Справа № 320/56083/24 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.
10 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, третя особа Адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,
25 листопада 2024 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Служби безпеки України в особі Департаменту захисту національної державності (далі - відповідач, апелянт), третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Адміністрації Державної прикордонної служби України, у якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Департаменту захисту національної державності Служби Безпеки України, про заборону в'їзду в Україну від 26 червня 2023 року, якою заборонено громадянину Держави Ізраїль ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стать - чоловіча, паспорт НОМЕР_1 , в'їзд в Україну строком на три роки.
- зобов'язати Департамент захисту національної державності Служби Безпеки України повідомити Державну прикордонну службу України про відкликання доручення Департаменту захисту національної державності Служби Безпеки України від 26 червня 2023 року № 5/2/4-8982 щодо заборони ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) в'їзду в Україну строком до 26 червня 2026 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що оскаржувана постанова відповідача про заборону в'їзду в Україну громадянину Держави Ізраїль - Десятніку Денісу строком на 3 (три) роки є протиправною та підлягає скасуванню, позаяк покладені в основу постанови обставини щодо наявності у діях позивача загрози національній безпеці України та громадському порядку, які можуть призвести до підриву державності та направленні на повалення державного ладу України, є припущенням та уявним формулюванням вигаданої загрози, що свідчить про те, що відповідач порушує принцип невинуватості, оскільки будь-яких відомостей про те, що позивач займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку та здоров'ю населення України не надано. Крім того, в оскаржуваній постанові відповідача не зазначено фактичних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем конкретних протиправних дій на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправною та скасовано постанову Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 26.06.2023 р., якою заборонено громадянину Держави Ізраїль ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , в'їзд в Україну строком на три роки.
Зобов'язано Департамент захисту національної державності Служби безпеки України письмово повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України (Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України) про відкликання доручення Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 26.06.2023р. №5/2/4-8982 щодо заборони громадянину Держави Ізраїль ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) в'їзду в Україну строком до 26.06.2026р.
Суд першої інстанції на підставі аналізу обставин справи в контексті наведеного в рішенні нормативного регулювання виснував, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, відповідач не мав належних та допустимих доказів вини позивача у вчинені злочину, чи інформації про дії позивача, направлені проти інтересів України, зазначених у поданні. В ході розгляду справи, відповідачем не надано доказів існування вироку суду, яким позивача засуджено за вчинення злочинів, чи постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, де були б встановлені обставини, що мали б для суду преюдиційне значення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Служба безпека України подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Служба безпека України під час підготовки довідки щодо підстав для заборони в'їзду в Україну не порушила встановленого наказом Служби безпека України від 29 січня 2021 року № 31 порядку, а твердження суду з цього приводу є лише припущенням, а на припущеннях судове рішення не може ґрунтуватися.
Апелянт наголошує, що Служба безпеки України, як державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, окрім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їхньому виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року та 02 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року направлено матеріали адміністративної справи №320/56083/24 до Київського окружного адміністративного суду для належного оформлення з урахуванням висновків апеляційного суду, викладених в цій ухвалі; продовжено строк розгляду справи на розумний термін.
Матеріали справи надійшли до апеляційного суду 26 червня 2025 року.
17 лютого 2025 року позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого вказує наступне.
Єдиним документом, який став підставою для прийняття Департаментом захисту національної державності Служби безпеки України оскаржуваної постанови, була довідка Служби безпеки України від 26.06.2023; зазначена довідка не містить будь-яких фактичних даних, які б відповідали критеріям чіткості та узгодженості між собою; її зміст, що стосується фабули, повністю відтворений у постанові Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України про заборону в'їзду в Україну від 26.06.2023 року; будь-якої іншої інформації, окрім цитування, нормативно-правових актів, вона не містить, так як і не містить посилання на будь-який інший документ, який породжує припущення про причетність позивача до діяльності, що суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України; саме по собі припущення щодо причетності позивача до діяльності, що суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України має бути засноване на фактичних даних, які таке припущення породжують (зустрічі, інформування, фінансування тощо).
Також позивач наголошує, що всупереч вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач не надав до суду задокументованої інформації про оперативні заходи, виконані завдання, за наслідками яких було встановлено, що дії позивача суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 є громадянином Держави Ізраїль (паспорт від 22.10.2023 № НОМЕР_2 ; станом на момент виникнення спірних правовідносин, був документований паспортом за НОМЕР_3).
Листом від 11.09.2024 №19-62245/18/24 Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України повідомив представнику позивача, що станом на 11.09.2024 на виконанні служби перебуває доручення Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 26.06.2023 №5/2/4-8982 щодо заборони позивачу в'їзду в Україну строком до 26.06.2026.
Листом Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 20.09.2024 №5/2/4-П-12/98 представнику позивача повідомлено про те, що згідно з частиною 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в інтересах забезпечення національної безпеки щодо позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки, оформлене постановою відповідача від 26.06.2023.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю.
Згідно з частиною третьою статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.
За приписами статті 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України (стаття 1 Закону України «Про Службу безпеки України»).
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 24 Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» передбачено, що спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності є Служба безпеки України.
Метою контррозвідувальної діяльності є попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам безпеці України, припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на державну безпеку України, усунення умов, що їм сприяють, та причин їх виникнення (частина перша статті 2 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність»).
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про національну безпеку України» Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина:
1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України;
2) боротьбу з тероризмом;
3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, економічної та інформаційної безпеки держави, об'єктів критичної інфраструктури;
4) охорону державної таємниці.
Відповідно до Закону України «Про Службу безпеки України», статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», пункту 5 Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 № 280, наказом Центрального управління Служби безпеки України від 29.01.2021 № 31 затверджено Інструкцію про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - Інструкція № 31), яка визначає порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (пункт 1).
Згідно з пунктом 2 Інструкції № 31 рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю (далі - рішення про заборону в'їзду) приймається в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю.
За правилами пункту 3 Інструкції № 31 у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду функціональним підрозділом Центрального управління СБУ (далі - ЦУ СБУ), регіональним органом СБУ (далі - уповноважений підрозділ СБУ) готується довідка.
У довідці зазначаються: дані про іноземця, якому передбачається заборонити в'їзд в Україну: прізвище, ім'я (імена) та по батькові (за наявності) іноземця в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для громадян інших країн та осіб без громадянства - латиницею), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу іноземця (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний номер телефону; відомості, що обґрунтовують необхідність прийняття рішення про заборону в'їзду, зокрема: обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду; результати перевірки іноземця за інформаційними системами й оперативними обліками СБУ, МВС та банками даних Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол; наявність родинних зв'язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами в Україні; строк заборони в'їзду в Україну іноземцю (три роки).
На підставі відомостей, викладених у довідці, в уповноваженому підрозділі СБУ готується постанова про заборону в'їзду в Україну (додаток 1) (пункт 5 Інструкції № 31).
Предметом оскарження у цій справі є постанова Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України про заборону в'їзду в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 строком на три роки (а.с.31).
Підставою для прийняття цієї постанови була довідка (ДСК) щодо наявності підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 (а.с.33-34).
Так, у постанові від 27.05.2021 у справі № 826/9102/18 за подібних правовідносин Верховний Суд вказав, що рішення про заборону в'їзду на територію України, прийняте Службою безпеки України у рамках здійснення завдань, покладених на неї законодавством України, має превентивний (попереджувальний) характер, відповідно, прийняттю такого рішення не обов'язково має передувати здійснення особою порушення законодавства та наявність кримінальних проваджень.
У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що Служба безпеки України, як державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, окрім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їхньому виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.
Вказані висновки підтримано Верховним Судом у постанові від 29.07.2021 у справі №320/8499/20.
Враховуючи означені правові висновки Верховного Суду та приписи законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, судова колегія зауважує, що повноваження Служби безпеки України щодо прийняття рішення про заборону іноземцю в'їзду в Україну є виключними та дискреційними і суд не може здійснювати переоцінку загрозам національної безпеки України, яка попередньо здійснена Службою безпеки України.
Разом з тим, межі дискреції Служби безпеки України щодо прийняття рішення про заборону іноземцю в'їзду в Україну не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю.
Тому, ураховуючи завдання адміністративного судочинства та юрисдикцію адміністративних судів під час розгляду та вирішення адміністративної справи суд наділений усією повнотою повноважень щодо перевірки оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень не лише на предмет його відповідності статті 19 Конституції України, але й з точки зору дотримання інших критеріїв, перелік яких наведено у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, суд першої інстанції шляхом аналізу наявної у справі інформації, а також відомостей, що викладені в оскаржуваній постанові, виснував, що як постанова, так і документи, які послугували підставою для її винесення, не містять викладу обставин, які стали підставами для висновку про те, що позивач перебуває на території України з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організації масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності та направлені на повалення державного ладу України.
У контексті означеного судова колегія враховує наступне.
За правилами пункту 3 Інструкції № 31 у довідці зазначаються: дані про іноземця, якому передбачається заборонити в'їзд в Україну: прізвище, ім'я (імена) та по батькові (за наявності) іноземця в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для громадян інших країн та осіб без громадянства - латиницею), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу іноземця (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний номер телефону; відомості, що обґрунтовують необхідність прийняття рішення про заборону в'їзду, зокрема: обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду; результати перевірки іноземця за інформаційними системами й оперативними обліками СБУ, МВС та банками даних Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол; наявність родинних зв'язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами в Україні; строк заборони в'їзду в Україну іноземцю (три роки).
За змістом довідки Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України (ДСК) вказано, що позивач є ветераном підрозділів спеціального призначення Ізраїлю, володіє специфічними навичками поводження зі зброєю, вибуховими речовинами та пристроями, а також ведення бойових дій; неодноразово потрапляв у поле зору правоохоронних органів у зв'язку із причетністю до організованої злочинності; був особистим охоронцем ватажка найвпливовішого ізраїльського міжнародного організованого злочинного угрупування ОСОБА_5 , з яким дотепер перебуває у тісних товариських стосунках; тривалий час проживав у м. Москва та тренував російські елітні підрозділи спеціального призначення. Також зазначено про те, що позивач повідомляє про свою приналежність до ГУР МО України, проте не є військовослужбовцем вказаного підрозділу (а.с.33-34).
Таким чином, твердження позивача, підтримані судом першої інстанції, про відсутність конкретної інформації, яка б могла свідчити про те, що перебування на території України ОСОБА_1 може призвести до реальних загроз національній безпеці (таких як, ризику державному суверенітету, конституційному устрою, територіальній цілісності країни, що може зумовити припинення існування країни або її частини), або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю, не є спроможними.
Також, за висновками суду першої інстанції, відповідачем не надано доказів існування вироку суду, яким позивача засуджено за вчинення злочинів, чи постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, де були б встановлені обставини, що мали б для суду преюдиційне значення.
Надаючи оцінку наведеним висновкам апеляційний суд враховує, що необхідність заборони в'їзду має превентивний характер та не має доводитися вчиненням особою протиправних діянь, проте, має обґрунтовуватися, тобто містити посилання на можливість протиправної поведінки.
За встановлених обставин у цій справі, оскаржувана постанова про заборона в'їзду в Україну прийнята відповідачем на підставі довідки про необхідність заборони іноземцю в'їзду в Україну та відомостей, зазначених у ній, які свідчать про характер загроз національній безпеці України.
Зокрема, підставою для прийняття такого рішення стали відомості про те, що перебування позивача в Україні може призвести до вчинення ним або за його сприяння третіми особами кримінальних правопорушень, передбачених статтями 258, 258-3, 255, 110, 114 Кримінального кодексу України.
З огляду на нормативне врегулювання спірних правовідносин, саме відповідач наділений виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз національній безпеці та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення.
На підставі відомостей, викладених у довідці, та враховуючи, що дії позивача суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, відповідачем прийнято оскаржувану постанову.
Суд першої інстанції при розгляді цієї справи належної оцінки інформації, що міститься у довідці та постанові про заборону позивачу в'їзду в Україну не надав, та дійшов помилкового висновку про протиправність оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, судова колегія висновує, що оскаржувана постанова Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 26.06.2023 прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
При розгляді справи судом враховано правову позицію, що висловлена Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2025 року у справі №600/6944/21-а.
За наведеного правового врегулювання та обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що наявні правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовані норми матеріального права, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, та відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Служби безпеки України - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Служби безпеки України, третя особа Адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан