вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" червня 2025 р. Справа№ 910/12724/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гончарова С.А.
суддів: Сибіги О.М.
Тищенко О.В.
за участю секретаря судового засідання Кузьмінської О.Р.,
за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 17.06.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН"
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 (повний текст складено 10.02.2025)
у справі № 910/12724/24 (суддя - Турчин С.О.)
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН"
про стягнення 3 223 112, 52 грн,
Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,2408 га з кадастровим номером 8000000000:88:196:0108 на вул. Богдана Хмельницького, 53 у Шевченківському районі міста Києва у сумі 3 223 112,52 грн за період з 15.04.2021 по 09.09.2024.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН" на користь Київської міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою у сумі 2 670 380, 83 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 32 044, 57 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, 28.02.2025 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі № 910/12724/24, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі №910/12724/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що норм законодавства не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, тому необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу, а також доводи про необов'язковість витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для розрахунку розміру орендної плати.
Апелянт вказує, що позивач мав би надати такий витяг за кожен рік з того періоду, за який ним було зроблено розрахунок. Натомість такий витяг було надано лише за 2024 рік, а решта періоду була визначена на підставі зробленого позивачем самостійно арифметичного розрахунку
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що до ситуації, що склалась між позивачем та відповідачем не можна застосувати положення про кондикційні зобов'язання, враховуючи те, що відповідачем зі свого боку вчинені всі необхідні дії, направлені на поновлення договору оренди даної земельної ділянки і лише від волі позивача залежить подальший розгляд даного питання.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2025, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі № 910/12724/24 залишено без руху. Роз'яснено Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН", що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції додатковий доказ сплати судового збору у встановленому законодавством розмірі.
13.03.2025 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН" до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025, а саме докази сплати судового збору на суму 58 017, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №953 від 11.03.2025.
Суддя Сибіга О.М. з 13.03.2025 по 15.03.2025 перебував у відрядженні.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі № 910/12724/24. Витребувано матеріали справи № 910/12724/24 у Господарського суду міста Києва. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі № 910/12724/24 у судовому засіданні 09.04.2025.
28.03.2025 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від Київської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, який обґрунтовано тим, що твердження відповідача про те, що витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок за кожен рік з того періоду, за який ним було зроблено розрахунок, абсолютно не відповідає положенням земельного законодавства, технічно є неможливим до виконання та правильно не бралися судом першої інстанції до уваги при прийнятті оскаржуваного рішення.
відповідно до положень земельного та податкового законодавства відповідач не може бути платником земельного податку, а тому при розрахунку суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою було використано розмір орендної плати, яку відповідач мав би сплатити за умови оформлення земельних правовідносин в установленому законом порядку.
Київська міська рада правомірно включила період з 24.02.2022 по 30.04.2022 (як і до 31.12.2022, про який помилково зазначає відповідач) до своїх розрахунків суми, яка підлягає стягненню в межах даної справи, адже відповідач в цей період не являвся власником, постійним користувачем або орендарем Земельної ділянки та суд першої інстанції на законних підставах задовольнив такі позовні вимоги Київської міської ради.
Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке в спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаним, у тому числі в практиці визначення Європейського суду з прав людини. Навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача в спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
У зв'язку з оголошенням сигналу "повітряної тривоги" в місті Києві, судове засідання у справі № 910/12724/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 не відбулось, з метою збереження життя, здоров'я та забезпечення безпеки відвідувачів, суддів, працівників апарату суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 призначено до розгляду в судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі № 910/12724/24 на 07.05.2025.
07.05.2025 розгляд справи не відбувся, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Гончарова С.А. з 28.04.2025 по 09.05.2025 та з 12.05.2025 по 18.05.2025 перебував у відпустці. Суддя Тищенко О.В. перебувала у відпустці з 28.04.2025 по 09.05.2025
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 призначено до розгляду у судовому засіданні справу № 910/12724/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 на 17.06.2025
У судове засідання, що відбулось 17.06.2025 з'явились представники позивача та відповідача та третьої особи-1, надали свої пояснення щодо суті спору та просили задовольнити вимоги викладені в їх процесуальних документах.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19.02.2004 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН" (орендар) та Київською міською радою (орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки (зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) за номером 91-6-00221 від 27.02.2004), відповідно до умов якого орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 10.07.2003 за №5651/811, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду на 1 рік земельну ділянку, визначену цим договором. Об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:
- місце розташування - 01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 53;
- розмір - 0,2408 га;
- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування готельного комплексу;
- кадастровий номер - 8000000000:88:196:0108 (п.1.1. договору).
12.04.2006 було укладено договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, який було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) за номером 91-6-00553 від 13.04.2006.
21.12.2009 було укладено договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, який було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації) за номером 91-6-00875 від 22.12.2009.
Відповідно до п.1. договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 21.12.2009 поновлено договір оренди земельної ділянки до 14.04.2021.
З матеріалів справи вбачається, що у Київській міській раді триває розгляд підготовленого Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проєкту рішення Київської міської ради від 01.04.2021 № 08/231-1171/ПР "Про поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН" договору оренди від 27 лютого 2004 року №91-6-00221 (зі змінами) земельної ділянки по вул. Богдана Хмельницького, 53 у Шевченківському районі".
В пояснювальній записці до вказаного проєкту рішення, серед іншого, зазначається, що на земельній ділянці знаходиться частина готельного комплексу розташована в межах суміжної земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:88:196:0048. Власником готельного комплексу є ТОВ "ІНТЕРН".
Відповідно до інформаційної довідки від 07.10.2024 № 398076862 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ТОВ "ІНТЕРН" зареєстровано на праві власності готельний комплекс (літера А), загальною площею 9936,80 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 53 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 270562080000, номер запису про право власності 4309491).
Згідно із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0002216542024 від 10.09.2024 земельна ділянка площею 0,2408 га, кадастровий номер 8000000000:88:196:0108 по вул. Богдана Хмельницького, 53-а у Шевченківському районі м. Києва зареєстрована 27.02.2004; інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня; земельна ділянка належить до земель з видом цільового призначення - 03.08 Для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.
Спір у справі виник у зв'язку із тим, що відповідач з часу закінчення строку дії договору оренди, тобто з 15.04.2021 не сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою у повному обсязі, використовує вказану земельну ділянку без правовстановлюючих документів на неї, що є підставою для стягнення з ТОВ "ІНТЕРН" безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, що за період з 15.04.2021 по 09.09.2024 становить 3223112,52 грн на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
За розрахунком позивача сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з дати закінчення договору оренди земельної ділянки від 27.02.2004 №91-6-00221 (зі змінами), а саме з 15.04.2021 по 09.09.2024 становить 8453333,03 грн та розраховується наступним чином:
з 15.04.2021 по 31.12.2021: 42 275 795,61 х 5%/365 х 261 день = 1 511 504,47 грн;
з 01.01.2022 по 28.02.2022: 46 503 375,17 х 5%/365 х 59 днів = 375 849,20 грн;
з 01.03.2022 по 31.12.2022: 46 503 375,17 х 5%/365 х 306 днів = 1 949 319,56 грн;
з 01.01.2023 по 31.12.2023: 53 479 647,65 х 5%/365 х 365 днів = 2 673 982,38 грн;
з 01.01.2024 по 09.09.2024: 56 207 109,68 х 5%/366 х 253 дні = 1 942 677,42 грн.
Згідно із відомостями Головного управління ДПС у місті Києві (лист від 19.08.2024 №25681/5/26-15-04-02-05, додаток 1 до листа) відповідач подавав податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) стосовно спірної земельної ділянки, згідно з якими відповідач сплачував орендну плату за землю за 2021-2024 роки в такому розмірі:
квітень - грудень 2021 року - 1 268 273,86 грн;
2022 рік - 1 846 043,06 грн;
2023 рік - 2 115 903,59 грн, а разом: 5230220,51 грн.
Отже, за розрахунком позивача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 15.04.2021 по 09.09.2024 становлять 3 223 112,52 грн (8 453 333,03 грн - 5 230 220,51 грн).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 15.04.2021 відповідач безоплатно використовував земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:196:0108 без правовстановлюючих документів на неї, у зв'язку із чим, позивач заявив до стягнення з відповідача 3223112,52 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 15.04.2021 по 09.09.2024.
Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН" колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
За умовами частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною першою статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
При цьому законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Водночас згідно зі статтями 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі".
Водночас, Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20
Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 та № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 та у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 Верховний Суд зазначив, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно готельний комплекс (літера А), загальною площею 9936,80 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 53 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 270562080000, номер запису про право власності 4309491) з 28.03.2011 зареєстровано на праві власності за ТОВ "ІНТЕРН" (інформаційна довідка від 07.10.2024 №398076862).
Як підтверджується матеріалами справи, 19.02.2004 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН" та Київською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,2408 га, за адресою м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 53, кадастровий номер 8000000000:88:196:0108. У редакції додатковї угоди №91-6-00875 строк дії договору оренди встановлено до 14.04.2021. В подальшому строк дії договору оренди не продовжувався.
Відповідач, як власник об'єкта нерухомого майна, зокрема, у період з 15.04.2021 по 09.09.2024 користувався земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування нею, відтак ТОВ "ІНТЕРН" є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов'язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно із частинами 1, 3 - 4 та 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі №922/3463/19.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру № НВ-0002216542024 від 10.09.2024, земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,2408 га по вул. Богдана Хмельницького, 53-а у Шевченківському районі м. Києва присвоєно кадастровий номер 8000000000:88:196:0108 та відомості про неї зареєстровано у Державному земельному кадастрі 27.02.2004.
Оскільки спір у цій справі стосується сформованої земельної ділянки, а тому сумніви щодо її розміру у суду відсутні.
Доводи скаржника про неврахування позивачем того, що на частині даної земельної ділянки розташована частина будівлі, власником якої є відповідач, а тому ця частина земельної ділянки не мала б враховуватись під час здійснення розрахунку, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено, оскільки, по-перше, спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою, по-друге, скаржник не надав доказів на підтвердження формування за спірною адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування об'єкта нерухомості. Отже, розмір земельної ділянки, якою користується відповідач, доведений, обґрунтований і підтверджений достатніми доказами. Аналогічна позиція наведена у постанові Верхового Суду від 10 жовтня 2022 року у справі №922/1336/21.
Крім цього, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив правовий висновок, що у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 ЦК України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20).
З приводу посилань відповідача на те, що він вчинив всі необхідні дії, направлені на поновлення договору оренди даної земельної ділянки, однак позивач протягом тривалого часу не прийняв рішення щодо поновлення договору оренди спірної земельної ділянки, то суд першої інстанції правомірно відхилив, що для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.
Також суд враховує, що у справі №910/5994/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН" до Київської міської ради про визнання укладеним договору про поновлення договору оренди земельної ділянки № 91-6-00221 судові рішення мотивовані тим, що поновлення спірного договору оренди землі має здійснюватися на умовах, визначених таким договором, за правилами, чинними на момент його укладення, а саме відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору). Відповідна редакція статті не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі, а вказувала на поновлення договору на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені договором. Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН" має переважне право на поновлення договору оренди землі за наявності відповідного рішення відповідача.
Щодо розміру позовних вимог основою для визначення для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до частини другої статті 20 і частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Положення Податкового кодексу України і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об'єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, з огляду на те, що земельним законодавством та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.
Розмір заявлених позовних вимог за 2024 рік визначався на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Богдана Хмельницького, 53-а у Шевченківському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:88:196:0108 (№НВ-9948102602024, дата формування витягу 11.09.2024), згідно із яким нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 56 207 109,68 грн.
За 2021, 2022, 2023 роки нормативна грошова оцінка земельної ділянки розраховувалась з врахуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель на відповідний рік. При цьому відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0002216542024 від 10.09.2024, нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату проведення (04.03.2019) становить 42 275 795,61 грн.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель міститься на офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, адже саме цей орган уповноважений реалізовувати державну політику у сфері земельних відносин, (https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyunormatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2023-rik/)
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неможливість та необґрунтованість розрахунків без наявності витягу за кожен рік нарахування, оскільки, позивач належним чином обґрунтував розміри нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Як вже зазначено, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:88:196:0108 належить до земель з видом цільового призначення - 03.08 Для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.
Судом встановлено, що ставка орендної плати визначається позивачем у такому порядку: за період 15.04.2021-31.12.2021 - відповідно до додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2021 рік" від 24.12.2020 №24/24; 01.01.2022-31.12.2022 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" від 09.12.2021 № 3704/3745; 01.01.2023-31.12.2023 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2023 рік" від 08.12.2022 № 5828/5869; 01.01.2024-09.09.2024 - відповідно до додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2024 рік" від 14.12.2023 №7531/7572, де визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки).
Так, до земель з видом цільового призначення - 03.08 Для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування застосовується ставка орендної плати - 5%. Отже, відповідач сплачував у спірний період за користування спірною земельною ділянкою 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, в той час як мав сплачувати 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Позивач здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,2408 га з кадастровим номером 8000000000:88:196:0108 на вул. Богдана Хмельницького, 53 наступним чином:
з 15.04.2021 по 31.12.2021: 42 275 795,61 х 5%/365 х 261 день = 1 511 504,47 грн;
з 01.01.2022 по 28.02.2022: 46 503 375,17 х 5%/365 х 59 днів = 375 849,20 грн;
з 01.03.2022 по 31.12.2022: 46 503 375,17 х 5%/365 х 306 днів = 1 949 319,56 грн;
з 01.01.2023 по 31.12.2023: 53 479 647,65 х 5%/365 х 365 днів = 2 673 982,38 грн;
з 01.01.2024 по 09.09.2024: 56 207 109,68 х 5%/366 х 253 дні = 1 942 677,42 грн.
Всього за період з 15.04.2021 по 09.09.2024 розмір оплати, яку мав здійснити відповідач становить 8 453 333,03 грн.
Скаржник, заперечуючи позовні вимоги посилався на те, що позивач помилково врахував увесь 2022 рік для здійснення розрахунку, оскільки м. Київ протягом цього періоду відносилось до територій на яких ведуться або велись бойові дії, а тому відповідач як платник орендної плати за землю був звільнений від обов'язку по сплаті орендної плати за землю у цей час.
Згідно із доданим до позову розрахунком недоотриманої Київською міською радою орендної плати, позивачем зазначено, що у періоді нарахування з 01.03.2022 по 31.12.2022 були враховані положення абзацу першого підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України.
Однак, у відповіді на відзив позивач зазначив, що положення абзацу першого підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України застосовуються лише в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, в той час як предметом цього позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст.1212 ЦК України. З наведеного у позові розрахунку вбачається, що приписи абзацу першого підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України не враховувалися.
Надаючи оцінку наведеним вище доводам сторін, суд зазначає таке.
Так, відповідно до абз.1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих РФ територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Враховуючи вищевикладене, за період з 01.01.2022 року до 31.12.2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих РФ територіях України, та перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1364 від 06.12.2022 визначено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ (далі перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, згідно якого на всій території міста Києва велися бойові дії з 24.02.2022 по 30.04.2022.
З огляду на положення підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України та враховуючи те, що наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, згідно якого на всій території міста Києва велися бойові дії з 24.02.2022 по 30.04.2022, за вказаний період відповідач не повинен був сплачувати плату за користування земельними ділянками за наявності укладеного ним договору оренди чи без нього, тому територіальна громада міста Києва не могла набути майно (кошти) в якості орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,2408 га з кадастровим номером 8000000000:88:196:0108 на вул. Богдана Хмельницького, 53 за період з 01.03.2022 по 30.04.2022, яке б міг безпідставно зберегти відповідач.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення абз.1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, оскільки вказаними нормами закону передбачено звільнення від плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, а Київську міську територіальну громаду віднесено до території активних бойових дій за період з 24.02.2022 по 30.04.2022, то відповідачем не може бути збережено без достатньої правової підстави грошові кошти, які б ним були сплачені у разі укладення договору оренди та сплати орендної плати за період з 01.03.2022 по 30.04.2022.
За цих обставин суд першої інстанції вірно вважає безпідставним нарахування та заявлення до стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період з 01.03.2022 по 30.04.2022.
З приводу пункту 19.13 рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 з урахуванням змін, внесених рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490, згідно із яким, установлено, що мінімальні розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності міської територіальної громади міста Києва при укладанні та внесенні змін до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком 11 до цього рішення. Установити, що з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка, то суд зазначає, що рішення органу місцевого самоврядування не може вважатися законодавчою підставою для внесення змін до договору оренди землі в частині зміни розміру (ставки) орендної плати, оскільки орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями встановлювати граничні (мінімальний та максимальний) розмір орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, бо такі ставки встановлюються, з урахуванням правової природи орендної плати як загальнодержавного податку, у ПК України. Про те, що рішення органів місцевого самоврядування щодо перегляду розміру орендної плати не мають обов'язкового характеру за відсутності в договорах оренди землі погодженої сторонами підстави для такого перегляду, висловлено і в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 910/21590/17, від 13 червня 2019 року у справі № 910/11764/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 916/2769/18, від 16 січня 2020 року у справі № 904/1912/19, від 04 лютого 2020 року у справі №922/378/19. Відтак, рішення Київської міської ради від 09.12.2021 №3704/3745 за відсутності укладеного між сторонами договору, до якого б були внесені зміни не є звільняє відповідача від сплати орендних платежів за період з 01.03.2022 по 31.05.2022.
Перевіривши розрахунок суду першої інстанції, колегія суддів вважає що він є арифметично вірним оскільки, орендні платежі, які відповідач мав сплатити за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 становлять 1 560 729,71 грн (46 503 375,17 х 5%/365 х 245 днів). В іншій частині розрахунок обґрунтований.
Таким чином, загальний розмір оплати, яку мав здійснити відповідач за період з 15.04.2021 по 09.09.2024 становить 8 064 743,18 грн (1 511 504,47 + 375 849,20 + 1560729,71 + 2 673 982,38 + 1 942 677,42).
Щодо здійснених відповідачем оплат, то як встановлено судом, згідно із відомостями Головного управління ДПС у місті Києві (лист від 19.08.2024 №25681/5/26-15-04-02-05, додаток 1) відповідач сплачував орендну плату за землю за 2021-2024 роки в такому розмірі: квітень - грудень 2021 року - 1 268 273,86 грн; 2022 рік - 1 846 043,06 грн; 2023 рік - 1 937 640,55 грн.
Розмір оплати за користування земельною ділянкою площею 0,2408 га з кадастровим номером 8000000000:88:196:0108 Київська міська рада визначила пропорційно сплаченій сумі щодо кожної земельної ділянки, які зазначені в деклараціях, поданих відповідачем на виконання податкових зобов'язань по платі за землю за 2022-2023 роки. Відсоток оплати за спірною земельну ділянку становить 66,21%.
Разом з тим, судом встановлено, згідно із додатком до листа від 19.08.2024 №25681/5/26-15-04-02-05 відповідач здійснював оплату за три земельні ділянки (8000000000:88:196:0108, 8000000000:88:196:0048, 8000000000:88:196:0118) у таких розмірах:
за квітень - грудень 2021 року по 212 827,27 грн;
у січні 2022 року у сумі 212 827,27 грн; у лютому - грудні 2022 року по 234 109,99 грн;
у січні 2023 року у сумі 234110,04 грн; у лютому - листопаді 2023 року по 269 226,49 грн; грудні 2023 року - оплата відсутня.
Водночас, згідно із наданих відповідачем платіжних інструкцій вбачається, що відповідач у січні 2022 року сплатив 234 109,99 грн (платіжна інструкція №527 від 22.02.2022); у грудні 2022 року - 234 110,04 грн (платіжна інструкція №150 від 24.01.2023); у січні 2023 року - 269 226,49 грн; а також у липні 2024 року - 178 052,34 грн; у серпні 2024 року - 282 957,04 грн.
Зі свого боку позивач не спростував здійснених відповідачем оплат та окрім відомостей з ДПС жодних первинних документів не надав (банківських виписок, платіжних інструкцій тощо).
За таких обставин, судом встановлено, що пропорційно площі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:196:0108 спірний період відповідач здійснив оплат на загальну суму 5 394 362,35 грн:
за квітень - грудень 2021 року - 1268273,86 грн;
за 2022 рік - 1 860 050,73 грн (у грудні 2022 року - 155 004,26 грн; у січні - листопаді 2022 року по 155 004,22 грн);
за 2023 року - 1960803,45 грн (у січні-листопаді 2023 року - по 178254,86 грн);
за 2024 рік - 305 234,31 грн (липень 2024 року - 117 888,45 грн; серпень 2024 року - 187 345,86 грн).
Отже, враховуючи проведені відповідачем оплати, розмір заборгованості за період 15.04.2021 по 09.09.2024 становить 2 670 380,83 грн (8 064 743,18 грн - 5 394 362,35 грн), внаслідок чого вимоги Київської міської ради щодо стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати є частково обґрунтованими.
З приводу посилань відповідача на те, що позивачем нараховано суму орендної плати за період, який перевищує 3 роки, то суд першої інстанції правомірно вказує, що відповідно до ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно зі ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Строк позовної давності для стягнення з відповідача боргу за період з 15.04.2021 по 16.10.2021 не було пропущено, виходячи з такого:
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" постановлено установити карантин на усій території України з 12.03.2020.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 згідно із яким: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Дія карантину, встановленого Постановою КМУ № 211 від 11.03.2020 неодноразово продовжувалась.
Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, був відмінений постановою КМУ від 27 червня 2023 № 651 з 24 год 00 хв 30 червня 2023 року.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який в подальшому продовжувався та досі діє.
Законом "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-ІХ від 15.03.2023, Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України було доповнено пунктом 19, що на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
Згідно із п.19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023) у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
У зв'язку із наведеним, станом на час подання позовної заяви (16.10.2024 ) строк позовної давності не закінчився, а звернення з даним позовом відбулось у межах позовної давності. При цьому позивач має право на отримання безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за весь період користування відповідачем земельною ділянкою, внаслідок чого доводи відповідача про обмеження у періоді нарахування є помилковими.
Суд зазначає, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у розмірі 2 670 380,83 грн, в іншій частині позовних вимог судом першої інстанції правомірно відмовлено, у зв'язку з необґрунтованістю розрахунку.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі № 910/12724/24 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРН" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі № 910/12724/24 - залишити без змін.
Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 10.07.2025
Головуючий суддя С.А. Гончаров
Судді О.М. Сибіга
О.В. Тищенко