Справа № 620/6194/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Житняк Л.О.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
09 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Файдюка В.В., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі по тексту - відповідач) в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача в частині невиплати грошової компенсації за невикористані позивачем путівки санаторно-курортного лікування за 2022-2023 роки, як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи;
- зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані позивачем путівки санаторно-курортного лікування за 2022-2023 роки, як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року в задоволенні значеного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження,.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є інвалідом війни 3 групи, що підтверджується копією безтермінового посвідчення особи, що має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, інвалідів війни від 06.12.2019 серії НОМЕР_1 (а.с.9).
Як зазначає позивач, 09.04.2024 звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби України із заявою на отримання грошової компенсації за неодержані безоплатні санаторно-курортні путівки, за 2022-2023 рік, в підтвердження чому надав копію квитанції АТ «Укрпошта».
Проте, жодної відповіді на свою заяву не отримав, як не отримав і спірної компенсації.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач, звернувся до суду з даним адміністративним позовом, за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про отримання компенсації у 2024 році, права на отримання відповідної компенсації останній набуде лише у 2026 році, якщо протягом цих двох років не одержить безоплатних санаторно-курортних путівок.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Законом України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон України №3551-XII) визначено правовий статус ветеранів війни, врегульовано забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 3 статті 13 Закону України №3551-XII інвалідам війни та прирівняним до них особам надаються пільги, серед яких безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.
Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації визначаються Кабінетом Міністрів України.
Особи з інвалідністю внаслідок війни забезпечуються путівками відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах охорони здоров'я, соціального захисту населення, захисту державного кордону, та іншими органами за місцем перебування особи з інвалідністю на обліку або за місцем її роботи.
За бажанням осіб з інвалідністю замість путівки на санаторно-курортне лікування вони можуть один раз на два роки одержувати грошову компенсацію: особи з інвалідністю внаслідок війни I-II груп - у розмірі середньої вартості путівки, особи з інвалідністю внаслідок війни III групи - у розмірі 75 процентів середньої вартості путівки. Грошова компенсація надається незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що положення пункту 3 статті 13 Закону України № 3551-XII зупинені на 2023 та 2024 рік Законами України від 03.11.2022№2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та від 09.11.2023№3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Таким чином, станом на 2023 та 2024 роки призупинено забезпечення путівками осіб з інвалідністю внаслідок війни, а також отримання ними грошової компенсації замість путівки на санаторно-курортне лікування.
Тобто, у даному випадку наявний спір про грошову компенсацію ОСОБА_1 замість путівки на санаторно-курортне лікування за 2022 рік.
Порядок виплати грошової компенсації замість санаторно-курортно-курортної путівки затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2004 №785 «Про порядок виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян» (далі - Порядок №785) (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 1 Порядку №785 цей Порядок визначає механізм виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки (далі - грошова компенсація) та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування, передбачених Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань» та «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні».
Згідно з пунктом 2 Порядку №785, грошова компенсація виплачується особам з інвалідністю внаслідок війни та особам з інвалідністю, зазначеним у статті 62 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», за місцем їх обліку один раз на два роки з дня звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації за бажанням, якщо ці особи протягом двох років не одержували безоплатних санаторно-курортних путівок, незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань.
Підставою для виплати грошової компенсації є такі документи: заява про виплату грошової компенсації; посвідчення особи, що підтверджує її належність до категорії громадян, зазначених у пункті 2 цього Порядку; облікові дані про одержання путівок та грошової компенсації.
Згідно з пунктом 6 Порядку №785 грошова компенсація виплачується особам через два роки після звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації, якщо вони протягом цього періоду не одержували безоплатної санаторно-курортної путівки.
Для осіб, які не перебувають на обліку для санаторно-курортного лікування, вперше грошова компенсація виплачується у разі звернення із заявою через два роки після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Право на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування настає з дня звернення із заявою про її виплату один раз на два роки (з урахуванням року проходження самостійного санаторно-курортного лікування).
Аналіз норм чинного законодавства України дає підстави для висновку, що особа з інвалідністю набуває права на отримання грошової компенсації лише через два роки після звернення з відповідною заявою для виділення путівки, або з заявою про виплату грошової компенсації, якщо вони протягом цього періоду не одержували безоплатної санаторно-курортної путівки та обов'язково перебували на обліку для забезпечення санаторно-курортною путівкою або грошовою компенсацією.
У даному випадку, ОСОБА_1 зазначає, що із заявою на отримання грошової компенсації за неодержані безоплатні санаторно-курортні путівки, за 2022-2023 рік, останній звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби України 09.04.2024 року.
Зазначені обставини підтверджуються Адміністрацією Державної прикордонної служби України у відзиві на апеляційну скаргу, який міститься в матеріалах справи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про отримання компенсації у 2024 році, право на отримання відповідної компенсації (за 2022 рік) виникне у ОСОБА_1 лише у 2026 році, згідно правових положень п. 2 та п. 6 Порядку №785, якщо протягом цих двох років позивач не одержить безоплатних санаторно-курортних путівок.
Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси
Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.
Тобто, окрім зупинення дії положення п.3 ст.13 Закону України №3551-XII на 2023 та 2024 рік Законами України від03.11.2022№2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та від 09.11.2023№3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік», звернення позивача до суду за захистом його порушеного права є передчасним, оскільки позов подано до сплину дворічного строку, встановленого законодавством, для отримання компенсації, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
Не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції посилання позивача в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції протиправно відмовлено в задоволенні позову, оскільки позивач просив виплатити компенсацію за 2022-2023 роки, тобто 2 роки для отримання компенсації вже сплинули, і Порядок №785 не підлягає застосуванню, оскільки вище зазначені правові положення визначають, що саме через два роки після звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації, грошова компенсація виплачується особі.
У даному випадку, позивач у позовній заяві зазначав, що 09.04.2024 звернувся до відповідача із заявою на отримання грошової компенсації за неодержані безоплатні санаторно-курортні путівки, за 2022-2023 рік. Зазначене підтверджено Адміністрацією Державної прикордонної служби України.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що право на отримання грошової компенсації за неодержану безоплатну санаторно-курортну путівку, за 2022 рік, ОСОБА_1 набуде в 2026 році, тобто через два роки після звернення з відповідною заявою.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а отже відсутні правові підстави для задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: В.В. Файдюк
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 09.07.2025 року