ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.07.2025Справа № 910/4513/25
За позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ТІТАЛ»
про визнання пункту контракту недійсним та стягнення 3 541 587, 50 грн
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Севериненко К.Р.
Представники учасників справи:
від позивача: Сидорчук Я.О.;
від відповідача: Балик І.М.;
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ТІТАЛ» (надалі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати недійсним пункт 5 державного контракту №16/СПБ від 15.11.2023, що укладений між позивачем та відповідачем, яким передбачено включення до договірної ціни податку на додану вартість;
- стягнути з відповідача на користь позивача 3 541 587, 50 грн сплаченого ПДВ.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.15, 16, 203, 215, 217, 625, 627, 628, 1212 Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що всупереч підпункту «д» п. 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України пункт 5 державного контракту містить умову щодо нарахування податку на додану вартість, а тому вказаний пункт договору є недійсним, а сплачений позивачем за договором податок на додану вартість у розмірі 3 541 587,50 грн є безпідставно отриманим відповідачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
17.04.2024 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/4513/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.05.2025.
05.05.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти задоволення позову та, зокрема, зазначає, що підстави для визнання пункту договору недійсним, як і повернення сплачених грошових коштів відсутні.
08.05.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив у якій останній відхиляє доводи відповідача, що викладені у відзиві на позов.
У підготовче засідання 21.05.2025 з'явились представники сторін. У підготовчому засіданні представником відповідача заявлено клопотання про залучення Державної податкової служби України до участі в справі в якості третьої особи. Також у підготовчому засіданні представником відповідача заявлено усне клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату, яке суд протокольною ухвалою задовольнив. Крім цього, суд протокольною ухвалою в порядку ст.74 ГПК України витребував у Державної податкової служби України та Головного управління Державної податкової служби у м. Києві інформацію.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 відкладено підготовче засідання на 17.06.2025.
26.05.2025 від представника позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про залучення Державної податкової служби України до участі в справі в якості третьої особи.
09.06.2025 від Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на виконання ухвали суду надійшла витребувана інформація.
16.06.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів.
17.06.2025 від представника позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про витребування доказів.
У підготовче засідання 17.06.2025 з'явились представники сторін. Суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залучення Державної податкової служби України до участі в справі в якості третьої особи, з огляду на його необґрунтованість. Крім цього, суд протокольною ухвалою залишив без задоволення клопотання відповідача про витребування доказів, з огляду на його подання з пропуском установленого законом строку.
Також враховуючи, що під час підготовчого провадження, та зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, сторонам надавалось достатньо часу для надання доказів та пояснень по суті спору, окрім того, не було зазначено про неможливості надання доказів чи заявлення клопотань і пояснень по справі, протокольною ухвалою судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.07.2025.
У судовому засіданні 01.07.2025 представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог та позов просив задовольнити, представник відповідача заперечував проти задоволення позову.
У судовому засіданні 01.07.2025 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
15.11.2023 між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) було укладено державний контракт (договір) №16/СПБ на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення (далі - контракт), відповідно до п.1 якого виконавець зобов'язується у 2023 році поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства для здійснення останнім заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та виконання заходів правового режиму воєнного стану товари оборонного призначення за кодом 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби» Єдиного закупівельного словника ДК 021-2015 (далі- товар), найменування, кількість та строки поставки яких зазначені в специфікації товарів оборонного призначення, яка є додатком 1 до контракту і його невід'ємною частиною (далі - специфікація), а замовник - оплатити та прийняти товар.
Згідно з п.5 контракту ціна контракту є договірною та становить 21 249 525,00 грн, з урахування податку на додану вартість 3 541 587,50 грн.
Виконавець зобов'язаний поставити замовнику товар згідно специфікації до контракту у строк до 15.12.2023 (п.25 контракту).
Відповідно до п.59 контракту він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами передбачених контрактом зобов'язань.
Специфікацією, що є додатком №1 до контракту, сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну, загальну вартість, а саме: - код ДК 021-2015 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби» Пожежний автомобіль типу «автомобіль водопінного гасіння пожежі» АВ-12-80 на повнопривідному шасі Daewoo Novus CM6C7, 6x6 у кількості 1 шт. вартістю 21 249 525,00 грн, податок на додану вартість 3 541 587,50 грн.
На виконання умов контракту відповідач поставив обумовлений контрактом товар, а позивач, у свою чергу, прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною №36 від 30.11.2023 на суму 21 249 525,00 грн, з урахування ПДВ 3 541 587,50 грн.
02.12.2023 позивачем оплачено відповідачу поставлений товар у сумі 21 249 525,00 грн, з урахування ПДВ 3 541 587,50 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №8636 від 01.12.2023.
19.11.2024 позивач надіслав на адресу відповідача лист №78/1/5-5136, в якому просив розглянути можливість повернути сплачене за контрактами ПДВ, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 19.11.2024 №0408034297087, накладної, фіскального чеку АТ «Укрпошта».
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що всупереч підпункту «д» п. 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України пункт 5 державного контракту містить умову щодо нарахування податку на додану вартість, а тому вказаний пункт договору є недійсним, а сплачений позивачем за договором податок на додану вартість у розмірі 3 541 587,50 грн є безпідставно отриманим відповідачем. За таких підстав, просить суд:
- визнати недійсним пункт 5 державного контракту №16/СПБ від 15.11.2023, що укладений між позивачем та відповідачем;
- стягнути з відповідача на користь позивача 3 541 587, 50 грн сплаченого ПДВ.
Відповідач заперечує щодо задоволення позову та зазначає, що відповідно до позиції Державної податкової служби України не звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України автомобілів пожежних (код ДК 021-2015 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби») типу: - «автомобіль водопінного гасіння пожежі» АВ-12-80 на повнопривідному шасі Daewoo Novus CM6C7, 6x6. Крім того вказує, що на час розгляду справи немає доказів визнання недійсним державного контракту № 16/СПБ від 15.11.2023, останній, на момент спірних відносин був чинним та підлягав виконанню, в тому числі відносно оплати спірної суми.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом п.2.9 постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Цивільним кодексом України передбачено можливість визнання недійсним як правочину в цілому, так і його окремої частини за умови, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 Цивільного кодексу України).
Отже, при вирішенні спору про визнання недійсним частини договору позивач має довести, а суд встановити не тільки наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків, а й «автономність» такої частини договору та можливість його повноцінного функціонування без неї.
Згідно із ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Як установлено судом, вище 15.11.2023 між позивачем та відповідачем укладено контракт, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався в 2023 році поставити позивачу товар вартість якого згідно з п.5 (оспорюваний пункт) становить 21 249 525,00 грн, з урахування податку на додану вартість 3 541 587,50 грн.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд зазначає, що станом на момент підписання державного контракту сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України.
За положеннями ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України).
Податок на додану вартість, визначений в підп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу. (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).
Пунктами 30.1.-30.4., 30.9. ст.30 Податкового кодексу України унормовано, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
Відповідно до підпункту «д» п. 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України: 8702-8705 (тільки для автомобілів спеціального призначення, радіолокаційних станцій та причепів до них, що класифікуються у товарній позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД, мобільних ремонтних майстерень, які використовуються в оборонних цілях; пасажирських та вантажних автомобілів звичайного типу, що використовуються в оборонних цілях та мають легку броню або обладнані з'ємною бронею).
Так, Закон України «Про оборону України» встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони.
Статтею 1 даного Закону визначено, що оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту; військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов контракту відповідач поставив обумовлений контрактом товар, а позивач прийняв такий товар, що підтверджується видатковою накладною №36 від 30.11.2023 на суму 21 249 525,00 грн, з урахуванням податку на додану вартість 3 541 587,50 грн та 02.12.2023 повністю оплатив його вартість, що підтверджується платіжною інструкцією №8636 від 01.12.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2025, зокрема, витребувано в Головного управління Державної податкової служби у м. Києві інформацію по справі: чи звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товари оборонного призначення за кодом ДК021-2015 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби» - пожежний автомобіль типу «автомобіль водопінного гасіння пожежі» АВ-12-80 на повнопривідному шасі Daewoo Novus CMС7,6х6, що є предметом державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №16/СПБ від 15.11.2023 відповідно до вимог підпункту «д» п. 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.
На виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 Головне управління Державної податкової служби у м. Києві повідомило, що операції з постачання на митній території України товарів оборонного призначення підлягатимуть звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 4 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ, за умови, що:
такі товари оборонного призначення належать до категорії товарів оборонного призначення, визначених у пункті 29 статті 1 Закону України «Про оборонні закупівлі» (надалі - закон №808), та класифікуються за групами, товарними позиціями та підкатегоріями УКТ ЗЕД, перерахованими в абзацах «а» - «н» підпункту 4 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ (з урахуванням зазначених у таких абзацах обмежень);
постачання товарів оборонного призначення здійснюється в межах державного контракту;
постачальник товарів оборонного призначення є виконавцем або співвиконавцем державного контракту (договору) у розумінні норм Закону №808;
покупець є державним замовником у розумінні норм Закону №808.
У разі недотримання зазначених умов такі операції підлягатимуть оподаткуванню ПДВ на загальних підставах.
Для цілей застосування норм абзацу «д» підпункту 4 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ переліку транспортних засобів, що належать до категорії автомобілів спеціального призначення і зазначені в такому абзаці ПКУ, не визначено. Отже, якщо транспортні засоби належать до групи «Транспортний засіб (автомобіль) спеціального призначення» і є товарами оборонного призначення згідно з пунктом 29 частини першої статті 1 Закону №808, постачальник має статус виконавця державного контракту (договору), а покупець - статус державного замовника, то така операція із постачання на митній території України транспортних засобів, що здійснюється в межах державного контракту (договору), підлягатиме звільненню від оподаткування ПДВ ( т.1, а.с. 202-207).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» транспортний засіб спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій (для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автобетономішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).
Відповідно до п. 29 ст.1 Закону України «Про оборонні закупівлі» товари оборонного призначення - озброєння, військова та спеціальна техніка, зброя і боєприпаси, спеціальні комплектувальні вироби для їх виготовлення та експлуатації, матеріали та обладнання, спеціально призначені для їх розроблення, виготовлення або використання, спеціальні технічні засоби, технічні засоби розвідки, засоби технічного та криптографічного захисту інформації, засоби спеціального зв'язку, космічна техніка військового та подвійного призначення, засоби індивідуального захисту (бронежилети всіх класів захисту, протиударні, кулезахисні шоломи, комплекти протиударного захисту тощо), спеціальні засоби (кайданки, кийки, засоби, споряджені речовинами сльозогінної, світлошумової дії тощо), спеціальні (спеціалізовані) транспортні засоби; комп'ютерна, оптична, вимірювальна та інша техніка; спеціальний формений одяг, необхідний для виконання завдань правоохоронними органами, структурними підрозділами органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, військовими формуваннями з правоохоронними функціями, товари подвійного використання для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони, розвитку обороноздатності держави та системи національної стійкості, а також будь-які інші товари, які закуповуються державними замовниками, визначеними згідно з пунктом 10 частини першої цієї статті, для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони.
Згідно з УКТЗЕД пожежний автомобіль класифікується за товарною позицією 87053000. Отже, товар, який був поставлений на виконання умов державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №16/СПБ від 15.11.2023, а саме: «автомобіль водопінного гасіння пожежі» АВ-12-80 на повнопривідному шасі Daewoo Novus CM6C7, 6x6, підпадає ознаки товару оборонного призначення, який класифікується за товарною позицією УКТЗЕД 8705.
Відповідно до п.10 ст.1 Закону України «Про оборонні закупівлі» державні замовники у сфері оборони - визначені Кабінетом Міністрів України центральні органи виконавчої влади, інші державні органи, військові формування, утворені відповідно до законів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2021 № 363 «Питання оборонних закупівель» зазначено, що державними замовниками у сфері оборони є Міністерство внутрішніх справ, Міністерство економіки, Міністерство оборони, Міністерство юстиції, Державну службу з надзвичайних ситуацій, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Державне космічне агентство, Адміністрацію Державної прикордонної служби, Адміністрацію Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Управління державної охорони, Національне антикорупційне бюро, Національну гвардію, Національну поліцію, Державну спеціальну службу транспорту, Державне бюро розслідувань, Державну судову адміністрацію, Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості.
Позивач - Військова частина НОМЕР_1 відноситься до Національної гвардії України.
Згідно з п. 2 ст. 1 Закону України «Про оборонні закупівлі» виконавець державного контракту (договору) з оборонних закупівель (далі - виконавець державного контракту (договору) - суб'єкт господарювання незалежно від організаційно-правової форми та форми власності або іноземний суб'єкт господарювання (інша іноземна юридична особа) чи об'єднання юридичних осіб, з якими укладено державний контракт (договір) за результатами проведення закупівель, визначених цим Законом.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що за державним контрактом (договором) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №16/СПБ від 15.11.2023 постачальником товарів оборонного призначення є виконавець державного контракту (договору), а покупцем є державний замовник у розумінні норм вимог Закону України «Про оборонні закупівлі».
Отже, суд приходить до висновку, що операції з постачання на митній території України товарів оборонного призначення, а саме за державним контрактом (договором) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №16/СПБ від 15.11.2023, підлягають звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 4 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ за наявності умов, які встановлені судом під час розгляду даної справи.
За таких підстав, оскільки державний контракт (договір) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №15/СПБ від 15.11.2023 укладений між позивачем та відповідачем під час дії підпункту «д» п. 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в наведеній вище редакції із звільненням від оподаткування податком на додану вартість для операцій з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України: 8702-8705, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20% суперечить п. 32, п. 92 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
Разом з тим, у пункті 5 державного контракту сторонами визначено ціну договору з урахуванням суми податку на додану вартість, а саме: ціна контракту є договірною та становить 21 249 525,00 грн, з урахування податку на додану вартість 3 541 587,50 грн.
Отже, суд зазначає, що здійснення постачання позивачу товару за кодом ДК 021-2015 34140000-0 «Великовантажні мототранспортні засоби» - «автомобіль водопінного гасіння пожежі» АВ-12-80 на повнопривідному шасі Daewoo Novus CM6C7, 6x6, на виконання умов державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №16/СПБ від 15.11.2023 не підлягає оподаткуванню, а тому умови пункту 5 контракту щодо включення суми податку на додану вартість є безпідставними.
Верховний Суд постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 вказав, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.
Так, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору).
Згідно правового висновку Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.
Враховуючи викладене вище, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд приходить до висновку, що визначення сторонами в пункті 5 державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення №15/СПБ від 15.11.2023 здійснено в порушення підпункту «д» п. 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, що свідчить про недодержання при укладенні пункту контракту встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним у силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України.
Що стосується вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на його користь безпідставно сплачених коштів в сумі 3 541 587, 50 грн, суд зазначає.
За положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Отже, зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 3 541 587, 50 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом, а тому вказана сума грошових коштів підлягає поверненню позивачу.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
У рішенні Європейського суду з прав людини “Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та визнання недійсним пункту 5 державного контракту №16/СПБ від 15.11.2023, що укладений між позивачем та відповідачем, у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість і про стягнення з відповідача на користь позивача 3 541 587, 50 грн сплаченого ПДВ.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним пункт 5 державного контракту №16/СПБ від 15.11.2023, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ТІТАЛ» (02088, місто Київ, вулиця Борова, будинок 45, ідентифікаційний код 24571799) та Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ТІТАЛ» (02088, місто Київ, вулиця Борова, будинок 45, ідентифікаційний код 24571799) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 3 541 587 (три мільйони п'ятсот сорок одну тисячу п'ятсот вісімдесят сім) грн 50 коп. сплаченого ПДВ та 44 921 (сорок чотири тисячі дев'ятсот двадцять одну) грн 45 коп. судового збору.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 10.07.2025.
Суддя Я.А.Карабань