79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
10.07.2025 Справа № 914/1165/25
Господарський суд Львівської області у складі судді З.П. Гоменюк, розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України», Київська область, місто Київ в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України», Львівська область, місто Львів
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Санаторій «Київ» Плюс, Київська область, місто Київ
про стягнення заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу у розмірі 14318,70 грн.
Без участі сторін.
ПРОЦЕС.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Санаторій «Київ» Плюс про стягнення заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу за грудень 2024 року у розмірі 14318,70 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2025, справу №914/1165/25 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..
Ухвалою від 15.04.2025 позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали.
28.04.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 28.04.2025) від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№10917/25), у якій зазначено запитувані судом відомості та до якої надано відповідні докази.
Ухвалою від 13.05.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та постановив здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін.
30.05.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 29.05.2025) від представник позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (вх.№2364/25).
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» про збільшення розміру заявлених позовних вимог (вх.№2364/25 від 30.05.2025), суд повідомляє наступне.
Зазначена заява обґрунтована позивачем тим, що на звернувшись до Господарського суду Львівської області із зазначеним позовом позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь борг за надані послуги з розподілу природного газу за грудень 2024 року. Однак, позивач зазначає на тому, що відповідач не здійснює і надалі оплату за отримані послуги позивача за період січень-березень 2025 року. Відтак, позивач у межах цієї заяви просить суд окрім заявленої суми у розмірі 14318,70 грн заборгованості за грудень 2024 року збільшити розмір заявлених позовних вимог на суму 22657,68 грн (7552,56 грн - заборгованість за січень 2025 року, 7552,56 грн - заборгованість за лютий 2025 року, 7552,56 грн - заборгованість за березень 2025 року). Таким чином, загальна заборгованість яку просить позивач стягнути з відповідача на свою користь становить 36976,38 грн.
Зазначене позивач підтверджує долученими до заяви документами: копією акта наданих послуг №7422 від 31.01.2025 на суму 7552,56 грн, копією акта наданих послуг №17284 від 28.02.2025, на суму 7552,56 грн, копією акта наданих послуг, копією акта наданих послуг №28316 від 31.03.2025 на суму 7552,56 грн та копіями рахунків на оплату: №31216 від 03.03.2025, №42882 від 02.04.2025.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться (ч. 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.
Суд зазначає, що під предметом позову слід розуміти певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Оскільки під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково визначених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.
Також вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у справі №911/2139/19 від 03.08.020 року, в якій також зазначено, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п.
Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
Отже, дослідивши зміст поданої заяви, суд констатує, що заява про збільшення розміру заявлених позовних вимог з урахуванням приписів ч. 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України подана протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, підписана уповноваженим представником позивача, до якої долучено нові докази, що не були подані під час звернення позивача у межах заявлених позовних вимог (позовна заява сформована у системі «Електронний суд» 11.04.2025). Одночасно, позивачем при зверненні до Господарського суду Львівської області не зазначалось про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою, що є обов'язковою вимогою ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України при зверненні з позовною заявою. Позивач також не зазначає у тексті позовної заяви щодо існування інших актів акта наданих послуг та рахунків на оплату, що є неправомірним під час зверненням до суду із заявою про збільшення позивних вимог.
Таким чином, суд розцінює заяву позивача про збільшення позовних вимог як таку, що по суті не є збільшенням позовних вимог, а є новою позовною вимогою, яка ґрунтується на інших підставах, охоплює інші періоду нарахування заборгованості з одночасним долученням нових доказів до матеріалів справи, що свідчить про одночасну зміну предмета і підстав позову, а тому може бути заявлена шляхом подання іншого позову.
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що заява позивача про збільшення позовних вимог від 30.05.2025 за вх.№2364/25 не підлягає до задоволення.
Згідно з положеннями частини 1 статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.
10.07.2025 дослідивши наявні у справі докази та викладені у заявах суті спору пояснення, врахувавши, що сторони належним чином повідомлені про розгляд даного спору, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи підписав рішення без його проголошення.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.
Аргументи позивача.
В обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначає про те, що з відповідачем було укладено договір розподілу природнього газу шляхом підписання заяви-приєднання №42FP0105AIQ2-23 від 01.09.2023 до умов договору розподілу природнього газу (для споживача, що не є побутовим) на умовах Типового договору, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2498.
Як повідомляє позивач, відповідач отримав відповідні послуги з постачання природнього газу, однак за них не розрахувався у повному обсязі, внаслідок чого заборгованість споживача за грудень 2024 року складає 14318,70 грн, що підтверджується наданим позивачем до позовної заяви обґрунтованим розрахунком заборгованості, а також долученим до матеріалів справи актом наданих послуг за заявлений період, у якому зазначена вартість наданих послуг на спірну суму заборгованості.
З огляду на вище наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 14318,70 грн заборгованості, що виникла у відповідача перед позивачем за надані послуги з розподілу природного газу за грудень 2024 року.
Аргументи відповідача.
Відповідач проти задоволення позову не заперечив, відзиву на позовну заяву чи заяву про продовження строку на подання відзиву у становлений ухвалою суду від 13.05.2025 року п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали не подав, поважності причин пропуску строку для подання відзиву або заяви про продовження встановленого судом строку для подання відзиву, заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не подав.
18.10.2023 введено в дію положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами «№3200-ІХ від 29.06.2023».
Зазначеним законом внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, згідно із яким осіб, визначених частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, в обов'язковому порядку зобов'язано зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.
Відповідно до частини 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремі підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Згідно з відповіддю №9010887 від 14.04.2025 про наявність зареєстрованого кабінету ЄСІІТС, відповідач має такий кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС від 05.06.2024 року.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронні формі між судами, між судом та учасниками судового процесу і участь учасників судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Пунктом 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Цією ж нормою закону врегульовано, насамперед, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 годин, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З довідки про доставку електронного листа судом вбачається, що відповідач отримав ухвалу від 13.05.2025 про відкриття провадження у своєму електронному кабінеті 19.05.2025 о 20:24.
Таким чином, суд зазначає про те, що ухвала від 13.05.2025 про відкриття провадження вручена відповідачу 20.05.2025, а відтак, останній мав строк для подання відзиву до 04.06.2025 включно.
Окрім того, відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. Додатковим способом інформування про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, місце, дату і час судового засідання, може бути надання інформації з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі з використанням мобільного застосунку Порталу Дія. Програмними засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі мобільного застосунку Порталу Дія, може бути також забезпечено додаткове інформування сторін спору, авторизованих через Єдиний державний веб-портал електронних послуг або через мобільний застосунок Порталу Дія, шляхом відображення в електронній формі судового рішення у справі, виконавчого документа. Інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має бути невідкладно оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України, крім випадків, установлених законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Таким чином, суд зазначає, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд справи у суді та мали можливість, передбачену законом на реалізацію своїх прав та виконання обов'язків.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до чинного законодавства України, враховуючи належне повідомлення сторін про судовий розгляд справи, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та достатність доказів, які містяться у матеріалах справи для вирішення спору, з урахуванням закінчення строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
01.09.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (надалі - Львівська філія ТзОВ «Газорозподільні мережі України», позивач, оператор ГРМ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Санаторій «Київ» Плюс» (надалі - відповідач, споживач) було укладено договір розподілу природного газу шляхом підписання заяви-приєднання №42FP01105AIQ2-23 від 01.09.2023 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) на умовах типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2498. Цей договір укладається на невизначений строк (п. 12.1 договору).
Отже, відповідач приєднався до типового публічного договору розподілу природного газу, текст якого затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2498 від 30.09.2015.
Відповідно до п.1.1. типового договору, цей типовий договір розподілу природного газу (далі - договір) є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об'єкта споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.
Відповідно до положень пункту 1 глави 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ задоговором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.
До встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу, виходячи із річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача відповідно до цього Кодексу, оплата послуг здійснюється за тарифами, встановленими Регулятором для Оператора ГРМ, за фізичний обсяг розподілу природного газу.
Фактичний обсяг використання потужності визначається виходячи із фактичного обсягу споживання природного газу наростаючим підсумком протягом відповідного календарного року.
У випадку якщо річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, нарахування Оператором ГРМ вартості перевищення замовленої потужності не здійснюється.
Тобто укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг з розподілу природного газу.
Відповідно до пп. 8 п. 1 постанови НКРЕ КП від 30.12.2022 №1944 «Про встановлення тарифів на послуги розподілу природнього газу для ТОВ «Газорозподільні мережі України», установлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України», Львівській філії: тариф на послуги розподілу природнього газу - у розмірі 1,69 грн за 1м3 на місяць (без урахування ПДВ), що з врахуванням ПДВ становить 2,028 грн за 1м3 на місяць.
Річна замовлена потужність у 2024 році відповідача складає 84726,04 м3 газу, що підтверджується актом приймання-передачі природнього газу №ЛВ00426510 від 30.09.2023, який підписано сторонами без жодних зауважень.
Таким чином, замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача за 1 місяць 2024 року становить 7060,50 м3 (такий розмір місячної замовленої потужності також зазначено сторонами в акті приймання-передачі природнього газу №ЛВ00426510 від 30.09.2023).
Будь-яких листів, заяв чи заперечень з приводу здійсненого розрахунку від відповідача на адресу позивача не надходило.
Щомісячний платіж за розрахунком Львівської філії ТзОВ «Газорозподільні мережі України» на 2024 рік дорівнює (84726,04 м3 замовлена річна потужність на 2024 рік/12 міс)*1,69грн (тариф без урахування ПДВ) = 7060,50 м3*2,028 грн/м3= 14318,70 грн (з ПДВ).
Відповідно до пункту 2.1. типового договору оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та оплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Згідно з пунктом 3.1. типового договору, споживач має право здійснювати відбір/споживання природного газу з розподільної системи за умови включення його до Реєстру споживачів будь-якого постачальника у періоді фактичного відбору/споживання природного газу, що в установленому Кодексом газотранспортної системи порядку підтверджується оператором газотранспортної системи до початку такого періоду.
Згідно пункту 12.1. договору цей договір укладається на невизначений строк.
Пунктом 12.2 договору передбачено, якщо в установленому порядку регулятором будуть внесені зміни до редакції типового договору розподілу природного газу, оператор ГРМ зобов'язується розмістити повідомлення про такі зміни на сайті та в офіційних друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності, не менше ніж за десять днів до набрання змінами чинності, крім випадків для яких цим договором встановлений інших термін та/або порядок повідомлення про внесення змін.
У разі незгоди споживача зі змінами він має право розірвати цей договір шляхом надсилання письмового повідомлення оператору ГРМ протягом десяти календарних днів з дня, коли він дізнався чи міг дізнатися про внесені до цього договору зміни. Нерозірвання цього договору у вказаний строк та продовження споживання природного газу свідчить про згоду споживча з внесеними до цього договору змінами.
Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Відповідно до п. 6.6. договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Згідно п. 6.8. договору, надання оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.
Львівська філія ТзОВ «Газорозподільні мережі України» надала відповідачу послуги з розподілу природного газу за грудень 2024 року, що підтверджується актом наданих послуг №116304 від 31.12.2024 за заявлений період, у якому зазначена вартість надання послуги - 14318,71 грн.
Вказаний акт про надання послуг, долучений позивачем до матеріалів справи, підписаний повноважними представниками позивача та підписи засвідчені печаткою позивача. Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії ТзОВ «Газорозподільні мережі України» направило на адресу відповідача акт наданих послуг №116304 від 31.12.2024, та акт звірки взаємних розрахунків №6128 (докази містяться у матеріалах справи).
Однак, відповідач їх не підписав, вмотивованої відмови від підписання не надав.
Відповідач отримав послуги, однак, за них не розрахувався у повному обсязі у встановлений строк, внаслідок чого заборгованість споживача за грудень 2024 року складає 14318,70 грн.
Оскільки відповідач не виконав умови договору в частині проведення повної та своєчасної оплати за розподіл природного газу за період грудня 2024 року у розмірі 14318,70 грн., позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із даним позовом та просить суд стягнути з відповідача на свою користь 14318,70 грн основної заборгованості.
Відповідач жодних доказів погашення заборгованості суду не надав.
Суд розглядає справу за наявними матеріалами.
ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є типовий договір з розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) №42FP0105AIQ2-23 від 01.09.2023.
Згідно вказаного договору позивач надає відповідачу (споживачу) послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та оплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Згідно статті 901 Господарського процесуального кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Крім загальних норм цивільного законодавства, правовідносини, які виникли між споживачем та газорозподільною організацією врегульовано Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2494 від 30.09.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №1379/27824 06.11.2015, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2498 від 30.09.2015 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу».
Як передбачено статтею 1 Закону України «Про ринок природного газу», суб'єктами ринку природного газу є оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач.
Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постановою № 2080 від 07.10.2019 внесено зміни до Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015 та Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП №2498 від 30.09.2015, відповідно до яких з 01.01.2020 запроваджено новий порядок розрахунків за послугу з розподілу природного газу, зокрема, змінено принцип визначення величини потужності для споживачів природного газу та здійснено перехід від приєднаної потужності до замовленої, яка розраховується відповідно до вимог Кодексу ГРМ виходячи із об'ємів споживання об'єктів споживачів за попередній газовий рік.
Відповідно до пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу газорозподільних систем (надалі по тексту - Кодексу ГРМ) договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким забезпечується фізична доставка природного газу, належного споживачу, та/або цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи; доступ до газорозподільної системи - право користування потужністю складової (об'єкта) газорозподільної системи в обсязі та на умовах, встановлених у договорі (технічній угоді) про надання відповідних послуг з оператором газорозподільної системи; споживач природного газу (споживач) - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, об'єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.
Згідно з пунктом 3 глави 3 розділу І Кодексу ГРМ для забезпечення цілодобового доступу до газорозподільної системи та можливості розподілу (переміщення) належного споживачу (суміжному суб'єкту ринку природного газу) природного газу ГРМ обов'язковою умовою є наявність фізичного підключення об'єкта споживача (суміжного суб'єкта ринку природного газу) до ГРМ.
Отже, з моменту укладення між споживачем та оператором ГРМ договору розподілу природного газу, за наявності фізичного підключення об'єкта споживача до газорозподільної мережі, оператором ГРМ здійснюється надання споживачу послуг з розподілу природного газу.
Газорозподільна система функціонує за принципом постійної та безперебійної наявності в системі газопостачання природного газу, який переміщується під тиском.
Фактичний розподіл природного газу для потреб споживача здійснюється оператором ГРМ у загальному потоці природного газу від точок його надходження в ГРМ до пунктів призначення споживача (пункт 2 глави 5 розділу VI Кодексу ГРМ).
Відповідно до пункту 1 глави 6 розділу VІ Кодексу ГРМ розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.
Пунктом 2 глави 6 розділу VІ Кодексу ГРМ визначено, що річна замовлена потужність (за замовчуванням) об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою.
У матеріалах справи відсутні звернення відповідача до позивача стосовно зміни потужності на 2024 рік. Відсутні також докази припинення послуги розподілу природного газу, як це передбачено главою 7 розділу VI Кодексу ГРМ. Тому позивач підставно нараховував плату за відповідну послугу у визначений ним період. Станом на 11.04.2025 (дата подання позовної заяви) у відповідача існувала заборгованість за грудень 2024 на суму 14318,70 грн.
Також Кодексом ГРМ передбачено «Порядок розрахунків за договором розподілу природного газу» (глава 6 розділу VI): надання оператором ГРМ послуги споживачу, що не є побутовим, за договором розподілу природного газу підтверджується підписаним між ними актом наданих послуг. Оператор ГРМ до п'ятого числа місяця, наступного за звітним, надсилає споживачу два примірники оригіналу акта наданих послуг за звітний період, підписані уповноваженим представником оператором ГРМ. Споживач протягом двох днів з дня одержання акта наданих послуг зобов'язаний повернути оператору ГРМ один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню в порядку, встановленому законодавством. До вирішення спірних питань сума до сплати за надані послуги з розподілу природного газу ГРМ установлюється відповідно до даних оператора ГРМ.
Відповідно до п. 6.6 типового договору (надалі по тексту рішення - договір) оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Львівська філія ТзОВ «Газорозподільні мережі України» надала відповідачу послуги з розподілу природного газу за грудень 2024 року, що підтверджується актом наданих послуг за заявлений період, у якому зазначена вартість надання послуги помісячно.
Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідач взятих на себе зобов'язань з оплати наданих послуг у повному обсязі у встановлений строк не виконав, внаслідок чого станом на 11.04.2025 (дата подання позовної заяви) у відповідача існувала заборгованість за грудень 2024 на суму 14318,70 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною другою статті 74 Господарського кодексу України передбачено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
З огляду на встановлені судом обставини та надані позивачем докази, суд дійшов висновку про те, що матеріали справи містять належні докази щодо наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу за грудень 2024 року у сумі 14318,70 грн, а відтак, заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача зазначеної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Як передбачено п. 2 ч. 5 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач за звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою, сформованою за допомогою системи «Електронний суд» (документ сформовано 11.04.2025), сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцію №3062 від 18.04.2025 року, тобто із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (3028,00 грн * 0,8 = 2422,40 грн).
З огляду на те, що судом позовні вимоги задоволено повністю, з відповідача підлягає до стягнення 2422,40 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій «Київ» Плюс» (04108, Київська область, місто Київ, проспект Правди, будинок 31а; ідентифікаційний код 05378938) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (79039, Львівська область, місто Львів, вулиця Золота, будинок 42; ідентифікаційний код 45204941) 14318,70 грн заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу за грудень 2024 року та 2422,40 грн витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 10.07.2025.
Суддя Гоменюк З.П.