Постанова від 10.07.2025 по справі 909/747/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2025 р. Справа №909/747/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Желіка М.Б.

Орищин Г.В.

секретар судового засідання -Хом'як Х.А.

за участю представників учасників процесу:

прокурор - Винницька Л.М.

представник відповідача - не з'явився

представник співвідповідача - 1 - Ружицький В.М.

представник співвідповідача - 2 - не з'явився

розглянувши апеляційні скарги Чопея Максима Васильовича від 17.01.25 (вх. № ЗАГС 01-05/179/25 від 17.01.25), Товариства з обмеженою відповідальністю "РН-ІФ" від 17.01.25 (вх. № ЗАГС 01-05/184/25 від 20.01.25) та Івано-Франківської міської ради від 20.01.25 (вх. № ЗАГС 01-05/188/25 від 20.01.25)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2024 (повний текст рішення складено та підписано 31.12.2024, суддя Т. В. Максимів)

у справі № 909/747/21

за позовом: Керівника Окружної прокуратури міста Івано-Франківська

до відповідача: Івано-Франківської міської ради

до співвідповідача - 1: ОСОБА_1

до співвідповідача - 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "РН-ІФ"

про: визнання незаконними та скасування рішень міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, повернення земельної ділянки та скасування реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

На розгляд Господарського суду Івано-Франківської області надійшла позовна заява Керівника Окружної прокуратури міста Івано-Франківська ( далі - прокурор) до Івано-Франківської міської ради ( далі - відповідач), Чопея Максима Васильовича (далі- Чопей М.В., співвідповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "РН-ІФ" (далі - ТОВ "РН-ІФ", співвідповідач-2) про:

- визнання незаконним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 08.11.2019 № 303-32 про продаж земельної ділянки комунальної власності в частині продажу земельної ділянки площею 0,4034 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 підприємцю Чопею М.В. для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.01.2020, укладеного між Івано-Франківською міською радою та ФОП Чопеєм М. В. на земельну ділянку площею 0,4034 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113;

- повернення ТОВ "РН-ІФ" земельної ділянки площею 0,4034 га для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування по вул. Гетьмана Мазепи, 144 в м. Івано-Франківську з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 у комунальну власність Івано-Франківської територіальної громади в особі Івано-Франківської міської ради;

- встановлення порядку виконання рішення, відповідно до якого прийняте судове рішення є підставою внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів щодо скасування реєстрації права власності ТОВ "РН-ІФ" на земельну ділянку площею 0,4034 га з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 по АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 № 402-34 суперечить вимогам ст.ст. 59, 60, 83, 88, 89, 134 Земельного кодексу України, оскільки: таким продано ФОП Чопею М.В. земельну ділянку комунальної власності, яка фактично відноситься до земель водного фонду та не може передаватись у приватну власність, так як розташована в нормативних межах прибережної захисної смуги, встановленої для ставків площею менш як 3 га, та на частині земельної ділянки знаходяться водозахисні дамби; на земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна (наявна лише сукупність будівельних матеріалів), а тому така не могла бути передана у приватну власність Чопею М.В. шляхом її продажу не на конкурентних засадах.

Оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.01.2020 укладений між Івано-Франківською міською радою та ФОП Чопеєм М. В. на підставі вказаного вище незаконного рішення, такий договір, на переконання прокурора, в силу положень ст.ст. 203,215 ЦК України має бути визнаний недійсним.

Зважаючи на наведені обставини, а також те, що спірну земельну ділянку ОСОБА_1 вніс у статутний фонд ТОВ "РН-ІФ" прокурором заявлено також вимогу про повернення ТОВ "РН-ІФ" земельної ділянки у комунальну власність Івано-Франківської територіальної громади.

06.12.2023 прокурором подано заяву про зміну предмета позову (прийнята протокольною ухвалою суду від 08.01.2023), якою:

- доповнено позов вимогою про визнання незаконним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 № 381-22 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4034 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 та передання її в оренду Чопею М.В. для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування;

- уточнено вимогу про визнання незаконним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради про продаж земельних ділянок в частині продажу земельної ділянки площею 0,4034 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 підприємцю Чопею М.В. для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування шляхом зазначення правильних дати та номеру рішення (№402-34 від 18.12.2019, замість помилково зазначених № 303-32 від 08.11.2019);

- решту вимог залишено незмінними.

Додатково заявлена вимога прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 № 381-22 обгрунтована прийняттям такого з порушенням вимог ст.120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, оскільки: у попереднього власника нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці та набутого у власність ОСОБА_1 , не було належним чином оформленого права користування земельною ділянкою, а тому положення зазначених законодавчих норм щодо переходу до нового власника нерухомого майна прав на земельну ділянку в тому ж обсязі, що були у попереднього власника застосуванню не підлягають; спірна земельна ділянка була сформована ( з визначенням її меж та площі) саме для передачі в оренду Чопею М.В., однак розмір земельної ділянки значно перевищує площу нерухомого майна, для обслуговування якого надана земельна ділянка.

Відповідачі заперечували проти позовних вимог, зазначаючи, зокрема, що вказаний прокурором об'єкт, біля якого розташована спірна земельна ділянка, не вважається водним об'єктом, а є відстійником для життєдіяльності ставка площею 32,8588 га - міського озера. Оскільки навколо відстійника не передбачено встановлення прибережної захисної смуги, спірна земельна ділянка не відноситься до земель водного фонду.

Спростовуючи твердження прокурора про відсутність на спірній земельній ділянці об"єктів нерухомості, відповідачі покликались на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.12.2013у справі №344/18334/13-ц, яким за Чопеєм М.В. визнано право власності на розташоване на спірній земельній ділянці незавершене будівництво, та на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на незавершене будівництво.

Окрім того, співвідповідачами подано суду заяви про застосування строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2024 у справі №909/747/21 позовні вимоги задоволено повністю:

- визнано незаконним та скасовано рішення Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 №381-22 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4034 га на АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 та передача її в оренду Чопею М.В. для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування;

- визнано незаконним та скасовано рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №402-34 про продаж земельних ділянок комунальної власності в частині продажу земельної ділянки площею 0,4034 га на АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 Чопею М.В. для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування;

- визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,4034 га на АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113, який укладений Івано-Франківською міською радою та ФОП Чопеєм М.В. 03.01.2020;

- зобов'язано ТОВ "РН-ІФ" повернути земельну ділянку площею 0,4034 га для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 у м. Івано- Франківську на вул. Гетьмана Мазепи, 144 у комунальну власність Івано- Франківської територіальної громади в особі Івано-Франківської міської ради;

- зазначено, що судове рішення є підставою внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів щодо скасування реєстрації права власності ТОВ "РН-ІФ" на земельну ділянку площею 0,4034 га (кадастровим номером 2610100000:24:002:0113) на АДРЕСА_1 ;

- стягнуто з Івано-Франківської міської ради, Чопея М.В. та ТОВ «РН-ІФ» на користь Івано-Франківської обласної прокуратури по 3 921, 33 грн судового збору.

Рішення суду в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 № 381-22 мотивоване тим, що:

- виходячи із інформації, зазначеної у Витягах з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, враховуючи місце розташування земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 та земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:24:002:0127, на якій знаходиться міське озеро та об"єкт, який забезпечує функціонування та життєдіяльність міського озера, яке є місцем відпочинку більшості мешканців міста Івано-Франківська, міська рада при формуванні спірної земельної ділянки та надання дозволу для виготовлення технічної документації повинна була врахувати вимоги земельного та водного законодавства щодо меж прибережних захисних смуг довкола обох водних об"єктів;

- відповідно до Генерального плану міста, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 03.07.2001, та довідки з містобудівного кадастру, яка міститься в проекті землеустрою спірної земельної ділянки, на частині земельної ділянки знаходиться водозахисна дамба;

- висновком експерта № 1101/21-22 від 21.10.2021 за результатами проведення земельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні №42020091010000002 підтверджується, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 площею 0,1587 га на час її продажу ОСОБА_1 знаходилася в межах нормативних розмірів прибережної захисної смуги, які визначені ст.60 Земельного кодексу України та ст.88 Водного кодексу України для водойм площею менше 3 га;

- висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 08.11.2023 №899-Е не може бути належним доказом у справі, оскільки містить суперечливі твердження, так як в одній частині висновку експерт зазначив, що на земельній ділянці із кадастровим номером 2610100000:24:002:0127 знаходяться 2 водні об"єкти, а у висновку без зазначення достатніх аргументів вказав, що один з об"єктів є "гідротехнічна споруда - відстійник";

- інші надані відповідачами докази ( листи, акти тощо) не є належними доказами, оскільки містять суперечливу інформацію, не є правовстановлюючими документами та не можуть підтверджувати те, що спірний об"єкт є відстійником, навколо якого не потрібно встановлювати природно захисні смуги.

Рішення суду в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 08.11.2019 № 303-32 мотивоване тим, що :

- об'єкт незавершеного будівництва за визначенням ч. 3 ст. 331 ЦК України та за своєю правовою природою є сукупністю будівельних матеріалів, що належать забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво);

- наявність судового рішення про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на новостворену річ;

- відтак, на момент продажу земельної ділянки підприємцю Чопею М.В. на ній не було розташовано нерухомого майна, що свідчить про порушення Івано-Франківською міською радою вимог ст. 134 ЗК України.

Оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.01.2020 укладений між Івано-Франківською міською радою та ФОП Чопеєм М. В. на підставі незаконного рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 № 402-34, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення також позовних вимог прокурора про визнання такого договору недійсним та про внесення запису щодо скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно- спірну земельну ділянку (похідної вимоги).

При цьому, суд відмовив у задоволенні заяв співвідповідачів про застосування позовної давності, зазначивши, що оскарження рішення органу місцевого самоврядування спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Оскільки це триваюче порушення, таке рішення можна оскаржити впродовж усього часу порушення зазначеного інтересу. Окрім того, у зв'язку з встановлення карантинних обмежень в Україні строки позовної давності продовжувались на підставі п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та відзивів на апеляційні скарги.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2024 у справі №909/747/21, ОСОБА_1 , ТОВ "РН-ІФ" та Івано-Франківська міська рада оскаржили таке в апеляційному порядку.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2024 у справі №909/747/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апелянта обгрунтовані неповним встановленням судом першої інстанції обставин справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, ОСОБА_1 зазначає, що:

- у даній справі позивач та відповідач (Івано-Франківська міська рада) фактично поєднані в одній особі, що суперечить вимогам ст. 45 ГПК України;

- твердження прокурора про відсутність державного органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, не відповідає дійсності, оскільки уповноваженим органом держави, який здійснює наглядові (контролюючі) функції за додержанням органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства, є Держгеокадастр;

- прокурор не виконав обов'язку, визначеного ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України, щодо повідомлення компетентного органу про намір здійснювати представництво інтересів держави в суді;

- відтак, підстави для представництва прокурором інтересів держави у даній справі відсутні, а суд першої інстанції повинен був залишити позов без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст. 226 ГПК України;

- звертаючись з позовом до суду у 2021 році, прокурор просив визнати незаконним та скасувати рішення Івано-Франківської міської ради від 08.11.2019 №303-32 про замовлення експертної грошової оцінки спірної земельної ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.01.2020, повернення земельної ділянки в комунальну власність та встановлення порядку виконання рішення з підстав приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду;

- заявою від 06.12.2023 прокурор змінив не лише предмет ( заявив вимоги про визнання незаконними та скасування рішень Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 №381-22 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та від 18.12.2019 №402-34 про продаж земельної ділянки замість рішення від 08.11.2019 № 303-32 про замовлення експертної грошової оцінки), а й підстави позову ( зазначив про формування спірної земельної ділянки як об'єкта цивільних прав саме для передачі в оренду ОСОБА_1 та значне перевищення розміру земельної ділянки площі нерухомого майна, для обслуговування якого вона надана);

- відтак, приймаючи заяву прокурора про зміну предмета позову протокольною ухвалою від 08.01.2024 суд першої інстанції порушив вимоги ст. 46 ГПК України;

- висновок суду першої інстанції про порушення Івано-Франківською міською радою вимог ст.134 ЗК України при наданні ОСОБА_1 спірної земельної ділянки є безпідставним, оскільки ОСОБА_1 мав право на отримання земельної ділянки на неконкурентних засадах у зв'язку з набуттям права власності на розташоване на такій земельній ділянці нерухоме майно - незавершене будівництво;

- зважаючи на положення ст. 181 ЦК України та Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», а також наявність інформації про реєстрацію права власності на незавершене будівництво у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, незавершене будівництво є саме нерухомим майном, а не сукупністю будівельних матеріалів, як зазначив суд першої інстанції;

- законність рішення Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 №381-22 підтверджується рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.02.2020 у справі №300/2240/19;

- оскільки рішення Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 №381-22 було реалізоване шляхом передачі ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки, вимога прокурора про скасування такого є неефективним способом захисту;

- прокурором не доведено приналежності частини спірної земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:24:002:0113 до земель водного фонду, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що водний об'єкт поруч з спірною земельною ділянкою є відстійником, навколо якого не передбачено встановлення прибережних захисних смуг, а не ставком, як зазначає прокурор;

- суд позбавив ТОВ “РН-ІФ» права власності на спірну земельну ділянку, хоча правовстановлюючий документ, на підставі якого ТОВ “РН-ІФ» набуло таке право (нотаріально посвідчений акт приймання- передачі майна до статутного капіталу від 10.12.2020), є чинним та не визнаний судом недійсним;

- прокурор звернувся до суду з пропуском строку позовної давності.

ТОВ “РН-ІФ» в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2024 у справі №909/747/21 повністю та ухвалити нове рішення, яким у позові прокурора відмовити.

Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, ТОВ “РН-ІФ» зазначає, що:

- суд першої інстанції необгрунтовано відмовив у задоволенні заяв співвідповідачів про залишення позову прокурора без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст. 226 ГПК України з огляду на недотримання таким вимог ст. 23 Закону України “Про прокуратуру»;

- твердження прокурора про відсутність державного органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не відповідає дійсності, оскільки таким органом є територіальний орган Держгеокадастру (у даному випадку у Івано-Франківській області), який наділений повноваженнями для звернення до суду самостійно;

- суд першої інстанції порушив принцип рівності сторін, оскільки прийняв до уваги лише подані прокурором докази, що призвело до постановлення незаконного та необгрунтованого рішення у справі;

- прийнята судом заява прокурора від 06.12.2013 спрямована на одночасну зміну предмета та підстав позову, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 46 ГПК України;

- оскільки проект землеустрою для встановлення прибережної захисної смуги поруч зі спірною земельною ділянкою не розроблявся, відомості про таку захисну смугу у Державному земельному кадастрі відсутні, висновок суду про належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду є безпідставним;

- наслідком визнання судом недійсним договору є двостороння реституція. Відтак, за обставинами даної справи ОСОБА_1 має повернути спірну земельну ділянку Івано-Франківській міській раді, а остання має повернути ОСОБА_1 сплачені за договором кошти. Однак, суд першої інстанції поклав обов'язок повернення земельної ділянки на ТОВ “РН-ІФ», яке не є стороною оскаржуваного договору, не зазначивши мотивів такого рішення;

- ТОВ “РН-ІФ» законно набуло права власності на спірну земельну ділянку, а суд першої інстанції здійснив непропорційне втручання у право на мирне володіння майном, що є неприпустимим відповідно до позиції ЄСПЛ;

- прокурором заявлено негаторний позов, однак за обставинами даної справи витребування у ТОВ “РН-ІФ» спірної земельної ділянки може бути предметом лише віндикаційного позову. Відтак, прокурором обрано неналежний спосіб захисту.

Івано-Франківська міська рада в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2024 у справі №909/747/21 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вимоги апелянта обгрунтовані невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, відповідач зазначає, що:

- оскільки прокурором фактично пред'явлено позов в інтересах держави в особі територіального органу Держгеокадастру (уповноважений орган у сфері спірних правовідносин), однак не дотримано процедури , передбаченої ч.ч.3, 4 ст.23 Закону України “Про прокуратуру», суд повинен був залишити такий позов без розгляду;

- висновок суду першої інстанції про прийняття заяви прокурора про зміну предмета позову є помилковим, оскільки за своєю правовою природою така заява є новим позовом, який містить інші підстави, що не були викладені в первісній редакції позову;

- прокурором пропущено строк позовної давності для оскарження рішення Івано Франківської міської ради №381-22 від 14.12.2018, а тому суд першої інстанції безпідставно задоволив позовну вимогу про скасування такого рішення;

- розміщений поруч спірної земельної ділянки об'єкт не вважається водним об'єктом, а є відстійником для життєдіяльності міського озера, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами ( висновками органів державної влади, листами балансоутримувача озера, висновком судової експертизи тощо);

- належні та допустимі докази зворотнього в матеріалах справи відсутні, а тому висновок суду першої інстанції про віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду є помилковим;

- прийняття Івано-Франківською міською радою рішення від від 14.12.2018 №381-22 щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду, а згодом її продаж ОСОБА_1 є реалізацією органом місцевого самоврядування повноважень щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності, зокрема, передання їх в оренду юридичним особам-власникам об' єктів нерухомості, розміщених на таких ділянках, та спрямовані на забезпечення права власника майна;

- внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на незавершений будівництвом готельно-відпочинковий комплекс підтверджують наявність у ОСОБА_1 прав власника об' єкта нерухомості, збудованого на спірній земельній ділянці, а тому висновок суду про порушення міською радою вимог ст. 134 ЗК України є безпідставним.

Прокурором подано відзиви на апеляційні скарги ОСОБА_1 , ТОВ "РН-ІФ" та Івано-Франківської міської ради, в яких прокурор просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2024 у справі №909/747/21 залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості.

Зокрема, прокурор зазначає, що:

- у правовідносинах, які стосуються розпорядження земельними ділянками комунальної власності, інтереси територіальної громади (власника) повинен захищати відповідний орган місцевого самоврядування, а не органи Держгеокадастру, які не наділені такими повноваженнями;

- оскільки у даному випадку порушення інтересів територіальної громади, на захист яких подано позов, відбулось внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення щодо розпорядження землею, такий є відповідачем у даній справі, а прокурор звернувся до суду самостійно як позивач;

- твердження апелянтів про одночасну зміну прокурором заявою від 06.12.2023 предмета та підстав позову не заслуговують на увагу, оскільки нових доказів з такою заявою подано не було, всі заявлені вимоги пов'язані між собою, прокурором лише доповнено обгрунтування позовних вимог новими обставинами;

- об'єкт незавершеного будівництва є лише сукупністю належних забудовнику будівельних матеріалів, а реєстрація права власності на такий об'єкт не дає його власнику права на придбання земельної ділянки на позаконкурентних засадах;

- оскільки судом не встановлено наявності на спірній земельній ділянці нерухомого майна, співвідповідачем-2 не надано доказів введення об'єкта нерухомості в експлуатацію, суд дійшов обгрунтованого висновку про порушення міською радою при прийнятті оскаржуваних рішень вимог ст. 134 ЗК України;

- оскільки на підставі оскаржуваних рішень міської ради, які прийняті з порушенням Закону, у ОСОБА_1 виникло право на земельну ділянку та спірні правовідносини, вимога прокурора про їх скасування є належною та ефективною;

- подані відповідачами докази на підтвердження того, що спірний водний об'єкт є відстійником є неналежними, недопустимими та недостовірними, оскільки містять суперечливі дані, натомість у картографічних даних такий водний об'єкт значиться як «ставок»;

- у паспорті водного об'єкта - ставка площею 32,8588 га (міського озера) не зазначено про наявність гідротехнічної споруди ( відстійника) до такого озера, натомість з публічної кадастрової карти вбачається наявність 2-ох ставків;

- з врахуванням вимог ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України навколо відстійника також повинна встановлюватись прибережна захисна смуга;

- висновком експерта № 1101/21-22 від 21.10.2021 підтверджується, що спірна земельна ділянка частково знаходиться в межах нормативних розмірів прибережної захисної смуги, які визначені ст.60 Земельного кодексу України та ст.88 Водного кодексу України для водойм площею менше 3 га;

- спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду також з огляду на розташування на такій гідротехнічної споруди - дамби, що підтверджується довідкою з містобудівного кадастру №18460;

- власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушень його права власності, оспорюючи рішення органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернення такої земельної ділянки, а підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації його повноважень розпорядження та користування майном;

- позов заявлено в межах позовної давності, оскільки така не застосовується до негаторних позовів. Окрім того, у зв'язку з встановленням карантинних обмежень в Україні строки позовної давності продовжувались на підставі п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Процесуальні дії суду у справі та вирішення процесуальних питань.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2025 справу №909/747/21 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б. та Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2024 у справі № 909/747/21 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.02.2025.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "РН-ІФ" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2024 у справі №909/747/21 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.02.2025.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Івано-Франківської міської ради на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2024 у справі №909/747/21 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.02.2025.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 призначено до спільного розгляду апеляційні скарги Івано-Франківської міської ради, ТОВ "РН-ІФ" та ОСОБА_1 , розгляд справи № 909/747/21 відкладено на 04.03.2025.

Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 та від 08.04.2025 за клопотаннями представників відповідачів розгляд справи відкладався.

Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 06.05.2025, від 12.05.2025, від 26.05.2025, від 16.06.2025, від 23.06.2025 в судовому засіданні у справі оголошувались перерви з підстав, зазначених у вказаних ухвалах.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у справі № 909/747/21 до 10.07.2025.

У судовому засіданні 10.07.2025 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.12.2013 у справі №344/18334/13-ц задоволено позов ОСОБА_1 до підприємця Ткачів У.М. та визнано за ОСОБА_1 право власності на незавершений будівництвом готельно-відпочинковий комплекс, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і складається з фундаментів трьох житлових котеджів, що розташований на земельній ділянці площею 0,2370 га та 0,0679 га.

15.08.2016 ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківської міської ради із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4034 га, що розташована в АДРЕСА_1 .

Рішенням Івано-Франківської міської ради №297-8 від 21.10.2016 надано дозвіл ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4034 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування готельно - відпочинкового комплексу, у зв"язку із знаходженням на земельній ділянці нерухомого майна заявника ( підтверджується рішенням Івано-Франківського міського суду від 13.12.2013 у справі № 344/18334/13-ц).

23.10.2018 ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківської міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки та передання в оренду на 10 років.

05.11.2018 земельна ділянка кадастровий номер 2610100000:24:002:0113 зареєстрована у Державному земельному кадастрі за територіальною громадою міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради (комунальна власність).

Рішенням Івано-Франківської міської ради № 381-22 від 14.12.2018 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4034 га, кадастровий номер 2610100000:24:002:0113, цільове призначення: для будівництва та обслуговування об"єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, по АДРЕСА_1 та передано таку в оренду ОСОБА_1 (п. 31 рішення, п. 12 додатку 3 до рішення).

На підставі вказаного рішення 14.12.2018 Івано-Франківська міська рада та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки площею 0,4034 га, у тому числі під забудовою 0,0497 га, інших угідь - 0,3537 га.

Відповідно до п. 37 договору оренди дія договору припиняється у разі придбання орендарем земельної ділянки у власність.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди на земельну ділянку площею 0,4034 га зареєстроване за ОСОБА_1 06.03.2019.

17.10.2019 ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківської міської ради із заявою про розгляд питання щодо продажу йому земельної ділянки площею 0,4034 га для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування по АДРЕСА_1 .

08.11.2019 Івано-Франківська міська рада прийняла рішення № 303-32 про замовлення експертної грошової оцінки вказаної земельної ділянки для її подальшого продажу.

Рішенням Івано-Франківської міської ради №402-34 від 18.12.2019 вирішено продати земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:24:002:0113 площею 0,4034 га для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування по АДРЕСА_1 , по ціні, що визначена експертною грошовою оцінкою, без врахування вартості виконання землеоціночних робіт, а саме за 1 829 540,00 грн без ПДВ підприємцю Чопею М.В. з розстроченням платежу на 24 місяці.

На підставі вказаного рішення, 03.01.2020 Івано-Франківська міська рада та ФОП ОСОБА_1 уклали договір купівлі - продажу земельної ділянки.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 03.01.2020 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:24:002:0113 площею 0,4034 га.

Відповідно до акта приймання-передачі майна до статутного капіталу від 10.12.2020 №1373,1374 вказана земельна ділянка внесена ОСОБА_1 у статутний фонд Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан Національний ІФ", назва якого в подальшому змінена на ТОВ "РН-ІФ".

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 10.12.2020 зареєстровано право власності ТОВ "РН-ІФ" на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:24:002:0113 площею 0,4034 га.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України “Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

У постанові від 07.11.2018 у справі № 916/749/17 Верховний Суд вказав, що захист інтересів держави в особі територіальної громади має здійснювати відповідна рада, проте, у разі якщо саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади, правомірним є звернення прокурора та визначення ради відповідачем, поза як іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади не існує.

Прокурор у даній справі звернувся до суду з позовом самостійно та обгрунтовував необхідність захисту інтересів держави тим, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю та всупереч вимог чинного законодавства незаконно відчужена міською радою.

Апелянти не погоджуються з доводами прокурора про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, та вважають, що такими повноваженнями наділений територіальний орган Держгеокадастру .

Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, вирішувала питання щодо наявності/відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, прокурор визначив одним із відповідачів, чим обґрунтував відсутність такого органу.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вирішувала виключну правову проблему щодо можливості органів Держгеокадастру звертатись із позовом до суду для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, та, зокрема, звертатися з позовами про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

За певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Разом з тим, таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило би принципу розумності.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор

Велика Палата Верховного Суду у справі №925/1133/18 також зауважила, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності в тих випадках, коли це прямо визначено у відповідних нормативно-правових актах (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився).

Відтак, у справі №925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з огляду на заявлену прокурором вимогу про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор правомірно визначив міську раду відповідачем у справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. За обставин справи органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатись з позовом до суду, тому статусом позивача має наділятись прокурор.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор у даній справі не виступає як альтернативний суб'єкт звернення до суду, а правомірно та відповідно до закону захищає інтереси держави, а тому відхиляє покликання апелянтів на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та наявність підстав для залишення позову прокурора без розгляду.

Щодо доводів скаржників про порушення судом першої інстанції вимог ст.46 ГПК України прийняттям заяви прокурора про зміну предмета позову, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога. При цьому, одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 26.05.2020 у справі №908/299/18.

Оскільки норма ч.3 ст. 46 ГПК України виключає можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити у задоволенні такої заяви і розглянути по суті раніше заявлені (первісні) позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку (постанови Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 910/18802/17, від 28.03.2019 у справі № 910/23066/17, від 10.09.2019 у справі № 910/13267/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц зазначила, що заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

Як уже зазначалося вище, прокурор звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом у даній справі про:

- визнання незаконним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 08.11.2019 № 303-32 про продаж земельної ділянки комунальної власності в частині продажу земельної ділянки площею 0,4034 га по вул. Гетьмана Мазепи, 144 в м. Івано-Франківську з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 підприємцю Чопею М.В. для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування;

Позовні вимоги обгрунтовані порушенням Івано-Франківською міською радою вимог ст.ст. 59, 60, 83, 88, 89, 134 Земельного кодексу України у зв'язку з продажем ФОП Чопею М.В. земельної ділянки водного фонду та не на конкурентних засадах.

06.12.2023 прокурором подано заяву про зміну предмета позову (прийнята протокольною ухвалою суду від 08.01.2023), зі змісту якої вбачається, що позивачем:

- решту вимог залишено незмінними.

Додатково заявлена вимога прокурора обгрунтована порушенням Івано-Франківською міською вимог ст.120 ЗК України, ст. 377 ЦК України у зв'язку з відсутністю у попереднього власника нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці та набутого у власність Чопеєм М.В., належним чином оформленого права користування земельною ділянкою, а також значним перевищенням розміру земельної ділянки площі нерухомого майна, для обслуговування якого така надана.

Колегія суддів вважає, що у такий спосіб прокурор фактично звернувся з новою позовною заявою ( в частині оскарження рішення Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 № 381-22 ), оскільки вимоги та обґрунтування, наведені прокурором у цій заяві, є відмінними від вимог та обґрунтувань (фактичних підстав), зазначених ним у первісній позовній заяві , що, у свою чергу, унеможливлює висновок про відповідність такої заяви приписам ч. 3 ст. 46 ГПК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з доводами апелянтів про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв'язку з прийняттям заяви прокурора про зміну предмета позову (в частині оскарження рішення Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 № 381-22 ).

Разом з тим, колегія суддів відхиляє покликання апелянта - Чопея М.В. на те, що прокурор заявою про зміну предмета позову заявив також нову вимогу про визнання недійсним рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №402-34 про продаж земельної ділянки замість первісно оскарженого рішення Івано-Франківської міської ради від 08.11.2019 № 303-32 про замовлення експертної грошової оцінки.

Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурором оскаржено рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №402-34 в частині продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 Чопею М.В., однак у прохальній частині помилково зазначено реквізити іншого рішення ( № 303-32 від 08.11.2019).

Отже, заявою про зміну предмета позову в цій частині прокурор лише уточнив вказану позовну вимогу шляхом зазначення правильних дати та номеру рішення.

Колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції (постанова Верховного Суду від 27.06.2022 у справі № 916/697/21).

Відтак предметом позову у даній справі є вимоги прокурора про:

- визнання незаконним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради 18.12.2019 №402-34 про продаж земельної ділянки комунальної власності в частині продажу земельної ділянки площею 0,4034 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 підприємцю Чопею М.В. для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.01.2020, укладеного між Івано-Франківською міською радою та ФОП Чопеєм М. В. на земельну ділянку площею 0,4034 га по вул. Гетьмана Мазепи, 144 в м. Івано-Франківську з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113;

Щодо обраного прокурором способу захисту у цій справі.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №402-34, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.

Водночас, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)).

Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас, свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв'язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 , від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

За сформованою практикою Великої Палати Верховного Суду вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (пункт 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21; пункт 9.67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 180 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).

За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не приводить до відновлення прав позивача. При цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому немає потреби оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення.

Незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, суд має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (пункт 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Зважаючи на те, що на момент звернення прокурора до суду рішення Івано-Франківської міської ради 18.12.2019 №402-34 було реалізоване та вичерпало свою дію шляхом укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.01.2020, визнання незаконним і скасування цього рішення не зможе забезпечити ефективного захисту прав та інтересів територіальної громади (близький за змістом висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 924/1369/20, від 29.05.2025 у справі №922/3727/19).

Щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.01.2020 колегія суддів зазначає наступне.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Аналогічний висновок сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Уточнюючи вказаний висновок, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц виснувала про те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

У даній справі прокурором заявлено вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.01.2020, який укладений між Івано-Франківською міською радою та ФОП Чопеєм М.В. Однак, вимоги про застосування наслідків його недійсності ( двосторонньої реституції) не заявлено, оскільки вказана земельна ділянка внесена ОСОБА_1 у статутний фонд ТОВ "РН-ІФ", за яким і зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.

Заявлена прокурором вимога про повернення ТОВ "РН-ІФ" спірної земельної ділянки у комунальну власність не може розглядатись як вимога про застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.01.2020 (реституції), оскільки ТОВ "РН-ІФ" не є стороною вказаного договору.

Відтак, вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.01.2020 не є ефективним способом захисту у даній справі, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про повернення ТОВ "РН-ІФ" спірної земельної ділянки у комунальну власність колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 2, 4 ст. 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

При цьому, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 52 Земельного кодексу України).

Апелянт - ТОВ “РН-ІФ» покликається на те, що прокурором невірно заявлено негаторний позов, оскільки за обставинами даної справи витребування у ТОВ “РН-ІФ» спірної земельної ділянки може бути предметом лише віндикаційного позову.

У постанові від 19.02.2025 у справі № 916/3707/22 Верховний Суд зазначив, що враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, на6уває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння. Особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95- 98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86,115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Отже, за загальним правилом особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є фактичним володільцем такого майна. Відповідно, якщо позивач вважає себе власником нерухомого майна, право власності на яке зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є, зокрема, віндикаційний позов.

Водночас за висновками Великої Палати Верховного Суду з цього загального правила є виключення. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим, розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15.09.2020 у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15.09.2020 у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші)".

Негаторний позов щодо земельної ділянки водного фонду опосередковується вимогою про повернення земельної ділянки її власникові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19,)). Рішення суду про задоволення такої позовної вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем (суб'єктом, на користь якого ухвалене судове рішення) права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Чопею М.В. (т.4 а.с. 9-54) та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2604086662018 від 05.11.2018 (т.1 а.с. 74) спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 належить до земель житлової та громадської забудови.

Однак, прокурор у даній справі обґрунтовує свої вимоги тим, що спірна земельна ділянка фактично належить до земель водного фонду. Разом з тим, відповідачі заперечують вказану обставину та вважають такі висновки прокурора безпідставними.

З врахуванням наведеного вище, для визначення належного способу захисту суду необхідно встановити чи належить спірна земельна ділянка до земель водного фонду.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед яких виділяють, зокрема, землі водного фонду.

Відповідно до пункту "ґ" частини 4 статті 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті: прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них (пункти б, в частини 1 стаття 58 Земельного кодексу України та стаття 4 Водного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).

Згідно з частинами 1,2,4 статті 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо.

Відповідно до наведеного у статті 1 Водного кодексу України визначення, прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

За змістом положень статті 61 Земельного кодексу України, статті 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об'єктів фізичної культури і спорту, які не є об'єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

У ст. 88 Водного кодексу України визначено, що землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

У матеріалах справи немає доказів розробки окремого проєкту землеустрою, який би визначав межі прибережної захисної смуги навколо спірного водного об'єкта.

Однак, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини прямо передбачене нормами закону (стаття 60 Земельного кодексу України, стаття 88 Водного кодексу України). Тому відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність за наявності встановлених законом розмірів і не вказує на правомірність передання в оренду чи у власність земельної ділянки (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 310/5834/13-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 та в постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 495/4980/21).

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється (частина 2 статті 60 Земельного кодексу України, частина 2 статті 88 Водного кодексу України).

Обгрунтовуючи позов у даній справі, прокурор покликається на те, що спірна земельна ділянка розташована в нормативних межах прибережної захисної смуги, встановленої для ставків площею менш як 3 га, та на такій знаходяться водозахисні дамби.

Заперечуючи позовні вимоги, відповідачі зазначали, що вказаний прокурором об'єкт, біля якого розташована спірна земельна ділянка, не вважається водним об'єктом, а є відстійником для життєдіяльності ставка площею 32,8588 га - міського озера. Оскільки навколо відстійника ( гідротехнічної споруди) не передбачено обов'язкового встановлення прибережної захисної смуги, спірна земельна ділянка не відноситься до земель водного фонду.

Відтак, для встановлення факту приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду суду необхідно встановити чи є розташований поблизу такої водний об'єкт ставком, навколо якого встановлюються прибережні захисні смуги в силу Закону.

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні, (ст. 104 ГПК України).

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши надані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, колегія суддів зазначає наступне.

Наданий прокурором висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 06.04.2021 № 1082/20-28/776/21-28 ( т.1 а.с.104-114) не приймається судом до уваги, оскільки експерт не надав відповідь чи знаходиться спірна земельна ділянка в межах земель водного фонду, зазначивши про неможливість встановити вказану обставину у зв'язку з недостатністю наданих експерту документів.

У наданому прокурором висновку № 1101/21-22 від 21.10.2021 за результатами проведення земельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні №42020091010000002 (т.2 а.с.132-138) експерт зазначив, що земельна ділянка з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 (на час її продажу ОСОБА_1 ) частково знаходилась в межах нормативних розмірів прибережної захисної смуги, які визначені ст.60 ЗК України та ст.88 ВК України. Частина земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 (на час її продажу ОСОБА_1 ) площею 0,1587 га знаходиться в межах нормативних розмірів прибережної захисної смуги, які визначені ст.60 ЗК України та ст.88 ВК України для водойм площею менше 3 га.

З дослідницької частини вказаного висновку вбачається, що такий висновок експерта грунтується на тому, що: в топоплані масштабу 1:2000, що наявний в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 (наявний у т.4 а.с.18), досліджувана водойма зазначена як «ставок»; згідно листа ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 24.02.2020 № 0-09-0.43-1091/0/2-20 на частині земельної ділянки знаходяться водозахисні дамби; згідно з наданою копією фрагменту схеми проектних планувальних обмежень генерального плану міста, земельна ділянка з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 частково знаходиться в межах проектної пропозиції по встанвовленню ПЗС.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи листа ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 24.02.2020 № 10-09-0.43-1091/0/2-20 (т.1 а.с.43), на який покликається прокурор та експерт у зазначеному вище висновку, за результатами здійснених заходів державного контролю (шляхом проведення перевірки) за дотриманням вимог земельного законодавства при розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113, ГУ Держгеокадастру встановлено порушення Івано-Франківською міською радою при наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вимог ст.60, п.3 ст. 83 Земельного кодексу, оскільки відповідно до генерального плану міста, затвердженого рішенням міської ради від 03.07.2001, на частині земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 знаходяться водозахисні дамби.

Водночас в Акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 06.02.2020 (т.2 а.с.43) ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області зазначено, що відповідно до генерального плану міста, затвердженого рішенням міської ради від 03.07.2001, частина земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 знаходиться в прибережній захисній смузі. Про наявність на спірній земельній ділянці водозахисної дамби у вказаному акті не зазначено, як і не зазначено підстав для висновку про її часткове знаходження у прибережній захисній смузі (з генерального плану міста, затвердженого рішенням міської ради від 03.07.2001, не вбачається встановлення такої смуги).

Разом з тим, за змістом ст.ст. 186, 186-1 Земельного кодексу України проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягають погодженню з територіальним органом Держгеокадастру.

В проекті землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 наявне таке погодження ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 02.11.2018 (т.4 а.с.48), в якому зазначено: категорія земель - землі житлової та громадської забудови; наявність обмежень на спірній земельній ділянці - охоронна зона навколо (вздовж) об'єкта транспорту площею 0,1238 га та охоронна зона навколо (вздовж) об'єкта енергетичної системи площею 0,0102 га.

Зважаючи на суперечливість висновків ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області, колегія суддів вважає, що зазначені вище докази, на які покликається прокурор та експерт у висновку № 1101/21-22 від 21.10.2021, не є належними та допустимими.

Фрагмент схеми з проектними пропозиціями про встановленню прибережної захисної смуги, який взятий до уваги експертом, доданий також до листа Департаменту містобудування та архітектури від 07.04.2021 №12/31.1/18/73 ( т.1 а.с. 95), на який покликається прокурор, містить примітку про те, що прибережні захисні смуги потребують корегування при розробці спецпроекту.

В матеріалах справи міститься технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель - земельної ділянки площею 47, 9296 га кадастровий номер 2610100000:24:002:0127 для обслуговування водного об'єкту загального користування ( до складу якої ввійшли міське озеро та водний об'єкт, розташований поруч зі спірною земельною ділянкою), в якій визначено межі прибережної захисної смуги навколо водойм площею 12,9505 га (т.4 а.с.79).

Однак, встановлення прибережної захисної смуги, яка б накладалась на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113, технічною документацією не передбачено.

Рішенням Івано-Франківської міської ради №293-13 від 30.07.2021 (т.4 а.с.57) затверджено технічну документацію із землеустрою щодо земельної ділянки площею 47, 9296 га кадастровий номер 2610100000:24:002:0127 та передано таку в постійне користування КП "Центр розвитку міста та реакрації" для обслуговування водного об'єкта загального користування.

Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 08.01.2024 (т.5 а.с.143-152) підтверджується реєстрація земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:24:002:0127 площею 47, 9296 га, з яких 12,9505 га - прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що фрагмент схеми з проектними пропозиціями про встановленню прибережної захисної смуги, на які покликається прокурор та експерт у висновку № 1101/21-22 від 21.10.2021, не є належним доказом встановлення такої смуги.

Окрім того, висновок експерта (№ 1101/21-22 від 21.10.2021) про знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 в межах прибережної захисної смуги грунтується на вимірюванні відстані спірної земельної ділянки від урізу води водойми. Однак, експертом не досліджувалось належним чином питання щодо статусу такої водойми - відстійник (гідротехнічна споруда) чи ставок. Водночас, взяті до уваги експертом документи не є належними доказами, про що зазначено вище.

Враховуючи наведене, висновок експерта № 1101/21-22 від 21.10.2021 не приймається судом апеляційної інстанції як належний та допустимий доказ у даній справі.

Поданий ТОВ «РН-ІФ» висновок експерта № 036/11-2021 від 26.11.2021 (т.3 а.с.2-9) також не приймається судом як належний доказ, оскільки у такому не зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, що не відповідає вимогам ч. 5 ст. 101 ГПК України.

Окрім того, вказаний висновок грунтується на роз'ясненнях, наданих у листі Дністровського басейнового управління водних ресурсів від 11.11.2011 №09-17/12/1463.

Так, відповідно до листа Дністровського басейнового управління водних ресурсів від 11.11.2011 №09-17/12/1463, наданого на запит ТОВ «РН-ІФ» (т.3 а.с. 21), згідно офіційних відомостей Державного земельного кадастру, а саме даних публічної кадастрової карти, відстійник, який знаходиться неподалік спірної земельної ділянки, не відноситься до водного об'єкта (озера), а відноситься до ГТС, навколо яких не передбачено встановлення прибережних захисних смуг.

При цьому, в листі зазначено, що такий містить виключно інформаційний характер та до повноважень органу не входить надання висновків.

Водночас, відповідно до листа Дністровського басейнового управління водних ресурсів від 30.09.2021 №09.50-63-3285, наданого на запит прокурора (т.5 а.с. 87), інформація про те, чи належить до водних об'єктів (озер, ставків) водойма, яка розміщена поруч із земельною ділянкою з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 і міським озером, та згідно даних КП "Центр розвитку міста та реакрації" вважається відстійником, в Дністровському БУВР відсутня.

Відтак, вказані обидва листи суд не може розцінити як належні докази, оскільки вони містять суперечливу інформацію.

В матеріалах справи міститься поданий відповідачем паспорт водного об'єкту “Ставок площею 32,8588 га розташований по вул Г.Мазепи в м.Івано-Франківську» (т.1 а.с.168-171). Паспорт водного об'єкта щодо об'єкта, розташованого поруч спірної земельної ділянки, в матеріалах справи відсутній. За твердженням відповідача такий не розроблявся, оскільки спірний об'єкт є відстійником до міського озера, а не самостійним водним об'єктом.

В матеріалах справи міститься також поданий прокурором лист КП "Центр розвитку міста та реакрації" Департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради від 06.11.2020 №12/73-1.13/20 (т.1 а.с.96), яким останнє повідомило, що на балансі КП "Центр розвитку міста та реакрації" перебуває центральне міське озеро з гідротехнічними спорудами, а розташоване поруч спірної земельної ділянки озерце є частиною гідроспоруд, оскільки є відстійником, куди потрапляє вода з лотків подачі з річки Млинівка.

Так, на підставі рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №294 від 21.04.2016 з балансу Комунальної організації «Івано-Франківський парк культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка» передано на баланс КП «Центр розвитку міста та реакрації», а останнім прийнято майно згідно з додатком.

Відповідно до п.п. 38,42 додатку до вказаного рішення та Акта прийняття-передачі основних засобів від 21.04.2016 (т.3 а.с.38) на баланс КП «Центр розвитку міста та реакрації» передано озеро з гідроспорудами та відстійник з гідроспорудами.

Докази розташування поруч центрального міського озера іншого водного об'єкта, який міг би бути ідентифікований як відстійник, в матеріалах справи відсутні.

Водночас, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 16.12.2021 у даній справі було призначено земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено, зокрема, питання: які водні об"єкти, гідротехнічні та водогосподарські споруди розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 2610100000:24:002:0127 площею 47,929 га?; чи розташована земельна ділянка із кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 по вул. Гетьмана Мазепи, 144 в м. Івано-Франківську чи її частина в межах прибережної захисної смуги?; яка площа земельної ділянки із кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 накладається на прибережну захисну смугу?

Відповідно до висновку експертів Львівського НДІ судових експертиз за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 08.11.2023 № 899-Е (т.4 а.с.164-175): на земельній ділянці з кадастровим номером 2610100000:24:002:0127 загальною площею 47,9296 га знаходиться ставок площею 32,8588 га, що є водним об'єктом, гідротехнічна споруда - відстійник, який розташовано неподалік земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113, а також інженерні мережі та комунікації (бетонні кільця, газові труби, електричні мережі, тощо) (п.2 висновку); земельна ділянка кадастровий номер 2610100000:24:002:0113 не знаходиться в межах прибережної захисної смуги (п.5 висновку); земельна ділянка кадастровий номер 2610100000:24:002:0113 чи її частина станом на час проведення дослідження не накладається на прибережну захисну смугу (п.6 висновку).

Так, як вбачається з дослідницької частини висновку експертів ( п.2), для відповіді на поставлені питання останніми окрім дослідження матеріалів справи було проведено візуальний огляд земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:24:002:0127 та встановлено наявність на такій двох водних об'єктів (більшої та меншої площі), а також інженерних комунікацій.

За наслідками співставлення наявних в матеріалах справи доказів (паспорта водного об'єкта, картографічних матеріалів, технічної документації тощо), експерти виснували, що одним з об'єктів (більшої площі) на земельній ділянці з кадастровим номером 2610100000:24:002:0127 загальною площею 47,9296 га є ставок площею 32,8588 га.

За наслідками співставлення відомостей, які були отримані судовими експертами під час проведення візуального огляду водного об'єкта з бетонними лотками і шлюзами, що з'єднують його з річкою ( бетонні лотки в різних рівнях служать для притоку брудної води, її відстоювання та витоку), враховуючи інформацію що міститься, зокрема, в листі КП "Центр розвитку міста та реакрації" від 06.11.2020 №12/73-1.13/20, а також ДБН [5], експерти також дійшли висновку, що інший об'єкт (якого стосується спір у даній справі) на земельній ділянці з кадастровим номером 2610100000:24:002:0127 є відстійником, який відноситься до гідротехнічних споруд.

Враховуючи наведені висновки та те, що для гідротехнічної споруди - відстійника вимогами чинного законодавства не передбачено встановлення природоохоронних зон, судові експерти виснували, що земельна ділянка кадастровий номер 2610100000:24:002:0113 не знаходиться в межах прибережної захисної смуги та не накладається на таку.

Надавши оцінку наявним у матеріалах справи та зазначеним вище доказам в їх сукупності на предмет їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності, з врахуванням вимог ст. 86 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що матеріалами справи не підтверджується, що водний об'єкт, розташований поруч спірної земельної ділянки, є ставком, навколо якого передбачено обов'язклове встановлення прибережної захисної смуги (навіть за відсутності проєкту землеустрою щодо встановлення такої), а не гідротехнічною спорудою- відстійником ( як його ідентифікують відповідачі, балансоутримувач та судові експерти за результатами візуального огляду).

Колегія суддів дійшла висновку про недоведеність прокурором обставин розташування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 (її частини) в межах прибережної захисної смуги, а відтак обгрунтованість доводів апелянтів в цій частині.

Щодо доводів прокурора про знаходження на частині спірної земельної ділянки водозахисної дамби колегія суддів зазначає наступне.

До позовної заяви прокурором додано довідку з містобудівного кадастру №16996 від 11.12.2017 (т.1 а.с.43-44) в розділі «відомості про об'єкт» якої зазначено, що згідно генерального плану міста об'єкт (земельна ділянка площею 4034 м.кв по вул. Гетьмана Мазепи,144 ) знаходиться на території Івано-Франківської міської ради, існуючий стан: територія зелених насаджень загального користування, водозахисні дамби, територія промислових підприємств, санітарно-захисна зона промислових підприємств, інженерно-технічні вишукування потребують корегування.

Разом з тим, в розділі «Загальна інформація» вказаної довідки зазначено, що така не є погоджувальним документом, а відомості щодо наявності, сучасного стану та відповідності інженерно-геодезичних та геологічних вишукувань ситуації на місцевості регулюють процес їх оновлення, забезпечують структури виконавчої влади та проектні організації актуальними даними про інженерні мережі, планово-картографічним матеріалом та даними геологічних вишукувань.

Відповідно до наявної в проекті землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 пояснювальної записки (т.4 а.с.11-12 ): при проведенні геодезичних вишукувань та візуального обстеження в натурі земельної ділянки, земель водного фонду не виявлено; на земельній ділянці розташований фундамент (незавершене будівництво); на земельній ділянці встановлено наступні обмеження: охоронна зона навколо (вздовж) об'єкта транспорту (каналізація, газопровід) площею

0,1238 га; охоронна зона навколо (вздовж) об'єкта енергетичної системи (електрокабель) площею 0,0102 га.

Відтак, на переконання колегії суддів, вказана вище довідка з містобудівного кадастру не може бути достатнім доказом на підтвердження розташування на спірній земельній ділянці водозахисної дамби.

Лист ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 24.02.2020 № 10-09-0.43-1091/0/2-20, на який покликається прокурор, також відхилений судом з підстав, що зазначені вище.

Інші докази, які б достовірно підтверджували , що на території земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 (її частини) розташовані водозахисні дамби в матеріалах справи відсутні, а прокурором не подані.

Водночас, в матеріалах справи містяться висновки судової експертизи та експертизи у кримінальному провадженні, в яких експерти, вирішуючи питання приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, здійснювали огляд спірної ділянки. Однак, вказані висновки не містять в собі інформації про знаходження в межах спірної земельної ділянки водозахисної дамби.

Відтак, колегія суддів вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази знаходження на території спірної ділянки водозахисної дамби.

Зважаючи на все викладене вище в сукупності, колегія суддів погоджується з доводами апелянтів та вважає, що прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2610100000:24:002:0113 належить до земель водного фонду, чого не було враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.

Відтак, з врахуванням встановлених судом апеляційної інстанції обставин та наведених вище сталих висновків Великої Палати Верховного Суду щодо способів захисту права власності на нерухоме майно, належним та ефективним способом захисту прав та інтересів територіальної громади у цій справі має бути віндикаційний позов.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Оскільки, прокурор звернувся у цій справі із неналежними способом захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, а доводи, наведені скаржниками в апеляційних скаргах, знайшли своє підтвердження, відтак, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Водночас, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову з підстав обрання неналежного способу захисту, відпала необхідність дослідження судом інших фактичних обставин справи та доводів сторін (зокрема, щодо порушення ст. 134 ЗК України та пропуску строку позовної давності).

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах “Ryabykhv.Russia» від 24.07.2003 року, “SvitlanaNaumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов'язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи, 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 , ТОВ "РН-ІФ" та Івано-Франківської міської ради підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2024 у справі №909/747/21 скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції та перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на позивача.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України “Про судовий збір».

Відповідно до ч.1 ст.4 ЗУ “Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч.2 ст.4 ЗУ “Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.4 ЗУ “Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб,

Відповідно до ч.3 ст.6 ЗУ “Про судовий збір» у разі, коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Позовна заява у даній справі подана у 2021 році, заява про зміну предмета позову- у 2023 році.

З врахуванням наведених законодавчих положень та предмета позову за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2024 у справі №909/747/21 підлягло сплаті 17 646 грн судового збору.

Апелянти сплатили за подання апеляційних скарг 17 646 грн судового збору (кожен), що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Однак, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки апеляційні скарги ОСОБА_1 та Івано-Франківської міської ради подані через підсистему «Електронний суд», при їх поданні підлягало сплаті 14 116,80 грн.

Відтак з позивача на користь відповідача та співвідповідача-1 слід стягнути 14 116,80 грн, а на користь співвідповідача-2 - 17 646 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання та розгляд апеляційних скарг.

Водночас, відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» надміру сплачена сума судового збору може бути повернута за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 від 17.01.25 (вх. № ЗАГС 01-05/179/25 від 17.01.25), Товариства з обмеженою відповідальністю "РН-ІФ" від 17.01.25 (вх. № ЗАГС 01-05/184/25 від 20.01.25) та Івано-Франківської міської ради від 20.01.25 (вх. № ЗАГС 01-05/188/25 від 20.01.25) задоволити.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2024 у справі №909/747/21 скасувати та прийняти нове судове рішення.

3. У задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури (76000, м.Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська,11, ідентифікаційний код 03530483) на користь Івано-Франківської міської ради (76004, м.Івано-Франківськ, вул. Грушевського, буд. 21, ідентифікаційний код 33644700) 14 116,80 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури (76000, м.Івано-Франківськ, вул.Грюнвальдська,11, ідентифікаційний код 03530483) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 14 116,80 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури (76000, м.Івано-Франківськ, вул.Грюнвальдська,11, ідентифікаційний код 03530483) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РН-ІФ (76026, м.Івано-Франківськ, вул.Мазепи,146, ідентифікаційний код 43938772) 17 646 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

7. На виконання постанови Господарському суду Івано-Франківської області видати накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.ст. 287-288 ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Повний текст постанови складено 10.07.2025

Головуючий суддя Галушко Н.А.

суддя Желік М.Б.

суддя Орищин Г.В.

Попередній документ

128771641

Наступний документ

128771643

Інформація про рішення:

№ рішення:	128771642
№ справи:	909/747/21
Дата рішення:	10.07.2025
Дата публікації:	14.07.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (11.12.2025)
Дата надходження:	29.09.2025
Предмет позову:	визнання недійсним актів, постанов і т.д.

Розклад засідань:

Минулі засідання (45)

21.09.2021 11:00	Господарський суд Івано-Франківської області
04.10.2021 10:30	Господарський суд Івано-Франківської області
25.10.2021 11:00	Господарський суд Івано-Франківської області
15.11.2021 11:30	Господарський суд Івано-Франківської області
30.11.2021 10:30	Господарський суд Івано-Франківської області
13.12.2021 11:30	Господарський суд Івано-Франківської області
16.12.2021 09:30	Господарський суд Івано-Франківської області
13.02.2023 11:00	Господарський суд Івано-Франківської області
06.12.2023 10:30	Господарський суд Івано-Франківської області
27.12.2023 11:10	Господарський суд Івано-Франківської області
08.01.2024 11:30	Господарський суд Івано-Франківської області
17.01.2024 11:30	Господарський суд Івано-Франківської області
12.02.2024 11:30	Господарський суд Івано-Франківської області
26.02.2024 11:00	Господарський суд Івано-Франківської області
20.03.2024 10:00	Господарський суд Івано-Франківської області
02.04.2024 10:00	Господарський суд Івано-Франківської області
16.04.2024 10:30	Господарський суд Івано-Франківської області
30.04.2024 10:30	Господарський суд Івано-Франківської області
29.05.2024 14:00	Господарський суд Івано-Франківської області
18.06.2024 10:30	Господарський суд Івано-Франківської області
24.06.2024 14:00	Господарський суд Івано-Франківської області
30.07.2024 14:00	Господарський суд Івано-Франківської області
02.10.2024 10:30	Господарський суд Івано-Франківської області
22.10.2024 10:30	Господарський суд Івано-Франківської області
25.11.2024 12:00	Господарський суд Івано-Франківської області
28.11.2024 14:00	Господарський суд Івано-Франківської області
23.12.2024 12:00	Господарський суд Івано-Франківської області
08.01.2025 12:30	Господарський суд Івано-Франківської області
18.02.2025 10:20	Західний апеляційний господарський суд
18.02.2025 10:25	Західний апеляційний господарський суд
04.03.2025 12:10	Західний апеляційний господарський суд
08.04.2025 12:15	Західний апеляційний господарський суд
06.05.2025 10:40	Західний апеляційний господарський суд
12.05.2025 10:30	Західний апеляційний господарський суд
26.05.2025 10:30	Західний апеляційний господарський суд
10.06.2025 10:30	Західний апеляційний господарський суд
16.06.2025 10:30	Західний апеляційний господарський суд
23.06.2025 12:00	Західний апеляційний господарський суд
30.06.2025 11:00	Західний апеляційний господарський суд
30.06.2025 11:10	Західний апеляційний господарський суд
10.07.2025 09:40	Західний апеляційний господарський суд
19.08.2025 12:30	Західний апеляційний господарський суд
02.09.2025 15:00	Касаційний господарський суд
11.12.2025 11:20	Західний апеляційний господарський суд
11.12.2025 11:25	Західний апеляційний господарський суд

Заплановані засідання (2)

22.01.2026 12:00	Західний апеляційний господарський суд
29.01.2026 12:15	Західний апеляційний господарський суд