Справа № 560/3481/25
іменем України
09 липня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
1. Визнати протиправними дії, викладені у повідомленні № 16226/1 від 07.12.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
2. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 оформити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку із утриманням трьох дітей віком до 18 років.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має право на відстрочку від призову на військову службу відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
06.11.2024 позивач звернувся з письмовою заявою до відповідача про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації із підстав, визначених даною нормою закону та додав до неї відповідні, належним чином засвідчені копії документів, які підтверджують його право на відстрочку.
За результатами розгляду його заяви, протоколом комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 №234 від 03.12.2024 відмовлено у наданні відстрочки, оскільки ним не надано документів про утримання дітей.
Позивач з посиланням на норми законодавства, які регламентують право осіб на відстрочку від мобілізації та розгляду відповідних звернень про її надання та щодо перебування на його утриманні трьох і більше дітей, яке підтверджується документально вказує, що відповідач всупереч вимогам чинного законодавства відмовив йому у наданні відстрочки.
Звертає увагу на те, що норми чинного законодавства пов'язують надання даної відстрочки з наявністю батьківства дітей трьох і більше неповнолітніх дітей, а перебування їх на утриманні доводиться актом проживання, що в свою чергу є підставою для надання йому відстрочки на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 ЗУ Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. З цих підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі від разом з позовною заявою та доданими до неї матеріалами отримав, проте відзив на позов не подав.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є військовозобов'язаним.
06.11.2024 позивач подав до відповідача заяву про надання йому відстрочки від мобілізації із підстав, визначених пунктом 3 частини 1 статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме, що він є батьком та має на утриманні трьох неповнолітніх дітей.
До заяви позивач додав такі документи:
- копія паспорту ОСОБА_1 ;
- копія картки платника податків;
- копія військового квитка;
- копії свідоцтв про народження ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 ;
- акт на проживання.
Комісією за результатами розгляду його заяви, протоколом №234 від 03.12.2024 відмовлено у наданні відстрочки, оскільки позивачем не надано документи про утримання дітей, передбачені додатком №5 до Порядку №560.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі правові положення.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 Про загальну мобілізацію постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України Про військову службу і військовий обов'язок від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами першою, третьої статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України Про оборону України, Про Збройні Сили України, Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).
Частиною 11 статті 38 Закону №2232-ХІІ визначено, що призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
За приписами частини 1 статті 39 Закону №2232-XII призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Преамбулою Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 № 3543-XII (в редакції Закону на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 3543-XII) визначено, що цей Закон встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Абзацом 2 частини 1 статті 22 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачено, що громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до частини п'ятої статті 22 Закону N3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 23 даного Закону визначено перелік військовослужбовців, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації та яким може бути надана відстрочка від військової служби.
Зокрема не підлягають мобілізації (в редакції Закону на момент виникнення спірних правовідносин), жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (п.1 ч.1 ст. 23 Закону №3543-XII).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі Порядок №560).
Пунктом 1 цього порядку визначено, що він визначає: (в тому числі) процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до пунктів 56-57 даного Порядку відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з пунктом 58 Порядку, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Як вбачається із пункту 60 Порядку № 560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до повноважень комісій територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов'язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час. З метою реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації особа повинна надати військово-обліковий документ та інші документи, за результатами розгляду яких військовими органами комплектування та соціальної підтримки за місцем військового обліку приймається рішення про наявність або відсутність в особи права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Щодо наявності відповідного права військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
Предметом спору в цій справі є визнання протиправною відмови позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ.
Як встановлено судом, позивач 06.11.2024 подав до відповідача відповідну заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. До заяви позивачем додано перелік документів для підтвердження обставин, зазначених у заяві (засвідчені копії).
Відповідач рішенням, оформленим протоколом №234 від 03.12.2024 відмовив у наданні відстрочки у зв'язку з тим, що позивачем не надано документи про утримання дітей, передбачені додатком №5 до Порядку №560.
Проаналізувавши підстави відповідача щодо відмови у наданні позивачу відстрочки, норми чинного законодавства, суд зазначає наступне.
У додатку №5 Порядку №560 (в редакції від 04.10.2024) визначено конкретний перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше), або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Отже, виходячи з положень цього пункту в редакції Порядку №560 станом на 04.10.2024, військовозобов'язаний повинен додати до заяви свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів, передбачений цим переліком.
Надаючи оцінку відмові відповідача, суд вказує на те, що Закон №3543-XII та Порядок №560 пов'язує надання відстрочки з підстав, визначених пунктом 3 частини 1 статті 23 цього Закону не з питанням батьківства дітей, а з фактом перебування неповнолітніх дітей на утриманні військовозбов'язаного.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач є батьком трьох неповнолітніх дітей, що підтверджується свідоцтвами про народження. Водночас для підтвердження факту перебування дітей у нього на утриманні, позивач подав до заяви лише акт на проживання.
Суд звертає увагу, що у додатку 5 до постанови КМУ №560, в редакції, чинній на час звернення позивача, визначено перелік документів, які подаються військовозобов'язаним для підтвердження факту перебування дітей на утриманні:
- свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше);
- рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю);
- або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним;
- письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні;
- рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України;
- договір про сплату аліментів на дитину.
Цей перелік є виключним та не передбачає розширеного тлумачення, оскільки протилежне надавало б можливість органам тцк та сп вимагати від заявників документи, які вказаним Порядком не передбачені.
Таким чином, суд дійшов висновку, що акт на проживання в цьому випадку не є документом, що підтверджує перебування дітей на утримання військовозобов'язаного.
Також суд принагідно зауважує, що позивачем вказаного акту до матеріалів справи додано не було.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позивачем не було надано відповідачу необхідних документів до заяви про надання відстрочки, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат суд не вирішує.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 )
Головуючий суддя В.К. Блонський