Справа № 240/11068/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк Микола Миколайович
Суддя-доповідач - Залімський І. Г.
10 липня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року при обчисленні ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020 року, Законом України від 15.12.2020 року № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021 року, Законом України від 02.12.2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року, Законом України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 позов задоволено частково, ухвалено:
Визнати протиправною дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обрахування ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислювались шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виходячи з розмірів посадового окладу, які повинні обчислюватись шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102 гривні, та розмірів окладу за військовим званням, які повинні обчислюватись шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102 гривні (за період з 29.01.2020 по 31.12.2020), 2270 гривень (за період з 01.01.2021 по 31.12.2021), 2481 гривень (за період з 01.01.2022 по 31.12.2022), 2684 гривень (за період з 01.01.2023 по 19.05.2023) гривень на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМ України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що при нарахуванні грошового забезпечення позивачу, відповідач правомірно враховував положення Постанови №704 у редакції чинній на час проведення таких нарахувань.
Позивач не подав відзиву на апеляційну скаргу відповідача.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2025, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Встановлено, що позивач в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 проходив військову службу та перебував на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 , яка нараховувала та виплачувала йому у вказаний період грошове забезпечення виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислювались шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на 1762 гривні - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Не погоджуючись із розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який враховано відповідачем при розрахунку складових його грошового забезпечення, позивач звернувся до суду.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020 по 19.05.2023 пункт 4 Постанови №704 діяв у редакції згідно якої розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та розміру окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Постанова №704), яка набрала чинності 01.01.2018, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови №704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 6 Постанови №103 вказаний пункт 4 Постанови №704 викладено у такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.
Отже, пункт 6 Постанови №103 втратив чинність і у зв'язку з чим відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у редакції до внесення скасованих судом змін, згідно якої розрахунковою величиною для визначення окладів є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип юридичної визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, що ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (праві позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.11.2011 №10-рп/2011).
У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» від 23.09.1998 Європейський Суд наголосив, що національне право має відповідати поняттю «законність», визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія.
Щодо неоднозначного трактування норм законодавства України Європейський суд з прав людини висловився у рішенні ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України», зазначивши про пріоритет застосування найбільш сприятливого для особи тлумаченням норм права.
Таким чином, у зв'язку із щорічною зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, позивач має право на визначення складових його грошового забезпечення з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на відповідні тарифні коефіцієнти.
20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», пунктом 2 якої внесено зміну до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац перший в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Зважаючи на викладене грошове забезпечення позивача з 01.09.2021 до 19.05.2023 має визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не на 01.01.2018.
Встановлено, що з 29.01.2020 по день звільнення позивача в якості розрахункової величини для визначення розміру складових грошового забезпечення позивача відповідач враховував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, що призвело до порушення права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі та свідчить про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.