65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"10" липня 2025 р. Справа № 916/2687/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф., розглянувши заяву Селянського (фермерського)господарства «БАНАХА» про забезпечення позову за вх.суду№2-1054/25 від 08.07.2025р. по справі №916/2678/25
за позовом Селянського (фермерського)господарства «БАНАХА» (23562, Вінницька область, Тульчинський р-н, село Ярове, вул. Молодіжна, буд. 1А, код ЄДРПОУ 32292599)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОХОЛДИНГ ДІС» (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського Козацтва, 115, оф. 409, код ЄДРПОУ 39945333)
про стягнення 1 239 351,89грн.
Селянське (фермерське)господарство «БАНАХА» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОХОЛДИНГ ДІС» про стягнення 1 239 351,89грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем його зобов'язань за договором купівлі-продажу №20240013 від 15.01.2024р. в частині належної оплати вартості отриманого товару.
Одночасно із позовною заявою Селянським (фермерським)господарством «БАНАХА» подано до суду заяву про забезпечення позову, згідно якої останній просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у розмірі ціни позову - 1 239 351,89 грн., судового збору за подання позовної заяви майнового характеру у розмірі 18590 грн. 28 коп. та судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 514,00 грн., а також 30 000,00 витрат на оплату професійної правничої допомоги, що разом становить 1 289 456,17 грн., які обліковуються на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОХОЛДИНГ ДІС».
При цьому в обґрунтування поданої заяви позивач вказує, що відповідач може ухилятися від виконання своїх обов'язків передбаченим договором купівлі-продажу, так як раніше надавалися лише гарантійні листи (заяви) існує ризик зняття коштів із банківських рахунків з метою уникнення від виконання грошових зобов'язань, що, як наслідок, може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДІНГ ДІС" в межах ціни позову у розмірі 1 239 351,89 грн., судового збору за позовну заяву про стягнення заборгованості - 18590 грн. 28 коп., судового збору за заяву про забезпечення позову - 1 514,00 грн. та 30000,00 грн. витрат на оплату професійної правничої допомоги, може ускладнити чи унеможливити виконання рішення господарського суду.
10.07.2025р. за вх. 21900/25 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОХОЛДИНГ ДІС» надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову, згідно яких останній просить суд в задоволенні заяви Селянського (фермерського)господарства «БАНАХА» про забезпечення позову відмовити з огляду на її необґрунтованість.
Розглянувши заяву Селянського (фермерського)господарства «БАНАХА» про забезпечення позову, господарський суд зазначає наступне.
Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Отже, законодавець дозволяє суду забезпечити існуючий позов не тільки з мотивів неможливості чи ускладнення виконання рішення суду, але й у зв'язку з неможливістю чи ускладненням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктом 2 частини 1 статті 138 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Зі змісту заяви вбачається, що заявник припускає вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання, можливість ускладнення або унеможливлення виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову.
В силу приписів частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Як встановлено судом предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення коштів.
Відповідно до усталеної практики господарських судів, при вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Верховним Судом відзначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (зокрема викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17, від 14.12.2022 у справі №904/1513/22, від 11.01.2024 у справі №916/3599/23 та в низці інших постанов.
При цьому заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі Суд) право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції", від 19 березня 1997 року).
Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.
Суд зазначає, що обрання належного, відповідного до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позовних вимог не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.
Натомість, господарський суд, здійснивши в межах повноважень, визначених процесуальним законом, оцінку розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, а також надавши оцінку долученим заявником до матеріалів позову та заяви доказам, дійшов висновку, що подана заявником заява ґрунтується лише на припущеннях заявника щодо можливого ухилення Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОХОЛДИНГ ДІС» від виконання рішення суду про стягнення заборгованості у разі задоволення позову, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення. При цьому заявник не надав належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76,77 ГПК України, із якими діюче законодавство пов'язує доцільність застосування заходів забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Більш того, суд звертає увагу, що заявником не надано належних та допустимих доказів, якими би підтверджувалися дії відповідача спрямовані на ухилення від виконання майбутнього рішення у даній справі.
Крім цього, суд зазнає, що позивачем не здійснено забезпечення надання доказів або інформації, яка б свідчила, що наразі відповідачем вчиняються дії, направлені на приховування майна, перерахуванням коштів на інші рахунки, вчинення недобросовісних дій, тощо.
Поряд з цим, суд зазначає, що долучена Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОХОЛДИНГ ДІС» до своїх заперечень платіжна інструкція №52 від 09.07.2025 р. про сплату на користь заявника 100 000грн. в рамках виконання зобов'язань за спірним договором, свідчить про зворотнє.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами частини 1 статті 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до частинами 1-3 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Як вбачається із поданої заяви про вжиття заходів забезпечення позову, остання не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить будь-якого документального обґрунтування наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Згідно з ст. 140 ГПК України, залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
З урахуванням вищевикладеного, господарський суд дійшов висновку про відмову Селянському (фермерському) господарству «БАНАХА» у задоволенні заяви про забезпечення позову у зв'язку з недоведеністю обставин, з якими заявник пов'язує та обґрунтовує необхідність забезпечення позову.
Керуючись ст.ст.136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити Селянському (фермерському) господарству «БАНАХА» в задоволені заяви про забезпечення позову за вх.суду№2-1054/25 від 08.07.2025 по справі №916/2687/25
Ухвала набрала законної сили в порядку ст. 234 ГПК України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня набрання законної сили ухвали Господарського суду Одеської області.
Суддя К.Ф. Погребна