Справа № 620/15680/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Тихоненко О.М., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
09 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради (далі по тексту - відповідач, Департамент) в якому просила визнати протиправними та скасувати:
- рішення Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради №12-09/1915 про припинення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 09.10.2024;
- повідомлення Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради №181 від 05.11.2024 про відшкодування надміру виплачених коштів за призначеною та виплаченою допомогою на проживання внутрішньо переміщеним особам.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року значений позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , є громадянкою України та особою з інвалідністю II групи.
10.03.2022 року внаслідок влучання боєприпасів у будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у якому позивач зареєстрована, було зруйновано на 100% і наразі ще не відновлено, що підтверджується Актом № 1182 від 02.04.2024 (а.с.17-19).
У зв'язку з зазначеним, 28.04.2022 року ОСОБА_1 звернулась до Департаменту із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та усіма необхідними документами.
Згідно поданої заяви позивачу була призначена допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам, на період з 01.03.2022 по 31.05.2022, у розмірі 3000,00 грн щомісячно, як особі з інвалідністю.
21.06.2022 позивачка звернулась за отриманням даної допомоги до Департаменту із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та копією акту № 1181 візуального огляду пошкодженого об'єкту від 23.05.2022 за висновком якого житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зруйновано на 100 відсотків (а.с.20-21).
Позивачу було призначено відповідну допомогу, на період з 01.05.2022 по 30.09.2022, у розмірі 3000,00 грн щомісячно.
Надалі виплата допомоги буза продовжена автоматично з 01.10.2022 у розмірі 3000,00 грн.
09.10.2024 Департаментом прийнято рішення №12-09/1915 про припинення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, яким, зокрема, припинено виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі - ОСОБА_1 , з 01.09.2023 у зв'язку з тим, що внутрішньо переміщена особа має у власності житлове приміщення, що розташоване на території, не включеної до переліку територій, або території, включеної до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій (дату припинення можливості бойових дій) та нарахувати переплату (а.с.15)(далі по тексту - оскаржуване рішення).
Також, 05.11.2024 Департаментом винесено повідомлення № 181 про відшкодування надміру виплачених коштів за призначеною та виплаченою допомогою на проживання внутрішньо переміщеним особам (а.с.16)(далі по тексту - оскаржуване повідомлення).
Вважаючи оскаржувані рішення та повідомлення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивачка звернулась до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що автоматичне продовження позивачці, у 2023 році, виплат на проживання було здійснено без дотримання Департаментом соціальної політики Чернігівської міської ради вимог Постанови № 709 та Порядку № 332 щодо проведення верифікації, а тому з боку позивачки відсутні протиправні дії для відшкодування надміру сплачених коштів.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Предметом спору в даній справі є обґрунтованість припинення виплати допомоги ОСОБА_1 на проживання, як внутрішньо переміщеної особи, та як наслідок, відшкодування надміру сплачених коштів на користь Держави.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Абзацом 1 частини 1 статті 1 Закону встановлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з ч.1 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщена особа має право, зокрема, на: створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання; забезпечення органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб'єктами приватного права можливості безоплатного тимчасового проживання (за умови оплати особою вартості комунальних послуг) протягом шести місяців з моменту взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; отримання соціальних та адміністративних послуг за місцем перебування.
Механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам визначено Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 332 (надалі - Порядок № 332, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 332 розмір допомоги для осіб з інвалідністю становив 3000 гривень. Також, вказаним пунктом було передбачено, що починаючи з травня 2022 допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а також внутрішньо переміщеним особам, у яких житло зруйноване або непридатне для проживання внаслідок пошкодження і які подали заявку на відшкодування відповідних втрат, зокрема через Єдиний державний веб-портал електронних послуг. Застережень щодо не надання/припинення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за наявності іншого житлового приміщення Порядком не визначено.
У подальшому, урядом прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб» від 11 липня 2023 року № 709 (надалі - Постанова № 709, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), пунктом 1 якої установлено, що з 1 серпня 2023 р. виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - допомога), які перемістилися з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі - перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, а також особам, у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, зруйноване або непридатне для проживання житлове приміщення та яким допомогу було призначено відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. N 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», продовжується автоматично на один шестимісячний період.
Установлено, що з 1 вересня 2023 виплата допомоги припиняється внутрішньо переміщеним особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови, якщо за результатами верифікації встановлено, що після набрання чинності цієї постанови, зокрема, внутрішньо переміщена особа має у власності житлове приміщення / частину житлового приміщення, що розташовані на територіях, не включених до переліку територій, або на територіях, включених до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій (дату припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації (крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що документально підтверджено органами місцевого самоврядування або за технічної можливості інформацією щодо житлових приміщень, внесених до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України, або житлового приміщення (частини житлового приміщення площею менш як 13,65 кв. метра на одного члена сім'ї) (підпункт 5 пункту 2 Постанови № 709).
Рішення про продовження виплати допомоги внутрішньо переміщеним особам, зазначеним у пунктах 1 і 2 цієї постанови, приймається на підставі інформації Міністерства фінансів, за результатами проведеної верифікації даних щодо одержувачів допомоги, інформацію про яких надано Міністерством соціальної політики з урахуванням даних, що обробляються стосовно них на інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу, на відповідність вимогам Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. N 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», з урахуванням змін, затверджених цією постановою (пункт 3 Постанови №709).
Також, Постановою № 709 внесено зміни до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» і викладено його в новій редакції, яка діє з 01.08.2023.
Згідно із пунктом 9 Порядку 332 (в редакції, яка діяла починаючи з 01.08.2023) уповноважена особа зобов'язана протягом 14 календарних днів після виникнення змін, які впливають на визначення права на отримання допомоги, поінформувати про це засобами поштового/електронного зв'язку (за технічної можливості з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису) орган соціального захисту населення, уповноважену особу виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центр надання адміністративних послуг. Якщо отримувачів, яким призначено допомогу, відбулися зміни, які впливають на право на отримання допомоги, розмір допомоги перераховується з місяця, що настає за місяцем виникнення таких змін, за заявою уповноваженої особи або згідно з інформацією, наданою компетентним органом, та/або за результатами проведеної додаткової перевірки рекомендацій, наданих Мінфіном, відповідно до Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат». Таку заяву уповноважена особа має право надіслати з використанням поштового або електронного зв'язку органу соціального захисту населення, уповноваженій особі виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг.
Пунктом 29 Порядку № 332 у разі неправомірної або повторної виплати отримувачу допомоги за певний період суми такої виплаченої допомоги повертаються отримувачем добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення. Орган соціального захисту населення з моменту виявлення факту надміру перерахованої (виплаченої) допомоги визначає обсяг неправомірно або повторно отриманих коштів та протягом 30 робочих днів повідомляє про це уповноваженій особі або отримувачу шляхом надсилання повідомлення з використанням засобів поштового/електронного зв'язку (із застосуванням засобів електронного сповіщення Єдиної системи (за технічної можливості) / засобами мобільного зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
Згідно із частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 по справі № 753/15556/15-ц висловила правову позицію, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.11.2018 року у справі N495/6560/15-4 та у постанові від 28.01.2019 у справі N 536/486/17.
Щодо підстав припинення виплат і нарахування переплати, зазначеної в оскаржуваному рішенні №12-09/1915, а саме інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 26 грудня 2008 року по справі №2-1201/08 за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 в порядку спадкування (а.с.22-23).
Право власності на зазначене нерухоме майно зареєстровано Чернігівським районним бюро технічної інвентаризації 04.02.2009.
Згідно відомостей, які вказані у оцінювальному акті технічного паспорту, відсоток зносу даного житлового будинку становив 62 відсотки і свідчить про його непридатність для проживання ще станом на 2008 рік (а.с.26-34).
Окрім того, вказані факти підтверджують світлини, які містяться в матеріалах справи та підтверджують неможливість використання вказаного майна для проживання, здобутого позивачкою в порядку спадкування ще в 2009 році (а.с.35-40).
Також суд зазначає, що виплата допомоги на проживання у 2023 році позивачу була продовжена автоматично Департаментом.
У свою чергу, змін у майновому стані, про які позивач була зобов'язана повідомити і, які впливають на визначення права на отримання допомоги за ввесь період виплати допомоги на проживання у ОСОБА_1 не відбувалось.
Окрім того, недостовірної інформації, на підставі якої Департаментом було призначено виплату допомоги позивачці ще в 2022 році, остання не надавала.
У відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод як джерело права.
Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до цієї Конвенції кожній фізичній або юридичній особі забезпечується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У висновках Європейського суду з прав людини, перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів».
При цьому, відповідно до пункту 22 Порядку 332 (в редакції, яка діяла з 01.08.2023) з метою встановлення права на призначення/продовження виплати допомоги уповноваженій особі / отримувачу Мінсоцполітики передає Мінфіну відповідну інформацію для здійснення верифікації відповідно до Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат».
Метою Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» є підвищення адресності державних виплат, сприяння розбудові системи соціального забезпечення, а також забезпечення ефективного використання бюджетних коштів.
Статтею 1 цього Закону визначено, що верифікація - комплекс заходів щодо збору та перевірки достовірності інформації, що визначена законодавством для призначення, нарахування та/або здійснення державних виплат і впливає на визначення права на отримання та розмір таких виплат, а також виявлення невідповідності даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних; державні виплати - пенсії, допомоги, пільги, субсидії, соціальні стипендії, інші виплати, що здійснюються за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування; джерело інформації - автоматизовані інформаційні системи, реєстри, бази даних інформації про реципієнтів, отримані від суб'єктів надання інформації.
Пунктом 24 Порядку 332 (в редакції, яка діяла з 01.08.2023) передбачено, що у разі успішного проходження верифікації інформації отримувачів допомога продовжується автоматично із використанням функціоналу Єдиної системи.
У разі виявлення невідповідності вимогам цього Порядку за результатами верифікації та відомостей, відображених в Єдиній системі, в Єдиній системі формується відповідний статус із зазначенням критеріїв, наведених у пунктах 7 і 8 цього Порядку, які порушено.
За наявності технічної можливості інформація про підстави відмови у призначенні / продовженні виплати допомоги та порядок оскарження рішення повідомляється уповноваженій особі або отримувачам із застосуванням засобів електронного сповіщення Єдиної системи, засобами мобільного зв'язку або органу соціального захисту населення, який призначає допомогу на проживання, шляхом надсилання повідомлення з використанням засобів поштового/електронного зв'язку.
У разі надання Мінфіном за результатами верифікації рекомендацій щодо уточнення окремих даних для визначення права внутрішньо переміщеної особи на призначення / продовження виплати допомоги відповідні рекомендації засобами Єдиної системи передаються органу соціального захисту населення, який призначив допомогу. Орган соціального захисту населення опрацьовує рекомендації, надані за результатами верифікації засобами електронних систем Мінсоцполітики, та у разі виявлення відповідності отримувачів будь-якому з критеріїв, визначених пунктами 7 і 8 цього Порядку, припиняє виплату з місяця, що настає за місяцем виникнення обставин, що впливають на право отримання допомоги.
Отже, автоматичне продовження ОСОБА_1 , у 2023 році, виплат на проживання було здійснено без дотримання Департаментом соціальної політики Чернігівської міської ради вимог Постанови № 709 та Порядку № 332 щодо проведення верифікації.
У справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20.05.2010, «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25.11,2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_1 будь-яких недобросовісних дій для отримання допомоги на проживання не вчиняла, а тому відсутні законні підстави для позбавлення позивача виплат допомоги на проживання, як внутрішньо переміщеної особи, майно якої було знищено на 100% внаслідок влучання боєприпасів, під час ведення бойових дій в місті Чернігові в березні 2022 року.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим, оскаржувані рішення та повідомлення, прийняті Департаментом соціальної політики Чернігівської міської ради є протиправними та підлягають скасуванню.
Так, судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 09.07.2025 року