вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" липня 2025 р. Справа№ 910/8635/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Коробенка Г.П.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.
за участю представників сторін:
від позивача: Пилипчук І.І. - самопредставництво
від відповідача: Кущ К.Ф. - адвокат, Макух Н.А. - адвокат
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАЛКОН ЛОГІСТИК СОЛЮШЕН"
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 (повний текст складено 04.12.2024)
у справі № 910/8635/24 (суддя Карабань Я.А.)
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАЛКОН ЛОГІСТИК СОЛЮШЕН"
про стягнення 2 215 785,61 грн,
Короткий зміст і підстави позовних вимог і заперечень.
У липні 2024 року Київська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАЛКОН ЛОГІСТИК СОЛЮШЕН" (далі - відповідач) про стягнення суми безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 2 215 785,61 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.15, 16, 1212 Цивільного кодексу України, ст.79-1, 93, 116, 120, 122, 123, 124, 152, 206 Земельного кодексу України, ст.14, 284 Податкового кодексу України, мотивовані тим, що відповідач набувши право власності на нерухоме майно по вулиці Вербова, 6 у Оболонському районі міста Києва, що розташоване на земельній ділянці комунальної власності загальною площею 1,896 га за кадастровим номером 8000000000:78:129:0017, своєчасно не оформив та не зареєстрував речові права на земельну ділянку, не вносив плату за користування нею, внаслідок чого за період з 29.08.2022 по 17.06.2024 безпідставно зберіг грошові кошти у вигляді орендної плати.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі № 910/8635/24 позов задоволено.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 215 785,61 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою та 26 589,44 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем, як фактичним користувачем земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 8000000000:78:129:0017, без укладення договору оренди за період з 29.08.2022 по 17.06.2024 збережено за рахунок позивача (власника земельної ділянки) у себе кошти в розмірі 2 215 785,61 грн, які він мав заплатити за користування земельною ділянкою, а тому зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач 17.12.2024 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі № 910/8635/24 в частині стягнення коштів у сумі 370 060,54 грн за період з 22.08.2022 по 31.12.2022 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте на підставі не повністю досліджених обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права, при порушенні норм процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин закон, що підлягав застосуванню, а саме: Закон України №3050-ІХ від 11.04.2023 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно", яким внесено зміни до п. 69.14 підрозділу 10, розділу ХХ Податкового кодексу України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно Витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 18.12.2024 справу № 910/8635/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Сітайло Л.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2024 у даній справі витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/8635/24, відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАЛКОН ЛОГІСТИК СОЛЮШЕН" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі № 910/8635/24 до надходження до суду матеріалів справи.
06.01.2025 матеріали справи № 910/8635/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 заяву про самовідвід суддів Коротун О.М. та Сітайло Л.Г. від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАЛКОН ЛОГІСТИК СОЛЮШЕН" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі № 910/8635/24 задоволено.
Матеріали апеляційного провадження № 910/8635/24 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень статті 32 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2025 справу № 910/8635/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Коробенко Г.П., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАЛКОН ЛОГІСТИК СОЛЮШЕН" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі № 910/8635/24, справу № 910/8635/24 призначено до розгляду на 20 березня 2025 року о 14 год 40 хв.
У судовому засіданні 20.03.2025 апеляційним господарським судом оголошено перерву у справі № 910/8635/24 до 10 год 00 хв 30.04.2025.
30.04.2025 у зв'язку з перебуванням судді Коробенка Г.П. у відпустці, судове засідання у призначений час не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАЛКОН ЛОГІСТИК СОЛЮШЕН" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі № 910/8635/24 призначено на 22 травня 2025 року о 15 год 20 хв.
У судовому засіданні 22.05.2025 Північним апеляційним господарським судом оголошено перерву у справі № 910/8635/24 до 15 год 00 хв 02.07.2025.
Позиції інших учасників справи.
21.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
В обгрунтування заперечень проти доводів апеляційної скарги відповідача у даній справі позивач зазначив, що особа яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України.
Явка представників сторін.
У судове засідання 02.07.2025 з'явився представники позивача та відповідача.
Представники відповідача у судовому засіданні 02.07.2025 вимоги апеляційної скарги підтримали, просили апеляційний господарський суд задовольнити апеляційну скаргу, оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як убачається з матеріалів, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.06.2024 за №383830201, 22.05.2018 за відповідачем зареєстровано право власності на майновий комплекс за адресом: вул. Вербова, будинок 6, Оболонський район, місто Київ, до складу якого входить: адміністративно-побутовий корпус (літ. А) загальною площею 1926,3 кв. м., виробничий корпус (літ. Б) загальною площею 2024,3 кв. м., механізована мийка (літ. В) загальною площею 984,2 кв. м., павільйон ПГ-416 (літ. Г) загальною площею 141,3 кв. м., виробничий корпус (літ. Д) загальною площею 137,7 кв. м., очисна споруда №І 62001, очисна споруда №ІІ 62002.
Зазначений майновий комплекс розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 площею 1,8961 га, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі 29.08.2022 Відділом №4 Управління надання адміністративних послуг Головного Держгеокадастру в Івано-Франківській області на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, з кодом виду цільового призначення - 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення).
Відповідно до листа Головного управління ДПС у місті Києві від 01.07.2024 № 19024/5/26-15-04-02-05 відповідач податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/ або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) до ДПС не подавав та не сплачував плату за землю за 2022-2024 роки.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що відповідач з моменту набуття права власності на нерухоме своєчасно не оформив право власності або користування на земельну ділянку площею 1,8961 га за кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 по вулиці Вербова, 6 у Оболонському районі міста Києва (на якій розташоване та зареєстроване на праві власності нерухоме майно), а тому використовує вказану земельну ділянку без достатніх правових підстав.
Отже, з 29.08.2022 (дата формування земельної ділянки) за переконанням позивача, відповідач без достатніх правових підстав, не сплачуючи орендну плату, використовував земельну ділянку площею 1,8961 га за кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 по вулиці Вербова, 6 у Оболонському районі міста Києва для обслуговування розташованого та зареєстрованого на ній нерухомого майна, що є підставою для стягнення з останнього безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18 неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина 4 статті 791 Земельного кодексу України).
Згідно витягу з Державного земельного кадастру №НВ-2600398352022 від 29.08.2022, Відділом №4 Управління надання адміністративних послуг Головного Держгеокадастру в Івано-Франківській області на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, з кодом виду цільового призначення - 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення), зареєстровано 29.08.2022 в Державному земельному кадастрі земельну ділянку площею 1,8961 га за кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 по вулиці Вербова, 6 у Оболонському районі міста Києва (т.1, а.с. 12-15).
Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 по вулиці Вербова, 6 у Оболонському районі міста Києва в розумінні статті 791 Земельного кодексу України сформована та є об'єктом цивільних прав з 29.08.2022. Інформація щодо форми власності в Державному земельному кадастрі відсутня.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю (частина 1 статті 83 Земельного кодексу України).
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (пункт а частина 2 статті 83 Земельного кодексу України).
Суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності (пункт б частини 1 статті 80 Земельного кодексу України).
Отже, земельна ділянка за кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 по вулиці Вербова, 6 у Оболонському районі міста Києва належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.
Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується самими сторонами, на земельній ділянці за кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 розташовані об'єкти нерухомості, що належать на праві власності відповідачу.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (частина 1 статті 123 Земельного кодексу України).
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу (частина 1 статті 124 Земельного кодексу України).
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина 1 статті 93 Земельного кодексу України).
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі").
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1 статті 116 Земельного кодексу України).
Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.
Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (частини 2 статті 120 Земельного кодексу України у редакції чинній станом на дату набуття відповідачем права власності на об'єкти нерухомого майна).
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (частина 1 статті 125 Земельного кодексу України).
Як убачається з положень статті 120 та 125 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені.
Проте, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат.superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.12.2021 в справі №924/856/20, від 27.09.2022 у справі №922/423/19, від 02.11.2022 у справі №915/766/21, від 16.11.2022 у справі №922/519/20, від 20.12.2022 у справі №924/250/19, від 06.09.2023 у справі №910/5909/22.
Слід зазначити, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов:
набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка (частина 1 статті 206 Земельного кодексу України).
Плата за землю справляється відповідно до закону (частина 2 статті 206 Земельного кодексу України).
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пункту 14.1.1.47 статті 14 Податкового кодексу України).
Оскільки, відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, то єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.
Отже, з огляду на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 є сформованою у розумінні статті 791 Земельного кодексу України з 29.08.2022, то позивач правомірно обраховує розмір безпідставно збережених відповідачем коштів орендної плати за період з 29.09.2022 по 17.06.2024.
Відповідно до пунктів 14.1.125, 14.1.136 статті 14 та статті 288.5 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території (пункту 284.1. статті 284 Податкового кодексу України).
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Зокрема, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для земельних ділянок, нормативно грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки (пункт 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 року в справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 в справі № 320/5877/17 (пункт 71).
Висновок про те, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 09.11.2021 року в справі № 905/1680/20.
Згідно витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ-9941089632024 від 07.06.2024 нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 становить 43 534 637,18 грн (т. 1, а.с.16).
Розрахунок орендної ставки за користування відповідачем земельною ділянкою позивач здійснив у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за кожен день оренди відповідного місяця згідно з додатками 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" від 09.12.2021 №3704/3745, рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2023 рік" від 08.12.2022 №5828/5869 та рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2024 рік" від 14.12.2023 №7531/7572.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши наданий позивачем розрахунок орендної плати за період з 29.08.2022 по 17.06.2024, вважає правомірним нарахування відповідачу плати за користування земельною ділянкою за кадастровим номером 8000000000:78:129:0017 у загальному розмірі 2 215 785,61 грн.
Щодо посилань апелянта на те, що він має бути звільнений від орендної плати в період з 22.08.2022 по 31.12.2022 в розмірі 370 060,54 грн на підставі пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.
Пунктом 69 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.
Згідно з підпунктом 69.14 п. 69 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" № 3050-IX від 11.04.2023, який набрав законної сили 06.05.2023) за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується як з наведеною вище правовою позицією апелянта щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, оскільки предметом цього позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України в розмірі орендної плати.
При цьому, плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України у вказаній редакції).
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою, тому, оскільки за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України відсутні обов'язки та, відповідно, повноваження на стягнення у судовому порядку податкових зобов'язань зі сплати земельного податку.
З урахуванням системного аналізу змісту Податкового кодексу України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм Податкового кодексу України.
Враховуючи викладене, положення п. 69.14. підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України не підлягають застосуванню до даних правовідносин.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 2 215 785,61 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою загальною площею 1,896 га за кадастровим номером 8000000000:78:129:0017.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі та, відповідно, не впливають на вирішення спору у даній справі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника (відповідача).
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАЛКОН ЛОГІСТИК СОЛЮШЕН" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі №910/8635/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі №910/8635/24 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/8635/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 08.07.2025.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Г.П. Коробенко
А.І. Тищенко