Справа № 640/7356/22 Суддя (судді) першої інстанції: Логойда Т.В.
10 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
13 травня 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач, апелянт), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо проведення виплат пенсії з обмеженням її максимального розміру;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплачувати пенсію без обмеження її максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити різницю між призначеною пенсією без обмеження її максимальним розміром та фактично виплаченою пенсією з 17.12.2019 року.
Позов обґрунтовувано тим, що ОСОБА_1 є пенсіонером з числа військовослужбовців, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області як отримувач пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». З 17.12.2019 року відповідачем незаконно було обмежено розмір його пенсії максимальним розміром десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, на підставі ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою було визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Відповідачем не враховано те, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 положення ч. 7 ст. 43 цього Закону визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Вважаючи свої пенсійні права порушеними, звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 17.12.2019 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 без обмеження її розміру максимальним розміром з 17.12.2019 року та виплатити йому її недоотриману частину.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представником Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області подано апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним та невірним з'ясуванням фактичних обставин справи, порушенням норм матеріального права.
Щодо виплати пенсії без обмеження максимальним розміром апелянт зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України» від 06.12.2016 №1774-VIII встановлено обмеження до 31.12.2017. Тобто, рішення Конституційного Суду України не скасовує обмеження виплати пенсій на 2017 рік, а тому дії органів Пенсійного фонду України є правомірними.
Також апелянт висновує, що діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року та від 19 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 як пенсіонер з числа військовослужбовців перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області як отримувач пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З 17.12.2019 року (дня призначення пенсії) вказаним органом Пенсійного фонду України до пенсії позивача застосовувалися положення ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» - обмежено розмір пенсії максимальним розміром десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Вказані обставини підтверджуються доказами з пенсійної справи позивача та визнаються відповідачем.
Так, зокрема, згідно з протоколом з пенсійної справи №1001023589 (Міноборони) від 17.12.2019 року пенсію позивачу з 17.12.2019 року призначено в сумі 18 958,73 грн, проте із застосуванням наведених положень Закону її розмір обмежено до 16 380 грн (1638 грн (тобто, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлений з 1 грудня 2019 року) х 10 прожиткових мінімумів = 16380 грн).
Згідно з протоколом з пенсійної справи №1001023589 - Міноборони пенсію позивачу з 01.02.2020 року нараховано в сумі 18 958,73 грн, проте із застосуванням наведених положень Закону її розмір обмежено до 16 380 грн (1638 грн (тобто, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлений з 1 січня 2020 року) х 10 прожиткових мінімумів = 16380 грн).
Згідно з відомостями з особистого кабінету позивача на веб-порталі Пенсійного фонду України станом на 10.02.2022 року пенсію позивачу нараховано в сумі 21 100,52 грн, проте із застосуванням наведених положень Закону її розмір обмежено до 19 340 грн (1934 грн (тобто, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлений з 1 січня 2022 року) х 10 прожиткових мінімумів = 19 340 грн).
11.04.2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з дати призначення по дату здійснення перерахунку, у розмірі, встановленому станом на дату призначення пенсії, без обмеження її розміру максимальним розміром та проводити в подальшому виплату пенсії без обмежень її розміру максимальним розміром.
На звернення позивача відповідачем надана відповідь від 27.04.2022 року № 1000-0203-8/38299, в якій повідомлено, що відповідно до ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, розмір пенсії позивача з урахуванням індексації, з 01.02.2022 року складає 19 340 грн.
Не погоджуючись з вказаними діями пенсійного органу, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що Конституційний Суд України вперше висловився щодо неконституційності положень про обмеження максимальним розміром пенсій, що призначені на підставі спеціального закону - Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ще 20.12.2016 року.
Вказані обставини органом Пенсійного фонду України враховані не були, що призвело до того, що пенсію позивача було незаконно обмежено максимальним розміром, чим порушене його право на належний розмір пенсії.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта необґрунтованими, враховуючи наступне.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд дійшов висновку, що вони явно суперечать один одному.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначено, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 04.07.2023 у справі №420/10528/21, від 23.01.2024 у справі № 160/17347/22 від 27.03.2024 у справі № 620/4764/21.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для обмеження пенсії позивача максимальним розміром.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Положеннями статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18, із покликанням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права дійшла висновків, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
На підставі викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що у цій справі застосуванню підлягають норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року, № 7-рп/2016, а не норми Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 382 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан