ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.06.2025 Справа № 910/12267/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербуд ТМ", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Національної академії наук України, про стягнення 55 739 527,30 грн,
за участю представників:
позивача: Павлова Р.В.;
відповідача: Симонової Т.М.;
третьої особи: не з'явився;
У жовтні 2024 року Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербуд ТМ" (далі - Товариство) на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 57 415 472,98 грн безпідставно збережених коштів пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року відкрито провадження в справі № 910/12267/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 14 листопада 2024 року та залучено до участі у справі Національну академію наук України (далі - Академія), як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
21 жовтня 2024 року через систему "Електронний суд" від Академії надійшли письмові пояснення по справі від вказаної дати з клопотанням про розгляд справи без участі її уповноваженого представника. У вказаних додаткових поясненнях третя особа підтвердила факт укладання з Товариством договору від 19 лютого 2016 року № 10/3 про участь сторін у підготовці житлової забудови по вулиці Академіка Заболотного, 148 у Голосіївському районі міста Києва (далі - об'єкт будівництва), будівництві і введені об'єкта в експлуатацію, а також підписання між сторонами додаткової угоди від 10 квітня 2021 року до вказаного правочину, відповідно до яких Академія передала функції замовника будівництва відповідачу, у тому числі щодо: отримання дозвільної документації; виготовлення проектної та виконавчо-технічної документації; будівництва та здачі об'єкта в експлуатації (копії вказаних правочинів також долучені Академією до даних пояснень).
28 жовтня 2024 року через загальний відділ канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про продовження строку підготовчого провадження та відкладення розгляду справи.
14 листопада 2024 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" та через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання від вказаної дати про продовження строку підготовчого провадження, відкладення розгляду справи та продовження процесуального строку на подання відзиву.
У підготовчому засіданні цього ж дня суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотань відповідача: про продовження строку підготовчого провадження, про відкладення підготовчого засідання та про продовження процесуального строку на подання відзиву, а також про відкладення підготовчого засідання на 12 грудня 2024 року.
2 грудня 2024 року та 10 грудня 2024 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/14125/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Л-Груп" (далі - ТОВ "Л-Груп") до Київської міської ради (далі - Рада), третя особа: Департамент, про визнання протиправними та скасування рішень.
Також 10 грудня 2024 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява (додаткові пояснення) у справі від цієї ж дати, в якій він заперечував проти задоволення позову Департаменту. Відповідач зазначив, що розрахунок спірної суми пайової участі Товариства, як замовника об'єкта будівництва, на його адресу не надходив. При цьому, наданий позивачем розрахунок спірних коштів пайової участі на суму 57 415 472,98 грн є необґрунтованим, оскільки здійснений на підставі Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 (далі - Порядок), у редакції рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/803, яке на момент розгляду цієї справи судом було визнано протиправним і нечинним у судовому порядку постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі № 320/44099/23. Крім того, позивачем не враховано, що Товариство понесло витрати на спорудження теплових, водопровідних та каналізаційних інженерних мереж поза межами земельної ділянки, на якій розташований об'єкт будівництва. У зв'язку з цим, на думку відповідача, Товариство має право на відшкодування таких витрат за рахунок Департаменту, що виключає можливість задоволення позовних вимог.
У підготовчому засіданні 12 грудня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про продовження з власної ініціативи суду строку підготовчого провадження на 30 днів; про оголошення перерви до 9 січня 2025 року.
6 січня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від 5 січня 2025 року про зменшення розміру позовних вимог та доповнення обставин справи. У вказаній заяві Департамент просив суд стягнути на його користь з відповідача 55 739 527,30 грн, з яких: 36 311 790,03 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва; 16 158 746,56 грн - інфляційні втрати, 3 268 990,71 грн - три проценти річних. У цій же заяві Департамент просив суд повернути з Державного бюджету України 20 111,35 грн надмірно сплаченого судового збору.
9 січня 2025 року через систему "Електронний суд" та через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшли клопотання від 8 січня 2025 року: про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/14125/24; про призначення судової експертизи в справі № 910/12267/24.
У підготовчому засіданні цього ж дня суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 23 січня 2025 року.
У підготовчому засіданні 23 січня 2025 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про прийняття до розгляду заяви Департаменту про зменшення розміру позовних вимог в частині суми безпідставно збережених коштів пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, що дорівнює 36 311 790,03 грн; про відмову в задоволенні вказаної заяви Департаменту та повернення останньої заявнику в частині нових пред'явлених позовних вимог про стягнення з відповідача сум компенсаційних виплат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23 січня 2025 року заяву Товариства про зупинення провадження в справі задоволено, зупинено провадження в справі № 910/12267/24 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/14125/24 за позовом ТОВ "Л-Груп" до Ради, третя особа: Департамент, про визнання протиправними та скасування рішень. Цією ж ухвалою зобов'язано учасників справи повідомити суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у даній справі.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28 квітня 2025 року апеляційну скаргу Департаменту задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 23 січня 2025 року про зупинення провадження в справі № 910/12267/24 скасовано. Справу № 910/12267/24 повернуто до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
5 травня 2025 року матеріали справи № 910/12267/24 повернулися до Господарського суду міста Києва.
У зв'язку з цим ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 травня 2025 року призначено підготовче засідання у справі на 15 травня 2025 року.
13 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від Департаменту надійшла заява від цієї ж дати про зміну предмета позову, у якій останній просив суд: стягнути на його користь з відповідача 55 739 527,30 грн, з яких: 36 311 790,03 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва; 16 158 746,56 грн - інфляційні втрати, 3 268 990,71 грн - три проценти річних. У цій же заяві Департамент просив суд повернути з Державного бюджету України 20 111,35 грн надмірно сплаченого судового збору.
14 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшли: відзив на позов від цієї ж дати (з урахуванням заяви позивача про зміну предмета позову); клопотання про призначення судової експертизи у справі № 910/12267/24 з додатками. У вищезазначеному відзиві Товариство заперечувало проти задоволення позовних вимог Департаменту (з урахуванням заяви останнього про зміну предмета позову) та зазначало, що, починаючи з 1 січня 2020 року передбачений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI) обов'язок замовників забудови на укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту скасований. Станом на 1 січня 2020 року (дату набуття чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі - Закон)) між сторонами не було укладено договору про пайову участь у зв'язку з будівництвом відповідного об'єкта житлової забудови. При цьому, Департамент звернувся до суду з вимогою про стягнення грошових коштів у розмірі пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва на підставі рішення Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415, яким було затверджено відповідний Порядок. Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі № 320/44099/23 визнано протиправними та нечинними рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 та від 26 березня 2020 року № 908/9078 "Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва". На думку відповідача, розрахунок пайового внеску замовника у створенні та розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури має здійснюватися на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення обов'язку зі сплати пайової участі, а не на момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про її несплату. Позивач також мав визначити показник опосередкованої вартості спорудження житла з урахуванням нормативу, встановленого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 16 грудня 2020 року № 311 "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України", а саме: у розмірі 15 465,00 грн за 1 м2, а не 16 408,00 грн, як зазначено в розрахунку позивача. Також позивач у спірному розрахунку включив площу приміщень у розмірі 37 633,36 м2, яка використовується для забезпечення життєдіяльності будинку: для розміщення ліфтів, інженерних систем водопостачання, каналізації, енергопостачання, теплозабезпечення, газопостачання (у тому числі для вбудованої котельні), тобто приміщень інфраструктурного призначення, які не мають враховуватися при визначенні розміру пайової участі. Крім того, Товариство понесло витрати на спорудження теплових, водопровідних і каналізаційних інженерних мереж за межами земельної ділянки, на якій розташовано об'єкт будівництва, на загальну суму 103 011 838,49 грн. Відтак, позивач зобов'язаний був зменшити розмір нарахованої пайової участі на вказану суму. На думку відповідача, Департамент не довів належними та допустимими доказами факт безпідставного збереження Товариством коштів пайової участі.
У підготовчому засіданні 15 травня 2025 року суд постановив протокольні ухвали: про прийняття до розгляду заяви Департаменту про зміну предмета позову; про задоволення усного клопотання представника Товариства про залишення клопотань відповідача від 9 січня 2025 року про призначення судової експертизи в справі № 910/12267/24 без розгляду; про відмову в задоволенні клопотання Товариства від 14 травня 2025 року про призначення судової експертизи в справі № 910/12267/24 у зв'язку з його необґрунтованістю.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15 травня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 29 травня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 травня 2025 року заяву Департаменту від 13 травня 2025 року про повернення судового збору в справі № 910/12267/24 задоволено, повернуто позивачу з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 20 111,35 грн.
28 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява від цієї ж дати з додатковими запереченнями проти позовних вимог Департаменту (з урахуванням заяви останнього про зміну предмета позову).
29 травня 2025 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про залишення вказаної заяви Товариства від 28 травня 2025 року без розгляду.
У судовому засіданні цього ж дня суд постановив протокольні ухвали: про надання відповідачу на підставі частини 5 статті 161 ГПК України та статті 207 ГПК України дозволу на подання додаткових пояснень по справі та прийняття останніх до розгляду судом; про оголошення перерви в засіданні до 26 червня 2025 року.
У судовому засіданні 26 червня 2025 року представник Департаменту підтримав позовні вимоги (з урахуванням заяви про зміну предмета позову), просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві (з урахуванням заяви Департаменту про зміну предмета позову) та додаткових поясненнях, просив відмовити в його задоволенні.
Академія явку свого уповноваженого представника у призначені засідання не забезпечила, хоча про дату, час і місце їх проведення була повідомлена в установленому законом порядку.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд
На підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29 липня 1958 року № 1283 Інституту ботаніки Академії Наук УРСР (правонаступником якого є Академія) було видано акт на право користування землею від 3 січня 1967 року, за яким відведено в постійне користування земельну ділянку, площею 31,20 га, по вулиці Академіка Заболотного 148, 152, - під будівництво інституту та житлового будинку.
Право користування Академії земельною ділянкою з кадастровим номером 800000000079:122:0088, розташованою за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Заболотного, 148, - підтверджується наявною у матеріалах справи копією державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 0385094, виданого Радою 10 грудня 2012 року.
25 червня 2009 року Інспекцією державного архітектурного-будівельного контролю у місті Києві було видано Академії дозвіл на виконання будівельних робіт № 1447-Гл/С із житлового та культурно-побутового будівництва на вулиці Метрологічній у Голосіївському районі міста Києва.
19 лютого 2016 року між Академією та Товариством було укладено договір № 10/1, предметом якого є будівництво об'єкта - комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями по вулиці Академіка Заболотного, 148 у Голосіївському районі міста Києва, на земельній ділянці, площею 2,33 га, що є частиною земельної ділянки, площею 3,1879 га, з кадастровим номером 800000000079:122:0088, яка перебуває у постійному користуванні Академії (пункт 1 розділу І договору в редакції додаткової угоди від 10 квітня 2021 року).
Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений їх печатками.
Відповідно до пункту 1.2. договору Академія зобов'язується, зокрема: надати Товариству на час будівництва земельну ділянку та необхідну дозвільну документацію на її забудову (додатковою угодою від 10 квітня 2021 року сторони замінили слова "земельна ділянка" на "будівельний майданчик"), здати разом з Товариством об'єкт в експлуатацію та передати останньому функції замовника будівництва, у тому числі, але не виключно: отримання дозвільної, виготовлення проектної та виконавчо-технічної документації, будівництва та здачі об'єкта в експлуатацію, оформлення усіх необхідних для цього документів. Право користування земельною ділянкою залишається за Академією.
Згідно з пунктом 1.3. вказаного правочину Товариство зобов'язується: за рахунок власних і залучених коштів, власними та/або залученими силами і засобами забезпечити оформлення документації на вказану земельну ділянку, розробку, погодження та експертизу (у разі необхідності) у встановленому порядку проектної документації на будівництво об'єкта; отримати дозвільну та виконавчо-технічну документацію на будівництво об'єкта, здійснити будівництво об'єкта та здати об'єкт в експлуатацію у визначені договором порядку і строки.
Датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю декларації про готовність об'єкта до експлуатації (якщо об'єкт належатиме до І-ІІІ категорій складності) або видачі сертифіката (якщо об'єкт належатиме до ІV-V категорій складності) (пункт 1.7. договору).
За пунктом 4.1.17. договору Товариство зобов'язалося оплатити пайову участь (внесок) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва відповідно до пункту 5 статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 40 Закону № 3038-VI, який підлягає сплаті в зв'язку з будівництвом об'єкта.
Договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання. Цей договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, але не пізніше 31 грудня 2029 року (пункт 17.1. вказаного правочину).
18 червня 2019 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України (далі - ДАБІ) видано зміну даних у дозволі на виконання будівельних робіт № ІУ113191690935 за проектом "Будівництво житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Академіка Заболотного, 148 у Голосіївському районі м. Києва (Коригування)", відповідно до яких замовником будівництва визначено Товариство.
8 вересня 2021 року ДАБІ видано сертифікат від вказаної дати № ІУ123210901994 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за проектом "Будівництво житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Академіка Заболотного, 148 у Голосіївському районі м. Києва (Коригування)". У вказаному сертифікаті зазначено: дата початку будівництва - 18 червня 2019 року; замовник будівництва - Товариство.
Вищевказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і сторонами під час розгляду даної справи не заперечувалися.
У пункті 11 Загальних положень постанови Кабінету Міністрів України "Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 13 квітня 2011 року № 461 визначено, що датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.
Як стверджував Департамент у позовній заяві, відповідач не уклав з ним договір пайової участі до 1 січня 2020 року, не звернувся із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єктів будівництва протягом 10-ти робочих днів після 1 січня 2020 року та до введення об'єкта в експлуатацію, пайовий внесок не сплатив, чим порушив обов'язок, встановлений Порядком, пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону.
У зв'язку з цим позивач звернувся до відповідача з вимогами щодо отримання розрахунку та сплати пайової участі: від 21 вересня 2023 року № 050/08-3630, від 20 червня 2024 року № 050/08-2383. Належні докази направлення цих вимог на адресу відповідача (копії описів вкладення у цінні листи з поштовими накладними та чеками: від 25 вересня 2023 року № 0104406101843; від 21 червня 2024 року № 0104406209660) наявні в матеріалах даної справи. Однак, вказані вимоги залишені відповідачем без задоволення та виконання.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є акти цивільного законодавства, а також акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування та інші правочини.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом № 3038-VI.
За статтею 1 Закону № 3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Частиною 1 статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення й розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI (у редакції до 1 січня 2020 року) вбачається, що перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, належну до перерахування. Укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов'язковим на підставі закону.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 8 жовтня 2019 року в справі № 911/594/18, від 22 серпня 2018 року в справі № 339/388/16-ц, від 22 вересня 2021 року в справі № 904/2258/20.
Разом із цим, стаття 40 Закону № 3038-VI на час здійснення будівництва спірного об'єкта була виключена на підставі Закону, який набув чинності 1 січня 2020 року.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування. Замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15-ти робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту. Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Зі змісту наведених норм вбачається, що передбачений розділом ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем: для об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 1 січня 2020 року не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 1 січня 2020 року не були укладені; для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Отже, у вказаних випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
При цьому, норми абзацу 1 та 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 910/9548/21, від 13 грудня 2022 року в справі № 910/21307/21, від 20 лютого 2024 року в справі № 910/20216/21.
Відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми. Таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 20 липня 2022 року в справі № 910/9548/21.
Судом встановлено, що будівництво спірного об'єкту було розпочато до 2020 року, однак станом на 1 січня 2020 року він не був введений в експлуатацію і договір про сплату пайової участі не укладений. Відтак, на відповідача, як замовника об'єкта будівництва, у силу приписів абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, був покладений обов'язок перерахувати до відповідного місцевого бюджету пайову участь (кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) - до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду від 13 грудня 2022 року в справі № 910/21307/21 у подібних правовідносинах.
Рішенням Ради від 15 листопада 2016 року за № 411/1415 затверджено Порядок, відповідно до пункту 3.1 розділу ІІІ якого (у редакції рішення Ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033) пайова участь є обов'язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.
Згідно з пунктом 3.3 розділу ІІІ Порядку в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Рада виступає в особі Департаменту.
Пунктом 3.4 розділу ІІІ Порядку визначено, що Департамент є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі й укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).
За змістом пункту 4.3 розділу IV Порядку кошти пайової участі сплачуються замовником у повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва/реконструкції в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором про пайову участь. Прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов'язку її сплати.
Визначений цим Порядком обов'язок замовника будівництва сплатити пайову участь у створенні і розвитку інфраструктури міста Києва узгоджується з імперативними приписами пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, якими встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту у визначеному Законом розмірі та порядку.
Щодо доводів відповідача про скасування рішень Ради: від 19 грудня 2019 року №460/8033 "Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва"; від 26 березня 2020 року № 908/9078 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 "Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва", - суд встановив, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року в справі № 320/44099/23 було визнано вказані рішення протиправними та нечинними. На час розгляду судом даного спору вказана постанова Шостого апеляційного адміністративного суду набрала законної сили в установленому законом порядку і скасована не була.
Водночас, відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Суд не наділений повноваженнями визнання нормативно-правового акту нечинним з моменту його прийняття, зокрема, й з огляду на те, що останнє може порушувати принцип правової визначеності.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 23 березня 2023 року в справі № 640/6699/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року в справі № 910/10374/17 зазначено, що: "Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова №662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10.12.2014, втратила чинність (у частині) 22.02.2017 з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №826/20084/14".
Отже, чинним процесуальним законодавством прямо та чітко регламентовано порядок втрати чинності нормативно-правового акту в разі визнання його протиправним - з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Факт визнання протиправними та нечинними рішень Ради, які оскаржувались у справі № 320/44099/23, свідчить про втрату чинності такими актами з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Оскільки на момент порушення прав територіальної громади міста Києва, що є датою введення спірного об'єкта будівництва в експлуатацію - 8 вересня 2021 року, рішення Ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 та від 26 березня 2020 року № 908/9078 були чинними, обов'язковими й такими, що підлягали застосуванню, доводи відповідача про безпідставність здійсненого розрахунку з посиланням на приписи цих рішень відхиляються судом як необґрунтовані.
Аналогічна правова позиція щодо застосування положень вищевказаних рішень Ради до аналогічних спірних правовідносин сторін викладена в постанові Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2025 року в справі № 910/11199/24.
При цьому, суд звертає увагу на те, що обов'язок Товариства, як замовника спірного будівництва, зі сплати пайового внеску у створенні й розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту виник в силу імперативних приписів 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, а не лише вищевказаних рішень Ради.
Крім того, саме лише неправильне визначення позивачем правового акта, відповідно до якого здійснено розрахунок пайового внеску, не може бути підставою для відмови в позові про стягнення такого внеску.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2021 року в справі № 904/2258/20.
У зв'язку з цим доводи відповідача щодо відсутності в нього обов'язку зі сплати пайового внеску є необґрунтованими.
Суд не бере до уваги твердження Товариства про те, що у замовників будівництва з 1 січня 2020 року відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, оскільки предметом спору в даній справі є не визнання укладеним договору про пайову участь, а стягнення із замовника будівництва безпідставно збереженого пайового внеску та нарахованих за несвоєчасне виконання відповідного обов'язку компенсаційних виплат.
Стосовно здійсненого позивачем розрахунку розміру пайового внеску в створенні й розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункт, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3.1 розділу ІІІ Порядку пайова участь є обов'язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.
Згідно з пунктом 3.3 розділу ІІІ Порядку в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Рада виступає в особі Департаменту.
Пункту 6.3 розділу VI Порядку визначено, що розмір пайової участі замовника при новому будівництві або реконструкції житлових будинків (багатоквартирних житлових будинків з вбудованими, вбудовано-прибудованими та прибудованими приміщеннями) та реконструкції квартир визначається Департаментом відповідно до опосередкованої вартості спорудження житла для міста Києва, яка затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України (далі - Міністерство громад) і діє на дату розрахунку. Розмір пайової участі замовника при новому будівництві або реконструкції індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків з господарськими будівлями визначається Департаментом відповідно до опосередкованої вартості будівництва будинків садибного типу з госпбудівлями, яка визначається Міністерством громад в установленому порядку і діє на дату розрахунку.
З позовної заяви Департаменту (з урахуванням заяви останнього про зменшення розміру позовних вимог) вбачається, що спірна сума пайового внеску розрахована останнім відповідно до пункту 6.4.2 розділу VI Порядку, за яким розрахунок розміру пайової участі для житлових будинків (крім індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків з господарськими будівлями) та квартир визначається за формулою: РПУ = Sоб'єкта х Nжитл х 2%, де РПУ - розмір пайової участі об'єкта (грн); Sоб'єкта - загальна площа (крім загальної площі приміщень, визначених в пункті 4.2 цього Порядку) об'єкта будівництва або додатково створені площі в результаті реконструкції (м2); Nжитл - норматив одиниці створеної потужності для житлових будинків, який дорівнює опосередкованій вартості спорудження 1 м2 житлових будинків для міста Києва, яка затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України і діє на дату здійснення розрахунку (грн/м2).
Заперечуючи проти позовних вимог Департаменту, відповідач посилався на те, що розрахунок пайового внеску був здійснений позивачем не на дату введення об'єкта в експлуатацію - 8 вересня 2021 року. У цьому контексті суд зазначає, що дійсно, у відповідному розрахунку Департаменту зазначено, що він здійснений станом на 1 липня 2024 року.
Водночас, як вбачається із розрахунку пайової участі, вхідні дані, які необхідні для визначення розміру пайової участі згідно формули, наведеної у пункті 6.4.2. Порядку, були використані саме на підставі відомостей, які були дійсними та чинними на момент введення об'єкта в експлуатацію - 8 вересня 2021 року.
Зокрема, при розрахунку спірної суми пайового внеску за вищевказаною формулою (застосування якої у зазначеній редакції не заперечувалося відповідачем) Департамент використовував: норматив одиниці створеної потужності для житлових будинків, який дорівнює опосередкованій вартості спорудження 1 м2 житлових будинків для міста Києва в розмірі 16 408,00 грн (затверджений наказом Міністерства громад від 20 травня 2021 року № 119 "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України" показник для міста Києва станом на 1 квітня 2021 року); загальну площу об'єкта будівництва, яка зазначена в Реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо технічної інвентаризації ТІ01:6427-3074-0062-7433.
У свою чергу, відповідач належними та допустимими доказами не спростував того, що у проведеному позивачем розрахунку були використані вхідні дані, які не діяли на час введення об'єкта будівництва в експлуатацію. Зокрема, на момент введення об'єкта в експлуатацію - 8 вересня 2021 року, був чинним саме наказ Міністерства громад від 20 травня 2021 року № 119 "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України", яким були затверджені показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розрахункові станом на 1 квітня 2021 року) і відповідно до вказаного нормативного акта показник опосередкованої вартості спорудження 1 м2 загальної площі квартир у місті Києві становив саме 16 408,00 грн з ПДВ. У свою чергу, наказ Міністерства громад від 16 грудня 2020 року № 311, на який посилався відповідач у своєму відзиві (з урахуванням заяви Департаменту про зміну предмета позову), втратив чинність на підставі вищевказаного наказу Міністерства громад від 20 травня 2021 року № 119 та на момент введення спірного об'єкта в експлуатацію вже не діяв, а відтак затверджені ним показники застосуванню не підлягають.
Доводи відповідача про те, що до розрахунку обсягу пайової участі позивач безпідставно включив 37 633,36 м2, які відносяться до об'єктів інфраструктури, суд відхиляє, оскільки ці доводи не підтвердженні належними й допустимими доказами та спростовуються сертифікатом № ІУ123210901994 про готовність до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта, у якому чітко визначено загальну площу будівлі - 110 652,63 м2, яка збігається із загальною площею приміщень. При цьому, зазначені відповідачем площі "об'єктів інфраструктури": місця розташування ліфтів, інженерних систем водо-, тепло-, газозабезпечення, каналізування, - фактично є місцями загального користування, які є невід'ємною частиною всього збудованого житлового будинку як цілісного об'єкта.
Щодо посилань відповідача на те, що розмір пайової участі підлягає зменшенню на вартість витрат Товариства на спорудження теплових, водопровідних та каналізаційних інженерних мереж поза межами його земельної ділянки, суд зазначає таке.
За абзацом 1 частини 5 статті 30 Закону № 3038-VI (у редакції до 1 січня 2020 року), якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність.
З системного аналізу вказаної норми вбачається, що остання передбачає саме зменшення розміру пайової участі замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту на суму кошторисної вартості інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури, будівництво яких поза межами його земельної ділянки є необхідним за технічними умовами, і які обов'язково передаються у комунальну власність. Тобто, наведена норма у будь-якому випадку передбачає дотримання замовником будівництва всіх необхідних процедур та вимог Закону № 3038-VI й Порядку.
Водночас, як встановлено судом, відповідач, як замовник будівництва, не уклав відповідний договір пайової участі, як і не звертався до Ради або до уповноваженого нею органу із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва протягом 10 робочих днів після 1 січня 2020 року.
При цьому, у матеріалах справи відсутні докази передачі інженерних мереж (виконаних робіт по прокладенню позамайданчикових мереж водопостачання/теплопостачання та каналізаційних мереж) та/або об'єктів у комунальну власність. Такі докази також не були надані відповідачем суду під час розгляду даної справи.
Разом із цим, судом встановлено, що відповідач під час будівництва спірного об'єкта не уклав договору про пайову участь, у якому мало бути унормовано таке зменшення. Відтак, судом відхиляються посилання відповідача на положення частини 5 статті 30 Закону № 3038-VI як на підставу звільнення його від сплати пайового внеску, оскільки вказана норма була виключена з тексту цього Закону з 1 січня 2020 року.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що наданий позивачем розрахунок обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва є обґрунтованим та відповідає вимогам чинного законодавства.
Слід зазначити, що належні докази, які свідчать про наявність підстав для звільнення Товариства від сплати коштів пайової участі у встановленому розмірі, у матеріалах справи відсутні.
У свою чергу, посилання Товариства на неотримання від Департаменту розрахунку пайової участі жодним чином не нівелює обов'язку останнього оплатити відповідну суму пайової участі.
При цьому, у матеріалах справи наявні належні доказами надсилання Департаментом на адресу Товариства, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (03115, місто Київ, вулиця Верховинна, будинок 7, квартира 71), вимог про отримання останнім розрахунку пайової участі у встановленому законом порядку. Відтак, неотримання Товариством відповідного розрахунку сум пайового внеску зумовлене діями самого відповідача щодо ухилення від виконання встановленого Законом обов'язку оплати відповідних коштів пайової участі.
За частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 ЦК України).
У зв'язку з неукладенням/відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 643/21744/19.
Враховуючи те, що відповідач не сплатив відповідний пайовий внесок, у зв'язку з чим в останнього перед місцевим бюджетом утворилася заборгованість, яка складає 36 311 790,03 грн, що підтверджено належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Товариство на момент прийняття рішення не надало документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до відповідача про стягнення вказаної суми. За таких обставин позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, Департамент просив суд стягнути з Товариства 16 158 746,56 грн інфляційних втрат та 3 268 990,71 грн трьох процентів річних, нарахованих у зв'язку з порушенням останнім строку оплати спірної суми пайового внеску у загальному розмірі 36 311 790,03 грн за період з 9 вересня 2021 року по 8 вересня 2024 року.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року в справі № 910/10156/17.
Передбачений частиною 2 статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який має місце з моменту безпідставного утримання відповідачем грошових коштів позивача.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 7 лютого 2024 року в справі № 910/3831/22.
Оскільки заявлений Департаментом до стягнення розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних є арифметично вірними, відповідає вимогам чинного законодавства та не перевищує розрахованої судом суми, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаних компенсаційних виплат також підлягає задоволенню в заявленому позивачем розмірі.
Інші доводи, на які посилалися учасники судового процесу під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, позов Департаменту підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербуд ТМ" (03115, місто Київ, вулиця Верховинна, будинок 7, квартира 71; ідентифікаційний код 36265349) на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету міста Києва (отримувач - ГУК у м. Києві, ЄДРПОУ - 37993783, код доходів 24170000, рахунок ІВАN: UA538999980314131921000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП)) 36 311 790 (тридцять шість мільйонів триста одинадцять тисяч сімсот дев'яносто) грн 03 коп. безпідставно збережених коштів пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, 16 158 746 (шістнадцять мільйонів сто п'ятдесят вісім тисяч сімсот сорок шість) грн 56 коп. інфляційних втрат та 3 268 990 (три мільйони двісті шістдесят вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто) грн 71 коп. трьох процентів річних.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербуд ТМ" (03115, місто Київ, вулиця Верховинна, будинок 7, квартира 71; ідентифікаційний код 36265349) на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 04633423) 668 874 (шістсот шістдесят вісім тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн 33 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата підписання повного тексту рішення 8 липня 2025 року.
Суддя Є.В. Павленко