10 липня 2025 р. Справа № 520/16693/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 (ухвалене суддею Пановим М.М.) по справі № 520/16693/24
за позовом ОСОБА_1
до Військова частина НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 911 грн. 41 коп. у день з 29.08.2021 по 28.02.2022 терміном 183 календарних днів у загальній сумі складає 166 788,03 грн. (із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 з початку 2015 року по 28.08.2021 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.08.2021 №171 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із зарахуванням згідно наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 05.08.2021 № 344 слухачем Національного університету Оборони України імені Івана Черняховського м. Київ, у зв'язку з чим з позивачем проведено остаточний розрахунок, проте не в повному обсязі.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 у справі № 520/5935/22, яке набрало законної сили 27.06.2023, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 28.08.2021 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 28.08.2021 року - березень 2018 року.
Відповідно до довідки «ПриватБанк», відповідач 30.05.2024 на виконання вищезазначеного рішення суду виплачено позивачу грошові кошти у розмірі 82370 грн. 83 коп.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі № 520/5924/22, яке набрало законної сили 26.04.2023, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 28.08.2021, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 01 січня 2021 рік відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до довідки «ПриватБанк», відповідач 30.05.2024 на виконання вищезазначеного рішення позивачеві проведено виплату коштів у розмірі 71624,80 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 у справі № 520/5936/22, яке набрало законної сили 22.03.2023, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових низань та грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 , яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з 2015 по 2017 рік з урахуванням раніше виплачених сум та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату ОСОБА_1 недоплачених частин за період з 2015 по 2017 рік.
Відповідно до довідки «ПриватБанк», відповідач 30.05.2024 виконав рішення суду та виплатив позивачу грошові кошти на виконання рішення суду у розмірі 17781 грн. 70 коп.
Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 29.08.2021 по 28.02.2022, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість у спірних правовідносинах покладення на відповідача відповідальності, яка передбачається статтею 117 Кодексу законів про правцю України, а саме, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки звільнення з військової служби у даному випадку не відбулось.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 7.05.2002р. № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно із ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, чинний з 19.07.2022 внесені зміни, зокрема в статті 116, 117, 233 КЗпП України.
Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Судовим розглядом, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.08.2021 № 171 позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із зарахуванням згідно наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 05.08.2021 № 344 слухачем Національного університету Оборони України імені Івана Черняховського м. Київ, у зв'язку з чим з позивачем проведено остаточний розрахунок з виплатою всіх сум, що належать позивачу, проте не в повному обсязі.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про неможливість у спірних правовідносинах покладення на відповідача відповідальності, яка передбачається статтею 117 Кодексу законів про правцю України, а саме, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки саме Військовою частиною НОМЕР_1 проведено з позивачем остаточний розрахунок, у зв'язку із виключено позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з одночасною виплатою всіх сум, що належать позивачу, та саме з Військової частини НОМЕР_1 , на виконання вимог рішень суду проведено виплату недоотриманої суми грошового забезпечення.
Судовим розглядом, що позивача звільнено з військової служби 28.08.2021, а виплату належної йому при звільненні суми грошового забезпечення в проведено лише на виконання рішень: Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 у справі № 520/5935/22 - 27.06.2023, Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі № 520/5924/22 - 30.05.2024, Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 у справі № 520/5936/22 - 30.05.2024, у зв'язку з чим позивач просить нарахувати та стягнути на його користь середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні з 29.08.2021 по 28.02.2022, тобто за шість місяців після звільнення відповідно до ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на час звернення до суду з чим позовом, тобто в редакції Закону № 2352-ІХ), яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями.
У постанові від 20.06.2024 р. у справі № 120/10686/22 Верховний Суд зазначив, що фактично зміст ч. 1 ст.117 КЗпП України у новій редакції не змінився, а лише доповнився формулюванням “але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022 р. шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми ч.1 ст.117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022р.. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19.
Викладене, згідно з позицією Верховного Суду у справі №120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів ст.117 КЗпП України у редакції чинній з 19.07.2022р..
У зв'язку із чим, Верховний Суд зазначив, що судам варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Разом з тим, Судова Палата Верховного Суду у постанові від 6.12.2024р. по справі №440/6856/22 відступила від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 20.06.2024р. по справі №120/10686/22.
Зокрема, у постанові від 06.12.2024р. по справі № 440/6856/22 Судова Палата зазначила, що у межах цієї справи належить враховувати норми ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022р. із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022р., а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022р., яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що для правильного вирішення даної справи необхідно визначити конкретну суму середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, а саме за шість місяців, відповідно до ст. 117 КЗпП України (чинній на час звернення до суду, в редакції Закон № 2352-ІХ) .
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою КМУ від 08.02.1995р. №100 (в подальшому - Порядок № 100), відповідно до п. 2 якої його дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Судовим розглядом встановлено, що позивача виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 28.08.2021, у зв'язку з чим для розрахунку середньоденного заробітку необхідно враховувати грошове забезпечення позивача за червень, липень 2021, яке відповідно до довідки ОК-7 складає: 911,41 грн. = 32673,83 грн. (червень 2021 ) + 22922,26 грн. (липень 2021) / 61 день.
Таким чином, сума середнього заробітку за період з шість місяців складає 166788,27 грн. (183 дні х 911,41 грн.)
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню, а належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні у сумі 166788,27 грн.
Щодо вимог про нарахування та виплату на користь позивача фіксованої суми індексації із одночасним компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (в подальшому - Порядок № 44), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Пунктом 3 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпеченнях, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом УкраїниПро податок з доходів фізичних осіб.
Відповідно до п. п. 4, 5 Порядку № 44, виплата грошової компенсації військовослужбовцям здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинна відбуватися із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.
Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити, а саме: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2021 по 28.02.2022, але не більше шести місяців, у сумі 166788,27 грн., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 315, 317, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 по справі № 520/16693/24 - скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2021 по 28.02.2022, але не більше шести місяців, у сумі 166788 (сто шістдесят шість тисяч сімсот вісімдесят вісім) гривень 27 копійок, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич Я.В. П'янова