вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" липня 2025 р. Справа№ 920/156/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Коротун О.М.
без виклику представників сторін
розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Насоспромсервіс»
на рішення Господарського суду Сумської області від 07.04.2025 (повний текст рішення складено 14.04.2025)
у справі № 920/156/25 (суддя Жерьобкіна Є.А.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Насоспромсервіс»
про стягнення 214 333, 00 грн,-
Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Насоспромсервіс» якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 214 333, 00 грн штрафу за прострочення термінів поставки за договором купівлі-продажу № 09/03/1637-МТР від 12.10.2021.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 07.04.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Насоспромсервіс» на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» 21 433,30 грн. штрафу, 2 571, 99 грн. витрат зі сплати судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Насоспромсервіс» у встановлений процесуальний строк звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 07.04.2025 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте внаслідок не повного з'ясування обставин, що мають істотне значення для справи. Викладені судом у рішенні виснвоки, не відповідають встановленим обставинам справи, а оскаржуване рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував до вказаних правовідносин норму матеріального права, а саме ч. 2 ст. 549 ЦК України. Так, скаржник вказує, що у спірних правовідносинах зобов'язання було виконано належно та в повному обсязі, що не давало підстав для стягнення саме штрафу, а не пені.
Крім того, скаржник вважає, що на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України некладення неустойки (штрафу, пені) з боку ПАТ «Укрнафта» на ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Насоспромсервіс» по договору купівлі-продажу № 09/03/1637-МТР від 12.10.2021 є неправомірним.
Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 30.04.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Насоспромсервіс» на рішення Господарського суду Сумської області від 07.04.2025 у справі №920/156/25 залишено без руху та надано заявникові строк на усунення недоліків десять днів з дня отримання копії ухвали.
На виконання вищезазначеної ухвали суду, 05.05.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Насоспромсервіс» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано докази доплати судового збору у розмірі 964,51 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Насоспромсервіс». Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Також не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» у встановлений процесуальний строк звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 07.04.2025 в частині зменшення на 90% заявлених до стягнення позивачем штрафних санкцій, що складає 21 433,30 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 90% від встановленої суми штрафу прийняте з порушенням норм матеріального праває.
Апелянт зазначає, що відповідач не надав жодного достовірного та достатнього доказу, що несправедливості суми штрафу, а також не надав контррозрахунку штрафних санкцій.
Крім того, скаржник зазначив, що вирішуючи питання про зменшення заявленого ПАТ «Укрнафта» розміру штрафу, судом першої інстанції не була з'ясована наявність значного перевищення розміру штрафних санкцій перед розміром збитків.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2025 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду Сумської області від 07.04.2025 у справі №920/156/25 залишено без руху та надано заявникові строк на усунення недоліків десять днів з дня отримання копії ухвали.
На виконання вищезазначеної ухвали суду, 07.05.2025 від Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано докази доплати судового збору у розмірі 605,60 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрнафта». Об'єднано апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Насоспромсервіс» в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Розгляд апеляційних скарг вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
14.05.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Насоспромсервіс» надійшов відзив на апеляційну скаргу ПАТ «Укрнафта», відповідно до якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ПАТ «Укрнафта».
Відповідач зазначив, що порушення термінів поставки відбулося через повномасштабне вторгнення Росії на територію України, тимчасову окупацію Сумської області та міста Сум, тимчасове призупинення роботи підприємства майже на 2 місяці.
Крім того, відповідач наголосив, що за порушення термінів поставки, згідно із ч. 3 ст. 549 ЦК україни передбачена неустойка у формі пені, яка не передбачена умовами договору. До того ж, нарахована позивачем неустойка (штраф, пеня) по договору купівлі-продажу № 09/0,3/1637-МТР від 16.10.2021 підлягає списанню на підставі ч. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
20.05.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Насоспромсервіс», відповідно до якого останній просив суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Позивач зазначив, що посилання відповідача на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України є необгрунтованими, оскільки дана норма регулює кредитні відносини між споживачем та кредитодавцем.
Також, позивач зауважив, що укладаючи договір купівлі-продажу № 09/03/1637-МТР від 12.10.2021 ПАТ «Укрнафта» розраховувало на отримання запасних частин до газокомпресора, що мало б забезпечити безперебійну роботу підприємства. Натомість несвоєчасна поставка товару не дозволила отриматим очікуване при укладенні договору. Крім того, позивач наголосив, що в ході виконання договору відповідачем було систематично порушено умови договору, відповідач не надав суду належного доказу, щодо поважності причин допущення порушень виконання зобов'язань по своєчасному постачанню товару.
28.05.2025 від відповідача до суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржниками доводи та вимоги апеляційних скарг, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 12.10.2021 між Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Насоспромсервіс» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 09/03/1637-МТР (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору у порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов'язувався передати продукцію (далі - товар) у власність покупця, а покупець прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму.
Відповідно до п.1.2. договору визначено, що асортимент, кількість, якість вартість та інші характеристики товару визначені в додатках до цього договору, які є невід'ємною частиною цього договору.
У Додатку № 1 до договору визначена продукція, яку мав поставити відповідач 16 найменувань на загальну суму 2 608 971 ,30 грн.; умови поставки товару: (ІНКОТЕРМС-2020): DDP-склад Вантажоотримувача. Термін поставки товару позицій 2, 4, 5, 10, 16 - 90 календарних днів з моменту передоплати, решта позицій - 120 календарних днів з моменту передоплати, а умовами оплати визначено 25% передплата, решта по факту поставки партії товару протягом 30 календарних днів.
Згідно п. 5.3. договору датою постачання товару вважається дата передачі його покупцю у місці призначення без зауважень по кількості, комплектності та якості, якщо інше не встановлено додатками до договору та/або додатковими угодами. Факт передачі товару підтверджується підписаною сторонами без зауважень видатковою накладною та/або відповідним актом приймання-передачі товару. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з дати підписання покупцем без зауважень видаткової накладної та/або акту приймання-передачі товару.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач 22.10.2021 здійснив попередню оплату товару у розмірі 652 242, 83 грн. Отже, граничною датою поставки товару (позицій 2, 4, 5, 10, 16) є 20.01.2022 (90 календарних днів з моменту передоплати); граничною датою поставки інших позицій товару є 21.02.2022 (120 календарних днів з моменту передоплати).
Відповідач здійснив поставку товару за договором, що підтверджено копіями видаткових накладних № 3 від 21.01.2022; № 4 від 21.01.2022, № 5 від 24.01.2022, № 6 від 27.01.2022, № 7 від 01.02.2022, № 9 від 23.02.2022, № 10 від 23.02.2022, № 11 від 23.02.2022, № 14 від 19.04.2022, № 15 від 19.04.2022, № 16 від 27.04.2022, № 17 від 05.05.2022, № 18 від 13.05.2022, № 22 від 26.05.2022, № 23 від 26.05.2022 на загальну суму 2 608 971,30 грн.
Колегією суддів встановлено, що:
- за видатковою накладною № 3 від 21.01.2022 на суму 125592,00 грн. Товар отримано відповідачем 27.01.2022, (граничною датою поставки товару є 20.01.2022);
- за видатковою накладною № 4 від 21.01.2022 на суму 414984,00 грн. Товар отримано відповідачем 01.02.2022, (граничною датою поставки товару є 20.01.2022);
- за видатковою накладною № 5 від 24.01.2022 на суму 208050,30 грн. Товар отримано відповідачем 22.02.2022, (граничною датою поставки товару є 20.01.2022);
- за видатковою накладною № 6 від 27.01.2022 на суму 124560,00 грн. Товар отримано відповідачем 28.01.2022, (граничною датою поставки товару є 20.01.2022);
- за видатковою накладною № 7 від 01.02.2022 на суму 58095,00 грн. Товар отримано відповідачем 07.02.2022, (граничною датою поставки товару є 20.01.2022);
- за видатковою накладною № 9 від 23.02.2022 на суму 9234,00 грн. Товар отримано відповідачем 12.04.2022, (граничною датою поставки товару є 21.02.2022);
- за видатковою накладною № 10 від 23.02.2022 на суму 110808,00 грн. Товар отримано відповідачем 11.04.2022, (граничною датою поставки товару є 21.02.2022);
- за видатковою накладною № 11 від 23.02.2022 на суму 83106,00 грн. Товар отримано відповідачем 20.04.2022, (граничною датою поставки товару є 21.02.2022);
- за видатковою накладною № 14 від 19.04.2022 на суму 202977,00 грн. Товар отримано відповідачем 20.04.2022, (граничною датою поставки товару є 21.02.2022);
- за видатковою накладною № 15 від 19.04.2022 на суму 202977,00 грн. Товар отримано відповідачем 21.04.2022, (граничною датою поставки товару є 21.02.2022);
- за видатковою накладною № 16 від 27.04.2022 на суму 202977,00 грн. Товар отримано відповідачем 28.04.2022, (граничною датою поставки товару є 21.02.2022);
- за видатковою накладною № 17 від 05.05.2022 на суму 202977,00 грн. Товар отримано відповідачем 09.05.2022, (граничною датою поставки товару є 21.02.2022);
- за видатковою накладною № 18 від 13.05.2022 на суму 202977,00 грн. Товар отримано відповідачем 16.05.2022, (граничною датою поставки товару є 21.02.2022);
- за видатковою накладною № 22 від 26.05.2022 на суму 236457,00 грн. Товар отримано відповідачем 27.05.2022, (граничною датою поставки товару є 21.02.2022);
- за видатковою накладною № 23 від 26.05.2022 на суму 223200,00 грн. Товар отримано відповідачем 06.06.2022, (граничною датою поставки товару є 21.02.2022).
З викладеного вбачається, що товар за договором поставлено з пропуском термінів поставки до 30 і більше календарних днів.
Зокрема товар за накладними № 3, 4, 5, 6, 7 на суму 931281,30 грн. поставлено з пропуском строку до 30 календарних днів, товар за накладними № 9, 10, 11, 14, 15, 16, 17, 18, 22, 23 на суму 1677690,00 грн. поставлено з пропуском строку понад 30 календарних днів.
Згідно п. 6.9. договору за порушення строку постачання товару, у тому числі викликане виявленням нестачі товару або постачанням товару, який не відповідає якості та комплектності, що обумовило необхідність заміни або додаткового постачання товару у порядку, визначеному п. 5.12., п. 5.13 договору, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 5 %, а в разі прострочення термінів поставки на 30 і більше календарних днів у розмірі 10 % від вартості товару не поставленого вчасно.
Враховуючи вищевикладене, у зв'язку із несвоєчасною поставкою товару позивач звернувся із даним позовом до суду першої інстанції із позовом про стягнення з відповідача на свою користь 214 333, 00 грн. штрафу.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 цієї статті передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 Цивільного кодексу України (ст. 663 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Як зазначалося вище, згідно п. 6.9. договору за порушення строку постачання товару, у тому числі викликане виявленням нестачі товару або постачанням товару, який не відповідає якості та комплектності, що обумовило необхідність заміни або додаткового постачання товару у порядку, визначеному п. 5.12., п. 5.13 договору, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 5 %, а в разі прострочення термінів поставки на 30 і більше календарних днів у розмірі 10 % від вартості товару не поставленого вчасно.
Відповідач не заперечує факт несвоєчаної поставки товару, водночас зазначає, що не зміг своєчасно поставити товар, оскільки 24.02.2022 призупинив свою роботу через військовий напад Росії. Відповідач зазначає, що 22.02.2022 підприємство підготувало листа за № 34 про готовність продукції до відвантаження та направило його відповідальній особі позивача на електронну пошту. 23.02.2022, продукція по видаткових накладних № 9, 10, 11 на загальну суму 203148,00 грн. була готова до відвантаження і 24.02.2022 повинна була за допомогою ТК «Нова пошта» поїхати до замовника. Проте, через військовий напад Росії, відправлення готової продукції не відбулося.
Так, згідно листа № 35 від 11.03.2022 відповідач повідомив позивача про неможливість відвантаження продукції за договором, у зв'язку з призупиненням роботи підприємства з 24.02.2022 у результаті воєнних дій Росії проти України. Відповідач зауважив, що виконає зобов'язання за договором після закінчення воєнних дій на території України;
Згідно листа № 50 від 25.05.2022 відповідача адресованого позивачу, у відповідь на запит щодо терміну поставки товару за договором, вбачається, що відповідач зобов'язався виконати поставку товару у повному обсязі до 31.05.2022, лист про готовність товару до відвантаження № 49 від 24.05.2022 надіслано відповідальній особі ПАТ «Укрнафта»;
Згідно листа-відгуку № 01/01/09/03/12-02/13/357 від 04.07.2022 ПАТ «Укрнафта», адресованого відповідачу, вбачається, що позивач повідомляє про поставку товару за Договором в повному обсязі та належної якості, визначає відповідача як надійного партнера.
Також заперечуючи щодо стягнення суми штрафу, відповідач посилається на те, що оскільки зобов'язання щодо поставки товару було належно виконано у повному обсязі, але несвоєчасно, то у даному випадку підлягає застосуванню ч. 3 ст. 549 ЦК України, а саме неустойка у вигляді пені, яка договором не передбачена, у позові - не заявлена.
Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Натомість, даний спір виник не у зв'язку із несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання, а тому твердження відповідача щодо застосування у спірних правовідносинах положень ч. 3 ст. 549 ЦК україни є необгрунтованим.
Колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 2 ст. 546 ЦК україни договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Як зазначалося, за несвоєчасну поставку товару, договором № 09/03/1637-МТР від 12.10.2021 встановлено стягнення з продавця штрафу у розмірі 5 %, за прострочення поставки менше 30 днів та 10% від вартості товару - за прострочення понад 30 днів (п. 6.9 договору).
Крім того, заперечуючи проти стягнення штрафу, відповідач посилається на Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» відповідно до якого внесені зміни у п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та вважає, що штраф підлягає списанню.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, колегія суддів зазначає, що положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України регулюють кредитні правовідносини між споживачем та кредитодавцем, а тому не підлягають застосуванню у даних правовідносинах.
Враховуючи вказане, доводи відповідача, що заявлений до стягнення штраф підлягає списанню на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України є безпідставними.
Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасної поставки товару, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 214 333, 00 грн., нарахованого згідно п. 6.9 договору купівлі-продажу № 09/03/1637-МТР від 12.10.2021.
Щодо зменшення судом першої інстанції розміру штрафу, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною 2 ст. 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічні положення також містить ч. 3 ст. 551 ЦК України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).
Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За ч. 1 та 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках колегія суддів апеляційної інстанції враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
Зменшуючи розмір штрафу Господарський суд Сумської області виходив з того, що наявними у справі доказами підтверджено, що товар за договором поставлено відповідачу у повному обсязі. 22.02.2022 відповідач підготував листа за № 34 про готовність продукції до відвантаження. 23.02.2022 продукція по видаткових накладних № 9, 10, 11 на загальну суму 203148,00 грн. була готова до відвантаження, проте, 24.02.2022, через військовий напад Росії, відправлення вказаної продукції не відбулося. В квітні відповідач відправив вказану продукцію позивачу. У листі № 35 від 11.03.2022 ТОВ «НВП «Насоспромсервіс» повідомило ПАТ «Укрнафта» про призупинення своєї роботи та про те, що підприємство у повному обсязі виконає свої зобов'язання за договором купівлі-продажу № 09/03/1637-МТР від 12.10.2021. Листом № 50 від 25.05.2022 відповідач повідомив позивача про виконання своїх зобов'язань за договорм до 31.05.2022.
Суд врахував, що договір виконано під час дії воєнного стану, позивач не зазначає про понесені збитки, у зв'язку з несвоєчасною поставкою товару та позиціонує відповідача як надійного партнера, згідно листа-відгуку № 01/01/09/03/12-02/13/357 від 04.07.2022.
Заперечуючи проти зменшення штрафу, позивач зазначає, що суд першої інстанції, не з'ясував всіх обставин, що мають значення для справи.
Так, 05.11.2022 відповідно до Законів України від 06.12.1991 № 1932 «Про оборону України» та від 12.05.2015 № 389 «Про правовий режим воєнного стану» у зв'язку із військовою необхідністю, відповідно до Закону України від 17.05.2012 № 4765 «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» у власність держави відчужено активи стратегічно важливих підприємств, з-поміж яких ПАТ «Укрнафта».
Згідно з витягом з наказу Міненерго № 84 ПАТ «Укрнафта» визначено критично важливим підприємством ПЕК для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
Станом на сьогодні ПАТ «Укрнафта» виконує мобілізаційні завдання, працює на оборонну промисловість всієї країни у складний період воєнного стану. Так, ПАТ «Укрнафта» відноситься до підприємств оборонно-промислового комплексу, що розробляє та/або виробляє, та/або модернізує, та/або ремонтує, та/або утилізує продукцію військового призначення, та/або надає послуги в інтересах оборони для оснащення та матеріального забезпечення сил безпеки і оборони, та/або здійснює постачання товарів війського призначення та подвійного використання, надання послуг військового призначення під час військово-технічного співробітництва України з іншими державами.
Крім того, позивач зазначає, що відповідач не надав суду жодного достовірного та достатнього доказу щодо надмірності (несправедливості) розміру штрафу.
Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Колегія суддів враховує, що з 24.02.2022 ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Насоспромсервіс» призупило роботу у зв'язку із вторгненням Російської Федерації на територію України, зокрема на територію міста Суми, де розташовано підприємство відповідача; договір виконувався під час дії воєнного стану і був повністю виконаний у найкоротші строки (до 26.05.2022).
Апеляційним судом відзначає, що порушення строків поставки товару зумовлено об'єктивними факторами, які знаходяться поза сферою впливу відповідача.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не надав суду жодних доказів понесення ним збитків у зв'язку із простроченням відповідачем поставки товару.
Колегія суддів апеляційної інстанції також відзначає, що обороноздатність країни, підтримується не шляхом застосування штрафних санкцій стосовно суб'єкта господарювання, а шляхом будь-якого посильного сприяння відповідному суб'єкту в своєчасному виконанні своїх зобов'язань з поставки вкрай необхідної державі продукції.
При цьому, стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час військового стану може призвести до негативних наслідків для підприємства. Водночас, для позивача не матиме негативних наслідків зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки наявність збитків та погіршення фінансового становища позивача ним не доведено.
Також судом враховується, що відповідач регулярно повідомляв позивача відповідними листами про хід виконання і проблеми, які виникли при поставці товару.
За сукупністю цих обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність виключності випадку для зменшення сум неустойки.
Беручи до уваги зазначене, враховуючи доводи обох сторін та загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), та беручи до уваги дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд зменшує штрафні санкції, колегія суддів прогоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу на 90% до 21 433, 30 грн.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржників, викладені ними в апеляційних скаргах такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржників не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Отже, зазначені в апеляційних скаргах доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянти не подали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Насоспромсервіс» та Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянтів.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Насоспромсервіс» та Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду Сумської області від 07.04.2025 у справі № 920/156/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 07.04.2025 у справі № 920/156/25 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянтів.
4. Матеріали справи № 920/156/25 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Коротун