Справа № 620/15555/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Виноградова Д.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
09 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області (далі по тексту - відповідачі, ГУ ПФУ в Донецькій області) в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 15.11.2024 № 254050010792 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період проходження строкової військової служби з 04.05.1984 по 27.05.1986, період роботи з 02.01.1987 по 11.04.1989 в нафтовидобувній компанії в районах Крайньої Півночі та період роботи в ООО «МЗСА» з 23.07.2007 по 24.02.2008, з 18.03.2008 по 26.02.2009, з 14.04.2009 по 01.04.2010, з 17.05.2010 по 08.04.2011, з 16.05.2011 по 15.01.2012, з 17.02.2012 по14.11.2012, з 20.11.2012 по 15.10.2013, з 16.10.2013 по 12.09.2014, з 23.09.2014 по 13.08.2015, з 17.08.2015 по 04.08.2016, з 08.08.2016 по 02.07.2017, з 26.07.2017 по 29.06.2018, з 25.07.2018 по 05.06.2019, з 06.06.2019 по 11.06.2020, з 21.05.2021 по 17.05.2022 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2024 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року значений позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач - ГУ ПФУ в Донецькій області, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 07.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», додавши до неї перелік необхідних для цього документів (а.с.7).
Вказана заява за принципом екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ в Донецькій області.
За результатами розгляду заяви позивача, ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення № 254050010792 від 15.11.2024 про відмову у призначення пенсії ОСОБА_1 (далі по тексту - оскаржуване рішення).
Так, в оскаржуваному рішенні зазначено, що починаючи з 01.01.2024 року, вік заявника 60 років, страховий стаж становить 19 років 1 місяць 7 днів. До страхового стажу згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.06.1980 не зараховано: період проходження військової служби з 07.05.1984 по 27.05.1986, оскільки виправлення дати звільнення в запас виконано не в установленому порядку, окремо військовий квиток позивачем не надавався; період роботи з 02.01.1987 по 11.04.1989, оскільки дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення з роботи.
Також, пенсійним органом не зараховано позивачу періоди роботи в РФ, починаючи з 23.03.2007 по 17.05.2022, згідно довідок від 19.05.2022 № № 4,5,6, оскільки вказані довідки не містять проставленого апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений та відсутні відомості про підтвердження сплати страхових внесків органам пенсійного забезпечення РФ (а.с.21).
Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з відповідним позовом, оскільки вважає оскаржуване рішення відповідача протиправним та таким, що порушує законне право особи на отримання пенсії за віком.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу є протиправним та підлягає скасуванню, а належним способом захисту законних прав та інтересів позивача є зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача від 07.11.2024, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди проходження строкової військової служби, з 04.05.1984 по 27.05.1986, період роботи з 02.01.1987 по 11.04.1989 у нафтовидобувній компанії в районах Крайньої Півночі та період роботи в ООО «МЗСА» з 23.07.2007 по 24.02.2008, з 18.03.2008 по 26.02.2009, з 14.04.2009 по 01.04.2010, з 17.05.2010 по 08.04.2011, з 16.05.2011 по 15.01.2012, з 17.02.2012 по14.11.2012, з 20.11.2012 по 15.10.2013, з 16.10.2013 по 12.09.2014, з 23.09.2014 по 13.08.2015, з 17.08.2015 по 04.08.2016, з 08.08.2016 по 02.07.2017, з 26.07.2017 по 29.06.2018, з 25.07.2018 по 05.06.2019,з 06.06.2019 по 11.06.2020, з 21.05.2021 по 17.05.2022.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначають положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058).
Право на отримання пенсій мають, зокрема, громадяни України, які застраховані, згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж (пункт 1 частини першої статті 8 Закону №1058).
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до приписів статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Отже, з вищезазначеного вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону № 1058-IVдля обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або у разі відсутності після 1 липня 2000 року 60 місяців страхового стажу, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Порядок ведення трудових книжок до 29.07.1993 регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 №252, зі змінами внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 ) (далі - Інструкція №162). У подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок (далі - Інструкція №58), із прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.
Згідно з пунктом 1.1 Інструкції №162, яка була чинна на момент початку заповнення трудової книжки позивача, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з пунктами 2.2, п. 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу.
Аналогічні положення містяться в Інструкції №58.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №58).
З аналізу вказаних норм права вбачається, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, а тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Колегія суддів апеляційної інстанції, що в даному випадку, недоліки записів у трудовій книжці не можуть бути підставою для незарахування відповідного стажу ОСОБА_1 , оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 та від 17.07.2018 у справі №220/989/17.
Разом з тим, у постанові від 19.12.2019 по справі №307/541/17 Верховний Суд звертав увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, тобто, достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 348/2208/16-а, від 18.06.2020 року у справі №537/1415/17, від 18.06.2020 року у справі №140/1319/16-а, від 15.01.2021 у справі № 348/2319/16-а, від 22.02.2021 у справі № 266/258/16-а, від 27 липня 2022 року у справі № 560/755/19, від 17 жовтня 2022 року у справі № 592/5589/17.
Питання обчислення стажу роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до цих районів, було врегульовано Положенням про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР № 590 від 03.08.1972 р. (далі Постанова № 590).
Пунктом 6 Постанови № 590 передбачалося, що пенсійне забезпечення генералів, адміралів, офіцерів, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби, осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, а також пенсійне забезпечення сімей цих осіб здійснюється в порядку і розмірах, що встановлюються Радою Міністрів СРСР.
Постановою Ради Міністрів СРСР № 986 від 10.11.1982 р., з метою усунення множинності нормативних актів про пенсійне забезпечення осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і їх сімей, спрощення порядку обчислення їм пенсій і відповідно до статті 52 Закону СРСР «Про державні пенсії» затверджено Положення про пенсійне забезпечення осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та їх сімей (далі - Положення), відповідно до якого особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам і військовослужбовцям надстрокової служби, звільненим з діючої військової служби, можуть призначатися пенсії за вислугу років чи по інвалідності, а в разі одночасного виникнення права на декілька видів пенсійпенсія по старості призначається відповідно до вимог Закону СРСР «Про державні пенсії».
Пунктом 55 цього ж Положення встановлено, що окремі періоди служби при обчисленні вислуги років для призначення пенсій зараховуються на пільгових умовах.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.06.1980 вбачається, що ОСОБА_1 , у період з 02.01.1987 по 11.04.1989, працював нафтовидобувній компанії в районах Крайньої Півночі.
У свою чергу, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці чи інших офіційних документах, про що зроблений відповідний висновок Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 по справі № 687/975/17.
Отже, твердження пенсійного органу про відсутність підстав для зарахування періоду роботи позивача до страхового стажу, є безпідставними.
За змістом пункту «в» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що до стажу роботи зараховується, зокрема, військова служба, незалежно від місця проходження служби.
За приписами частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Аналогічні норми стосовно зарахування до стажу часу проходження військової служби кореспондуються в абзаці 2 пункту 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.06.1980 ОСОБА_2 проходив службу в рядах радянської армії, з 04.05.1984 по 27.05.1986 (запис № 7) (а.с.9).
Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.11.2024 № 11476 підтверджується, що позивач, з 04.05.1984 по 27.05.1986, проходив військову службу (а.с.20).
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що період проходження військової служби позивача, з 04.05.1984 по 27.05.1986, підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Таким чином, за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 06.03.2019 у справі №242/3016/17, від 19.09.2019 у справі №227/2041/17 та № 686/21006/16-а.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
Також, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
У свою чергу, відповідачем не спростовано те, що позивач у спірні періоди працював, а тому за даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за неналежне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Щодо незарахування ГУ ПФУ в Донецькій області до страхового стажу позивача період роботи на території РФ, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Пунктом 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1) передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з пунктом 2.1 Порядку № 22-1 особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.
Особи, яким пенсія відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення призначається з урахуванням заробітної плати, отриманої за періоди роботи на територіях держав-учасниць міжнародних договорів (угод), надають довідки про заробітну плату для призначення пенсії (з розбивкою по місяцях), видані підприємствами, установами чи організаціями (їх правонаступниками), де працювала особа, або архівними установами.
Відповідно до пункту 2.10 Порядку № 22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 29.07.2020 у справі № 341/1132/17 обов'язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком, пенсійний орган відмовив у зарахуванні періодів роботи ОСОБА_1 , згідно з трудовою книжкою, з 23.03.2007 по 17.05.2022 року, в ООО «МЗСА», оскільки з 19.06.2023 для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Так, ГУ ПФУ в Донецькій області не враховано періоди роботи ОСОБА_1 , з 23.03.2007 по 17.05.2022 року, в ООО «МЗСА», яка містить відомості про заробітну плату позивача, при призначенні йому пенсії за віком, у зв'язку з тим, що з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді від 13 березня 1992 року і станом на сьогодні пенсії громадянам, які проживали/перебували на території РФ, призначаються на умовах, визначених Законом №1058, при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року, а заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії враховується за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40Закону № 1058
У постанові від 21.02.2020 у справі №291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що «перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії».
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії та частин першої, третьої статті 46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
У даному випадку, обставини, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 Російської Федерації на територію України та військовою агресією першої по відношенню до громадян України, не можуть бути перешкодою для позивача у реалізації його права на отримання пенсії, з підстави видачі довідок про заробітну плату установами, що розташовані на території Російської Федерації та неможливості проведення перевірки відповідності змісту довідок про заробітну плату для обчислення пенсії первинними документами.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, з аналізу наведеного вище, виходить, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.
Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Отже, за наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Крім того, наявна в матеріалах справи трудова книжка (завірена її копія) ОСОБА_1 не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією РФ припинено співробітництво з країною-агресором.
У даному випадку, позиція пенсійного органу суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 13.04.2007 та вкладишу у трудову книжку серії НОМЕР_3 від 08.08.2016 встановлено, що ОСОБА_1 , у період з 23.03.2007 по 24.02.2008, з 18.03.2008 по 26.02.2009, з 14.04.2009 по 01.04.2010, з 17.05.2010 по 08.04.2011, з 16.05.2011 по 15.01.2012, з 17.02.2012 по 14.11.2012, з 20.11.2012 по 15.10.2013,з 16.10.2013 по 12.09.2014, з 23.09.2014 по 13.08.2015, з 17.08.2015 по 04.08.2016, з 08.08.2016 по 02.07.2017, з 26.07.2017 по 29.06.2018, з 25.07.2018 по 05.06.2019,з 06.06.2019 по 11.06.2020, з 21.05.2021 по 17.05.2022 працював у ООО «МЗСА» (а.с.12-16 та їх зворот).
Крім того, копіями довідок № 5 від 19.05.2022 та № 6 від 19.05.2022, виданих ООО «МЗСА» підтверджується фактична сума заробітку за вказаний вище спірний період роботи у ООО «МЗСА» (а.с.18-19).
Копією довідки № 4 від 19.05.2022 виданою ООО «МЗСА», наявною у матеріалах справи, встановлено, що позивач, у період з 23.03.2007 по 17.05.2022 працював в ООО «МЗСА», страхові внески на обов'язкове пенсійне страхування зі всіх нарахувань за період з 01.01.2012 по 17.05.2022 були нараховані і сплачені у повному обсязі (а.с.17).
Згідно з абз. 2, 3 ст. 6 Угоди від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Тобто, вказані положення Угоди від 14.01.1993 розповсюджуються також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Російської Федерації або на підприємстві зареєстрованому на території Російської Федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в Російській Федерації. Тобто, існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що період роботи ОСОБА_1 у ООО «МЗСА», підлягає врахуванню при призначенні його пенсії.
Крім того, відповідно до одного з найголовніших загальновизнаних принципів сучасного права, який передбачений ст. 58 Конституції України, - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Відповідно, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вихід в односторонньому порядку Російської Федерації із згаданої Угоди, починаючи з 11.06.2022 року, не спростовує наявність у ОСОБА_1 страхового (трудового) стажу, починаючи з 2007 року.
Таким чином, безпідставними є дії відповідача щодо неврахування довідок про заробітну плату ООО «МЗСА» для нарахування пенсії позивача, зважаючи на неможливість здійснити перевірку первинних документів, оскільки організація, яка її видала, знаходиться на території РФ.
Щодо тверджень відповідача про необхідність проставлення апостилю компетентним органом держави, у якій документ був складено, оскільки 23.12.2022 набрав чинності Закон України 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих мігрантів, укладену в рамках Співдружності Незалежних Держав і підписану від імені Уряду України у м. Москві 15.04.1994, ратифіковано Законом України від 11.07.1995 за №290/95-ВР.
Згідно статті 4 цієї Угоди кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
Питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей, згідно статті 9 цієї Угоди, регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами.
Спірні правовідносин до 19 червня 2023 року для Держави Україна врегульовані Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року. У силу правового регулювання статті 11 коментованої Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав та держав, що входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що в даному випадку, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період проходження строкової військової служби з 04.05.1984 по 27.05.1986, період роботи з 02.01.1987 по 11.04.1989 у нафтовидобувній компанії в районах Крайньої Півночі та період роботи в ООО «МЗСА» з 23.07.2007 по 24.02.2008, з 18.03.2008 по 26.02.2009, з 14.04.2009 по 01.04.2010, з 17.05.2010 по 08.04.2011, з 16.05.2011 по 15.01.2012, з 17.02.2012 по14.11.2012, з 20.11.2012 по 15.10.2013, з 16.10.2013 по 12.09.2014, з 23.09.2014 по 13.08.2015, з 17.08.2015 по 04.08.2016, з 08.08.2016 по 02.07.2017, з 26.07.2017 по 29.06.2018, з 25.07.2018 по 05.06.2019,з 06.06.2019 по 11.06.2020, з 21.05.2021 по 17.05.2022 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2024, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
У свою чергу, Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 09.07.2025 року