ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.07.2025Справа № 910/10111/23
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Криворізька енергетична компанія»
до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО»
про стягнення 257 030, 78 грн,
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Севериненко К.Р.
Представники учасників справи:
від позивача: Савченко О.В.;
від відповідача: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Криворізька енергетична компанія» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 4 905 085,78 грн, з яких: 4 648 055,00 грн основний борг, 48 136,02 грн 3% річних, 58 565,49 грн пеня та 150 329,27 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги, з посиланням на підпункт 7.3.1 глави 7.3., підпункт 7.7.4 глави 7.7 Правил ринку, ст. 52 Закону України «Про ринок електричної енергії», ст. 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором про врегулювання небалансів електричної енергії від 14.05.2019, в частині повної та своєчасної оплати електричної енергії.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №910/10111/23 та постановлено її розгляд здійснювати правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.08.2023.
18.07.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та, зокрема, зазначає, що Законом України «Про ринок електричної енергії» встановлено спеціальний алгоритм розрахунків між позивачем та відповідачем, а саме відповідач може здійснювати розрахунок лише виключно з рахунку зі спеціальним режимом використання відповідно до Правил ринку та за наявності коштів, що надійшли від інших учасників ринку, а в зв'язку з наявністю значної заборгованості перед позивачем, відповідач не завжди може вчасно розрахуватись, в тому числі з позивачем. Крім того, вказує, що постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №332 від 25.02.2022 зупинено нарахування штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії, а тому нарахування позивачем пені є неправомірним.
26.07.2023 від позивача надійшла заява про участь його представника в усіх судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції поза приміщенням суду.
Крім цього, позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог та заяву про зменшення позовних вимог, у якій останній просить суд закрити провадження в справі в частині стягнення суми основного боргу в сумі 4 648 055,00 грн, а також стягнути з відповідача 48 136,02 грн 3% річних, 58 565,49 грн пені та 150 329,27 грн інфляційних втрат. Також позивач просить суд повернути судовий збір у розмірі 69 720, 83 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 в задоволені клопотання позивача про участь його представника в усіх судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції поза приміщенням суду відмовлено, з підстав викладених в ухвалі.
10.08.2023 від відповідача надійшли заперечення на заяву про уточнення позовних вимог.
Засідання призначене на 02.08.2023 не відбулося, в зв'язку із перебуванням судді Карабань Я.А. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та підготовче засідання призначено на 19.09.2023.
18.09.2023 від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру 3% річних на 90% та клопотання про зупинення провадження в даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку судових рішень в подібних правовідносинах по справі №910/9216/22 об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
У підготовче засідання 19.09.2023 з'явилися представники сторін, протокольною ухвалою підготовче засідання відкладено на 04.10.2023.
03.10.2023 від представника позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження в справі, в яких представник позивача вказує, що правовідносини в даній справі №910/9216/22 не є подібними, виникли з інших договорів, а тому підстави для зупинення в даній справі відсутні.
У підготовче засідання 04.10.2023 з'явилися представники сторін, протокольною ухвалою судом відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження в даній справі до перегляду в касаційному порядку судових рішень по справі №910/9216/22 об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з огляду на те, що правовідносини в даній справі та справі №910/9216/22 не є подібними, оскільки мають різний предмет спору та підстави позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 зупинено провадження в справі №910/10111/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку судових рішень в подібних правовідносинах по справі №911/1359/22 об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 поновлено провадження в справі №910/10111/23 та підготовче засідання призначено на 18.06.2025.
18.06.2025 від представника відповідача надійшли письмові пояснення.
18.06.2025 від представника позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі позивача.
У підготовче засідання 18.06.2025 з'явився представник відповідача, представник позивача в засідання не з'явився, надав заяву про проведення підготовчого засідання без участі позивача. Протокольною ухвалою суд долучив до матеріалів справи додаткові пояснення відповідача від 17.06.2025, що надійшли до суду 18.06.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 задоволено заяву позивача про закриття провадження в частині та закрито провадження в справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 4 648 055, 00 грн, в зв'язку з відсутністю предмета спору.
Також враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, сторонам надавалось достатньо часу для надання доказів та пояснень по суті спору, окрім того, не було зазначено про неможливості надання доказів чи заявлення клопотань ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/10111/23 до судового розгляду по суті на 02.07.2025.
У судовому засіданні 02.07.2025 представник позивача надала пояснення по суті позовних вимог та позов просила задовольнити, представник відповідача в судове не з'явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином.
Так, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, суд зауважує, що він надавав можливість відповідачу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Враховуючи, що явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач повідомлений про хід розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції в спорі та надання відповідних доказів, приймаючи до уваги, що відповідач є юридичною особою та не обмеженим у виборі представника, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі представника відповідача за наявними матеріалами.
У судовому засіданні 02.07.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Позивач є учасником ринку електричної енергії України, відповідач є оператором системи передачі (далі - ОСП) на якого, зокрема покладені функції адміністратора розрахунків (далі - АР). Згідно з ст. 52 Закону України «Про ринок електричної енергії» адміністратор розрахунків, забезпечує організацію роботи ринку електричної енергії відповідно до цього Закону, Правил ринку та Кодексу комерційного обліку.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії», учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються договори про врегулювання небалансів.
Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України «Про ринок електричної енергії» обов'язковою умовою участі в ринку електричної енергії (крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу) є укладення договору про врегулювання небалансів з оператором системи передачі.
Небаланс електричної енергії - розрахована відповідно до правил ринку для кожного розрахункового періоду різниця між фактичними обсягами відпуску або споживання, імпорту, експорту електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, та обсягами купленої і проданої електричної енергії, зареєстрованими відповідно до правил ринку (п. 46 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Відповідно до ч. 1 ст. 68 Закону України «Про ринок електричної енергії» в Україні функціонує єдиний балансуючий ринок.
За приписами частин 1, 2, 4, 5 статті 70 Закону України «Про ринок електричної енергії» усі учасники ринку, крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу, несуть відповідальність за свої небаланси електричної енергії. З метою врегулювання небалансів з оператором системи передачі учасник ринку має стати стороною, відповідальною за баланс, або передати свою відповідальність іншій стороні, відповідальній за баланс, шляхом входження до балансуючої групи. Електропостачальники є сторонами, відповідальними за баланс своїх споживачів. Сторони, відповідальні за баланс, зобов'язані нести фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії перед оператором системи передачі. Купівля-продаж електричної енергії з метою врегулювання небалансів електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, здійснюється між стороною, відповідальною за баланс, та оператором системи передачі за договором про врегулювання небалансів. Оператор системи передачі врегульовує небаланси електричної енергії із сторонами, відповідальними за баланс, у порядку, визначеному цим Законом та правилами ринку. Врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення стороною, відповідальною за баланс, правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії з оператором системи передачі в обсягах небалансів електричної енергії за цінами небалансів, визначеними відповідно до правил ринку.
Відповідно до п. 1.1.2 глави 1.1., п. 1.11.1 та п. 1.11.8 глави 1.1. розділу І Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307 (далі - Правила ринку), система управління ринком - програмно-інформаційний комплекс, що складається з окремих систем та підсистем, які забезпечують автоматичне управління даними та процесами, а також виконання розрахунків, передбачених цими Правилами, з урахуванням інтеграції з іншими програмно-інформаційними комплексами, які забезпечують необхідні функції. За допомогою системи управління ринком (скорочено - СУР) здійснюється управління всіма процесами, зокрема, виконанням необхідних розрахунків, реєстрацією ринкових даних і результатів. Система управління ринком забезпечує, серед іншого, проведення розрахунків за небаланси електричної енергії. Адміністратор розрахунків надає кожному учаснику ринку через його персональний кабінет доступ до записів даних розрахунків, що створив адміністратор розрахунків щодо цього учасника ринку, відповідно до інструкції з користування системою управління ринком.
Пунктом 1.9.1 глави 1.9 розділу І Правил ринку передбачено, що оператор системи передачі забезпечує функціонування балансуючого ринку, а також здійснює купівлю-продаж небалансів електричної енергії.
Згідно з ч. 72 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» регулятор - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП).
Відповідно до п. 1.1.4 глави 1.1 Правил ринку, ОСП - оператор системи передачі, яким є відповідач; АР - адміністратор розрахунків; СВБ - сторона, відповідальна за баланс, яким є позивач.
14.05.2019 позивач (надалі - СВБ) приєднався до умов договору (ідентифікатор договору № 0213-01024, дата акцептування 14.05.2019) про врегулювання небалансів електричної енергії (надалі - договір) та був долучений до реєстру учасників ринку, що підтверджується повідомленням від відповідача (надалі - ОСП) від 14.05.2019 за вих. №01/17166 (а.с. 13). У вказаному повідомленні зазначено, що зазначений вище договір є публічним та укладається сторонами з урахуванням статті 634 Цивільного кодексу України та розміщений на офіційному сайті НЕК «Укренерго» https://ua.energy/.
Відповідно до пункту 1.1. договору, він є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови врегулювання небалансів електричної енергії СВБ, у тому числі її балансуючої групи. Цей договір є договором приєднання в розумінні статті 634 Цивільного кодексу України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.
Умовами п.10.1. договору визначено, що він може бути змінений ОСП (оператором системи передачі) в односторонньому порядку у разі внесення Регулятором змін до типового договору про врегулювання небалансів електричної енергії, який є додатком 1 до Правил ринку. Договір зі змінами оприлюднюється на веб-сайті ОСП (оператора системи передачі) (п. 10.3. договору).
Судом встановлено, що договірні відносини сторін по договору № 0213-01024 від 14.05.2019 змінено в редакції договорів відповідно до наказів Голови правління НЕК «УКРЕНЕРГО» № 58 від 31.01.2022, № 161 від 21.04.2022, № 176 від 16.05.2022, № 236 від 09.06.2022, № 58 від 27.01.2023.
За змістом п. 1.2. договору, на підставі цього договору сторона, що приєднується, набуває статусу учасника ринку та здійснює свою діяльність у якості СВБ (сторони, відповідальної за баланс).
Пунктом 1.5. договору визначено, що врегулювання небалансів електричної енергії є вчинення СВБ (стороною відповідальною за баланс, яким за договором виступає позивач) правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії та оплати платежів відповідно до Правил ринку.
Відповідно до п. 2.1. договору, вартість небалансів електричної енергії та суми платежів, що передбачені до сплати зі сторони СВБ (сторони, відповідальної за баланс) та ОСП (оператора системи передачі), розраховуються АР (адміністратором розрахунків) для кожного розрахункового періоду доби відповідно до Правил ринку. Оплата платежів відповідно до цього договору здійснюється з урахуванням податків та зборів, передбачених діючим законодавством.
Згідно із п. 2.2. договору порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається Правилами ринку.
Приписами п. 3.1. договору при невиконанні або неналежному виконанні умов цього договору сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором, Правилами ринку, Кодексом системи передачі, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 309, Законом та чинним законодавством України.
Відповідно до п. 3.3 договору ОСП (оператор системи передачі) зобов'язаний виконувати розрахунки обсягу та вартості небалансу електричної енергії та інші розрахунки відповідно до цього договору та Правил ринку.
Пунктом 3.4. договору визначено, що СВБ (сторона, відповідальна за баланс) має право отримувати плату за електричну енергію, продану ОСП (оператором системи передачі) за результатом врегулювання небалансів на ринку електричної енергії та за результатом інших платежів, передбачених Правилами ринку.
Згідно з п. 4.1. договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання умов цього договору сторони несуть одна перед одною відповідальність, передбачену чинним законодавством України.
Відповідно до п. 4.2. договору, у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань після підписання сторонами акту купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів (надалі - акт купівлі-продажу) та сплати інших платежів винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0, 01% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 5.1. договору передбачено, що виставлення рахунків та здійснення платежів щодо оплати вартості небалансів, відбувається відповідно до процедур та графіків, передбачених Правилами ринку, та згідно з умовами цього договору.
СВБ, що є електропостачальником, повинна відкрити в одному з уповноважених банків поточний рахунок із спеціальним режимом використання (далі - поточний рахунок ЕП). Учасник ринку повинен укласти будь-які необхідні угоди з його розрахунковим банком для здійснення платежів у відповідності до процедур та графіків, визначених Правилами ринку (п. 5.2. договору).
Відповідно до п. 5.3. договору, СВБ, у якої виникли зобов'язання перед ОСП щодо оплати за небаланс електричної енергії, вносить плату за електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ОСП, зазначений у реквізитах цього договору.
Подання платіжних документів здійснюється сторонами відповідно до Правил ринку (п.5.6. договору).
Відповідно до п. 5.7. договору, якщо СВБ (сторона, відповідальна за баланс) має заперечення до інформації, яка міститься у платіжному документі, то вона зобов'язана повідомити про це ОСП (оператора системи передачі) не пізніше 12:00 наступного робочого дня після виставлення рахунку. Наявність заперечень не є підставою для створення дебіторської заборгованості перед ОСП та не може бути підставою для обмеження ОСП щодо вимоги платежу фінансової гарантії, що надається СВБ ОСП.
Також згідно з п. 5.9. договору, ОСП надає СВБ у паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП) два примірники акта купівлі-продажу, підписані зі своєї сторони, до 12 числа місяця, наступного за тим, щодо якого його сформовано.
Відповідно до п. 5.10. договору, СВБ протягом двох робочих днів повертає ОСП один примірник підписаного зі своєї сторони акта купівлі-продажу у паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП).
Згідно із п. 9.1. договору останній набирає чинності з дати реєстрації ОСП СВБ відповідно до її заяви-приєднання до цього договору і є чинним до 31 грудня включно року, у якому була надана заява-приєднання. Після реєстрації учасника ринку ОСП зобов'язаний надати такій СВБ витяг з відповідного реєстру.
Якщо жодна зі сторін не звернулася до іншої сторони у строк не менше ніж за 1 місяць до закінчення терміну дії цього договору з ініціативою щодо його розірвання, то цей договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах (п. 9.2. договору).
Так, на виконання умов договору, 30.04.2022 позивачем та відповідачем було підписано акт купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів № ВН/22/04-0213 (а.с. 71), відповідно до якого за період з 01.04.2022 по 30.04.2022:
- СВБ отримала, а ОСП поставив електричну енергію для врегулювання небалансів на загальну суму 12 937 785, 17 грн;
- ОСП отримав, а СВБ поставила електричну енергію для врегулювання небалансів на загальну суму 28 690, 66 грн.
У подальшому, 16.09.2022 сторонами, на підставі оновленої версії даних комерційного обліку, складено акт-коригування № ВР/22/04-0213 до акту купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів № ВН/22/04-0213 від 30.04.2022 (чим підтверджено факт купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів в узгоджених обсягах і вартості), відповідно до якого за період з 01.04.2022 по 30.04.2022:
- різниця між вартістю електричної енергії, що була сплачена позивачем (СВБ) (12 937 785, 17 грн) та вартістю електричної енергії, що підлягала сплаті відповідачу (ОСП) (8 352 796, 89 грн) складає 4 584 988, 28 грн;
- різниця між вартістю електричної енергії, що була сплачена відповідачем (ОСП) (28 690, 66 грн) та вартістю електричної енергії, що підлягала сплаті позивачу (СВБ) (91 757, 38 грн) складає 63 066, 72 грн.
Отже, сума, яка підлягає сплаті відповідачем (СВБ) позивачу (ОСП) за електричну енергію для врегулювання небалансів за зменшення обсягів складає 4 648 055, 00 грн (4 585 658, 35 грн + 63 066, 72 грн).
05.01.2023 позивач листом за вих. № 250 направив відповідачу рахунок-фактуру № 0501202300034 на суму 4 648 055, 00 грн. Вказаний рахунок-фактура був отриманий та зареєстрований відповідачем 06.01.2023 за вх. № 1961/01, що підтверджується скріншотом сторінки електронної пошти позивача (а.с. 75) та не заперечується відповідачем.
Однак, відповідач (ОСП, АР) своєчасно не здійснив оплату за електричну енергію для врегулювання небалансів, тобто, відповідач (ОСП) не сплатив суму, яку зобов'язаний сплатити позивач (СВБ) через її небаланси електричної енергії, що стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі про стягнення 4 648 055,00 грн основного боргу, 48 136, 02 грн 3% річних, 58 565,49 грн пені та 150 329,27 грн інфляційних втрат.
Разом з цим, під час розгляду даної справи відповідачем було здійснено оплату за електричну енергію в розмірі 4 648 055, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №19/07/20231014 від 19.07.2023 (а.с. 125) та ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 закрито провадження в справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 4 648 055, 00 грн, в зв'язку з відсутністю предмета спору.
Враховуючи викладене, предметом даного спору є вимоги позивача до відповідача про стягнення 48 136, 02 грн 3% річних, 58 565,49 грн пені та 150 329,27 грн інфляційних втрат.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України та ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 3.3 договору, відповідач (ОСП - оператор системи передачі) зобов'язаний виконувати розрахунки обсягу та вартості небалансу електричної енергії та інші розрахунки відповідно до цього договору та Правил ринку.
Пунктом 3.4. договору визначено, що позивач (СВБ - сторона, відповідальна за баланс) має право отримувати плату за електричну енергію, продану відповідачем (ОСП - оператором системи передачі) за результатом врегулювання небалансів на ринку електричної енергії та за результатом інших платежів, передбачених Правилами ринку.
Розділом VII Правил ринку визначені питання щодо порядку розрахунків та здійснення платежів, у тому числі розрахунки за небаланси електричної енергії. Зокрема, відповідно до п. 7.3.1 глави 7.3 Правил ринку, АР (адміністратор розрахунків) на щоденній основі надсилає платіжний документ кожній СВБ (стороні, відповідальної за баланс, позивачу) із зазначенням суми, що СВБ зобов'язана сплатити АР, або суми, що АР зобов'язаний сплатити СВБ через її небаланси електричної енергії протягом відповідного періоду.
Відповідно до п. 7.7.4 глави 7.7 Правил ринку, оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох робочих днів з дати направлення рахунка.
Виходячи зі змісту спірних правовідносин сторін та аналізу приписів Правил ринку, судом встановлено, що обов'язком щодо формування, надсилання платіжних документів та здійснення розрахунків між учасниками ринку (в даному випадку ОСП та СВБ) в Системі наділений саме адміністратор розрахунків - НЕК «УКРЕНЕРГО» (відповідач).
Отже, в розумінні положень Правил ринку, з урахуванням змісту договору, направлення (надсилання, виставлення) рахунків на оплату учасникам ринку здійснюється АР через систему управління ринком, зокрема, систему розрахунків за небаланси електричної енергії.
Судом встановлено, що 30.04.2022 позивачем та відповідачем було підписано акт купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів № ВН/22/04-0213 (а.с. 71), а також 16.09.2022 сторонами підписано акт-коригування № ВР/22/04-0213, відповідно до яких за період з 01.04.2022 по 30.04.2022:
- різниця між вартістю електричної енергії, що була сплачена позивачем (СВБ) (12 937 785, 17 грн) та вартістю електричної енергії, що підлягала сплаті відповідачу (ОСП) (8 352 796, 89 грн) складає 4 584 988, 28 грн;
- різниця між вартістю електричної енергії, що була сплачена відповідачем (ОСП) (28 690, 66 грн) та вартістю електричної енергії, що підлягала сплаті позивачу (СВБ) (91 757, 38 грн) складає 63 066, 72 грн.
Отже, сума, яка підлягає сплаті відповідачем (СВБ) позивачу (ОСП) за електричну енергію для врегулювання небалансів за зменшення обсягів складає 4 648 055, 00 грн (4 585 658, 35 грн + 63 066, 72 грн).
05.01.2023 позивач листом за вих. № 250 направив відповідачу рахунок-фактуру № 0501202300034 на суму 4 648 055, 00 грн. Вказаний рахунок-фактура був отриманий та зареєстрований відповідачем 06.01.2023 за вх. № 1961/01, що підтверджується скріншотом сторінки електронної пошти позивача (а.с. 75) та не заперечується відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи викладене, а також положення п. 7.7.4 глави 7.7 Правил ринку, відповідач повинен був здійснити оплату згідно рахунку-фактури № 0501202300034 від 05.01.2023 до 11.01.2023 включно (05.01.2023 + 4 робочих дні).
Разом з цим, як установлено судом вище, під час розгляду даної справи відповідачем було здійснено оплату за електричну енергію в розмірі 4 648 055, 00 грн лише 19.07.2023, що підтверджується платіжною інструкцією №19/07/20231014 від 19.07.2023 (а.с. 125).
Отже, в порушення вимог законодавства, а також умов договору, відповідач (ОСП, АР) своєчасно не здійснив оплату за електричну енергію для врегулювання небалансів, тобто своєчасно не сплатив суму, яку зобов'язаний сплатити позивачу (СВБ) через її небаланси електричної енергії.
Відповідач, заперечуючи щодо позову зазначає, що Законом України «Про ринок електричної енергії» встановлено спеціальний алгоритм розрахунків між позивачем та відповідачем, а саме відповідач може здійснювати розрахунок лише виключно з рахунку зі спеціальним режимом використання відповідно до Правил ринку та за наявності коштів, що надійшли від інших учасників ринку, а в зв'язку з наявністю значної заборгованості перед позивачем, відповідач не завжди може вчасно розрахуватись, суд відхиляє дані заперечення, з огляду на таке.
Так, відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як встановлено судом вище, 14.05.2019 позивач (надалі - СВБ) приєднався до умов договору (ідентифікатор договору № 0213-01024, дата акцептування 14.05.2019) про врегулювання небалансів електричної енергії (надалі - договір) та був долучений до реєстру учасників ринку, що підтверджується повідомленням від відповідача (надалі - ОСП) від 14.05.2019 за вих. №01/17166.
Частиною 4 статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що постачальники послуг з балансування та сторони, відповідальні за баланс, в яких виникли зобов'язання перед оператором системи передачі в результаті діяльності на балансуючому ринку, вносять плату за електричну енергію виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оператора системи передачі в уповноважених банках. Кошти з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оператора системи передачі перераховуються відповідно до правил ринку на: 1) поточні рахунки постачальників послуг з балансування та сторін, відповідальних за баланс, крім електропостачальників; 2) поточні рахунки із спеціальним режимом використання електропостачальників; 3) поточний рахунок оператора системи передачі. З метою здійснення розрахунків з постачальниками послуг з балансування під час врегулювання системних обмежень оператор системи передачі може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти з власного поточного рахунка.
Суд звертає увагу, що в постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/6636/21 сформовано правовий висновок щодо застосування положень статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії». Зокрема, про наступне «зміст статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» не містить імперативної заборони щодо розрахунку відповідача з постачальником електричної енергії (позивачем) тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, навпаки, передбачено можливість відповідача для належного виконання грошових зобов'язань, вносити грошові кошти з інших власних рахунків на рахунок зі спеціальним режимом використання, що в свою чергу свідчить про те, що відповідач (боржник) не позбавлений можливості здійснити перерахування на такий рахунок коштів з інших рахунків, зокрема з поточного рахунку, задля належного виконання своїх зобов'язань. Ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за договором».
Суд вважає безпідставними зазначені вище доводи відповідача, оскільки, зміст ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» не містить імперативної заборони щодо розрахунку відповідача тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. Ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за договором. Подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №910/3263/23, від 25.05.2023 у справі №910/1382/22, від 09.03.2023 у справі №910/18613/21.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 58 565, 49 грн пені за загальний період з 12.01.2023 по 17.05.2023.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Відповідно до п. 4.2. договору, у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань після підписання сторонами акту купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів (надалі - акт купівлі-продажу) та сплати інших платежів винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0, 01% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Разом з цим, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послугах (НКРЕКП), прийнято постанову № 332 від 25.02.2022 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду», відповідно до пп. 16 п. 1 якої на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2024 у справі №911/1359/22, до якої було зупинено провадження в даній справі, сформував правову позицію про те, що рішення Регулятора (НКРЕКП) щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб'єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань на ринку електричної енергії. Об'єднана палата наголосила на тому, що такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов'язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії. Є обов'язковим застосування учасниками ринку електроенергії у цьому аспекті саме норм постанов НКРЕКП, відповідно до яких на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» між учасниками ринку електричної енергії. Об'єднана палата вважає, що Регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення.
У суду відсутні підстави для відступу від правових висновків Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2024 у справі №911/1359/22.
Отже, враховуючи що спірна сума пені в розмірі 58 565, 49 грн нарахована на період дії воєнного стану (з 12.01.2023 по 17.05.2023), суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 48 136, 02 грн за загальний період з 12.01.2023 по 17.05.2023 та інфляційних втрат у розмірі 150 329, 27 грн нарахованих за загальний період з січня по квітень 2023 року, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов?язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд звертає увагу відповідача, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, а також у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №910/9723/22, від 17.10.2023 у справі №910/19817/21, від 19.10.2023 у справі №910/962/22, тобто є усталеною правовою позицією касаційного суду.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Якщо період прострочення виконання грошового зобов?язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов?язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об?єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних у розмірі 48 136, 02 грн за загальний період з 12.01.2023 по 17.05.2023, суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 48 136, 02 грн є правомірними та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Також перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 150 329, 27 грн нарахованих за загальний період з січня по квітень 2023 року, суд встановив що він є необґрунтованим, оскільки позивачем не було враховано, що у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 924/2/21 зазначено, що індекс інфляції має заокруглюватися до десяткового числа після коми.
Так, Верховний Суд, зокрема, зауважив, що за період з червня по жовтень 2019 року сукупний індекс інфляції складає 100%, а не 99,99% (як визначено в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції), а за період із травня по жовтень 2020 року при заокруглюванні до десяткового числа після коми сукупний індекс інфляції має визначатись як 101,2%, а не 101,19%, оскільки саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України.
Аналогічний висновок щодо правильності визначення величини приросту індексу споживчих цін, який має заокруглюватися до десяткового числа після коми, викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19.
Отже, за період з січня по квітень 2023 року сукупний індекс інфляції становить 103,2%, а не 1,03234240 як визначає позивач, а тому обґрунтованим розміром інфляційних втрат за вказаний період є 148 737, 76 грн (4 648 055, 00 грн х 103, 2% - 4 648 055, 00 грн), в зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.
Щодо клопотання відповідача про зменшення 3% річних на 90 %, з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, суд зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 13.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Із положень статей 230, 233 Господарського кодексу України та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі №905/305/18. Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних.
При цьому, під час вирішення заяви відповідача про зменшення 3% річних суд не враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, оскільки у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають правове значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
За обставинами справи №902/417/18 у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру відсоткової ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів. За товар вартістю 205538,92 грн до подання позовної заяви до суду відповідач сплатив 107157,00 грн. Заборгованість в розмірі 98381,92 грн відповідач сплатив після відкриття провадження у справі. Водночас на цю заборгованість, яка на момент звернення до суду з позовом ще не була погашена, позивач нарахував 40306,19 грн пені, 30830,83 грн штрафу, 110887,30 грн відсотків річних, а разом 182024,32 грн, що майже в два рази перевищувало суму основного боргу.
Врахувавши очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у виді штрафу, пені і відсотків річних, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже вирішено судами попередніх інстанцій стягнути, та відмовити у стягненні відсотків річних.
Натомість в межах даної справи відсотки річних розраховані за встановленою в статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3% та судом не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних та інфляційних втрат, а відтак відсутній винятковий випадок для зменшення відсотків річних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Окремо суд звертає увагу відповідача, що 3% річних є своєрідною мінімальною упущеною вигодою, яку б міг отримати кредитор за належного виконання зобов'язання боржником свого грошового зобов'язання (наприклад, розмістивши дані кошти в якості депозиту).
Положення статті 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).
Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України №6-49цс12 від 06.06.2012, №6-38цс11 від 24.10.2011, постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 11.05.2018 у справі № 922/3087/17).
В межах даної справи відповідачем належним чином не обґрунтовано та не надано належних доказів на підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних на 90 %.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення більш вірогідних доказів, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 48 136, 02 грн 3% річних та 148 737, 76 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Окремо суд зазначає, що порядок та правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюється Законом України «Про судовий збір».
Частиною 1 статті 4 Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст.4 зазначеного Закону визначений розмір ставок судового збору, що справляється за подання позовних заяв до господарського суду, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивачем була заявлена вимога про стягнення заборгованості в загальному розмірі 4 905 085,78 грн, яка має майновий характер.
Отже, за подання даної позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 73 576, 29 грн (1,5 відсотка ціни позову).
У подальшому судом було закрито провадження в справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 4 648 055, 00 грн, в зв'язку з відсутністю предмета спору
Як убачається з матеріалів справи позивачем було сплачено за подання позовної заяви судовий збір за платіжною інструкцією № 81273 від 12.06.2023 у розмірі 73 576, 29 грн.
Частиною 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:
1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;
2) повернення заяви або скарги;
3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;
4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);
5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, в зв'язку із закриттям провадження у справі, позивач має право на повернення судового збору в загальному розмірі 69 720, 83 грн (73 576, 29 грн - 3 855, 46 грн).
На підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, судовий збір у розмірі 69 720, 83 грн, враховуючи клопотання позивача про його повернення, підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.
Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО» (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25, ідентифікаційний код 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Криворізька енергетична компанія» (03195, місто Київ, вулиця Вільямса Академіка, будинок 2 Б, ідентифікаційний код 41863915) 148 737 (сто сорок вісім тисяч сімсот тридцять сім) грн 76 коп. інфляційних втрат, 48 136 (сорок вісім тисяч сто тридцять шість) грн 02 коп. 3% річних та 2 953 (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят три) грн 11 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Криворізька енергетична компанія» (03195, місто Київ, вулиця Вільямса Академіка, будинок 2 Б, ідентифікаційний код 41863915) з Державного бюджету України 69 720 (шістдесят дев'ять тисяч сімсот двадцять) грн 83 коп. надмірно сплаченого судового збору згідно платіжної інструкції №81273 від 12.06.2023, оригінал якої залишається в матеріалах судової справи №910/10111/23.
5. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 10.07.2025.
Суддя Я.А.Карабань