10 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 608/606/25 пров. № А/857/22603/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
за участю секретаря судового засідання: Кулабухової М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 22 травня 2025 року, головуючий суддя - Коломієць Н.З., ухвалене о 15:30 год. у м. Тернопіль, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до УПП у Тернопільській області ДПП, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА № 4249811 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності з накладенням штрафу в сумі 425,00 грн за ч. 1 ст. 126 КУпАІІ та стягнути судові витрати по справі.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що ч. 1 ст. 126 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред'явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами. Пункт 2.1.а Правил дорожнього руху вказує на те, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. В оскаржуваній постанові зазначено, що особу позивача встановлено згідно посвідчення водія серії НОМЕР_1 та яким ОСОБА_1 відкрито наступні категорії: В та С1. Тобто, позивач мав посвідчення відповідної категорії (В), яке дозволяє йому керувати автомобілем марки «BMW M3»
Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 22 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково; скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4249811 від 11 березня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень за ч. 1 ст. 126 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрито; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції в користь ОСОБА_1 1000 (одну тисячу) гривень витрат на правничу допомогу; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, УПП у Тернопільській області ДПП оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП, а саме: на вимогу поліцейського не пред'явив посвідчення водія на право керування транспортним засобом. З огляду на ці обставини, накладення на ОСОБА_1 стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень вважає підставним та законним. Також просить зменшити розмір судових витрат, оскільки вони є неспівмірними із складністю справи.
В судовому засіданні не вдалось здійснити з'єднання з представником позивача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).
Згідно ч. 5 ст. 195 КАС України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити
Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі. проведення відеоконференції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 4249811 від 11.03.2025 року, ОСОБА_1 11.03.2025 року о 23:15:32 на трасі М19 402 км керував транспортним засобом автомобілем марки «BMW M3» д. р. н. НОМЕР_2 , не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушив п. 2.1.а Правил дорожнього руху.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що при притягненні позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не в повному обсязі були дотримані вимоги закону, а також не були вжиті всі заходи щодо повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин, що мали значення для правильного вирішення справи.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення(далі -КУпАП).
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Як встановлено ч. 1 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно із п. 1.3 Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Матеріалами справи підтверджено, що 11.03.2025 року поліцейський 1 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Тернопільській старший рядовий поліції Гнидий Д. А. виніс постанову серії ЕНА № 4249811 про притягнення його, ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності з накладенням штрафу в сумі 425,00 грн за ч. 1 ст. 126 КУпАІІ посилаючись на те, що 11.03.2025 року о 23:15:32 на трасі М19 402 км ОСОБА_1 керував транспортним засобом автомобілем марки «BMW M3» д. р. н. НОМЕР_2 , не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушив п. 2.1.а Правил дорожнього руху.
Крім того, в матеріалах справи наявний відеозапис з місця події, згідно якого ОСОБА_1 не погоджується з причиною зупинки поліцейськими його автомобіля та відмовляється надати водійське посвідчення. Зателефонувавши на лінію 102 зі скаргою на дії працівників поліції, оператором моніторингової групи відділу моніторингу та аналітичного забезпечення УПП в Тернопільській області ДПП Кикишу Д. П. було роз'яснено, що автомобілі марки «BMW» на даний час перебувають в орієнтуванні, оскільки його водій чи пасажири причетні до скоєння адміністративних правопорушень.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що позивачу інкримінується адміністративне правопорушення, яке полягає у непред'явленні водійського посвідчення працівнику поліції, однак в оскаржуваній постанові зазначено, що ОСОБА_1 своїми діями порушив п.2.1.а ПДР.
Пунктом 2.1.а ПДР передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, в постанові мав би бути зазначений п. 2.4.а. ПДР, згідно з яким на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Однак, позивача згідно постанови притягнуто до відповідальності за «керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом».
Разом з тим, в оскаржуваній постанові зазначечно, що особу позивача встановлено згідно посвідчення водія серії НОМЕР_1 та в якому зазначено, що ОСОБА_1 відкрито наступні категорії: В та С1. Тобто, позивач мав посвідчення відповідної категорії (В), яке дозволяє йому керувати автомобілем марки «BMW M3».
Колегія суддів звертає увагу, що адміністративне правопорушення було неправильно кваліфіковано відповідачем під час складання оскаржуваної постанови.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем не доведено порушення позивачем вимог п. 2.1.а ПДР України, а постанова в справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 4249811 від 11.03.2025 року відносно позивача підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.
Щодо доводів апелянта про те, що розмір витрат на професійну правову допомогу під час розгляду справи є завищеним та підлягає зменшенню, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як передбачено ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
З матеріалів справи слідує, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача до матеріалів справи додано Договір про надання правничої допомоги від 17.03.2025 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Дядиком Я. Б., акт прийому-передачі наданих послуг від 21.03.2025 року, згідно яких вартість наданих послуг адвокатом становить 3000 гривень та квитанція до прибуткового касового ордера №13 від 21.03.2025 року, згідно якої позивачем сплачено адвокату вищевказану суму грошових коштів.
Беручи до уваги зміст виконаних робіт (наданих послуг), колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що з відповідача в користь позивача за надання йому юридичної допомоги підлягає стягненню 1000 гривень, що є справедливим та відповідає основним засадам адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 22 травня 2025 року у справі №608/606/25 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич
Повний текст постанови складено 10.07.2025 року