10 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 604/1506/24 пров. № А/857/24049/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
за участю секретаря судового засідання: Кулабухової М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 квітня 2025 року, головуючий суддя - Ромазан В.В., ухвалене о 09:00 год у м. Тернопіль, повний текст якого складено 28.04.2025 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до УПП в Тернопільській області ДПП, в якому просив скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3320937 від 22.10.2024 року згідно якої позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що спірну постанову вважає такою, що винесена з порушеннями норм законодавства та підлягає скасуванню. Так, у спірній постанові зазначено, що 10.10.2024 року о 16 год. 25 хв. на дорозі М30191 кілометр, позивач здійснив обгін на крутому повороті, позначеного дорожнім знаком 1.1., чим порушив п.14.6 (г) ПДР України, порушення правил обгону на ділянках з обмеженим оглядом чи в умовах недостатньої видимості. Зазнчив, що поліцейським була порушена процедура розгляду справи, а саме порушено право позивача, як водія скористатись правовою допомогою. При викладені обставин адміністративного правопорушення, сторона позивача вважає, що поліцейським не було зібрано належних та допустимих доказів, ОСОБА_1 поліцейським не було роз'яснено права згідно ст.268 КУпАП та конкретна суть вчиненого ним адміністративного правопорушення. Зокрема зазначив, що 19.10.2024 року ОСОБА_1 їхав на автомобілі марки «КІА Sportage» д.н.з. НОМЕР_1 , з допустимою швидкістю по своїй смузі в сторону м. Тернополя. Біля 16 год. 25 хв. як спереду так і позаду нього рухались транспортні засоби. Проїжджаючи повз 191 кілометр автодороги М30, позивач побачив автоколону із трьох вантажних автомобілів разом із автомобілем супроводу позаду, які стояли на обочині та не рухались автодорогою, будь-які проблискові маячки на автомобілі супроводу не були увімкнені. В момент, коли позивач закінчував проїжджати колону, вона розпочала рух та автомобіль супроводу, який знаходився попереду різко виїхав на дорогу. Саме автомобіль, який рухався позаду автомобіля позивача та який за зовнішніми ознаками був на нього схожий, вимушений у цей момент здійснити маневр, ймовірно виїхавши на зустрічну смугу. В подальшому, на стаціонарному посту, біля смт. Підволочиськ Тернопільської області, автомобіль позивача було зупинено працівниками поліції, звинувативши його у порушенні ним п.1.1 ПДР України, а саме порушення правил обгону. 22.10.2024 року працівник поліції виніс спірну постанову без участі позивача. Також позивач стверджує, що на вказаній ділянці дороги по ходу його руху таких дорожніх знаків, як недостатня видимість чи обмежена оглядовість не було. ОСОБА_1 заперечує факт здійснення ним обгону будь-яких транспортних засобів 19.10.2024 року та вважає обставини викладені в спірній постанові надуманими, а рішення суб'єкта владних повноважень про притягнення його до адміністративної відповідальності безпідставним, яке не ґрунтується на доказах. Також вважає, що пояснення свідка у матеріалах справи не слід брати до уваги, оскільки вважає його сумнівним.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 квітня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції.
В судовому засіданні представник позивача підтримав подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у апеляційній скарзі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно постанови серії ЕНА №3320937 від 22.10.2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, 19.10.2024 року ОСОБА_1 о 16 год.25 хв. на автодорозі М30 (191 км.), керуючи транспортним засобом марки «КІА Sportege» д.н.з. НОМЕР_1 здійснив обгін на крутому повороті позначеного дорожнім знаком 1.1, чим порушив пункт 14.6 (г) ПДР України, порушення правил обгону, заборонено обгін на ділянках з обмеженою оглядовістю чи в умовах недостатньої видимості. До постанови додаються відео з нагрудних камер працівників поліції №472389, 475686, пояснення ОСОБА_2 .
Вказаною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 ст. 122 КУпАП та на нього накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено факт порушення ОСОБА_1 пункту 14.6 (г) ПДР України, оскільки останній 19.10.2024 року о 16 год.25 хв. на автодорозі М30191 км., керуючи транспортним засобом марки «КІА Sportege» д.н.з. НОМЕР_1 здійснив обгін на крутому повороті позначеного дорожнім знаком 1.1, чим порушив пункт 14.6 (г) ПДР України. Крім того, порушення позивачем правил дорожньогор руху підтверджується письмовими поясненнями очевидця ОСОБА_2 від 19.10.2024 року, який був водієм у колоні, обгін якої здійснив позивач та про які зазначено у спірній постанові.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Як встановлено ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
У відповідності до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Згідно із п. 1.3 Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.10.2024 року о 16 год. 25 хв. ОСОБА_1 було зупинено працівником поліції на автодорозі М30(191 км.) на стаціонарному посту «Підволочиськ», який керував транспортним засобом марки «КІА Sportege» д.н.з. НОМЕР_1 за те, що останній здійснив обгін колони, яку супроводжував поліцейський автомобіль із увімкненими проблисковими маячками синього та червоного кольору, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки. Водій пояснив, що колона стояла на обочині, він розпочав її обгін, проте, у той час, вона розпочала рух. В подальшому, ОСОБА_1 працівником поліції було роз'яснено вимоги ст.268 КУпАП, ст.63 Конституції України та зазначено, що розгляд справи переноситься ним на 22.10.2024 року на 18 год.30 хв. про що складено повідомлення про запрошення позивача до підрозділу поліції у зв'язку необхідністю надання позивачу доказів, на його вимогу.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно із наданих письмових пояснень ОСОБА_2 від 19.10.2024 року, про які зазначено у спірній постанові, останній зазначив, що «…19.10.2024 рухаючись в складі колони під супроводом патрульної поліції котрі рухались з увімкненими проблисковими маячками синього та червоного кольору на автодорозі М30 в напрямку м.Тернопіль із міста Хмельницький поблизу стаціонарного поста ДСПП «Підволочиськ» водій автомобіля «КІА Sportege» д.н.з. НОМЕР_1 рухаючись в напрямку м. Тернопіль, перетнув лінію суцільною розмітки, здійснивши маневр обгону колони на небезпечній ділянці дороги з крутим поворотом праворуч, наражаючи на небезпеку інших учасників дорожнього руху та продовжив рух далі…».
Колегія суддів наголошує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема свідків.
Відтак, письмові пояснення свідка є належним доказом при розгляді справи про адміністративне правопорушення, та таким, що підтверджує факт вчинення адміністративного правопорушення.
Аналізуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що відповідачем в межах своїх повноважень доведено вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.
Щодо доводів позивача про допущення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, що виразилось у тому, що особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, не було роз'яснено її прав, на переконання суду апеляційної інстанції, певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися, наприклад, процедури його ухвалення. Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відтак, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з'ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.
Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
На думку апеляційного суду, напрацьовані ЄСПЛ положення щодо правові наслідки допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача.
Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.
Водночас під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушень процедури , які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що матеріалами справи підтверджується факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, а наведені позивачем у своєму адміністративному позові обставини про відсутність вчинення адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 квітня 2025 року у справі №604/1506/24 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич
Повний текст постанови складено 10.07.2025 року