Справа № 240/9129/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко Анна Василівна
Суддя-доповідач - Залімський І. Г.
10 липня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Житомирський військовий інститут імені С.П.Корольова нарахувати та виплатити середній заробіток за 610 дні затримки повного розрахунку при звільненні за період з 01.09.2022 по 02.05.2024 включно, обчислений шляхом множення середнього грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 позов задоволено частково, ухвалено:
Визнати протиправною бездіяльність Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2022 по 01.03.2023.
Стягнути з Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2022 по 01.03.2023 у сумі розміром 201350,24 грн.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні позивачем не оскаржувались, тобто на момент звільнення позивача був відсутній спір щодо відповідних сум.
Також вказав, що визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
Позивач не подав відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2025, з урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Встановлено, що позивач проходив службу у Житомирському військовому інституті імені С.П.Корольова з 31.08.2022 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення.
На виконання рішення суду у справі №240/24462/22 відповідач 03.05.2024 перерахував позивачу кошти у розмірі 548457,56 грн.
Вважаючи не виплату відповідачем середнього заробітку за період з 01.09.2022 по 02.05.2024 протиправною бездіяльністю, позивач звернувся до суду.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини поширюються норми КЗпП України у частині встановлення відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, а тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Водночас, суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить нараховувати виключно за 6 місяців, у зв'язку із чим позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 201350,24 грн.
Щодо зазначених висновків суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Необхідно звернути увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Таким чином, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа № 2340/4192/18.
З урахуванням наведеного судом першої інстанції обґрунтовано відхилені доводи відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Враховуючи, що позивачеві при звільненні не виплачено належні суми грошового забезпечення, є обґрунтованими позовні вимоги про протиправність такої бездіяльності відповідача та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за період шість місяців затримки розрахунку.
Згідно статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.
Пунктами 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до довідки про доходи позивача, розмір середньоденного заробітку позивача становить 1106,32 грн.
Відтак сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 Кодексу законів про працю України, становить: 1106,32 грн х 182 дні = 201350,24 грн.
Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, які висловлені у постановах від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 10.04.2024 у справі № 360/380/23, від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.