Справа № 295/476/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Зосименко О.М.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
10 липня 2025 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування постанови про адміністративне правопорушення в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову № ПС 000395 від 26.09.2024 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у розмірі 17 000 гривень та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 132-2 КУпАП, а також стягнути з відповідача понесені процесуальні витрати.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 30.04.2025 позов задоволено.
Скасовано постанову в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Кононенко Оленою № 000395 від 26.09.2024 року про накладення адміністративного стягнення, складену на ОСОБА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-2 КУпАП, закривши провадження по даній адміністративній справі.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у скарзі.
Враховуючи, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з'явилися, при цьому в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14.06.2024 о 12:48 під час здійснення габаритно-вагового контролю за адресою: м. Київ, Кільцева дорога зупинка «Південна Борщагівка» під час зважування ТЗ «Сканія» д.н.з. НОМЕР_1 встановлено, що вантажовідправником ТОВ «АБУ», згідно ТТН № 132418 від 14.06.2024 внесено відомості, що не відповідають фактичним, які перевищують нормативну встановлені законодавством вагові параметри понад 10 %, але не більше 20 % при перевезенні подільного вантажу».
Згідно з товарно-транспортною накладною №132418 від 14.06.2024, вантажовідправником є ТОВ «АБУ», керівник якого ОСОБА_1 .
В результаті розгляду справи було прийнято рішення про винесення постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення від 26.09.2024 № 000395, за порушення частини 2 ст. 132-2 КУпАП.
Не погоджуючись із прийнятою постановою позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що вина позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-2 КУпАП, не підтверджується належними доказами, що виключає притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки відповідач не довів правомірність прийнятого рішення, а в матеріалах справи інші належні та допустимі докази вини позивача відсутні, до того ж на момент винесення оскаржуваної постанови закінчилися строки притягнення позивача до адміністративної відповідальності, визначені у частині 1 статті 38 КУпАП.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно з ч.2 ст.29 Закону України «Про дорожній рух», з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 року №30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у п. 22.5 Правил дорожнього руху України на 2% (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Згідно з п. п. 1, 7 Положення про Державну службу України з безпеки на наземному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 року, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Укртрансбезпека для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема: використовувати у своїй діяльності транспортні засоби, зокрема спеціалізовані, та засоби вимірювальної техніки; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державною системою урядового зв'язку та іншими технічними засобами; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, зокрема в автоматичному режимі тощо.
Положеннями ч. 2 ст. 132-2 КУпАП передбачено, що внесення (зазначення) вантажовідправником відомостей про масу або габарити вантажу до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж, що не відповідають фактичним даним, які перевищують нормативно встановлені законодавством вагові або габаритні параметри понад 20 відсотків,
Відповідно до ч.1 ст. 279-5 КУпАП, у разі якщо адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, уповноважені на те посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а в разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлюють відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-3 цього Кодексу, або вантажовідправника.
Статтею 14-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа-фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу-належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Таким чином, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, у статті 14-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення взагалі мови не йде про правопорушення, адміністративна відповідальність за яке передбачена статтею 132-2 Кодексу та вказана стаття не передбачає адміністративної відповідальності керівника юридичної особи вантажовідправника.
Отже, до адміністративної відповідальності притягнуто особу, яка фактично не вчиняла адміністративного правопорушення та не є суб'єктом правопорушення, передбаченого ч.2 ст.132-2 КУпАП.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченими ст.283і284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою № 000395 від 26.09.2024 року, винесеної в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві до адміністративної відповідальності притягнуто особу, яка фактично не вчиняла адміністративного правопорушення та не є суб'єктом правопорушення, передбаченого ч.2 ст.132-2 КУпАП, а також не було наведено доказів, на яких ґрунтується висновок про скоєння останнім адмінправопорушення.
Сама лише постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності серії № 000395 від 26.09.2024 року не є доказом вчинення адміністративного правопорушення, а лише рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення.
Варто зазначити, що принцип презумпції невинуватості полягає у тому, що саме інспектор Державної служби України з безпеки на транспорті має довести скоєння адміністративного правопорушення. Водій не зобов'язаний доводити свою невинуватість. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі дії працівників служби мають відповідати вимогам законодавства, так як докази, отримані незаконним шляхом, не мають юридичної сили.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем не надано об'єктивних і беззаперечних доказів, які б підтверджували наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-2 КУпАП.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Окрім того, судом встановлено, що на момент прийняття оскаржуваної постанови, закінчилися строки притягнення позивача до адміністративної відповідальності, визначені у частині 1 статті 38 КУпАП, а тому, і з цих підстав відповідачем протиправно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності поза межами встановленого двомісячного строку. Зокрема, факт правопорушення, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, мав місце 14.06.2024 року, а оскаржувана постанова винесена 26.09.2024 року.
При цьому, посилання апелянта на вимоги Господарського кодексу України в частині строку можливої відповідальності суб'єкта господарювання колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю, оскільки судом першої інстанції правильно зауважено, що строки накладення адміністративного стягнення при вирішенні питання адміністративної відповідальності визначається виключно положеннями КУпАП, що, у свою чергу, за єдиного підходу забезпечує належну передбачуваність становища як суб'єкта правопорушення, так і органу владних повноважень з покладеними на нього обов'язками за контролем за дотриманням відповідних норм та стандартів.
Можливість своєрідного продовження строку накладення адміністративного стягнення спотворює належну правову визначеність поведінки, не відповідає загальним принципам юридичної відповідальності.
Як наслідок, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновку суду першої інстанції про те, що вирішуючи питання про накладення адміністративного стягнення по завершені встановленого вимогами ст.38 КупАП строку відповідач діяв всупереч відповідним нормативним вимогам, в порушення вимог ст.247 КУпАП не закрив провадження по справі.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена відповідно до частини 3 статті 272 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.