вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" липня 2025 р. Справа№ 910/13095/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Майданевича А.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025
у справі № 910/13095/24 (суддя Нечай О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 116 157,84 грн
Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 116 157,84 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2020, внаслідок чого відповідач безпідставно нарахував та стягнув з рахунку позивача грошові кошти в сумі 116 157,84 грн, як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу.
Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі № 910/13095/24 позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» грошові кошти в сумі 116 157 грн 84 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 грн 40 коп.
Рішення мотивовано тим, що дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають безпідставно набуті кошти в сумі 116 157,84 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі № 910/13095/24, Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі № 910/13095/24 повністю і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Стягнути з відповідача товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» на користь Апелянта акціонерного товариства «Українська залізниця» суму сплаченого судового збору при поданні апеляційної скарги.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник зазначає, що у зв'язку наявністю укладеного між сторонами договору спірні правовідносини є договірними, між сторонами укладений договір, який зважаючи на вищезазначений суб'єктний склад та предмет, є господарським договором про надання послуг, де позивач є замовником цих послуг, а відповідач є виконавцем при наданні послуг.
Скаржник вказує на те, що накопичувальна картка від 29.01.2023 № 29010011 у розмірі 96 815,20 грн (без ПДВ) за кодом 190/001 (зберігання вантажу) була направлена відповідачем позивачу для накладання електронного цифрового підпису (ЕЦП), але в порушення пункту 2.1.7 договору позивачем ЕЦП на вказаний документ не накладено. Доказів наявності заперечень щодо незгоди з нарахованим збором за зберігання вантажів та щодо підстав непідписання накопичувальної картки від 29.01.2023 № 29010011 ані станом на 29.01.2023, ані при розгляді даного спору до матеріалів справи позивачем не додано.
На думку скаржника, у зв'язку з непідписанням позивачем зведеної відомості, невиконанням умов пункту 4.9 договору в частині ненаправлення ним відповідного письмового повідомлення, відповідач вважає, що позивач не заперечив нараховану суму та списання з його особового рахунку збору за зберігання вантажу у розмірі 88 160,64 грн, тобто списання коштів не було безпідставним, а таким, що відповідало умовам укладеного між сторонами поговору та було саме волевиявленням позивача.
Скаржник вважає, що у зв'язку наявністю укладеного між сторонами договору спірні правовідносини є договірними, між сторонами укладений договір, який зважаючи на вищезазначений суб'єктний склад та предмет, є господарським договором про надання послуг, де позивач є замовником цих послуг, а відповідач є виконавцем при наданні послуг. Скаржник на підтвердження своєї позиції посилається на рішення суду касаційної інстанції від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 19.09.2024 у справі № 914/2450/22 (914/3313/23), від 29.08.2024 у справі № 905/830/21, від 14.08.2024 у справі № 910/16625/23.
На думку скаржника, судом не надано належну правову оцінку спірним правовідносинам в контексті доводів та заперечень сторін з урахуванням стандарту доказування «вірогідність доказів», вважає, що позивачем не доведено в порядку та у спосіб, встановлений ГПК України, належними, допустимими та достовірними доказами наявність підстав для стягнення суми в розмірі 116 157,84 грн, а судом дана обставина не прийнята до уваги при ухваленні рішення.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
12.05.2025 від позивача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу з проханням відмовити АТ «Укрзалізниця» в задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 по справі № 910/13095/24. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 по справі № 910/13095/24 залишити без змін.
У відзиві позивач наголосив на тому, що сторонами було погоджено специфічні умови перевезення вантажів, які є визначальними щодо порядку надання відповідних послуг та особливостей їх оплати з урахуванням характеру укладеного між сторонами Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-001 від 26.02.2020.
Також, з огляду на зміст та умови укладеного між сторонами Додатку 1-4 до договору, безпідставним є також застосування до спірних правовідносин сторін п. 9 Правил зберігання вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2020 року №644 (із змінами та доповненнями), на приписи якого (як на підставу правомірності спірних нарахувань) посилається відповідач, зазначаючи, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. У даному випадку, затримка вагонів під час накопичення останніх для формування маршрутного поїзду не може кваліфікуватись як одностороннє порушення зобов'язань з боку позивача, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг та Додатку 1-4 до нього.
Позивач вказує, що спірні правовідносини та підстави позову виникли поза межами будь-якого договору. В той же час ст.315 ГК регулює правовідносини що випливають з договору перевезення вантажу.
Також спірне списання грошових коштів відповідачем здійснене поза межами укладеного між сторонами спору договору, а позов поданий в порядку приписів статті 1212 Цивільного кодексу України до яких застосовується загальний строк позовної давності, який позивачем не пропущений. Отже, враховуючи зазначене, позовна заява була подана ТОВ СП «Нібулон» в межах строку позовної давності, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
13.05.2025 від відповідача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшла відповідь на відзив, де зазначено, що з викладеним в відзиві на апеляційну скаргу скаржник не погоджується в повному обсязі з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/13095/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі № 910/13095/24 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду:
- докази сплати судового збору у розмірі 3 633,60 грн.
05.05.2025 (через систему Електронний суд) до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків до якої додано платіжне доручення № 619 від 30.04.2025, яке свідчить про сплату судового збору у розмірі 3 633,60 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі № 910/13095/24. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі № 910/13095/24 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, між відповідачем (далі - перевізник) та позивачем (далі - замовник) було укладено Договір про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом № 40-14291113/2020-0001 від 26.06.2020 (далі - Договір), предметом якого, згідно з п. 1.1, є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні Договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за використання (користування) вагона перевізника не є орендною платою.
Позивачу присвоєно коди: відправника/одержувача 8496 та платника: 8211375 та повідомлено про відкриття особового рахунку з ідентичним номером
Умовами п. 1.3 Договору передбачено, що маршрутна відправка - це партія вантажу за однією накладною, яка відповідає ваговій нормі та/або кількості вагонів у поїзді, що встановлені перевізником; маршрутний поїзд - це вантажний поїзд, одночасно пред'явлений до перевезення замовником, який відповідає установленій перевізником масі та/або довжині та прямує без переробки на одну станцію призначення/вихідну станцію. Маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами; первинні документи - це документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, зокрема: перевізні документи, зведена відомість, накопичувальна картка, відомість плати за користування вагонами та контейнерами, подавання, забирання вагонів та маневрову роботи; послуги, пов'язані з організацією та здійсненням перевезення вантажів - це послуги, що надаються перевізником замовнику згідно з договором (додатків до нього), у т.ч. на підставі окремої заявки замовника.
Пунктом 1.4 Договору визначено, що надання послуг за договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
Відповідно до п. 2.1 Договору замовник зобов'язаний, зокрема: сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за договором з сум внесеної передоплати за кодом платника (п. 2.1.4); відшкодовувати перевізнику витрати, пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника (п. 2.1.5); у строки, встановлені розд. 4 договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості; підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а, а у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу замовника - підписувати та надавати перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги (п. 2.1.7).
Умовами п. 2.3 Договору передбачено обов'язки перевізника, зокрема: приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у власних вагонах (контейнерах) перевізника, надавати власні вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації розміщеної у Системі планування перевезень, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до договору та Збірнику тарифів (п. 2.3.2); складати документи, передбачені п.п. 1.3, 1.4 та розд. 4 Договору, щодо нарахування сум платежів (п. 2.3.5).
Відповідно до п. 3.1 Договору розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів.
Пунктом 13 Договору передбачено, що невід'ємною частиною договору є додатки, зокрема: Додаток 1-1 «Ставки плати за додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами» та Додаток 1-4 «Умови накопичення вагонів».
Відповідно до п. 1 Додатку № 1-4, на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними або контейнерними проїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів).
Станціями накопичення можуть бути станції відправлення та /або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення (п. 2 Додатку № 1-4).
За умовами п. 3 Додатку № 1-4, для організації накопичення вагонів замовник направляє для погодження перевізником звернення із зазначенням бажаних станцій накопичення та максимальної кількості вагонів, що може бути накопичено на кожній з них. Строк розгляду перевізником такого звернення становить не більше ніж 15 робочих днів. За результатом розгляду звернення замовника, перевізник інформує про можливість накопичення вагонів із зазначенням станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено на них, або надає обґрунтовану відмову.
В межах узгоджених станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено, замовник щомісячно надає перевізнику на такі станції накопичення заявки на накопичення вагонів із зазначенням: станції накопичення; граничної кількості вагонів для накопичення; розподілу для накопичення вагонів за їх видами, різновидом вантажу, станції призначення; періоду дії такої заявки (п. 4 Додатку № 1-4).
Відповідно до п. 5 Додатку № 1-4, на станціях накопичення на шляху прямування перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення.
Початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику (п. 6 Додатку № 1-4).
Згідно з п. 7 Додатку № 1-4, часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону перевізником.
Час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23 (п. 8 Додатку № 1-4).
Відповідно до п. 9 Додатку № 1-4, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1); за затримку вагонів замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п. 9.2); за затримку власних вагонів перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4 договору (п. 9.3). Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення замовнику не нараховується.
Нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги (п. 10 Додатку № 1-4).
Відповідно до накладних № 43101302, № 43101310, № 43101294, № 43101344 від 27.01.2023 замовником був переданий до перевезення маршрутний потяг № 012701 (п. 7, 29 накладних) з додатками Відомість вагонів ідентифікація відправки № 43101302, № 43101310, № 43101294, № 43101344 від 27.01.2023 в кількості 50 вагонів (зерно кукурудзи насипом).
Відповідачем було сформовано Відомість плати за користування вагонами №27010011 від 27.01.2023 на суму 527 285,80 грн без ПДВ.
Перевізником також була сформована накопичувальна картка (форма ФДУ-92) зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) №291010011 від 29.01.2023, згідно якої замовнику було нараховано збір за зберігання вантажів (код/підкод платежу 190/001) на суму 96 798,20 грн без ПДВ.
Відповідно даних філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця» (перелік №20230203 від 03.02.2023) з рахунку замовника була списана оплата: за накопичувальною карткою №29010011від 29.01.2023 за зберігання вантажів (код/підкод платежу 190/001) на суму 96 798,20 грн без ПДВ (116 157,84 грн з ПДВ).
Як зазначає позивач, за результатом проведеної перевірки розрахунків Службою залізничного транспорту позивача, виявлено безпідставно нараховані та отримані відповідачем з особового рахунку 8211375 - 116 157,84 грн з ПДВ, як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу (Додаток 1-4).
З огляду на те, що відповідачем було безпідставно списано з рахунку позивача збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти в сумі 116 157,84 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Згідно зі статтею 908 ЦК України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За змістом частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457, Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (далі - Правила), Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №862/5083.
Як встановлено судом, укладений договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 40-14291113/2020-0001 від 26.06.2020 містить спеціальні умови, які відносяться до «окремих послуг», зокрема, Додаток №1-4 до Договору «Умови накопичення вагонів», який є його невід'ємною частиною.
Відповідно до пункту 1 Додатку №1-4 на окреме замовлення перевізник надає послуги Замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів Перевізника та/або вагонів Замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними або контейнерними проїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів).
Час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23 (п. 8 додатку № 1-4).
Відповідно до п. 9 додатку № 1-4 за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до додатку 1-1 до договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1.); за затримку вагонів замовника: платежі пов1язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п. 9.2.); за затримку власних вагонів перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. договору (п. 9.3.). Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення замовнику не нараховується.
Нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги (п. 10 Додатку № 1-4).
Як вже зазначалось, відповідно до накладних № 43101302, № 43101310, № 43101294, № 43101344 від 27.01.2023 замовником був переданий до перевезення маршрутний потяг № 012701 (п. 7, 29 накладних) з додатками Відомість вагонів ідентифікація відправки № 43101302, № 43101310, № 43101294, № 43101344 від 27.01.2023 в кількості 50 вагонів (зерно кукурудзи насипом).
Відповідачем сформовано Відомість плати за користування вагонами №27010011 від 27.01.2023 на суму 527 285,80 грн без ПДВ.
Також відповідачем сформована накопичувальна картка (форма ФДУ-92) зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) №291010011 від 29.01.2023, згідно якої замовнику було нараховано збір за зберігання вантажів (код/підкод платежу 190/001) на суму 96 798,20 грн без ПДВ.
Відповідно даних філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця» (перелік №20230203 від 03.02.2023) з рахунку позивача списана оплата: за накопичувальною карткою №29010011від 29.01.2023 за зберігання вантажів (код/підкод платежу 190/001) на суму 96 798,20 грн без ПДВ (116 157,84 грн з ПДВ).
Як зазначає позивач, за результатом проведеної перевірки розрахунків Службою залізничного транспорту ТОВ СП «Нібулон», було виявлено безпідставно нараховані та отримані відповідачем з особового рахунку 8211375 - 116 157,84 грн з ПДВ, як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу (Додаток 1-4).
Пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, визначено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Положеннями пункту 9 Правил зберігання вантажів, зокрема, передбачено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Виходячи з приписів пунктів 8 та 9 Правил зберігання вантажів, нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі з причин, не залежних від залізниці).
Пункт 9 Правил зберігання вантажів застосовується у випадку сформованого до відправки відправлення (вагону), причиною затримки/невідправлення якого є «очікування оформлення документів». Відтак, відповідне нарахування є штрафними санкціями (матеріальною відповідальністю) до вантажовідправника, яке направлено на скорочення часу простою вже готових до відправлення вагонів в період оформлення документів на таку відправку.
Затримка вагонів під час накопичення останніх для формування маршрутного поїзду не може кваліфікуватись як одностороннє порушення зобов'язань з боку відповідача, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами Договору, який передбачає надання спеціальних послуг, та Додатку № 1-4 до нього.
Таким чином, як вірно встановив суд першої інстанції та не спростовано скаржником, у період накопичення вагонів (порожніх/з вантажем) маршрутного поїзду у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем відповідно до умов Додатку №1-4 і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої ТОВ СП «Нібулон» спеціальної послуги.
Відповідно до пункту 3 Правил складання актів (стаття 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України 28.05.2002 № 334 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, у разі затримки вагонів на станції призначення через вину відправника, складаються акти загальної форми.
Колегія суддів апеляційної інстанції вказує на те, що п. 9 додатку № 1-4 розділяє такі поняття як «накопичення рухомого складу» та «затримку вагонів перевізника».
Таким чином, грошові кошти в сумі 116 157,84 грн з ПДВ були безпідставно списані відповідачем з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами договору, на підставі п. 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні не підлягають застосуванню.
Слід зазначити, що обов'язок складення актів форми ГУ-23 встановлено умовами пункту 8 Додатку №1-4, за яким час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23. В актах загальної форми вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери (пункт 8 Правил користування вагонами та контейнерами). Тобто в умовах Договору, що регулює спеціальну послугу, сторони узгодили, що актом форми ГУ-23 лише фіксується час перебування вагонів на коліях загального користування, що разом з тим є предметом послуги «Накопичення вагонів з вантажем до 50 вагонів - маршрутний поїзд», оскільки вказаний акт відображає час, за який сплачується тариф. Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф.
В цій частині суд апеляційної інстанції в силу частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу з посилання на правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 01.02.2024 у справі №915/305/22, відповідно до якого накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення як вина ТОВ СП «Нібулон».
Враховуючи викладене, пункти 8, 9 наведених Правил не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від АТ «Українська залізниця», а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях АТ «Українська залізниця» з метою формування маршрутного потягу.
Також, у постанові від 09.04.2024 у справі № 915/5/23 Верховний Суд зазначив, що погоджується із висновком, що затримка вагонів під час їх накопичення для формування маршрутного поїзда не може вважатись одностороннім порушенням зобов'язань з боку відповідача, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг та додатку 1-4 до нього.
Таким чином, грошові кошти в сумі 116 157,34 грн з ПДВ були безпідставно списані відповідачем з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами договору, на підставі пункту 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть.
Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на встановлені обставини справи, та те, що матеріалами справи встановлено необґрунтованість нарахування та списання відповідачем плати за зберігання вантажу в загальному розмірі 116 157,34 грн з ПДВ, і відповідач в добровільному порядку не повернув вищезазначені грошові кошти на рахунок позивача, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідач на користь позивача вказаної суми коштів, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі № 910/13095/24, відсутні.
Доводи відповідача про необхідність застосування спеціальної позовної давності оцінюються колегією суддів критично, оскільки спірні грошові кошти фактично були списані не на виконання умов договору, а відтак такий позов не може бути визнаний як такий, що випливає з перевезення, встановлені статтями 134, 136 Статуту залізниць України, частинами 1-4 статті 315 Господарського кодексу України спеціальні строки позовної давності до таких вимог не застосовуються, позов поданий в порядку приписів статті 1212 Цивільного кодексу України, до яких застосовується загальний строк позовної давності, який позивачем не пропущений.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи скаржника про те, що позивачем не надано заперечень на відомості накопичувальної картку, що дозволило відповідачу списати кошти, оскільки згідно із п. 10 додатку 1-4 до договору нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги. Тобто, підписання накопичувальної картки лише підтверджує, що затримка вагонів під час накопичення останніх відбулася для формування маршрутного поїзду. Такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг в додатку №1-4 до нього.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі № 910/13095/24, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі № 910/13095/24, відсутні. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які вони посилаються в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі № 910/13095/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі № 910/13095/24 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі № 910/13095/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі № 910/13095/24 залишити без змін.
3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи № 910/13095/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Б.О. Ткаченко
А.Г. Майданевич