ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про відмову у розстроченні виконання рішення
м. Київ
30.04.2025Справа № 910/12328/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Рябокінь Є. О., розглянувши матеріали
заяви боржника Фізичної особи-підприємця Альвінського Віталія Віталійовича
про розстрочення виконання судового рішення
у справі № 910/12328/20
за позовом Керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області вул. Соборна 67, с. Софіївська Борщагівка,Києво-Святошинський район, Київська область, 08131
в інтересах держави в особі
Підгірцівської сільської ради 08710, Київська область, Обухівський район, село Підгірці, ВУЛ.ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 39
до Фізичної особи-підприємця Альвінського Віталія Віталійовича АДРЕСА_1
про стягнення 61 374,06 грн. та розірвання договору оренди
Представники сторін: не з'явились.
Керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Підгірцівської сільської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Альвінського Віталія Віталійовича про стягнення заборгованості в сумі 61374,06 грн. з орендної плати та розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 6 від 01.11.2016, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Альвінським Віталієм Віталійовичем та Підгірцівською сільською радою.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення інтересів сільради як орендодавця та органу місцевого самоврядування, в розпорядженні якого перебуває комунальна власність громади внаслідок недотримання відповідачем як орендарем умов укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди нежитлового приміщення № 6 від 01.11.2016, в зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої прокурор зазначає про наявність підстав для розірвання спірного договору в судовому порядку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12328/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.
У підготовчому засіданні 17.12.2020, враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/12328/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 11.02.2021.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2021 позовні вимоги задоволені повністю, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Альвінського Віталія Віталійовича на користь Підгірцівської сільської ради 61 374,06 грн. заборгованості з орендної плати, розірвано Договір оренди нежилого приміщення № 6 від 01.11.2016, укладений між Фізичною особою-підприємцем Альвінським Віталієм Віталійовичем та Підгірцівською сільською радою, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Альвінського Віталія Віталійовича на користь Київської обласної прокуратури судовий збір у сумі 4 204,00 грн.
На примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2021, яке набрало законної сили 04.05.2021, видано відповідні накази від 07.05.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2021 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Альвінського Віталія Віталійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2021 у справі № 910/12328/20 повернуто без розгляду.
Судом встановлено, що 30.01.2025 через канцелярію суду надійшла заява відповідача - Фізичної особи-підприємця Альвінського Віталія Віталійовича б/н від 28.01.2025 про розстрочку виконання судового рішення, в якій заявник просить суд розстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2021 у справі № 910/12328/20 на 7 місяців.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.01.2025 у справі № 910/1807/22 заява передана на розгляд судді Селівону А.М.
Окрім цього, через канцелярію суду 28.03.2025 від заявника (боржника) надійшло клопотання б/н б/д про долучення доказів, а саме доказів надсилання копії заяви про розстрочення виконання рішення у справі № 910/12328/20 на адреси інших учасників справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2025 заяву боржника про розстрочення рішення прийнято до розгляду та призначено відповідне судове засідання на 30.04.2025.
У судове засідання з розгляду заяви боржника 30.04.2025 прокурор, представник позивача, відповідач (боржник) особисто та/або його представник не з'явились.
Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області про дату, час і місце проведення засідання відповідно до норм ст. 6 ГПК України повідомлений належним чином в електронному кабінеті шляхом надсилання копії ухвали суду від 04.04.2025, факт отримання якої 10.04.2025 підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронного кабінету учасника справи.
Поряд із цим суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи (це, зокрема, фізичні особи, у тому числі фізичні особи-підприємці) реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
При цьому судом встановлено відсутність у позивача та відповідача зареєстрованих електронних кабінетів, у зв'язку з чим з метою повідомлення останніх про призначення заяви про розстрочення до розгляду, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 04.04.2025 була направлена судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження позивача та відповідача, а саме: 08710, Київська область, Обухівський район, село Підгірці, вул. Васильківська, будинок 39, та вул. Ломоносова (Юлії Здановської), буд. 28/41, м. Київ, 03022, відповідно.
Згідно пунктів 3, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Факт отримання 23.04.2025 позивачем копії ухвали суду від 04.04.2025 підтверджєуться наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0610246429513.
Водночас, на станом на час проведення судового засідання 30.04.2025 докази вручення відповідачу (заявнику) ухвали суду від 04.04.2025 до суду не повернуті.
Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0610246429556 відповідачу, в якому зазначено, що станом на 30.04.2025 поштове відправлення не вручене адресату та перебуває у поштовому відділенні.
В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача зазначеній на конверті.
Інші поштові та/або електронні адреси, за якими можна встановити місцезнаходження/місцепроживання відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно з матеріалами справи, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).
Судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи вищевикладене господарський суд зазначає, що відповідач (заявник), як ініціатор подання заяви про розстрочення, не був позбавлений права та можливості ознайомитися з усіма ухвалами суду у справі № 910/12328/20 в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/.
З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження/місця проживання відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
Про поважні причини неявки в підготовче судове засідання 30.04.2025 прокурора, представника позивача, відповідача особисто та/або його уповноваженого представника суд не повідомлено.
Будь - яких заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від прокурора та сторін на час проведення судового засідання 30.04.2025 до суду не надходило.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, оскільки прокурор, стягувач (позивач) та відповідач (боржник) не скористалися наданими їм процесуальними правами, зокрема, прокурор, представник стягувача, боржник особисто та/або його представник не з'явились в судове засідання з розгляду заяви 30.04.2025 та не надали будь - яких письмових пояснень щодо заяви про розстрочення рішення, суд здійснював розгляд заяви боржника 30.04.2025 виключно за наявними матеріалами за відсутності уповноважених представників сторін та заявника особисто.
Розглянувши в судовому засіданні 30.04.2025 заяву боржника б/н від 28.01.2025 про розстрочення виконання рішення у справі № 910/12328/20 на 7 місяців суд зазначає, що відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
В силу приписів ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 327 ГПК України).
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Савіцький проти України" (заява № 38773/05) від 26.07.2012, суд наголосив, що право на суд, захищене п. 1 ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.
Частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до частини п'ятої статті 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Тобто, підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.
При цьому, вирішуючи питання про розстрочення виконання рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому господарський суд не зобов'язаний задовольняти заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали виключно за фактом такого звернення сторони.
Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України.
Як встановлено судом, в обґрунтування поданої заяви відповідач (боржник за наказом) посилається на необізнаність про наявність виконавчого провадження № 72332426 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 07.05.2021 у справі № 910/12328/20 про стягнення 61 374,06 грн. та важке матеріальне становище через встановлення на території України Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 карантину, у зв'язку з чим було призупинено діяльність ресторану, введення Указом Президента України № 64/2022 з 24.02.2024 на території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України та перебування боржника у складі територіальної оборони з 08.03.2022.
Додатково боржник зазначає про здійснення часткового погашення заборгованості у справі № 910/12328/20 в сумі 10000,00 грн., що підтверджується копіями відповідних квитанцій від 24.01.2025.
Суд зазначає, що правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.
Господарський процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.
Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.
Також, у відповідності до сталої практики Європейського суду з прав людини, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (справа "Олександр Шевченко проти України" від 26.04.2007 року, справа "Трух проти України" від 14.10.2003 року).
Наразі, обізнаність відповідача про наявність справи № 910/12328/20 та результати її розгляду підтверджується наявним в матеріалах справи відзивом відповідача, а також поданням відповідачем в травні 2021 апеляційної скарги на рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2021 у справі № 910/12328/20, яку було повернуто ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2021.
При цьому як встановлено судом за матеріалами справи, боржником ухвала суду апеляційної інстанції від 30.09.2021 про повернення апеляційної скарги була отримана 12.11.2021.
Поряд із цим, не зважаючи на викладені обставини, відповідач протягом більше ніж трьох років до відкриття виконавчого провадження № 72332426 не вживав жодних заходів для добровільного виконання рішення суду у справі № 910/12328/20 та погашення наявної заборгованості з орендної плати в сумі 61 374,06 грн. перед стягувачем, позаяк часткове погашення заборгованості в розмірі 10 000,00 грн. здійснено боржником тільки в січні 2025 року.
Крім цього, згідно постанови державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17.01.2022, яка наявна в матеріалах справи, закінчено виконавче провадження № 68019856 на підставі п. 9 ч. 1 ст. ст. 39, 40 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку зі стягненням з Фізичної особи-підприємця Альвінського Віталія Віталійовича на користь Київської обласної прокуратури судового збору у сумі 4204,00 грн.
Наразі, боржник не скористався своїм правом на звернення до суду у встановлені процесуальним законодавством строки з заявою про відстрочення або розстрочення виконання рішення суду у справі № 910/12328/20 в порядку ст. 331 ГПК України.
Відтак, твердження заявника щодо невиконання рішення суду та непогашення заборгованості у справі № 910/12328/20 з підстав необізнаності спростовані матеріалами справи.
Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В зв'язку з тим, що розстрочення продовжує період відновлення порушеного права стягувача при його наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість його надання, а також визначення строку продовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Так, у п. 40 рішення від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки чи розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Отже, питання щодо розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Суд при прийнятті рішення враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Таким чином, враховуючи, що необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Наразі, оцінюючи посилання боржника в обґрунтування поданої заяви про розстрочення виконання рішення на обставини відсутності достатнього фінансування, суд зазначає, що згідно зі статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, отже для таких господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, в тому числі й державних підприємств, організацій та установ.
Крім того суд наголошує, що відповідач (боржник) є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже позивач, здійснюючи господарську діяльність, мав передбачити пов'язані із цим ризики, в тому числі можливість несвоєчасного виконання зобов'язань контрагентом та наступне понесення витрат.
Згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
За приписами ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України встановлено, що не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Тобто, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Суд зауважує на тому, що ні Господарський кодекс України, ні Цивільний кодекс України при визначенні відповідальності за укладеним договором не виділяють в окрему категорію осіб - учасників такого договору і не встановлюють окремі правила для них. Тобто, підприємство - відповідач не має будь-яких привілей чи пільг у рамках виконання своїх зобов'язань за такими договорами.
Таким чином, суд акцентує увагу на тому, що самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням відповідача та відсутністю у нього коштів, не виправдовують бездіяльність відповідача та не заперечують обов'язку такого суб'єкта підприємницької діяльності, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином, відтак, виконання таких договорів також повинно здійснюватися на загальних підставах.
Згідно правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17 та від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19 відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов'язань не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання.
Підсумовуючи вищевикладене суд зазначає, що факт скрутного фінансового становища відповідача не може звільняти останнього від виконання зобов'язань щодо оплати орендних платежів за спірним договором, оскільки при укладенні правочину орендар повинен був розраховувати на належне виконання вказаного правочину.
Виходячи з норм ст. 3 ЦК України, згідно з якими до загальних засад цивільного законодавства відносяться справедливість, добросовісність та розумність, та враховуючи, що відповідачем порушені майнові договірні зобов'язання перед позивачем, буде несправедливим розстрочити виконання фінансових зобов'язань відповідача перед позивачем.
Надання відстрочення/розстрочення виконання рішення є заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V).
Судом також враховано, що позивач як суб'єкт господарювання виконав передбачені Договором умови в частині надання відповідачу у строкове платне користування нежитлових приміщень, що встановлено судом під час розгляду даної справи, проте станом на момент проведення судового засідання з розгляду заяви 30.04.2025 відповідачем (боржником) не надано доказів здійснення оплат на виконання рішення суду у справі № 910/12328/20 в повному обсязі, зокрема, в частині основного боргу, або ж своєчасного вжиття заходів щодо часткової оплати заборгованості чи звернення до суду щодо розстрочення виконання рішення суду, що свідчить про відсутність своєчасних дій, спрямованих на належне виконання рішення суду.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, в першу чергу, матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зважаючи на заперечення позивача проти відстрочення виконання рішення, встановлені судом обставини прострочення відповідачем зобов'язань з оплати за спірним Договором, а також той факт, що відповідачем супереч ч. 3 ст. 13 ГПК не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження існування виключних обставин, що можуть бути підставою для рострочення виконання рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість його виконання або обумовлюють наявність ускладнень під час виконання судового акту, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для розстрочення виконання рішення у даній справі та задоволення відповідної заяви боржника.
Судом відповідно пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.
Відповідно до частини 7 статті 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Керуючись ст.ст. 233-235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Альвінського Віталія Віталійовича про розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2021 у справі № 910/12328/20 відмовити.
Ухвала набирає законної сили після підписання та може бути оскаржена у порядку і строки, встановлені ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя А. М. Селівон