Рішення від 08.07.2025 по справі 905/169/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

РІШЕННЯ

іменем України

08.07.2025р. Справа №905/169/25 (208/13102/24)

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.,

при секретарі судового засідання Кравець А.Є., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519)

про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

в межах справи № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ»,

розпорядник майна - арбітражний керуючий Карауш Ю.В. (свідоцтво № 1051 від 11.07.2013), -

учасники справи не з'явились, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Донецької області 22.05.2025 прийнято до свого провадження цивільну справі № 208/13102/24 для розгляду в межах справи № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ", вирішено справу № 905/169/25 (208/13102/24) розглядати в порядку спрощеного провадження, судове засідання призначено на 08.07.2025, визнано явку представників сторін не обов'язковою, вирішені інші процедурні питання.

Вказана ухвала доставлена відповідачу в його зареєстрований електронний кабінет в системі “Електронний суд», що підтверджується відповідною довідкою про доставку електронного листа. Для позивача оприлюднено оголошення на офіційному сайті Господарського суду Донецької області веб-портала Судова влада України, оскільки вказана позивачем адреса віднесена до території активних бойових дій відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, позивач не має зареєстрованого електронного кабінета в системі “Електронний суд», про зміну свого місцезнаходження або адреси для листування ОСОБА_1 господарський суд не повідомляв.

Також, всі процесуальні акти суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу Судова влада України в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними та загальнодоступними для безоплатного перегляду згідно Закону України "Про доступ до судових рішень", що свідчить про додаткову можливість сторін довідатися про хід справи.

У рішеннях Європейського суду з прав людини, останній неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Також Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №2103/490/2012 вказав про те, що сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Інформація про стан судових справ є відкритою і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення за допомогою як контакт-центру суду так і за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень.

Більше того, позивач має цікавитись ходом розгляду даної справи судом, оскільки саме він ініціював вказане судове провадження.

У судовому засіданні 08.07.2025 сторони участі не приймали. В розумінні вимог статей 120, 122, 242 Господарського процесуального кодексу України позивач та відповідач вважаються повідомленими про розгляд справи належним чином.

Позивач предмет чи підстави позову не змінював, додаткових доказів не подавав.

У позовній заяві (з урахуванням уточнень від 12.03.2025) ОСОБА_1 посилався на те, що він у період з 17.07.2018 по 19.10.2020 працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ», 19.10.2020 звільнився за власним бажанням згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України. За вказаний період роботи відповідач сплатив заробітну плату не в повному обсязі, при звільненні відповідач також не розрахувався та не надав позивачу відомості про розмір заборгованості по заробітній платі та всіх сум, що належали йому як працівнику при звільненні, також не надано довідку про середній заробіток. За розрахунком позивача, відповідач має сплатити позивачу нараховану, але невиплачену при звільненні заробітну плату та всі суми, які належали йому при звільненні, що становить 203371,88 грн.

На підтвердження вимог надано суду: копію трудової книжки НОМЕР_2 , паспортні дані та довідку про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 , витяг (частину) з довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 04.03.2025.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав, як не подав і витребувані судом документи, про причини та/або намір вчинити відповідні дії суд не повідомив.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КузПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Абзацом 4 частини 2 статті 7 КУзПБ встановлено, що заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд бере до уваги, що відповідно до положень частини чотирнадцятої статті 39, статей 45, 47 КУзПБ пріоритетним є прийняття судового рішення про визнання кредиторських вимог конкурсного кредитора по відношенню до позовного провадження у справі про стягнення заборгованості. Законодавець імперативно визначив, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство пред'явлення конкурсними і забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах цього провадження.

На вимогу суду позивачем не подано пояснень щодо звернення до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника з таким самим предметом як у цьому спорі в порядку ст. 45 КУзПБ в межах справи № 905/169/25.

Водночас судом не встановлено обставин звернення позивача до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника з таким самим предметом як у цьому спорі в порядку ст. 45 КУзПБ в межах справи № 905/169/25.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 251 ГПК України визначені особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні. Так, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з частинами 2, 3, 8 статті 252 цього Кодексу розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частиною 9 статті 165 ГПК України унормовано, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання, суд не визнавав явку представників сторін у судове засідання обов'язковою, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених процесуальним законодавством, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, заяви по суті спору є сформованими, визначений процесуальним законом строк розгляду справи спливає, тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Так, згідно статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами у сфері державного і договірного регулювання оплати праці, визначено Законом України "Про оплату праці".

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Частиною 1 ст. 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п'ятій статті 97 КЗпП України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою).

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 у справі № 905/857/19.

За приписами ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільнені робітника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Діюче трудове законодавство передбачає безальтернативний обов'язок виплати належних працівникові сум при його звільненні, це законодавство встановлює і пов'язує юридичну відповідальність за порушення даних вимог законодавства, з юридичною особою того підприємства, установи, організації, на якому працювала особа до звільнення.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Конституційний Суд України у рішенні № 2-рп/2008 від 29.01.2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебував у трудових відносинах з ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519):

- 17.07.2018 - прийнятий на роботу по переводу начальником зміни, відповідно до наказу № 857/к від 17.07.2018,

- 23.10.2018 - переведено учнем гірника очисного забою підземним з повним підземним робочим днем у шахті, відповідно до наказу № 1005к від 23.10.2018,

- 17.12.2018 - переведено гірником очисного забою підземним 5 розряду з повним підземним робочим днем у шахті, відповідно до наказу № 1044/к від 17.12.2018,

- 19.10.2020 - звільнений згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, відповідно до наказу № 292к від 19.10.2020.

Зазначене підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 , наявною в матеріалах справи.

Як зазначає позивач, за період роботи, а також під час звільнення, повного розрахунку із заробітної плати відповідачем не здійснено, письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні позивачу відповідачем надано не було ані добровільно, ані на запит адвоката позивача.

За твердженням позивача, відповідач заборгував йому заробітну плату за період з січня-жовтня 2020 року у розмірі 203371,88 грн., з них січень - 20187,25 грн.; лютий - 20167,34 грн.; березень - 21395,60 грн.; квітень - 22881,73 грн.; травень - 25385,74 грн.; червень - 25983,25 грн.; липень - 19455,12 грн.; серпень - 11392,78 грн. вересень - 9227,87 грн.; жовтень - 19301,02 грн., на підтвердження чого надав витяг з довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 04.03.2025

На вимогу суду відповідач-роботодавець не надав детальні відомості про заборгованість перед позивачем, ухвалу суду від 22.05.2025 не виконав, про причини не повідомив.

Суд зазначає, що надані позивачем індивідуальні відомості Пенсійного фонду України з реєстру загальнообов'язкового державного страхування про застраховану особу - ОСОБА_1 за формою ОК-5 від 04.03.2025, відображають дані про суми нарахованої заробітної плати та інформацію про страховий стаж.

Єдиний внесок нараховується на суми, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум.

Отже, із суми доходу, зазначеної в індивідуальних відомостях відраховуються ПДФО та військовий збір.

Відповідно до довідки Пенсійного фонду України щодо даних про нараховану заробітну плату від 04.02.2025, вбачається, що за період з січня по жовтень 2020 року включно відповідачем нарахована заробітна плата у розмірі 195377,70 грн.

Відповідач не надав суду будь-яких доказів про здійснення повної виплати заробітної плати позивачу у період його робити у ТОВ "Краснолиманське", рівно як не надано доказів проведення з позивачем остаточного розрахунку після звільнення 19.10.2020 згідно ч.1 ст. 47, ст. 116 КЗпП України, довідку про наявну заборгованість перед позивачем також не надав.

Згідно з трудовим законодавством України, при звільненні працівника виплата заробітної плати здійснюється після утримання з неї податків та зборів. Це означає, що роботодавець зобов'язаний утримати з нарахованої заробітної плати податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), військовий збір та інші обов'язкові платежі, передбачені законодавством, а потім виплатити працівникові вже чисту суму.

Розраховуючи суму заборгованості по виплаті заробітної плати, суд виходить з офіційних даних про заробітну плату ОСОБА_1 , які містяться у довідці форми ОК-5 від 04.03.2025 та сукупно за січень-жовтень 2020 року включно становить 195377,70 грн., з необхідним вирахуванням з вказаної суми ПДФО (18%) в розмірі 35167,99 грн. та військового збору (1,5%) в розмірі 2930,67 грн., що в загальній сумі становить 157279,04 грн.

Суд зазначає, що в наданому позивачем розрахунку суми заробітної плати, що підлягає стягненню, позивачем допущено арифметичну помилку при сумуванні всіх сум нарахованої заробітної плати за період січня-жовтня 2020 року. Крім того з розрахунку позивача не вбачається, що позивач взагалі провів такий розрахунок із вирахуванням ПДФО та ВЗ. Суд не погоджується із таким розрахунком, оскільки позивач невірно визначив загальну суму нарахованої заробітної плати, а також не врахував, що “на руки» отримується заробітна плата вже з вирахуваним ПДФО (18%) та ВЗ (1,5%), а отже саме 157279,04 грн. є тією сумою, що не виплачена відповідачем позивачу.

Оскільки нарахована заробітна плата за період січень-вересень 2020 року згідно довідки форми ОК-5 від 04.03.2025 становить 195377,70 грн. (без утримання ВЗ та ПДФО), то з урахуванням сплати ВЗ та ПДФО ця сума становить 157279,04 грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості із заробітної плати підлягають частковому задоволенню, за період січень - жовтень 2020 року в сумі 157279,04 грн. В іншій частині вимог слід відмовити.

У статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, тягар доказування (доведення обставин справи) покладається законом на сторону, яка висуває певні вимоги або заявляє заперечення. І в даному випадку цей обов'язок позивачем виконаний частково, оскільки ним доведено належними та допустимими доказами частково ті обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог. Відповідач, у свою чергу, не довів належними доказами протилежного, аргументів та вимог позивача не спростував.

За висновком суду, за відсутності в матеріалах справи доказів проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати за період з січня 2020 року по жовтень 2020 року у розмірі 157279,04 грн.

Вирішуючи питання судових витрат у справі, суд вважає за необхідне відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти їх на відповідача, пропорційно задоволеній сумі, так як позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений.

За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

З відповідача на користь держави слід стягнути в рахунок судових витрат судовий збір у розмірі 936,69 грн. (157279,04 грн. х 1211,20 грн. / 203371,88 грн. = 936,69 грн.).

Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) заборгованість по нарахованій, але не виплаченій при звільненні заробітній платі в розмірі 157279,04 грн. (сума вказана за вирахуванням податків та зборів).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) до державного бюджету судовий збір в розмірі 936,69 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення підписано 10.07.2025.

Суддя Н.В. Величко