Постанова від 10.07.2025 по справі 200/246/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2025 року справа №200/246/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року (повне судове рішення складено 17 березня 2025 року) у справі № 200/246/25 (суддя в І інстанції Троянова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення від 21.12.2024 №9929 про відмову у звільненні старшого солдата, ОСОБА_1 , стрільця 2 відділення охорони взводу охорони роти забезпечення пальним та мастильними матеріалами батальйону матеріального забезпечення, з військової служби; зобов'язання звільнити старшого солдата, ОСОБА_1 , стрільця 2 відділення охорони взводу охорони роти забезпечення пальним та мастильними матеріалами батальйону матеріального забезпечення з військової служби згідно абз. 5 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів згідно рапорту від 10.12.2024.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що проходить у відповідача військову службу. Зазначив, що у зв'язку з наявність дружини з числа осіб з інвалідністю 3 групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, звернувся із рапортом про звільнення з військової служби за абз. 5 підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ. Проте, відповідачем прийнято рішення про відмову в задоволенні рапорту, оскільки не додано документів, що підтверджують необхідність здійснення догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю 3 групи. Рішення відповідача від 21.12.2024 №9929 про відмову у звільненні з військової служби вважає протиправним, просив задовольнити позов.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Військової частини НОМЕР_1 від 21.12.2024 №9929 «щодо розгляду рапорту старшого солдата ОСОБА_2 , стрільця 2 відділення охорони взводу охорони роти забезпечення пальним та мастильними матеріалами батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 », яким відмовлено ОСОБА_1 у звільненні з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на підставі його рапорту від 10.12.2024.

Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення та виключити зі списків особового складу ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з наявністю у дружини, ОСОБА_3 , з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи онкологічного захворювання згідно рапорту від 10.12.2024.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ВЧ НОМЕР_1 розглянуто рапорт старшого солдата ОСОБА_1 від 10.12.2024 про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ через сімейні обставини на таких підставах: необхідність здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання. За наслідками розгляду рапорту командиром військової частини НОМЕР_1 , не погоджено позивачу рапорт про звільнення з військової служби, оскільки до рапорту не додано документів, що підтверджують необхідність здійснення догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи. До рапорту позивача додано висновок ЛКК № 1191 від 04.10.2024, яким не визначено потребу ОСОБА_3 у сторонньому догляді (догляді вдома). Іншими доданими медичними документами (консультативними висновками, виписками з історії хвороби тощо) також не визначено, що є наявна необхідність догляду за ОСОБА_3 внаслідок наявної у неї хвороби.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.

ОСОБА_1 , є громадянином України, учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 від 24 листопада 2015 року) військовослужбовцем та особою, що претендує на звільнення з військової служби.

Військова частина НОМЕР_1 у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.

10.12.2024 позивачем подано рапорт від 10.12.2024 про звільнення його з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» («через інвалідність дружини - інвалід ІІІ групи»). Зазначив, що проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України не бажає.

До зазначеного рапорту позивачем додано: нотаріально посвідчені копії паспорту та РНОКПП на ім'я ОСОБА_3 , свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 17.11.2012, довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №862273 від 18.11.2024, копії виписки із медичної карти стаціонарного хворого №1140 від 24.07.2024, консультативного висновку спеціаліста від 04.10.2024, консультативного висновку хірурга від 18.09.2024, висновку спеціалізованої онкологічної лікарсько-консультативної комісії №1191 від 04.10.2024.

Судом встановлено на підставі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 17.11.2012, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Костянтинівці Костянтинівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб 28.07.2010, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 212. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_5 .

Судом встановлено на підставі довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №862273 від 18.11.2024, виданої Міжрайонною медико-соціальною експертною комісією м. Бахмут, що ОСОБА_3 встановлено 3 групу інвалідності по онкопатології безстроково.

За наслідками розгляду рапорту командиром військової частини НОМЕР_1 рішенням від 21.12.2024 №9929 старшому солдату ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні рапорту, оскільки до рапорту не додано документів, що підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи.

Додатково зазначено, що потребу хворого у сторонньому догляді визначають медико-соціальні експертні комісії (довідка за формою 157-1/о, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30 липня 2012 року № 577 та/або лікарсько-консультативні комісії закладу охорони здоров'я. Рішення ЛКК повинні бути підтверджені відповідними висновками, зокрема: висновком про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма 080-4/о); висновком про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку внаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма 080-2/0) та висновком лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, за формою затвердженою наказом МОЗ України від 31.07.2013 №667. До рапорту позивача додано копію Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 18.11.2024 Серії 12 ААГ №862273, відповідно до якої ОСОБА_3 є особою з ІІІ групою інвалідності та не потребує стороннього догляду (довідка має лише висновок про умови та характер праці). До рапорту позивача не додано інших медичних документів за встановленою формою, що підтверджують необхідність здійснення догляду за особою з інвалідністю (форма 080-4/о).

Отже, предметом спору у даній справі є наявність правових підстав для прийняття спірного рішення №9929 про відмову позивачу у звільненні з військової служби.

При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено в Законі України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII).

Положеннями статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (ч.1 ст.2 Закону).

За нормами ч.2 ст.2 Закону №2232-XII, проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України введено воєнний стан та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», відповідно до якого оголошено та проведено загальну мобілізацію.

Строк дії воєнного стан та проведення мобілізації в Україні продовжено й наразі триває.

Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).

Приписами п. 233 розділу XII Положення №1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Підстави звільнення з військової служби передбачені приписами ст. 26 Закону №2232-XII.

Так, у відповідності до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

В свою чергу, у відповідності до абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану, як необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

Виходячи з аналізу положень абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ законодавець поєднав сполучником «або» дві підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, як-от:

- необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або

- наявність у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

Тобто, в першій підставі визначено, що інвалідність дружини/чоловіка III групи обов'язково повинна бути встановлена внаслідок саме онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів.

Водночас, згідно другої підстави, яка є самостійною, інвалідність дружини/чоловіка ІІІ групи може бути встановлена внаслідок інших захворювань, не визначених у першій підставі, однак обов'язково умовою є те, що така особа повинна мати одне із таких супутніх захворювань: онкологічне захворювання, психічний розлад, церебральний параліч або інші паралітичні синдроми.

Наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за № 438/16454, затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція №170), якою визначено механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153.

Відповідно до пункту 1.5 розділу І Інструкції № 170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання на військовослужбовців крім тих, які проходять базову військову службу, щодо: звільнення з військової служби (додаток 1).

Відповідно до положень пункту 12.11 розділу ХІІ Інструкції № 170 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Додатком 19 до Інструкції № 170 визначено Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (далі - Перелік).

Так, підпунктом 24 пункту 5 Переліку визначено, що у разі необхідності здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів:

копія свідоцтва про шлюб;

один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

документ, що підтверджує наявність у дружини (чоловіка) захворювання та/або причину інвалідності.

При цьому, суд звертає увагу, що вказаним переліком не вимагається подання доказів/додаткових документів про потребу в догляді, на відміну від суміжних підстав для звільнення зі служби.

Судом встановлено на підставі довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №862273 від 18.11.2024, виданою Міжрайонною медико-соціальною експертною комісією м. Бахмут, що дружині позивача, ОСОБА_3 встановлено третю групу інвалідності внаслідок онкологічного захворювання безстроково.

Таким чином, позивачем подано всі необхідні документи, визначені Переліком, затвердженим Наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, для прийняття рішення про звільнення зі служби у зв'язку з наявністю у дружини позивача з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до частини1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За наслідками судового розгляду, з метою ефективного захисту прав позивача суд першої інстанції дійшов правильного висновку задовольнити позовні вимоги, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Військової частини НОМЕР_1 від 21.12.2024 року №9929 «щодо розгляду рапорту старшого солдата ОСОБА_2 , стрільця 2 відділення охорони взводу охорони роти забезпечення пальним та мастильними матеріалами батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 », яким відмовлено ОСОБА_1 у звільненні з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на підставі його рапорту від 10.12.2024 року та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення та виключити зі списків особового складу ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з наявністю у дружини, ОСОБА_3 , з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи онкологічного захворювання згідно рапорту від 10.12.2024 року.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі № 200/246/25 - залишити без змін.

Повне судове рішення - 10 липня 2025 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

Т. Г. Гаврищук

Е. Г. Казначеєв

Попередній документ
128769759
Наступний документ
128769761
Інформація про рішення:
№ рішення: 128769760
№ справи: 200/246/25
Дата рішення: 10.07.2025
Дата публікації: 14.07.2025
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Перший апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них; військової служби
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто у апеляційній інстанції (10.07.2025)
Дата надходження: 13.01.2025
Розклад засідань:
10.07.2025 00:00 Перший апеляційний адміністративний суд