ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.06.2025Справа № 910/18641/23
За позовом Благодійного фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр";
до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідач 1);
Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (відповідач 2);
про визнання протиправною та скасування державної реєстрації, зобов'язання вчинити дії.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Рябий І.П.
Представники:
Від позивача: Тищенко М.В., керівник юридичної особи;
Від позивача: Швець Ю.В., адвокат, ордер серії АІ № 1528874 від16.01.2024;
Від відповідача 1: Геращенко В.І., в порядку самопредставництва;
Від відповідача 2: Шевчук-Мельниченко О.П., в порядку самопредставництва.
Благодійний фонд сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію земельних ділянок, що утворились внаслідок поділу земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:88:199:0010 за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, 28 , шляхом закриття поземельних книг, а саме: земельна ділянка №1 (кадастровий номер 88:199:0090) площею 0,0172 га, земельна ділянка №2 (кадастровий номер 88:199:0091) площею 0,0271 га, земельна ділянка №3 (кадастровий номер 88:199:0092) площею 0,01001 га, земельна ділянка № 4 (кадастровий номер 88:199:0093) площею 0,0546 га;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області скасувати записи про державну реєстрацію земельних ділянок: земельна ділянка №1 (кадастровий номер 88:199:0090) площею 0,0172 га, земельна ділянка №2 (кадастровий номер 88:199:0091) площею 0,0271 га, земельна ділянка №3 (кадастровий номер 88:199:0092) площею 0,01001 га, земельна ділянка №4 (кадастровий номер 88:199:0093) площею 0,0546 га;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області відновити у Державному земельному кадастрі запис про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:199:0010, площею 0,1990 га, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, 28, шляхом поновлення запису в Поземельній книзі (Поземельної книги).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 відкрито провадження у справі № 910/18641/23 та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 16.01.2024.
02.01.2024 Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області подало до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
09.01.2024 Благодійний фонд сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" подав відповідь на відзив Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області на позовну заяву.
10.01.2024 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подав до господарського суду відзив на позовну заяву, в якій просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області 19.01.2024 подало до господарського суду заперечення на відповідь на відзив Благодійного фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр".
23.01.2024 Благодійний фонд сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" подав відповідь на відзив Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 заяву Благодійного фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" про забезпечення позову задоволено повністю, а саме, до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва заборонено будь-яким особам здійснювати дії направлені на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання, розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по всім земельним ділянкам за адресою: місто Київ, вулиця Івана Франка, 28, змінювати цільове призначення, здійснювати перетворення, поділ, об'єднання всіх земельних ділянок, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Івана Франка, 28, в тому числі по земельним ділянкам: №1 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0090) площею 0,0172 га; №2 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0091) площею 0,0271 га; №3 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0092) площею 0,01001 га; №4 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0093) площею 0.0546 га; №5 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0005) площею 0,0885 га; № 6 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0004) площею 0,0116 га.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/18641/23 до 12.03.2024 та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 12.03.2024.
11.03.2024 Благодійний фонд сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" подав до господарського суду заяву про зміну предмету позову, в якій просив:
1. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 08.02.2024 року № 7748/7789 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:88:199:0092), яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради для будівництва, обслуговування будівель закладів освіти за адресою: Івана Франка,28 у Шевченківському районі м. Києва та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (зміна цільового призначення);
2. Визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельних ділянок:
- земельна ділянка № 1 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0090) площею 0,0172 га,
- земельна ділянка № 2 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0091) площею 0,0271 га,
- земельна ділянка № 3 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0093) площею 0,0546 га,
- земельна ділянка № 4 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0004) площею 0,0116 га,
- земельна ділянка № 5 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0005) площею 0,0885 га;
3.3обов?язати Головне управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області скасувати в Державному земельному кадастрі записи про державну реєстрацію земельних ділянок:
- земельна ділянка № 1 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0090) площею 0,0172 га,
- земельна ділянка № 2 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0091) площею 0,0271 га,
- земельна ділянка № 3 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0093) площею 0.0546 га,
- земельна ділянка № 4 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0004) площею 0,0116 га,
- земельна ділянка № 5 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0005) площею 0,0885 га;
4.3обов?язати Головне управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області поновити у Державному земельному кадастрі запис про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1990 га, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, 28 (в межах, конфігурації та координатах земельної ділянки, якій раніше присвоювався кадастровий номер 8000000000:88:199:9910);
5. Скасувати рішення державного реєстратора Пилипчука Віталія Анатолійовича, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:
- індексний номер 68001917 від 13.06.2023 року про державну реєстрацію права власності територіальної громади міста Києва в особі Київської об'єкта міської ради на земельну ділянку площею 0,0172 га (реєстраційний номер нерухомого майна 2748812380000), кадастровий номер 8000000000:88:199:0090, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Івана Франка,28 з одночасним припиненням зареєстрованого речового права (номер відомостей про речове право 50612049);
- індексний номер 60645939 від 29.09.2021 року (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права власності територіальної громади міста Києва (реєстраційний в особі Київської міської ради на земельну ділянку площею 0,0271 га номер об'єкта нерухомого майна 2467035880000), кадастровий номер 8000000000:88:199:0091, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Івана Франка,28 з одночасним припиненням зареєстрованого речового права (номер відомостей про речове право 44207308);
- індексний номер 60646619 від 29.09.2021 року про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, правокористувач: Господарський суд міста Києва, земельна ділянка площею 0,0271 га, кадастровий номер 8000000000:88:199:0091, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Івана Франка,28 з одночасним припиненням зареєстрованого іншого речового права: права постійного користування земельною ділянкою (номер запису про інше речове право 44207824);
- індексний номер 68002451 від 13.06.2023 року про державну реєстрацію права власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на земельну ділянку площею 0,1001 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2748829080000), кадастровий номер 8000000000:88:199:0092, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Івана Франка,28 з одночасним припиненням зареєстрованого речового права (номер відомостей про речове право 50612507);
- індексний номер 68001685 від 13.06.2023 року про державну реєстрацію права власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на земельну ділянку площею 0,0546 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2748804380000), кадастровий номер 8000000000:88:199:0093, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Івана Франка,28 з одночасним припиненням зареєстрованого речового права (номер відомостей про речове право 50611825);
6. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 23.09.2021 року № 2695/2736 "Про надання господарському суду міста Києва земельної ділянки у постійне користування для розміщення та обслуговування об'єктів транспортної інфраструктури на вулиці Івана Франка,28 у Шевченківському районі міста Києва.
13.03.2024 на електронну адресу Господарського суду міста Києва надійшла копія ухвали Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі № 910/18641/23, згідно якої матеріали справи № 910/18641/23 витребувано у Господарського суду міста Києва з метою вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/18641/23.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 вирішено зупинити провадження у справі № 910/18641/23 до завершення розгляду апеляційної скарги на ухвали Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/18641/23 та повернення матеріалів справи № 910/18641/23 до Господарського суду міста Києва.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 апеляційну скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/18641/23 - без змін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 поновлено провадження у справі № 910/18641/23, підготовче засідання призначено на 27.08.2024.
У підготовчому засіданні 27.08.2024 судом розглядалася заява Благодійного фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" про зміну предмету позову.
Згідно з положеннями ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Визначення відповідача/відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у статті 14 цього Кодексу та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За змістом ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Слід зауважити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Водночас, проаналізувавши подану позивачем заяву, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони містять одночасну зміну і предмету, і підстав позову, нові фактичні обставини, нові докази.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема, у ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права в межах спірних правовідносин.
Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.
Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
Заяву ж позивача про зміну одночасно предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісною підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20 та від 10.11.2021 у справі № 916/1988/20.
Так, предметом позову (в первісній редакції) було визначено вимоги про:
1. Визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельних ділянок, що утворились внаслідок поділу земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:88:199:0010 за адресою: м.Київ. вул. Івана Франка, 28 , шляхом закриття поземельних книг, а саме:
- земельна ділянка № l (кадастровий номер 88:199:0090) площею 0,0172 га;
- земельна ділянка № 2 (кадастровий номер 88:199:0091) площею 0,0271 га;
- земельна ділянка № 3 (кадастровий номер 88:199:0092) площею 0,01001 га;
- земельна ділянка № 4 (кадастровий номер 88:199:0093) площею 0,0546 га;
2. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області скасувати записи про державну реєстрацію земельних ділянок:
- земельна ділянка № l (кадастровий номер 88:199:0090) площею 0,0172 га;
- земельна ділянка № 2 (кадастровий номер 88:199:0091) площею 0,0271 га;
- земельна ділянка № 3 (кадастровий номер 88:199:0092) площею 0,01001 га;
- земельна ділянка № 4 (кадастровий номер 88:199:0093) площею 0,0546 га;
3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області відновити у Державному земельному кадастрі запис про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:199:0010, площею 0,1990 га, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, 28 , шляхом поновлення запису в Поземельній книзі (Поземельної книги).
Разом з цим, вказані позовні вимоги обґрунтовувались тим, що постановою Верховного суду від 10.12.2021 року по справі №910/11673/20 задоволено частково позов Благодійного Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" та визнано незаконним рішення Київської міської ради від 07.07.2020 року № 9/9088 в частині припинення Благодійному Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" права постійного користування земельною ділянкою площею 0,1990 га (кадастровий номер 8000000000:88:199:0010) на вул. Івана Франка,28 у Шевченківському районі м. Києва.
При цьому, позивач зазначав, що вказане судове рішення є чинним на даний час, однак, на момент набрання чинності даним судовим рішенням такої земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:199:0010 (площею 0,1990 га) не існувало, як об'єкту цивільних прав, внаслідок її неправомірного поділу і утворення нових чотирьох земельних ділянок. Крім того, також позивач зазначав, що на даний час продовжує бути власником об'єктів нерухомості, що розташовані на вищезазначеній земельній ділянці, а саме дві нежитлові будівлі заг. площею 720,10 кв.м. та формування земельних ділянок відбулось таким чином і в такій конфігурації, що позивач на даний час не може використовувати свою власність (об'єкти нерухомості) та безперешкодно дістатись до них. За таких обставин, жодних правових підстав обмеження позивача (за його доводами) у його праві постійного користування земельною ділянкою, що розташована за вказаною адресою і в тих же межах, що була сформованою станом на 07.07.2020 року, на даний час не існує.
Натомість, в поданій заяві про зміну предмету позову від 11.03.2024 позивач просив:
1. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 08.02.2024 року № 7748/7789 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:88:199:0092), яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради для будівництва, обслуговування будівель закладів освіти за адресою: Івана Франка,28 у Шевченківському районі м.Києва та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (зміна цільового призначення);
2. Визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельних ділянок:
- земельна ділянка № 1 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0090) площею 0,0172 га,
- земельна ділянка № 2 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0091) площею 0,0271 га,
- земельна ділянка № 3 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0093) площею 0,0546 га,
- земельна ділянка № 4 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0004) площею 0,0116 га,
- земельна ділянка № 5 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0005) площею 0,0885 га;
3.3обов?язати Головне управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області скасувати в Державному земельному кадастрі записи про державну реєстрацію земельних ділянок:
- земельна ділянка № 1 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0090) площею 0,0172 га,
- земельна ділянка № 2 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0091) площею 0,0271 га,
- земельна ділянка № 3 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0093) площею 0.0546 га,
- земельна ділянка № 4 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0004) площею 0,0116 га,
- земельна ділянка № 5 (кадастровий номер 8000000000:88:199:0005) площею 0,0885 га;
4.3обов?язати Головне управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області поновити у Державному земельному кадастрі запис про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1990 га, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, 28 (в межах, конфігурації та координатах земельної ділянки, якій раніше присвоювався кадастровий номер 8000000000:88:199:9910);
5. Скасувати рішення державного реєстратора Пилипчука Віталія Анатолійовича, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:
- індексний номер 68001917 від 13.06.2023 року про державну реєстрацію права власності територіальної громади міста Києва в особі Київської об'єкта міської ради на земельну ділянку площею 0,0172 га (реєстраційний номер нерухомого майна 2748812380000), кадастровий номер 8000000000:88:199:0090, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Івана Франка,28 з одночасним припиненням зареєстрованого речового права (номер відомостей про речове право 50612049);
- індексний номер 60645939 від 29.09.2021 року (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права власності територіальної громади міста Києва (реєстраційний в особі Київської міської ради на земельну ділянку площею 0,0271 га номер об'єкта нерухомого майна 2467035880000), кадастровий номер 8000000000:88:199:0091, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Івана Франка,28 з одночасним припиненням зареєстрованого речового права (номер відомостей про речове право 44207308);
- індексний номер 60646619 від 29.09.2021 року про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, правокористувач: господарський суд міста Києва, земельна ділянка площею 0,0271 га, кадастровий номер 8000000000:88:199:0091, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Івана Франка,28 з одночасним припиненням зареєстрованого іншого речового права: права постійного користування земельною ділянкою (номер запису про інше речове право 44207824);
- індексний номер 68002451 від 13.06.2023 року про державну реєстрацію права власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на земельну ділянку площею 0,1001 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2748829080000), кадастровий номер 8000000000:88:199:0092, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Івана Франка,28 з одночасним припиненням зареєстрованого речового права (номер відомостей про речове право 50612507);
- індексний номер 68001685 від 13.06.2023 року про державну реєстрацію права власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на земельну ділянку площею 0,0546 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2748804380000), кадастровий номер 8000000000:88:199:0093, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Івана Франка,28 з одночасним припиненням зареєстрованого речового права (номер відомостей про речове право 50611825);
6. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 23.09.2021 року № 2695/2736 "Про надання господарському суду міста Києва земельної ділянки у постійне користування для розміщення та обслуговування об'єктів транспортної інфраструктури на вулиці Івана Франка,28 у Шевченківському районі міста Києва.
Разом з цим, суд вказує, що в обґрунтування поданої заяви про зміну предмету позову, позивач зазначає про неправомірність рішення Київської міської ради від 08.02.2024 № 7748/7789 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:88:199:0092), на підставі якого фактично позивачем також було доповнено позовні вимоги.
В цій частині суд зазначає, що одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 46 ГПК України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19.
Таким чином, суд вказує, що позивачем фактично одночасно змінено і предмет позову і його підстави, оскільки у даному випадку фактично виникли нові матеріально-правові вимоги позивача, які обґрунтовуються іншими, що за своєю суттю є новим позовом.
Більше того, позивачем було долучено нові докази в обґрунтування вказаних нових позовних вимог.
А відтак, враховуючи вищевикладене, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у задоволенні заяви Благодійного фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" про зміну предмету позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/18641/23 до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 зупинено провадження у справі № 910/18641/23 до завершення розгляду Верховним Судом касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/18641/23 та повернення матеріалів справи № 910/18641/23 до Господарського суду міста Києва.
Постановою Верховного Суду від 30.09.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі № 910/18641/23 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви Благодійного фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 поновлено провадження у справі № 910/18641/23, судове засідання призначено на 22.04.2025.
У судових засіданнях 22.04.2025, 13.05.2025 та 03.06.2025 судом оголошувалися перерви.
Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 24.06.2025 представники позивача позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити.
Представник відповідача 1 у судовому засіданні 24.06.2025 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.
Представник відповідача 2 у судовому засіданні 24.06.2025 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.
24.06.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
09.07.2020 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:199:0010 зареєстровано право власності Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (реєстраційний номер земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав - 37242646).
30.07.2020, на підставі заяви розробника від імені Київської міської ради, як власника вказаної земельної ділянки, Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (далі також - відповідач 2) було здійснено державну реєстрація поділу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:199:0010, в результаті чого утворилися новоутворені земельні ділянки:
- з кадастровим номером 8000000000:88:199:0090, площею 0,0172 га, яка розташована за адресою: м. Київ, район Шевченківський, вул. Івана Франка, 28, цільове призначення - 03.02. для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти;
- з кадастровим номером 8000000000:88:199:0091, площею 0,0271 га, яка розташована за адресою: м. Київ, район Шевченківський, вул. Івана Франка, 28, цільове призначення - 03.02. для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти;
- з кадастровим номером 8000000000:88:199:0092, площею 0,1001 га, яка розташована за адресою: м. Київ, район Шевченківський, вул. Івана Франка, 28, цільове призначення - 03.02. для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти;
- з кадастровим номером 8000000000:88:199:0093, площею 0,0546 га, яка розташована за адресою: м. Київ, район Шевченківський, вул. Івана Франка, 28, цільове призначення - 03.02. для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти.
Позивач, звертаючись до господарського суду, вказує, що у нього є право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:88:199:0010 на підставі державного акту на право постійного користування землею ІІ-КВ № 006712 від 23.10.2001.
Як зазначає Благодійний фонд сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" (далі також - позивач, Фонд), з 2001 по 2020 він добросовісно, відкрито та безперервно користувався наданою йому земельною ділянкою, однак рішенням Київської міської ради № 9/9088 від 07.07.2020 йому було припинено право постійного користування вказаною земельною ділянкою, яке було ним оскаржене в суді та яке було визнано незаконним постановою Верховного Суду від 10.12.2021 у справі № 910/11673/20.
Отже, на думку позивача, після його прийняття і визнання незаконним припинення права постійного користування Фонду, рішення Київської міської ради від 02.02.2000, яким було надано право постійного користування вказаною земельною ділянкою Фонду, відновило свою чинність, а на день подання позову, не існує жодного рішення Київської міської ради щодо скасування (припинення) вищезгаданого рішення від 02.02.2000 або безпосередньо право постійного користування позивача.
Крім того, позивач звертає увагу, що на даний час продовжує бути власником об'єктів нерухомості, що розташовані на даній земельній ділянці, а саме дві нежитлові будівлі заг. площею 720,10 кв.м. та включені до складу "Об'єкту незавершеного будівництва" і внесені до Єдиного реєстру отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт за № 19120150570327 у відповідності вимог пункту 8 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" на час виконання будівельних робіт та введення Об'єкту в експлуатацію", що підтверджується листом Держархбудінспекції України від 14.08.2020 №40-701-16/5543-20.
А відтак, як підсумовує позивач, жодних правових підстав обмеження Фонду у його праві постійного користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, 28 у розмірі площею 0,1990 га на даний час не існує.
В свою чергу позивач вказує, що внаслідок прийняття Верховним Судом постанови від 10.12.2021 у справі № 910/11673/20 фактично було поновлено право постійного користування Фонду вказаною земельною ділянкою.
А тому, позивач вважає, що в судовому порядку необхідно визнати незаконним поділ вищевказаної земельної ділянки, формування нових чотирьох земельних ділянок, поновити безпосередньо об'єкт - земельну ділянку у її первинному стані з метою захисту його законних інтересів та забезпечення реалізації права постійного землекористування Фонду на цю земельну ділянку площею 0,1990 га за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, 28.
Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі також - відповідач 1, Департамент), заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що позивач не відноситься до юридичних осіб державної або комунальної власності, у зв'язку з чим земельні ділянки, відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України, не можуть перебувати в постійному користуванні Фонду.
Крім того, Департамент зазначає, що з огляду на набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Веселка" на підставі мирової угоди, яку затверджено ухвалою від 14.05.2012 Господарського суду міста Києва, права власності на нерухоме майно, для експлуатації якого позивачу було надано у постійне користування земельну ділянку згідно рішення № 10/731 від 03.02.2000 Київської міської ради "Про надання та вилучення земельних ділянок", у Фонду право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1990 га у місті Києві по вул. Івана Франка, 28, яке посвідчувалось державним актом № 006712, автоматично було припинено в силу приписів п. "е" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України.
Відповідач 1 вважає, що доводи Фонду не містять обґрунтування того, яким чином заявлені позовні вимоги зможуть відновити права або захистити його інтереси щодо визнання протиправними та скасування державної реєстрації земельних ділянок, що утворились внаслідок поділу земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:88:199:0010 за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, 28, шляхом закриття поземельних книг.
Крім того, Департамент звертає увагу суду, що за даних обставин справи можна констатувати як і відсутність у Фонду права на звернення до суду, так і відсутність реального порушеного права чи інтересу, що підлягає захисту, у зв'язку з тим, що право постійного користування земельною ділянкою у позивача припинилось 17.08.2012 автоматично в силу закону, який за цих умов не вимагає підтвердження припинення такого права за окремим рішенням органу місцевого самоврядування або судовим рішенням та право на об'єкти нерухомого майна.
Відповідач 2, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що правові підстави для скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровим номером 8000000000:88:199:0090, 8000000000:88:199:0091, 8000000000:88:199:0092, 8000000000 :88:199:0093 відсутні, оскільки 07.06.2023 зареєстровано право власності на вказані земельні ділянки за Територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради та така реєстрація не скасована, що виключає можливість скасування державної реєстрації, а вимоги про припинення усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо зазначених вище земельних ділянок у позовній заяві Фондом не заявлялись.
Також відповідач 2 зазначає, що позивач не довів наявність правових підстав для скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок та обрав спосіб захисту, який не відповідає вимогам ч. 13 статті 79-1 Земельного кодексу України та ч. 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», оскільки скасування державної реєстрації речових прав на земельні ділянки за рішенням суду можливо виключно разом із скасуванням усіх речових прав щодо такої земельної ділянки.
Крім того, відповідач 2 звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено порядку відновлення/поновлення державної реєстрації земельної ділянки, державну реєстрацію якої скасовано та не передбачено порядку повторного присвоєння скасованого кадастрового номеру, у зв'язку з чим, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:88:199:0010 не відновиться у Державному земельному кадастрі з визначеним номером, а саме 8000000000:88:199:0010, оскільки таке суперечить ч. 7 ст. 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр".
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Одночасно, слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Таким чином, виходячи зі змісту ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 21.10.2015 у справі №3-649гс15.
За приписами ч.2 ст.15 Земельного кодексу Української РСР (в редакції, чинній на момент передання земельної ділянки у постійне користування позивача) безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку.
Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч.1 ст.92 Земельного кодексу України (враховуючи, що спірні правовідносини тривали після набрання вказаним нормативно-правовим актом законної сили).
Стаття 22 Земельного кодексу Української РСР (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року).
Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові від 05.11.2019 Великої Палати Верховного Суду по справі №906/392/18.
Разом із тим, статтею 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії.
Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 13 цього Закону, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) Велика палата Верховного Суду дійшла висновку, що за змістом статей 120, 140 та 141 Земельного кодексу України законодавець встановив імперативний припис щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду та передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою. Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.
Рішенням №10/731 від 03.02.2000 Київської міської ради "Про надання та вилучення земельних ділянок" затверджено проект землеустрою відведення земельної ділянки Благодійному Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" для експлуатації та обслуговування навчально-лабораторних будівель на вул.Івана Франка, 28 у Радянському районі (назву змінено на Шевченківський район). Надано Благодійному Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" за умови виконання п.20.1 рішення в постійне користування земельну ділянку площею 0,20 га для експлуатації та обслуговування навчально-лабораторних будівель на вул. Івана Франка, 28 у Радянському районі за рахунок земель міської забудови.
23.10.2001 Благодійному Фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" видано державний акт №006712 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1990 га для експлуатації та обслуговування навчально-лабораторних будівель.
Як встановлено Верховним Судом у постанові від 10.12.2021 у справі № 910/11673/20, ухвалою Господарського суду мста Києва від 14.05.2012 у справі № 6/529 затверджено мирову угоду від 24.02.2012 згідно з пунктами 1, 2 якої ТОВ "Фінансова компанія "Веселка" за іпотечним договором від 20.02.2009 набуває у власність предмет іпотеки нежитлові будівлі загальною площею 720,1 м2, в тому числі: будівлю літ. "А" площею 662,0 м2, будівлю літ. "Б" площею 58,1 м2, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, будинок 28. За ТОВ "Фінансова компанія "Веселка" визнається право власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі загальною площею 720,1 м2.
17.08.2012 право власності на нежитлові будівлі загальною площею 720,1 м2, за адресою: м. Київ, вул. Франка Івана (Шевченківський район), буд.28, на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 14.05.2012 було зареєстровано за ТОВ "Фінансова компанія "Веселка". Тобто нежитлові будівлі для обслуговування і експлуатації яких надавалася спірна земельна ділянка перейшли у власність іншої особи, а саме до ТОВ "Фінансова компанія "Веселка". В даному випадку перехід права на земельну ділянку до нового набувача - ТОВ "Фінансова компанія "Веселка" з одночасним припиненням права постійного користування землею у Благодійного фонду "МДЦ" відбувся в момент переходу права власності на будівлю в силу прямого припису закону незалежно від волі Київської міської ради та відповідно у нового власника будівель виникло право на оформлення користування земельною ділянкою. Отже, рішення Київської міської ради від 07.07.2020 № 9/9088 "Про припинення Благодійному фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" права постійного користування земельною ділянкою на вул. Івана Франка, 28 у Шевченківському районі м. Києва" набуло чинності з моменту його прийняття, тобто рада припинила право постійного користування Благодійного фонду "МДЦ" спірною земельною ділянкою з 07.07.2020, тоді як таке право припинилося в момент переходу права власності на будівлю в силу прямого припису закону та відповідно у нового власника будівель виникло право на оформлення користування земельною ділянкою, а саме у 2012 році. Колегія суддів зазначила, що право постійного користування позивачем спірною земельною ділянкою припинилося автоматично в силу закону.
За приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
А відтак, вищенаведені обставини не підлягають доказуванню у даній справі.
Тобто, у вказаній постанові, Верховний Суд встановив, що право постійного користування земельною ділянкою позивача припинилося не на підставі прийнятого Київською міською радою рішення від 07.07.2020 № 9/9088 "Про припинення Благодійному фонду сприяння розвитку гуманітарних та економічних наук "Міжнародний діловий центр" права постійного користування земельною ділянкою на вул. Івана Франка, 28 у Шевченківському районі м. Києва", а в силу прямого припису закону в 2012 році.
Вказане спростовує твердження Фонду, щодо того, що не існує жодного рішення Київської міської ради щодо скасування (припинення) рішення Київської міської ради від 02.02.2000, а вказане рішення відновило свою дію після скасування Верховним Судом рішення Київської міської ради від 07.07.2020 № 9/9088 та відсутності жодних правових підстав в обмеженні позивачу права постійного користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Франка Івана (Шевченківський район), буд.28.
Крім того суд вказує, що в матеріалах справи відсутні докази звернення ТОВ "Фінансова компанія "Веселка" до Київської міської ради з метою реалізації права на оформлення користування земельною ділянкою.
Такі докази відсутні і в частині позивача, після того, як він знову набув право власності на нежитлові будівлі загальною площею 720,1 м2, за адресою: м. Київ, вул. Франка Івана (Шевченківський район), буд.28.
При цьому суд вказує, що Земельний кодекс України (далі також - ЗК України) визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 ЗК України).
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (частина 2 статті 92 ЗК України).
Однак позивач не відноситься до наведеної в ч. 2 ст. 92 ЗК України категорії осіб, які мають право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.
Підстави припинення права користування земельними ділянками наведено у статті 141 ЗК України.
Відповідно до статті 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
За змістом статті 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:
а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;
в) конфіскації земельної ділянки;
г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;
ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;
д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Отже, правові підстави примусового припинення прав на земельну ділянку саме у судовому порядку є виключними та розширеному тлумаченню не підлягають.
А відтак, суд вказує, що у позивача відсутні підстави для набуття права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, у зв'язку з тим, що таке право припинилося у 2012 році, а в подальшому, після набуття права власності на нежитлові будівлі загальною площею 720,1 м2, за адресою: м. Київ, вул. Франка Івана (Шевченківський район), буд.28, Фонд не міг його набути в силу приписів ч. 2 ст. 92 ЗК України.
Також суд зазначає, що твердження позивача про те, що Фонд з 2001 по 2020 рік добросовісно, відкрито та безперервно користувався наданою йому у постійне користування земельною ділянкою спростовуються обставинами, встановленими у постанові Верховного Суду від 10.12.2021 у справі № 910/11673/20, в якій встановлено, що 17.08.2012 право власності на нежитлові будівлі загальною площею 720,1 м2, за адресою: м. Київ, вул. Франка Івана (Шевченківський район), буд.28, на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 14.05.2012 було зареєстровано за ТОВ "Фінансова компанія "Веселка".
За вказаних обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, оскільки право користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вул. Франка Івана (Шевченківський район), буд.28 Фондом припинилося в 2012 році, а відтак, таке право не можу бути порушене.
Крім того суд вказує, що ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред?явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У ст. 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі ст. 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Як встановлено судом, 09.07.2020 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:199:0010 зареєстровано право власності Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (реєстраційний номер земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав - 37242646).
30.07.2020, на підставі заяви розробника від імені Київської міської ради, як власника вказаної земельної ділянки, Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (далі також - відповідач 2) було здійснено державну реєстрація поділу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:199:0010, в результаті чого утворилися новоутворені земельні ділянки:
- з кадастровим номером 8000000000:88:199:0090, площею 0,0172 га, яка розташована за адресою: м. Київ, район Шевченківський, вул. Івана Франка, 28, цільове призначення - 03.02. для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти;
- з кадастровим номером 8000000000:88:199:0091, площею 0,0271 га, яка розташована за адресою: м. Київ, район Шевченківський, вул. Івана Франка, 28, цільове призначення - 03.02. для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти;
- з кадастровим номером 8000000000:88:199:0092, площею 0,1001 га, яка розташована за адресою: м. Київ, район Шевченківський, вул. Івана Франка, 28, цільове призначення - 03.02. для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти;
- з кадастровим номером 8000000000:88:199:0093, площею 0,0546 га, яка розташована за адресою: м. Київ, район Шевченківський, вул. Івана Франка, 28, цільове призначення - 03.02. для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти.
На вказані земельні ділянки 07.06.2023 зареєстровано право власності Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Як вказувалося судом, позивач, звертаючись з позовом просив:
- визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію земельних ділянок, що утворились внаслідок поділу земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:88:199:0010 за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, 28 , шляхом закриття поземельних книг, а саме: земельна ділянка №1 (кадастровий номер 88:199:0090) площею 0,0172 га, земельна ділянка №2 (кадастровий номер 88:199:0091) площею 0,0271 га, земельна ділянка №3 (кадастровий номер 88:199:0092) площею 0,01001 га, земельна ділянка №4 (кадастровий номер 88:199:0093) площею 0,0546 га;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області скасувати записи про державну реєстрацію земельних ділянок: земельна ділянка №1 (кадастровий номер 88:199:0090) площею 0,0172 га, земельна ділянка №2 (кадастровий номер 88:199:0091) площею 0,0271 га, земельна ділянка №3 (кадастровий номер 88:199:0092) площею 0,01001 га, земельна ділянка №4 (кадастровий номер 88:199:0093) площею 0,0546 га;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області відновити у Державному земельному кадастрі запис про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:199:0010, площею 0,1990 га, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Івана Франка, 28, шляхом поновлення запису в Поземельній книзі (Поземельної книги).
Суд вказує, що перша позовна вимога, яка заявлена позивачем має бути спрямована до Київської міської ради, оскільки право власності на вказані земельні ділянки належить Територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.
Однак, як вбачається з позовної заяви позивачем не вказано Київську міську раду в якості співвідповідача.
При цьому суд вказує, що за приписами ч. 1 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
Тобто, за власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до суду з клопотанням про залучення до участі у справі Київську міську раду в якості співвідповідача.
Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2024 у справі №902/1331/22 дійшла висновку про те, що зазначені процесуальні норми дозволяють суду першої інстанції залучити до участі в справі співвідповідача (співвідповідачів) або замінити первісного відповідача належним відповідачем, причому вказані процесуальні дії суд має право вчиняти лише за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, тобто не з ініціативи суду, а процесуальним наслідком пред'явлення позову до неналежного відповідача є відмова в позові до нього.
Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд у постанові від 24.06.2021 у справі № 904/1039/20 підкреслив, що згідно з частиною 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Статтею 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Виходячи з наведеного, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натоміть установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
При цьому Верховний Суд зауважив, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).
Також суд вказує, що за змістом ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
В свою чергу ч. 13 ст. 79-1 ЗК України передбачено, що земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об'єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Таким чином, враховуючи положення ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України, суд вказує, що з метою ефективного захисту порушених прав законодавець, ухвалення судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Окрім того, суд зазначає, позивач може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
Тобто, з наведеного вбачається, що заявлення позовної вимоги про скасування державної реєстрації відповідної земельної ділянки без одночасного заявлення вимоги про припинення відповідного речового права є неефективним способом захисту.
Однак, позивачем відповідної позовної вимоги в позові не заявлено.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (зокрема, постанови: від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив'язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий у законі (наприклад, є в переліку статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту (вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечує поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантує особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
А відтак, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як вказано в статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено що, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
В статті 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають покладенню на позивача.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 10.07.2025.
Суддя О.В. Мандриченко