Справа № 320/52559/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.
09 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо невиплати гр. ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 15 липня 2016 року по 15 жовтня 2024 року, загальною тривалістю 126 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Зобов'язано Національну поліцію України здійснити нарахування та виплату гр. ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 15 липня 2016 року по 15 жовтня 2024 року, загальною тривалістю 126 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що згідно з інформацією Департаменту кадрового забезпечення НПУ та Департаменту захисту економіки НПУ позивачем за час проходження служби в поліції з 07.11.2015 по 15.10.2024 додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій була використана за 2018 рік.
Апелянтом надано до суду клопотання про долучення доказу, а саме наказу від 14.11.2018 №1095 о/с дск, яким підтверджуються доводи апелянта про те, що позивачем використано додаткову відпустку за 2018 рік.
У запереченні на апеляційну скаргу позивач зазначив, що не був обізнаний про те, що ним було використано додаткову відпустку у 2018 року надану як учаснику бойових дій, оскільки на момент звільнення та після звернення до НПУ йому не було надано відповідної інформації про це. Позивач просив врахувати вказані обставини та визнати протиправною бездіяльність НПУ щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016,2017,2019,2020,2021,2022,2023,2024 загальною тривалістю 112 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в НПУ. В іншій частині з апеляційною скаргою НПУ позивач не погоджується.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України з серпня 1998 року.
11.11.2015 позивач прийнятий на службу до Національної поліції України (Наказ НПУ № 180 по особовому складу).
15.07.2016 позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
Наказом Національної поліції України від 09.10.2024 №1803 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) з 15 жовтня 2024 року, установивши йому щомісячну премію за жовтень 2024 року в розмірі 210 відсотків, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, компенсації за невикористані щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки.
Разом з тим відповідачем не було нараховано позивачу компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2024 роки.
21.10.2024 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2024 роки.
Листом від 01.11.2024 відповідач повідомив позивача про те, що правові підстави щодо надання грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки відсутні.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсацію за невикористані дні відпусток, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що звільнений з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у період з 15 липня 2016 року по 15 жовтня 2024 року додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України “Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Статтею 4 Закону №504/96-ВР передбачено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.
Згідно статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до ч.1 та 3 ст.59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частинами 1, 2 ст.92 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських визначаються Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260.
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абз.7 і 9 п.8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19, від 14.04.2021 у справі № 620/1487/20.
Судом встановлено, що позивач при звільненні з органів Національної поліції не використав додаткову відпустку як учасника бойових дій.
За таких обставин та правового врегулювання колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Разом з тим колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.3,4 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що не був повідомлений про розгляд справи, а тому не мав змоги надати відзив на позовну заяву та докази того, що позивачем було використано додаткову відпустку за 2018 рік.
Апелянт надав до суду копію Наказу від 14.11.2018 №1095 о/с згідно якого ОСОБА_2 відповідно до статтей 92,93 Закону України «Про національну поліцію» та ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було надано зокрема додаткову відпустку із збереженням заробітної плати (грошового забезпечення) за 2018 рік як учаснику бойових дій на 14 календарних днів.
Враховуючи пояснення та думку позивача з цього питання, колегія суддів вважає за можливе прийняти до уваги доводи та докази надані відповідачем щодо факту використання позивачем додаткової відпустки за 2018 рік, та відповідно змінити рішення суду першої інстанції шляхом доповнення його мотивувальної частини висновками наведеними у даній постанови та шляхом викладення резолютивної частини у наступній редакції:
«Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо невиплати гр. ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2019, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, загальною тривалістю 112 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Зобов'язати Національну поліцію України здійснити нарахування та виплату гр. ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2019, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, загальною тривалістю 112 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.»
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Національної поліції України задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року змінити, шляхом доповнення його мотивувальної частини висновками наведеними у даній постанови та шляхом викладення резолютивної частини у наступній редакції:
«Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо невиплати гр. ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2019, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, загальною тривалістю 112 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Зобов'язати Національну поліцію України здійснити нарахування та виплату гр. ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2019, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, загальною тривалістю 112 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.»
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю. Коротких