складення позовної заяви;
- підготовка та складання відповіді на відзив.
Як вбачається з Акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 26.02.2025 загальний час надання послуг адвоката замовнику становить 5 годин. Загальна вартість послуг адвоката за надані послуги складає 35000,00 грн., з розрахунку 7000,00 грн за годину роботи адвоката.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
За статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник, при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.
За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За змістом статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Статтею 126 ГПК України урегульовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Відповідно до частин 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача,
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Такий обов'язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині.
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою і необхідною.
Основними критеріями визначення та розподілу судових витрат є їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (правові висновки викладені в пункті 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», можуть бути використані судом в якості джерела права.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 № 911/2737/17 висловлено правову позицію, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 викладена правова позиція про те, що з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі “East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 910/9714/22.
У даній справі рішення прийнято на користь позивача, отже, він має право на відшкодування судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу, а позбавлення його такого права буде порушенням положень статей 16, 126, 129 ГПК України.
Судом встановлено, що відповідно до Протоколу узгодження послуг №1 від 20.12.2024 сторони погодили перелік послуг адвоката в процесуальних діях що надаються замовнику, а саме:
- підготовка та написання претензії;
- підготовка та складення позовної заяви;
- підготовка та складання відповіді на відзив.
Сторони визначили, що розмір витрат на правову допомогу адвоката по договору складає 7000,00 грн за годину роботи адвоката.
26.02.2025 між адвокатом Асрян А.О. та товариством з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівельна компанія “Еліт Строй» підписано Акт приймання-передачі наданих послуг №1, згідно якого, адвокатом були надані замовнику наступні послуги:
- підготовка та написання претензії №02 від 07.02.2025;
- підготовка та складення позовної заяви;
- підготовка та складання відповіді на відзив.
Як вбачається з Акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 26.02.2025 загальний час надання послуг адвоката замовнику становить 5 годин. Загальна вартість послуг адвоката за надані послуги складає 35000,00 грн., з розрахунку 7000,00 грн за годину роботи адвоката.
Таким чином, як зазначає позивач, адвокатом надано три види послуг, загальний час надання послуг становить 5 год. на загальну суму 35000,00 грн.
Проте, з акту від 26.02.2025 не вбачається розмежування часу, витраченого на кожну послугу окремо, а тому, як наслідок, суд в рівних частинах розділяє загальний витрачений час надання послуг на кількість видів наданих послуг, отже, на кожну окрему послугу витрачено 1 год. 40 хв., та аналогічно вартість кожної окремої наданої послуги становить 11666,66 грн.
Оцінивши обсяг наданих адвокатом правових послуг позивачу, враховуючи рівень складності справи, суд доходить до висновку, що надані послуги з підготовки та складення позовної заяви є обгрунтованими, а тому, витрати на професійну правничу допомогу у сумі 11666,66 грн доведені та підтверджені належними і допустимими доказами, не є завищеними, є співмірними і пропорційними із складністю справи та такими, що відповідають критерію реальності, необхідності та розумності їх розміру.
Щодо підготовки та написання претензії №02 від 07.02.2025 суд зазначає, що витрати на дану послугу відносяться до досудового врегулювання спору, а не до витрат, пов'язаних з розглядом справи, а тому, в цій частині доводи позивача судом відхиляються.
Окрім того, матеріали справи не містять відповіді на відзив, як наслідок, доводи позивача в цій частині є необгрунтованими та відхиляються судом.
Як наслідок, суд частково задовольняє вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу, та вважає їх обгрунтованими та доведеними на суму 11666,66 грн.
У задоволенні вимог про стягнення 23333,34 грн витрат на правову допомогу суд відмовляє.
Як визначено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Руїз Торіха проти Іспанії» вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
На підставі викладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову, стягнення з відповідача заборгованості в сумі 121478,05 грн. (з яких: 95768,00 грн - основна заборгованість (вартість оплаченого, але не поставленого товару), 4455,18 грн - 3% річних, 12639,84 грн - інфляційні втрати, 8615,03 грн - облікова ставка НБУ), та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 11666,66 грн.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 статті 129 ГПК України покладаються судом на відповідача.
Керуючись ст. 2, 3, 4, 20, 46, 123, 126, 129, 236-238, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Ленгор» (58009, м. Чернівці, вул. Руська, 183-А, код ЄДРПОУ 41479378) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівельна компанія “Еліт Строй» (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Дзержинського, 3, кв. 45, код ЄДРПОУ 40086333) заборгованість в сумі 121478,05 грн. (з яких: 95768,00 грн - основна заборгованість (вартість оплаченого, але не поставленого товару), 4455,18 грн - 3% річних, 12639,84 грн - інфляційні втрати, 8615,03 грн - пеня), судовий збір в сумі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11666,66 грн.
3. У задоволенні вимог про стягнення 23333,34 грн витрат на правову допомогу відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 10.07.2025.
Суддя С.О.Миронюк