Справа № 640/30391/20
10 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Парінова А.Б., суддів Беспалова О.О., Грибан І.О., перевіривши апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Київбурмаш» до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції відповідачем - Головним управлінням ДПС в м. Києві (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2025 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з відсутністю доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до Закону України «Про судовий збір». Судом надано строк для усунення недоліків - десять днів з моменту отримання копії зазначеної ухвали, яку було отримано апелянтом в електронному кабінеті 25 червня 2025 року о 16:21, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 25 червня 2025 року.
На адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання апелянта про продовження строку для усунення недоліків. Вказане клопотання обґрунтовує тим що грошові кошти не надійшли для оплати судового збору.
Розглянувши клопотання про продовження строку для усунення недоліків, колегія суддів вважає його необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Тобто, законодавцем визначено, що десятиденний строк є достатнім для усунення як недоліків позовної заяви, так і апеляційної скарги. Однак, як вбачається з матеріалів справи, у межах встановленого судом строку недоліки апеляційної скарги, про які зазначено в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, усунуті не були.
Верховний Суд в ухвалі від 05.07.2021 у справі № 320/10912/20 підкреслив, що продовження процесуального строку є правом, а не обов'язком, суду і повинно здійснюватися за наявності для цього обґрунтованих підстав. Умовою продовження строку усунення недоліків апеляційної скарги є наявність достатніх доказів того, що після такого продовження строку відпадуть обставини, які перешкоджають виконанню ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не забезпечив оскарження у встановленому законом порядку рішення суду першої інстанції, відносини стають стабільними із набранням законної сили рішенням суду.
Колегія суддів звертає увагу, що тривала процедура сплати коштів або їх відсутність не може вважатися поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, адже не є об'єктивною та непереборною причиною пропуску процесуального строку.
Відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб'єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 500/2544/19.
Таким чином, зважаючи на викладене, станом на час прийняття ухвали про повернення апеляційної скарги недоліки в частині необхідності надання документу про сплату судового збору усунуті не були.
Стаття 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З метою виконання процесуального обов'язку сплати судового збору особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.
Це стосується і суб'єктів владних повноважень, які фінансуються з Державного бюджету України, зокрема, в частині видатків на оплату судового збору, а тому держава повинна створити належні фінансові можливості і заздалегідь передбачити відповідні кошти на вказані цілі у кошторисах установ.
Відповідно до ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади.
Отже, органи державної влади, в тому числі апелянт маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, має діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.
Верховний Суд в ухвалі від 05.07.2021 у справі № 320/10912/20 зазначив, що продовження процесуального строку є правом, а не обов'язком, суду і повинно здійснюватися за наявності для цього обґрунтованих підстав. Умовою продовження строку усунення недоліків апеляційної скарги є наявність достатніх доказів того, що після такого продовження строку відпадуть обставини, які перешкоджають виконанню ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху.
Водночас, суд зазначає, що апелянту було надано достатній (максимальний) строк для усунення недоліків, як це передбачено ст. 169 КАС України, а тому клопотання про продовження строку для усунення недоліків не підлягає задоволенню.
Зважаючи на викладене, клопотання апелянта про продовження строку на усунення недоліків не підлягає задоволенню.
Крім того, по тексту заявленого клопотання апелянт посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №0940/2276/18 в якості підстави для відстрочення сплати судового збору, що безпідставним з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 зазначено, що у нормах частини другої статті 132 КАС України відсилання до норм Закону України «Про судовий збір», зокрема, до підстав для звільнення від сплати судового збору, визначених статтею 8, передбачене лише щодо питання звільнення від сплати судового збору.
Це означає, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату. Крім того, із наведеного убачається, що прийняти рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд може і з власної ініціативи у тому разі, коли юридична особа звертається із клопотанням про звільнення від сплати судового збору.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що у межах справи №0940/2276/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо можливості відстрочення чи розстрочення сплати судового збору юридичним особам. Натомість, положення Закону України «Про судовий збір», як і приписи КАС України оперують поняттями юридична особа і суб'єкт владних повноважень, які не є тотожними.
Так, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, у розумінні процесуального закону статус суб'єкта владних повноважень не можна ототожнювати із статусом юридичної особи, позаяк обов'язкової вимоги щодо наявності у суб'єкта владних повноважень статусу юридичної особи законодавцем не вимагається.
Крім іншого, колегія суддів звертає увагу, що, на відміну від юридичної особи, яка у разі вирішення справи на її користь має право на присудження на її користь усіх судових витрат, у тому числі пов'язаних із сплатою судового збору (ч. 1 ст. 139 КАС України), суб'єкт владних повноважень у випадку задоволення його позовних вимог має право лише на стягнення судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз (ч. 2 ст. 139 КАС України).
Таким чином, відмінність правового статусу юридичної особи і суб'єкта владних повноважень в адміністративному процесі свідчить, що висловлена Великою Палатою Верховного Суду позиція щодо можливості відстрочення чи розстрочення сплати судового збору юридичним особам не може за аналогією поширюватися на суб'єктів владних повноважень безвідносно до наявності у них статусу юридичної особи. Відтак суд приходить до висновку, що положеннями ст. 8 Закону України «Про судовий збір» не передбачено можливість відстрочення сплати судового збору суб'єкту владних повноважень.
До того ж, апелянтом не надано доказів того, що станом на момент завершення розгляду справи його майновий/фінансовий стан зміниться і належна до сплати сума судового збору буде сплачена.
Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 № R (81) 7: «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).
Колегія суддів звертає увагу, що сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.
Разом з тим, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» право на суд не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
З урахуванням вищевикладеного, станом на час прийняття ухвали про повернення апеляційної скарги недоліки в частині необхідності надання документу про сплату судового збору усунуті не були.
Пунктом 1 частини 4 статті 169 КАС України передбачено, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до ч. 5 ст. 298 КАС України питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає поверненню, у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху.
Керуючись ст. ст. 169, 296, 298, 325, 328 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання Головного управління ДПС в м. Києві про продовження строку для усунення недоліків - відмовити.
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Київбурмаш» до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - повернути апелянту.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
Суддя доповідач А.Б. Парінов
Судді О.О Беспалов
І.О. Грибан