Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
10.07.2025р. справа №520/12569/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - відповідач №1, владний суб'єкт, адміністративний орган, Управління), Пенсійного фонду України (далі за текстом - відповідач №2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення №963280191713 від 13.12.2024 прийняте Головним управлінням ПФУ в Харківській області; 2) визнання протиправним та скасування рішення Пенсійного фонду України від 17.02.2025 №2800-030202-8/10731 про результати розгляду скарги; 3) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, код ЕДРПОУ 14099344) поновити виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (Паспорт серії НОМЕР_1 виданий Комінтернівським РВ ХМУ УМВСУ в Харківській області 26.02.1998 РНОКП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) з січня 2024 року, а також здійснити виплату усієї суми пенсійної заборгованості за період з січня 2024 року.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в поновленні пенсії.
Відповідач №1 із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що розглянувши матеріали ЕПС ОСОБА_1 встановлено, що відсутній документ про тимчасовий захист та реєстрація місця тимчасового проживання заявниці з перекладом. Враховуючи викладене, головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії, оскільки не надано документ, який посвідчує, що особа отримала тимчасовий захист або статус біженця, та надані до заяви копії паспорту та ідентифікаційного коду не засвідчені дипломатичним представництвом або консульською установою України або нотаріально.
Відповідач №2 із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що скаргу представника позивача Пенсійним фондом України розглянуто в порядку та у строки, встановлені Порядком № 18-6, та Рішенням від 17.02.2025 №2800-030202- 8/10731 відмовлено у задоволенні скарги. В рішенні від 17.02.2025 позивачу з посиланням на положення законодавства роз'яснено порядок поновлення виплати пенсії. Таким чином, вимоги позивача скасувати рішення про відмову в задоволенні її скарги є необґрунтованими та такими, що суперечать вищенаведеним нормам.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримував пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), виплату якої було призупинено з 01.10.2022 року у зв'язку із тривалим неотриманням пенсії.
У межах спірних правовідносин заявник перебуває в Німеччині, що доведено свідоцтвом від 19.08.2024 року, посвідченим нотаріусом ОСОБА_2 , яким зокрема засвідчено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є живою та тимчасово проживає у Федеративній Республіці Німеччина за адресою: АДРЕСА_2 .
Заявник - 20.09.2022р. отримав дозвіл на проживання в Німеччині, який подовжено до 19.09.2025 року, засвідчений нотаріусом Анніка Швенк.
За викладеними у позові твердженнями, заявник звернувся 21.11.2024р. до головного управління із заявою про поновлення виплати пенсії, до якої долучив заяву про виплату пенсії або грошової допомоги ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; свідоцтво про посвідчення громадянина в живих видане нотаріусом Анніка Швенк з місцезнаходженням у м. Лейпциг 19.08.2024 з перекладом на українську мову та засвідченням підпису перекладача приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Бубрика Т.А.; копії довідки на продовження права на перебування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в межах ФРН, посвідки на проживання, паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера заявника, засвідчених нотаріусом Анніка Швенк з місцезнаходженням у м. Лейпциг 19.08.2024 апостильваних, з перекладом на українську мову та засвідченням підпису перекладача приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Бубрика Т.А.
Рішенням від 27.11.2024р. №963280191713 заявнику було поновлено виплату пенсії з 01.03.2022р. з урахуванням норм ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», про що листом відділу обслуговування громадян № 17 (сервісний центр) управління обслуговування громадян головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 09.12.2024 № 34914-36607/Т-0/8-2000/24 було повідомлено заявника.
Листом від 14.12.2024р. №2000-0202-8/218380 відповідач повідомив представника, що в результаті ретельної перевірки матеріалів електронної пенсійної справи рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13.12.2024 ОСОБА_1 відмовлено в поновленні виплати пенсії.
У рішенні від 13.12.2024р. №963280191713 про відмову у поновленні виплати пенсії зазначено, що нараховані суми пенсії позивачки не отримувались нею протягом 6 місяців підряд, виплату пенсії було припинено з вересня 2022 року відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону. Розглянувши матеріали ЕПС ОСОБА_1 встановлено, що відсутній документ про тимчасовий захист та реєстрація місця тимчасового проживання заявниці з перекладом. Надіслані копії, зокрема, про тимчасове проживання ОСОБА_1 та довідки про продовження перебування в межах Федеративної Республіки Німеччина до 04.03.2025 посвідчені нотаріусом у м. Лейпциг, підпис якого засвідчено апостилем, проставленим у Земельному суді м. Лейпциг, а переклад документів зроблено перекладачем в Україні, чий підпис засвідчено приватним нотаріусом в Україні 04.11.2024, то надані документи є такими, що посвідчені належним чином та засвідчують факт тимчасового проживання за кордоном та отримання тимчасового захисту, зокрема, у період дії воєнного стану в Україні. Щодо копії паспорта громадянина України, то надані фото окремих сторінок (1, 2, 3, 6, 10, 11) паспорта громадянина України ОСОБА_1 не є повною копією документа, що посвідчує особу, крім того серед документів відсутній окремий посвідчувальний напис копії паспорта громадянина України, тому форма подання копії паспорта громадянина України до заяви від 09.09.2024 не відповідає вимогам, визначеним законодавством для подання такого документу.
Зазначене рішення Головного управління ПФУ в Харківській області було оскаржено заявником в адміністративному порядку до Пенсійного Фонду України.
Рішенням Пенсійного Фонду України про результати розгляду скарги від 17.02.2025р. №2800-030202-8/10731 скаргу адвоката Паламаренко Т. І. від 07.01.2025 в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення. Зазначено, що згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1) у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох наступних місяців після місяця, в якому його буде припинено чи скасовано, заяву про призначення (поновлення) та документи, необхідні для призначення (поновлення) пенсії, можуть надсилати засобами поштового зв'язку. Для поновлення пенсії до заяви про призначення/перерахунок пенсії додаються: - копія документу/документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця, реєстрацію їх місця тимчасового проживання/перебування за кордоном (з перекладом) - оригінал документу про посвідчення факту, що фізична особа є живою (з перекладом); - копія паспорта громадянина України. Додані до заяви про призначення (поновлення) копії документів повинні бути засвідчені дипломатичним представництвом або консульською установою України або нотаріально. Щодо копії паспорта громадянина України, то надані фото окремих сторінок (1, 2, 3, 6, 10, 11) паспорта громадянина України ОСОБА_1 не є повною копією документа, що посвідчує особу, крім того серед документів відсутній окремий посвідчувальний напис копії паспорта громадянина України, тому форма подання копії паспорта громадянина України до заяви від 09.09.2024 не відповідає вимогам, визначеним законодавством для подання такого документу. Повідомлено, що у разі додаткового направлення до Головного управління у встановленому порядку належним чином посвідченої копії усіх сторінок паспорта громадянина України ОСОБА_1 , рішення Головного управління про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 може бути переглянуте.
Стверджуючи про протиправність відмови органу публічної адміністрації у поновленні пенсії, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Закон №1058-IV), який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України Про недержавне пенсійне забезпечення, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону № 1058-IV, пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 зазначеного Закону, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відносини з приводу припинення та поновлення виплати пенсії унормовані приписами ст.27 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та ст.49 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з ст.27 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
З положень наведеної норми права слідує відсутність такої підстави для припинення грошових виплат з соціального страхування як неотримання одержувачем грошових платежів понад певний проміжок часу.
Між тим, за змістом ст.49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 21) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном; 3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку; 31) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин"; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 41) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Суд відмічає, що відповідно до 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно зі ст.51 Закону № 1058, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону України від 11.12.2003р. №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Тому суд звертає увагу, що позивач, незалежно від його проживання з 2022 року в Німеччині, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення.
Окремо суд зважає, що право реально існуючого громадянина на отримання призначеної на підставі достовірних і правдивих документів пенсії підпадає під захист за ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і право власності на згадані кошти не може бути припинено ані унаслідок збігу 3 років від календарної дати нарахування пенсії, ані унаслідок збігу 6 місяців від календарної дати неотримання пенсії, бо указане є невиправданим втручанням у право учасника суспільних відносин на мирне володіння майном.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 20.04.2023 № 21-1 (яка набрала чинності 31.05.2023 року) було внесено зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 27.12.2005 за № 1566/11846.
Зокрема, внесені зміни стосуються осіб, які у зв'язку з агресією російської федерації тимчасово проживають за кордоном та отримали тимчасовий захист або статус біженця.
Зазначені особи у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох наступних місяців після місяця, в якому його буде припинено чи скасовано, заяву про призначення (поновлення) та документи, необхідні для призначення (поновлення) пенсії, можуть надсилати засобами поштового зв'язку.
Пунктом 1.1 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (затверджений постановою правління Пенсійного Фонду України від 25.11.2005 № 22-1; далі за текстом - Порядок № 22-1) передбачено, що заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший; заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання; заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Перелік документів, необхідних для призначення, перерахунку пенсії або поновлення виплати раніше призначеної пенсії, визначений у розділі II Порядку № 22-1.
Відповідно до п. 2.8, п. 2.9 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Відповідно до пункту 2.9 Порядку № 22-1 під час подання заяв, передбачених пунктом 1.1 розділу І, пунктом 3.1 розділу III та пунктом 5.1 розділу V цього Порядку, особою пред'являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України), свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України). Особи, які тимчасово проживають за кордоном, надсилають копії вищезазначених документів, засвідчені в порядку, визначеному пунктом 2.23 цього розділу, та документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою.
В заявах зазначається інформація про місце проживання, для підтвердження якої особа може надати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 2.22 Порядку № 21-1 для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Згідно приписів пункту 2.23 Порядку № 21-1 при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
До заяви про призначення (поновлення) пенсії особи, які тимчасово проживають за кордоном, додають копії документів, в тому числі документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця та реєстрацію їх місця тимчасового проживання / перебування за кордоном (з перекладом), засвідчені дипломатичним представництвом або консульською установою України або нотаріально.
Пунктом 4.1 Порядку № 22-1 визначено, що заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Приєднані до справи докази засвідчують, що позивачем було подано пенсійному органу свідоцтво про посвідчення громадянина в живих, видане нотаріусом Анніка Швенк з місцезнаходженням у м. Лейпциг 19.08.2024 із перекладом на українську мову та засвідченням підпису перекладача приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Бубрика Т.А.; копії довідки на продовження права на перебування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в межах ФРН, посвідки на проживання, паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера заявника, засвідчених нотаріусом Анніка Швенк з місцезнаходженням у м. Лейпциг 19.08.2024 апостильваних, з перекладом на українську мову та засвідченням підпису перекладача приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Бубрика Т.А..
Належної оцінки цим документам суб"єкт владних повноважень у межах спірних правовідносин не надав.
Рішення Головного управлінням ПФУ в Харківській області від 13.12.2024 №963280191713 було оскаржено заявником в адміністративному порядку до Пенсійного фонду України.
Проте, Пенсійний фонд України рішенням про результати розгляду скарги від 17.02.2025 №2800-030202-8/10731 скаргу адвоката Паламаренко Т.І. щодо скасування рішення Головного управлінням ПФУ в Харківській області від 13.12.2024 про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 залишив без задоволення. При цьому підставою для відмови в поновленні пенсії було зазначено зовсім інші підстави, ніж в оскаржуваному рішенні ухваленому ГУ ПФУ в Харківській області.
Пенсійним Фондом України під час розгляду скарги на рішення про відмову у призначенні пенсії від 13.12.2024р. було зазначено, що надані документи є такими, що посвідчені належним чином та засвідчують факт тимчасового проживання за кордоном та отримання тимчасового захисту, зокрема, у період дії воєнного стану в Україні. Разом з тим, надані фото окремих сторінок (1, 2, 3, 6, 10, 11) паспорта громадянина України ОСОБА_1 не є повною копією документа, що посвідчує особу, крім того серед документів відсутній окремий посвідчувальний напис копії паспорта громадянина України, тому форма подання копії паспорта громадянина України до заяви від 09.09.2024 не відповідає вимогам, визначеним законодавством для подання такого документу.
Натомість, суд зазначає, що з поданих відповідачами до суду доказів вбачається, що до заяви позивач надав документи, що дозволяють ідентифікувати його особу (паспорт, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, документи про місце проживання), а також документи, що засвідчують факт тимчасового проживання за кордоном та отримання тимчасового захисту, зокрема, у період дії воєнного стану в Україні.
Отже, заявник виконав всі умови, встановлені Порядком №22-1, та надав до пенсійного органу всі необхідні документи.
Розглядаючи справу, суд зважає, що положення ч.4 ст.49 Закону № 1058-IV повинні застосовуватись з урахуванням дії запровадженого в України правового режиму воєнного стану та життєвих наслідків повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022р.
Так, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і останній триває до теперішнього часу.
Суд відмічає, що згідно ч.1 ст.617 ЦК України, ч.2 ст.218 Господарського кодексу України та ст.141 Закону України від 02.12.1997р. №671/97-ВР "Про торгово-промислові палати в Україні" до кола форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) належить, зокрема, загроза війни, збройний конфлікт, серйозна погроза збройного конфлікту, ворожі атаки, дії іноземного ворога, оголошена та неоголошена війна.
Суд зазначає, що Закон України від 12.05.2015р. №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" передбачає можливість тимчасових обмежень прав і свобод людини та громадянина, але лише у разі потреби, що випливає з обставин воєнного стану, тобто за умови військової необхідності. Ці обмеження мають бути обґрунтовані та пропорційні загрозі, що виникла.
Відтак, для правомірного припинення виплати пенсії на підставі ч.4 ст.49 Закону № 1058-IV суб"єкт владних повноважень повинен довести, що подія неотримання громадянином пенсії понад проміжок часу у 6 місяців не знаходиться у прямому та безпосередньому причинно-наслідковому зв"язку із життєвим наслідками повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022р.
У ході розгляду справи судом достеменно з"ясовано, що на момент вчинення оскарженого управлінського волевиявлення суб"єкт владних повноважень не мав у фізичному розпорядженні відповідних об'єктивних даних.
Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №140/2160/18 (адміністративне провадження №К/9901/13662/19) загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.
Суд вважає, що оскаржуване рішення суб»єкта владних повноважень не відповідає вимогам умотивованості, а тому порушує інтерес заявника до юридичної визначеності як невід»ємної складової запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права.
З цих підстав оскаржене рішення суб»єкта владних повноважень належить скасувати, а суб»єкта владних повноважень - ГУ ПФУ в Харківській області належить обтяжити обов»язком поновити заявнику виплату пенсії з урахуванням заявлених позовних вимог з 01.01.2024р.
Стосовно вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Пенсійного фонду України від 17.02.2025 №2800-030202-8/10731 про результати розгляду скарги суд зазначає, що наслідки у формі відмови в поновленні пенсії породжують саме рішення територіальних органів ПФУ, до яких належить ГУПФУ в Харківській області, які і є тими рішеннями суб'єкта владних повноважень, що фактично змінюють обсяг прав та обов'язків пенсіонера.
Оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого в межах здійснення ним владної компетенції до вищого органу чи посадової особи є одним з елементів у системі захисту прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб у відносинах з суб'єктами владних повноважень, що є альтернативним судовому захисту, який спрямований на виявлення порушення закону з боку підпорядкованих органів та посадових осіб при прийнятті ними адміністративних актів.
Суд зазначає, що процедура адміністративного оскарження за своєю суттю є досудовим порядком вирішення спору, що виник між позивачем та суб'єктом владних повноважень з приводу відмови в перерахунку пенсії. Досудове врегулювання спірних правовідносин має на меті відновлення прав та інтересів юридичної чи фізичної особи, що були порушені оскаржуваним рішенням суб'єкта владних повноважень.
У даному випадку порушення прав та інтересів позивача, на його думку, відбулось внаслідок прийняття ГУПФУ в Харківській області (територіальним органом ПФУ) рішення про відмову в поновленні пенсії і саме вказаним рішенням, на думку позивача, було порушено його права та інтереси, за захистом яких слід звертатись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування саме вказаного акту індивідуальної дії.
У той же час, рішення вищого органу чи посадової особи, прийняте за результатами розгляду в адміністративному порядку скарги фізичної чи юридичної особи, містить оцінку законності рішення (дії чи бездіяльності) підпорядкованого суб'єкта владних повноважень, є похідним від такого рішення (дії чи бездіяльності), але не має самостійного значення, адже є опосередкованим, безпосередньо не визначає обсягу прав та обов'язків фізичної чи юридичної особи.
Таким чином, рішення ПФУ від 17.02.2025 №2800-030202-8/10731 за результатами розгляду скарги щодо рішення про відмову в поновленні пенсії не породжують для позивача правових наслідків, не є підставою для виникнення у нього будь-яких прав та обов'язків, отже жодним чином не порушують охоронюваних законом прав та інтересів позивача.
За таких обставин суд не знаходить підстав для задоволення позову в цій частині.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13.12.2024р. №963280191713 про відмову у поновленні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 з 01.01.2024р. нарахування та виплату раніше призначеної пенсії.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_3 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко