вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
10.07.2025м. ДніпроСправа № 904/2275/25
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/2275/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра ойл"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноестракційний завод" про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Товариство з обмеженою відповідальністю "Довіра ойл" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 06.05.2025 за вих. №б/н та з урахуванням заяви від 15.05.2025 про зміну предмету позову, просить:
стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноестракційний завод" (далі - відповідач) 174.123,90 грн, з яких: 163.991,75 грн основної заборгованості, 2.316,78 грн пені, 1.904,20 грн трьох процентів річних, 5.911,17 грн інфляційних втрат;
органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, проводити нарахування до моменту виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/2275/25 в наступному порядку: 3 % річних від суми основної заборгованості за формулою: сума непогашеної заборгованості х 3 % річних х кількість днів прострочення / кількість днів у відповідному році, починаючи з 02.05.2025 року (з урахуванням дати закінчення розрахунку поданого позову) у відповідності до ч. 10 ст. 238 ГПК України;
стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, які складаються зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50.000,00 грн та у разі повного або часткового задоволення позовних вимог 70.000,00 грн “гонорару успіху» адвоката, що передбачено укладеною Додатковою угодою № б/н від 06.05.2025 до Договору про надання правничої допомоги б/н від 17.07.2023.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/2275/25 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2025.
Ухвалою від 12.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Через відділ документального забезпечення 15.05.2025 від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, у якій позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноестракційний завод" 174.123,90 грн, з яких: 163.991,75 грн основної заборгованості, 2.316,78 грн пені, 1.904,20 грн трьох процентів річних, 5.911,17 грн інфляційних втрат; органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, проводити нарахування до моменту виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/2275/25 в наступному порядку: 3 % річних від суми основної заборгованості за формулою: сума непогашеної заборгованості х 3 % річних х кількість днів прострочення / кількість днів у відповідному році, починаючи з 02.05.2025 року (з урахуванням дати закінчення розрахунку поданого позову) у відповідності до ч. 10 ст. 238 ГПК України; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, які складаються зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50.000, 00 грн та у разі повного або часткового задоволення позовних вимог 70.000, 00 грн “гонорару успіху» адвоката, що передбачено укладеною Додатковою угодою № б/н від 06.05.2025 року до Договору про надання правничої допомоги б/н від 17.07.2023.
Ухвалою від 16.05.2025 заяву позивача про зміну предмету позову прийнято до розгляду.
Через підсистему «Електронний суд» 27.05.2025 від відповідача надійшли відзиви, у яких останній просить відмовити у задоволені позовних вимог; відмовити у задоволені вимоги щодо нарахування відсотків річних органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, з дня винесення рішення до моменту його фактичного виконання за відповідною формулою вказаною в позові; зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, до розміру 5.000,00 грн; відмовити в задоволені вимог щодо «гонорару успіху» в розмірі 70.000 грн та витрати по сплаті судового збору розподілити між позивачем та відповідачем.
Через підсистему «Електронний суд» 30.05.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній просить позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. А тому, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позивач стверджує, що виконав взяті на себе зобов'язання за укладеним між сторонами договором перевезення вантажів автомобільним транспортом, однак отримані від позивача послуги відповідач оплатив частково, що і стало підставою звернення позивача до суду з даною позовною заявою.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки сума основного боргу в розмірі 163.991,75 грн за договором перевезення № ВПАТ-102-ВОЕЗ-О від 13.12.2014 була ним повністю сплачена, що підтверджується платіжними інструкціями із зазначенням відповідного договору та рахунку на оплату. Також відповідач заперечує проти нарахування 3% річних до моменту фактичного виконання судового рішення
Відповідач звертає увагу на скрутне економічне становище підприємства, яке з березня 2025 року змушене було призупинити діяльність через нестабільність на ринку, інфляцію, зростання цін та інші економічні фактори, що обумовлює необхідність залучення банківського фінансування для закупівлі сировини, а також додаткові витрати на паливо та оплату праці працівників.
Щодо судових витрат, відповідач вважає, що позивач не надав належних доказів на підтвердження фактичності та необхідності витрат на правничу допомогу, як того вимагають ст. 126 та 129 ГПК України, зокрема, відсутні акти прийому-передачі виконаних робіт, детальний опис послуг адвоката, документи, що підтверджують оплату. Відповідач звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду вказувала, що суд має оцінювати реальність і розумність заявлених витрат, враховуючи складність справи, обсяг роботи, поведінку сторін та інші обставини. Оскільки справа не є складною, а витрати в розмірі 50.000 грн та 70.000 грн «гонорару успіху» є явно завищеними, відповідач вважає їх необґрунтованими.
Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні вимог позивача щодо нарахування 3% річних з моменту ухвалення рішення до моменту його виконання, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 5.000,00 грн та відмовити у стягненні «гонорару успіху» в розмірі 70.000 грн, а також розподілити витрати зі сплати судового збору між сторонами.
Стислий виклад позиції позивача (відповідь на відзив)
Позивач визнає факт оплати останнім основного боргу за договором №ВПАТ-102-ВОЕЗ-О, однак зазначає, що пеня, 3% річних та інфляційні не сплачені.
Відповідно до п. 5.5 договору, за порушення строків оплати відповідач має сплатити пеню 0,01% за кожен день прострочення. Оскільки оплата за окремими рахунками здійснена із запізненням, позивач надав детальний розрахунок штрафних санкцій у позовній заяві. Щодо витрат на правничу допомогу, Позивач сплатив судовий збір у встановленому розмірі з урахуванням попереднього наказного провадження, а також надав договір на правничу допомогу з орієнтовною сумою витрат 50.000 грн, зазначивши, що підтвердні документи буде подано до завершення дебатів або протягом 5 днів після рішення суду.
Позивач вважає необґрунтованими заперечення відповідача щодо неподання доказів понесених витрат. Щодо нарахування 3% річних до моменту виконання рішення, позивач посилається на ст. 625 ЦК України та практику Великої Палати ВС, яка підтверджує право стягнення таких процентів відповідно до ст. 238 ГПК України. Механізм дозволяє нарахування відсотків виконавцем до моменту фактичного виконання рішення без необхідності звернення до суду повторно. Велика Палата ВС у справах №911/952/22 та №910/14524/22 дійшла висновку про правомірність такого стягнення як заходу відповідальності боржника. Тому заперечення відповідача щодо недопустимості нарахування 3% річних до виконання рішення є безпідставними.
З огляду на викладене, позивач просить задовольнити позов у повному обсязі.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: укладення договору; надання послуг; настання строку оплати послуг; наявності/відсутності повної/часткової оплати послуг; наявності/відсутності заборгованості; правомірності нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат.
Суд встановив, що 13.12.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОВІРА ОЙЛ» (далі - позивач, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРХІЙВЦЕВСЬКИЙ ОЛІЙНОЕКСТРАЦІЙНИЙ ЗАВОД» (далі - відповідач, замовник) було укладено договір на внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом №ВПАТ-102-ВОЕЗ-О (далі -договір), відповідно до п. 1.1 договору перевізник зобов'язується протягом усього строку дії цього договору за завданнями замовника в обумовлені строки приймати довірений йому замовником вантаж, а саме олія соняшникова доставляти цей вантаж власним автомобільним транспортом до пункту призначення та видавати його визначеній замовником особі, яка має право на одержання такого вантажу, а замовник зобов'язується оплачувати належним чином надані перевізником послуги.
Перевізник здійснює перевезення вантажів на підставі письмової або усної заявки замовника, у якій зазначається вся необхідна для виконання умов цього договору інформація, а саме: найменування замовника; найменування та реквізити вантажовідправника; найменування та реквізити вантажоодержувача; інформація про вантаж (найменування, характеристика, кількість, об'єм, пакування тощо); адреса, дата та час (години) місць завантаження і розвантаження вантажу; вартість послуги (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 2.3. договору сторони домовились, що передача заявок і інших документів за цим договором може здійснюватися за допомогою електронної пошти. Сторони для цього узгодили наступні реквізити: електронна пошта уповноваженого представника замовника: ІНФОРМАЦІЯ_1 та електронна пошта уповноваженого представника перевізника: ІНФОРМАЦІЯ_2
Замовник зобов'язаний здійснити своєчасну та повну оплату за послуги по перевезенню перевізнику в порядку та згідно умов, передбачених цим договором (п. 3.2.6. договору).
Пунктом 4.1 договору передбачено, що надання послуг по цьому договору фіксується двостороннім актом виконаних робіт (послуг), який складається у двох примірниках, по одному для кожної із сторін, підписується уповноваженими представниками перевізника й замовника та засвідчується печатками сторін та повинен містити наступну інформацію: найменування перевізника та замовника; вантажовідправника та вантажоодержувача; інформацію про перевезений вантаж, дата і маршрут перевезення; інформацію про транспортний засіб; вартість перевезення.
Відповідно до п. 4.5. договору факт надання послуги перевезення підтверджується: документами, що підтверджують передавання вантажу від вантажовідправника перевізнику, передавання вантажу перевізником вантажоодержувачу згідно чинного законодавства України, товарно-транспортною накладною. Актом виконання робіт (послуг).
Замовник оплачує вартість послуг з перевезення на підставі виставленого перевізником рахунку-фактури протягом 7 (семи) банківських днів з моменту отримання замовником від перевізника належним чином оформлених документів згідно з п. 4.5. цього договору (п. 4.6. договору).
Пунктом 4.7. договору передбачено, що підставою для виставлення рахунку-фактури є дані підписаного сторонами акту виконаних робіт (послуг), відмітки замовника у супровідних документах, а також акти, складені для підтвердження фактів, які можуть бути підставою для покладання на перевізника матеріальної відповідальності.
У разі відсутності претензій у замовника до якості перевезення, замовник підписує наданий перевізником акт виконаних робіт (послуг). За наявності претензій щодо якості перевезення замовник надає перевізнику мотивовану письмову відмову від прийняття послуг. У разі наявності у замовника претензій щодо якості наданих перевізником послуг, строк оплати продовжується на кількість днів, протягом яких сторони врегулювали розбіжності (п. 4.9. договору).
Пунктом 5.5. договору сторони узгодили, що у разі порушення замовником строків оплати наданих перевізником послуг, крім випадків, передбачених пунктами 4.8., 4.9. та розділом 6 цього договору, замовник зобов'язаний на вимогу перевізника сплатити пеню в розмірі 0,01% від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.
Згідно з п. 9.1. цей Договір набуває чинності з дати його підписання обома Сторонами і діє до 31 грудня 2025 року. Строк дії цього договору автоматично продовжується до 31 числа грудня місяця наступного календарного року, якщо до закінчення строку дії Договору жодна зі сторін не заявить про його припинення.
Позивачем було надано відповідачу послуги за договором, що підтверджується:
- актом надання послуг від 31.12.2024 №2232 та товарно-транспортною накладною від 26.12.2024 №АФ-000009577 на суму 36.040,68 грн;
- актом надання послуг від 31.12.2024 №2233 та товарно-транспортною накладною від 25.12.2024 №АФ-000009520 на суму 37.641,60 грн;
- актом надання послуг від 31.12.2024 №2234 та товарно-транспортною накладною від 26.12.2024 №АФ-000009538 на суму 37.440,00 грн;
- актом надання послуг від 16.01.2025 №18 та товарно-транспортною накладною від 13.01.2025 №000000059 на суму 37.132,40 грн;
- актом надання послуг від 16.01.2025 №17 та товарно-транспортною накладною від 12.01.2025 №000000057на суму 34.586,38 грн;
- актом надання послуг від 24.01.2025 №21 та товарно-транспортною накладною від 23.01.2025 № 000000247 на суму 37.193,10 грн;
- актом надання послуг від 24.01.2025 №20 та товарно-транспортною накладною від 23.01.2025 №000000226 на суму 35.639,87 грн.
На виконання п.п. 4.6, 2.3. договору позивачем було направлено на електронну адресу (galina.dnepragro@gmail.com) вищезазначені товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт (послуг), а також рахунки-фактури на оплату на загальну суму 225.674,03 грн (а.с. 53, том 1):
- рахунок на оплату від 31.12.2024 №1510 на суму 36.040,68 грн (заборгованість сплачена у повному обсязі 22.04.2025);
- рахунок на оплату від 31.12.2024 №1509 на суму 37.641,60 грн (заборгованість сплачена у повному обсязі 22.04.2025);
- рахунок на оплату від 31.12.2024 №1511 на суму 37.440,00 грн (заборгованість сплачена частково 22.04.2025 у розмірі 18.000,00 грн), заборгованість за даним рахунком становить 19.440,00 грн;
- рахунок на оплату від 16.01.2025 №79 на суму 37.132,40 грн;
- рахунок на оплату від 16.01.2025№ 77 на суму 34.586,38 грн;
- рахунок на оплату від 24.01.2025 № 86 на суму 37.193,10 грн;
- рахунок на оплату від 24.01.2025 № 85 на суму 35.639,87 грн.
22.04.2025 відповідач здійснив часткову оплату за надані послуги у розмірі 91.682,28 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, а саме:
- платіжна інструкція №969 від 22.04.2025 на суму 37.641,60 грн (з призначенням платежу: «Сплата за транспортні послуги перевезення соняшн. Оліїї за рах. № 1509 від 31.12.2024 р. № ВПАТ-102-ВОЕЗ - О від 13.12.24р. .. у т.ч. ПДВ 20% = 6 273,60 грн.»);
- платіжна інструкція №970 від 22.04.2025 на суму 36.040,68 грн (з призначенням платежу: «Сплата за транспортні послуги перевезення соняшн. Оліїї за рах. № 1510 від 31.12.2024 р. № ВПАТ-102-ВОЕЗ - О від 13.12.24р... у т.ч. ПДВ 20% = 6 006,78 грн.»);
- платіжна інструкція №971 від 22.04.2025 на суму 18.000,00 грн (з призначенням платежу: «Сплата за транспортні послуги перевезення соняшн. Оліїї за рах. № 1511 від 31.12.2024 р. № ВПАТ-102-ВОЕЗ - О від 13.12.24р. .. у т.ч. ПДВ 20% = 3 000,00 грн.»);
Як у позові зазначає позивач станом на 01.05.2025 відповідач не виконав зобов'язання щодо оплати наданих послуг па загальну суму 163.991,75 грн.
Також позивач долучив до матеріалів справи акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.12.2024 до 23.04.2025 за договором, який укладений між позивачем та відповідачем, і згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем станом на 23.04.2025 складає 163.991,75 грн. Акт звіряння підписаний та скріплений печатками з обох сторін.
Разом з тим, відповідач у відзиві на позов зазначив, що сума основного боргу в розмірі 163.991,75 грн за договором перевезення № ВПАТ-102-ВОЕЗ-О від 13.12.2014 була ним повністю сплачена, що підтверджується платіжними інструкціями із зазначенням відповідного договору та рахунку на оплату.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову позивач визначив стягнення 163.991,75 грн основної заборгованості, 2.316,78 грн пені, 1.904,20 грн трьох процентів річних, 5.911,17 грн інфляційних втрат.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.
Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором перевезення.
Згідно із ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Відповідно до ч. 2 ст. 306 ГК України суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Відповідно до ч. 3 ст. 306 ГК України перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній водний транспорт, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Згідно з ч. 1 ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Відповідно до п. 4.6. договору замовник оплачує вартість послуг з перевезення на підставі виставленого перевізником рахунку-фактури протягом 7 (семи) банківських днів з моменту отримання замовником від перевізника належним чином оформлених документів згідно з п. 4.5. цього договору.
Відповідно до п. 4.5. договору факт надання послуги перевезення підтверджується: документами, що підтверджують передавання вантажу від вантажовідправника перевізнику, передавання вантажу перевізником вантажоодержувачу згідно чинного законодавства України, товарно-транспортною накладною. Актом виконання робіт (послуг).
Суд встановив, що позивачем було надано відповідачу послуги за договором, що підтверджується: - актом надання послуг від 31.12.2024 №2232 та товарно-транспортною накладною від 26.12.2024 №АФ-000009577 на суму 36.040,68 грн; - актом надання послуг від 31.12.2024 №2233 та товарно-транспортною накладною від 25.12.2024 №АФ-000009520 на суму 37.641,60 грн; - актом надання послуг від 31.12.2024 №2234 та товарно-транспортною накладною від 26.12.2024 №АФ-000009538 на суму 37.440,00 грн; - актом надання послуг від 16.01.2025 №18 та товарно-транспортною накладною від 13.01.2025 №000000059 на суму 37.132,40 грн; - актом надання послуг від 16.01.2025 №17 та товарно-транспортною накладною від 12.01.2025 №000000057на суму 34.586,38 грн; - актом надання послуг від 24.01.2025 №21 та товарно-транспортною накладною від 23.01.2025 № 000000247 на суму 37.193,10 грн; - актом надання послуг від 24.01.2025 №20 та товарно-транспортною накладною від 23.01.2025 №000000226 на суму 35.639,87 грн.
На виконання п.п. 4.6, 2.3. договору позивачем було направлено на електронну адресу (galina.dnepragro@gmail.com) вищезазначені товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт (послуг), а також рахунки-фактури на оплату на загальну суму 225.674,03 грн (а.с. 53, том 1): - рахунок на оплату від 31.12.2024 №1510 на суму 36.040,68 грн (заборгованість сплачена у повному обсязі 22.04.2025); - рахунок на оплату від 31.12.2024 №1509 на суму 37.641,60 грн (заборгованість сплачена у повному обсязі 22.04.2025); - рахунок на оплату від 31.12.2024 №1511 на суму 37.440,00 грн (заборгованість сплачена частково 22.04.2025 у розмірі 18.000,00 грн), заборгованість за даним рахунком становить 19.440,00 грн; - рахунок на оплату від 16.01.2025 №79 на суму 37.132,40 грн; - рахунок на оплату від 16.01.2025№ 77 на суму 34.586,38 грн; - рахунок на оплату від 24.01.2025 № 86 на суму 37.193,10 грн;- рахунок на оплату від 24.01.2025 № 85 на суму 35.639,87 грн.
22.04.2025 відповідач здійснив часткову оплату за надані послуги у розмірі 91.682,28 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, а саме: - платіжна інструкція №969 від 22.04.2025 на суму 37.641,60 грн (з призначенням платежу: «Сплата за транспортні послуги перевезення соняшн. Оліїї за рах. № 1509 від 31.12.2024 р. № ВПАТ-102-ВОЕЗ - О від 13.12.24р. .. у т.ч. ПДВ 20% = 6 273,60 грн.»); - платіжна інструкція №970 від 22.04.2025 на суму 36.040,68 грн (з призначенням платежу: «Сплата за транспортні послуги перевезення соняшн. Оліїї за рах. № 1510 від 31.12.2024 р. № ВПАТ-102-ВОЕЗ - О від 13.12.24р... у т.ч. ПДВ 20% = 6 006,78 грн.»); - платіжна інструкція №971 від 22.04.2025 на суму 18.000,00 грн (з призначенням платежу: «Сплата за транспортні послуги перевезення соняшн. Оліїї за рах. № 1511 від 31.12.2024 р. № ВПАТ-102-ВОЕЗ - О від 13.12.24р. .. у т.ч. ПДВ 20% = 3 000,00 грн.»);
Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.12.2024 до 23.04.2025 за договором, який укладений між позивачем та відповідачем, і згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем станом на 23.04.2025 складає 163.991,75 грн. Акт звіряння підписаний та скріплений печатками з обох сторін.
Разом з тим, відповідач у відзиві на позов зазначив, що сума основного боргу в розмірі 163.991,75 грн за договором перевезення № ВПАТ-102-ВОЕЗ-О від 13.12.2014 була ним повністю сплачена, що підтверджується платіжними інструкціями (т. 1 а.с. 184 - 186) із зазначенням відповідного договору та рахунку на оплату.
Таким чином, 08.05.2025 основна заборгованість відповідача за надані послуги з перевезення у розмірі 163.991,75 грн. була сплачена у повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 30.08.2024 у справі №916/3006/23 висновує, що суд закриває провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.07.2018 у справі №910/23359/15, від 18.06.2019 у справі №914/891/16, від 18.07.2019 у справі №916/3147/16, від 26.11.2019 у справі №920/240/18, від 18.07.2023 у справі №906/1357/20, від 16.08.2023 у справі №910/5571/22.
Така правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 01.05.2025 у cправі №922/2020/24.
Господарський суд встановив, що з позовом позивач звернувся до суду 07.05.2025, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду (арк. 1 том 1), відповідачем було сплачено заборгованість у повному обсязі 08.05.2025 в сумі 163.991,75 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, а саме: платіжна інструкції №1030 від 08.05.2025 в сумі 34.586,38 грн; платіжна інструкції №1033 від 08.05.2025 в сумі 37.193,10 грн; платіжна інструкції №1031 від 08.05.2025 в сумі 37.132,40 грн; платіжна інструкції №1032 від 08.05.2025 в сумі 35.693,87 грн; платіжна інструкції № 1029 від 08.05.2025 в сумі 19.440,00 грн, тобто після подання позову до суду (та відповідно виникнення самого спору).
Відтак, предмет спору припинив існування в процесі розгляду справи, а тому провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у розмірі 163.991,75 грн, слід закрити.
Щодо вимог про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п. 5.5. договору сторони узгодили, що у разі порушення замовником строків оплати наданих перевізником послуг, крім випадків, передбачених пунктами 4.8., 4.9. та розділом 6 цього договору, замовник зобов'язаний на вимогу перевізника сплатити пеню в розмірі 0,01% від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.
Позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.01.2025 до 01.05.2025 на загальну суму 2.316,78 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував до стягнення з відповідача три проценти річних та інфляційні втрати за загальний період прострочення з 16.01.2025 до 01.05.2025 на загальну суму 1.904,20 грн та за загальний період прострочення з лютого 2025 року до березня 2025 року на загальну суму 5.911,17 грн.
Відповідач контррозрахунку пені, процентів річних та інфляційних втрат не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунків не висловив, однак у відзиві просив відмовити у задоволені позову.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Суд перевірив наведені розрахунки та дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 2.316,78 грн, трьох процентів річних у розмірі 1.904,20 грн та інфляційних втрат у розмірі 5.911,17 грн підлягають задоволенню у заявлених розмірах згідно з неспростованими відповідачем розрахунками позивача, з якими погоджується господарський суд (такі висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (п. 90).
Щодо вимоги позивача про нарахування органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду 3 % річних до моменту виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/2275/25.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Правовий аналіз наведеної вище норми чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов'язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу.
Крім того, саме на суд покладено обов'язок встановлення правильності нарахованих платежів, пов'язаних з несвоєчасним виконанням зобов'язання, тому, враховуючи встановлені обставини справи та те, що відповідачем 08.05.2025 сплачено суму основної заборгованості у повному обсязі, керуючись своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд не вбачає підстав для застосування положень ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у розмірі 151,98 грн (за позовними вимогами про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат) покладаються на відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
У відповідності до ч. 2 ст. 123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Стаття 7 Закону України від 08.07.2011 №3674-VІ "Про судовий збір", зі змінами до нього, містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору.
Так, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду зокрема у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Господарський суд встановив, що провадження у справі за позовними вимогами про стягнення 163.991,75 грн основної заборгованості підлягає закриттю у зв'язку із відсутністю предмета спору, а отже судовий збір сплачений за даною вимогою може бути повернутий позивачу.
Так, відповідно до пункту 2 статті 7 цього Закону сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду зокрема в разі закриття провадження у справі.
Таким чином у позивача наявна можливість повернути судовий збір у загальному розмір 2.459,88 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до п. п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому частиною першою цієї статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Позовна заява у справі №904/1423/25 подана в паперовій формі, а тому судовий збір за її подання становить 2.611,86 грн (174.123,90 грн * 1,5%).
Крім цього, господарський суд вважає за доцільне надати роз'яснення щодо повернення сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви, у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Стаття 7 Закону України "Про судовий збір" містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином у позивача наявна можливість повернути судовий збір у загальному розмір 113,34 грн (2.725,20 грн - 2.611,86 грн).
Наразі, в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про повернення суми судового збору у розмірі 2.459,88 грн та 113,34, а отже, підстави для ухвалення відповідного судового рішення станом на час постановлення даного рішення відсутні.
Суд також встановив, що 17.07.2023 між позивачем (далі позивач, клієнт) та адвокатським об'єднанням «Vектор Праvа» в особі керуючого партнера Шевчук Ольги Миколаївни (далі адвокат, адвокатське об'єднання) був укладений договір про надання правничої допомоги № б/н (далі - договір).
Відповідно до п.1.1. договору клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правничу (юридичну) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Юридична допомога, що надається адвокатським об'єднанням, клієнтом оплачується за умови погодження сторонами порядку розрахунку та розміру розрахунку у додатковій угоді до цього договору, яка викладається у письмовій формі та підписується обома сторонами (п. 4.1. договору).
Договір укладений на строк до 17.07.2025 та набирає чинності з моменту його підписання (п.7.1. договору).
Додатковою угодою №б/н від 06.05.2025 до договору про надання правничої допомоги № б/н від 17.07.2023 сторонами узгоджено фіксовану вартість послуг за надання правничої (юридичної) допомоги від цією додатковою угодою., яка може включати, зокрема, але не виключно: надання консультацій, роз'яснень, підготовка правової позиції у справі про стягнення заборгованості за Договором на внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом №ВПАТ-102-ВОКЗ-О під 13.12.2024 та стягнення штрафних санкцій, підготовка, позову то подача в приміщенні суду, здійснення представництва в Господарському суді Дніпропетровської області, підготовка процесуальних документів по справі, за які клієнт зобов'язується сплатити 50.000,00 грн (п.1 додаткової угоди).
Пунктом 2 додаткової угоди окрім витрат, які пов'язані із розглядом справи (фактичної підготовки позову та супроводжений справи) клієнт зобов'язується сплатити «гонорар успіху» адвоката на розрахунковий рахунок АДВОКАТСЬКОГО ОБ'ЄДНАННЯ «VЕКТОР ПРАVА» у разі повного або часткового задоволення позовних вимог у фіксованому розмірі - 70.000,00 грн. Шляхом безготівкового переказу на зазначений рахунок в Розділі 11 Договору про падання правової допомоги від №б/н 17.07.2023. Такі витрати мають бути сплачені протягом 30 банківських днів з дати складання повного тексту та набрання законної сили рішенням по справі.
Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін та діє протягом дії договору (п.3 додаткової угоди).
Статтею 15 ГПК України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 126 ГПК у України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Також Об'єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що рішення відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача.
За приписами частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі/West проти України від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі Пакдемірлі проти Туреччини (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).
Господарський суд надав оцінку наданим позивачу послугам професійної правової допомоги та дійшов таких висновків.
Справа №904/2275/25 є малозначною справою. Спірна заборгованість виникла у зв'язку із тим, що відповідач не оплатив поставлений товар.
Суд також відзначає, що судова практика з питань, які постали при вирішенні спору, є сталою, а тому її знаходження та використання не потребувало значного часу.
Сторонами в додатковій угоді №б/н від 06.05.2025 до договору про надання правничої допомоги № б/н від 17.07.2023 узгоджено фіксовану вартість послуг за надання правничої (юридичної) допомоги від цією додатковою угодою, яка може включати, зокрема, але не виключно: надання консультацій, роз'яснень, підготовка правової позиції у справі про стягнення заборгованості за Договором на внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом №ВПАТ-102-ВОКЗ-О під 13.12.2024 та стягнення штрафних санкцій, підготовка, позову то подача в приміщенні суду, здійснення представництва в Господарському суді Дніпропетровської області, підготовка процесуальних документів по справі, за які клієнт зобов'язується сплатити 50.000,00 грн (п.1 додаткової угоди).
Пунктом 2 додаткової угоди окрім витрат, які пов'язані із розглядом справи (фактичної підготовки позову та супроводжений справи) клієнт зобов'язується сплатити «гонорар успіху» адвоката на розрахунковий рахунок АДВОКАТСЬКОГО ОБ'ЄДНАННЯ «VЕКТОР ПРАVА» у разі повного або часткового задоволення позовних вимог у фіксованому розмірі - 70.000,00 грн. Шляхом безготівкового переказу на зазначений рахунок в Розділі 11 Договору про падання правової допомоги від №б/н 17.07.2023. Такі витрати мають бути сплачені протягом 30 банківських днів з дати складання повного тексту та набрання законної сили рішенням по справі.
Також відповідач у відзиві заявив клопотання про зменшення витрат на оплату правової (правничої) допомоги до розміру 5.000,00 грн та просив відмовити в задоволенні вимог щодо «гонорару успіху» у розмірі 70.000,00 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що фактично витрати які заявлені позивачем складаються зі складання та подання позовної заяви до суду, що також підтверджено сторонами у додатковій угоді №б/н від 06.05.2025 до договору про надання правничої допомоги № б/н від 17.07.2023 (аналіз документів та надання консультації з питань, пов'язаних зі стягненням заборгованості за договором охоплюється наданням консультацій, роз'яснень, підготовка правової позиції у справі про стягнення заборгованості за Договором на внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом №ВПАТ-102-ВОКЗ-О під 13.12.2024 та стягнення штрафних санкцій, підготовка, позову то подача в приміщенні суду).
Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведену у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України і не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
З огляду на специфіку та малозначність справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі №904/2275/25 на загальну суму 120.000,00 грн є не обґрунтованим.
Оцінивши зміст наданих позовних вимог, які фактично полягають у складанні позовної заяви, заяви про зміну предмету позову та відповіді на відзив, суд вважає, що обґрунтованою є вартість послуг у розмірі 15.000,00 грн.
З урахуванням викладеного витрати позивача на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 105.000,00 грн суд вирішив не розподіляти та покласти на позивача.
Таким чином, на відповідача суд покладає витрати позивача на професійну правову допомогу у розмірі 15.000,00 грн, з урахуванням того, що провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 163.991,75 грн основної заборгованості закрито (у зв'язку зі сплатою відповідачем основної заборгованості) та позовні вимоги про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат задоволено.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 163.991,75 грн основної заборгованості закрити.
Позовні вимоги про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноестракційний завод" (51660, Дніпропетровська область, Кам'янський район, місто Верхівцеве, вул. Нова, будинок 50-А; ідентифікаційний код 36933660) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра ойл" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Гоголя, будинок 12, офіс 505; ідентифікаційний код 44677052) 2.316,78 грн (дві тисячі триста шістнадцять грн 78 к.) пені, 1.904,20 грн (одну тисячу дев'ятсот чотири грн 20 к.) трьох процентів річних, 5.911,17 грн (п'ять тисяч дев'ятсот одинадцять грн 17 к.) інфляційних втрат, 113,34 грн (сто тринадцять грн 34 к.) судового збору, 15.000,00 грн (п'ятнадцять тисяч грн 00 к.) витрат на оплату послуг професійної правової допомоги.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня його повного складення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.А. Дупляк