Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
09 липня 2025 р. № 520/15446/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті (майдан Свободи, 5,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61022, код ЄДРПОУ 39816845), в якому просять суд: визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті №068624 від 30.04.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000 гривень до ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що постанова відділу державного нагляду у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті №068624 від 30.04.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000 гривень є протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.
Представником відповідача до суду надано відзив по справі, в якому представник просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суддя у період з 01.07.2024 по 29.07.2024 перебував у відпустці, у період з 07.10.2024 по 11.10.2024 перебував на навчанні, з 28.10.2024 по 05.11.2024, з 23.12.2024 по 15.01.2025 та з 28.04.2025 по 02.05.2025 перебував у відпустці.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
27 березня 2024 року відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, а саме Ford, номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 на 159 км траси Дніпро-Харків.
Актом про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №038695 зафіксовано порушення, а саме ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт»: «перевізник не забезпечив видання, а саме відсутня копія договору із замовником, чим порушено ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт», у тому числі порушення, відповідальність за які передбачено ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», ч.1 абз.3 перевезення пасажирів за відсутності в момент проведення перевірки документ, відповідно до ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутній договір із замовником товару.
30 квітня 2024 року начальником відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Радіном Кіштулинцем винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №068624 щодо ОСОБА_1 . Відповідно до вище зазначеної постанови, ОСОБА_1 було допущено порушення ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт» (на підставі акту проведення перевірки від 27.03.2024 року №АР038695), відповідальність за яке передбачено абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та постановлено стягнути із ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000 грн.
Позивач не погоджується із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу від 30.04.2024 №068624, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту, відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, врегульовано положеннями Закону № 2344-III.
Реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування (частина 4 статті 6 Закону № 2344-III).
До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, серед іншого віднесено здійснення: державного нагляду і контролю за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контролю за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України; габаритно-вагового контролю транспортних засобів (частини 6, 7 статті 6 Закону № 2344-III).
Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11 лютого 2015 року затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Підпунктами 2, 15, 27, 54, 58, 62 пункту 5 даного Положення передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю; проводить перевірки за додержанням суб'єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється; здійснює інші повноваження, визначені законом.
Згідно з пунктом 8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, а також диспетчерського контролю за роботою автомобільних перевізників визначена Порядком № 1567.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Згідно із пунктом 21 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Відповідно до пункту 24 Порядку № 1567 акти, зазначені у пунктах 20, 21 цього Порядку, реєструються в журналі обліку.
Згідно з пунктами 12 та 13 Порядку № 1567 рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.
За приписами пункту 19 Порядку № 1567 рейдова перевірка (перевірка на дорозі) проводиться у строк, зазначений у направленні на перевірку.
Згідно з пунктом 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться у будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Суд встановив, що на підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області та направлення на перевірку № 000131 від 21.03.2024, 27.03.2024 співробітниками Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області проводилась перевірка на а/д М-29 «Харків - Красноград - Перещепине - Дніпро», 159 км + 159 м. Був перевірений транспортний засіб марки FORD TRANSIT, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який здійснював нерегулярні пасажирські перевезення за маршрутом «Дніпро-Харків».
Отже, враховуючи положення п.19 Порядку № 1567 перевірка транспортного засобу позивача 27.03.2024 здійснена з дотриманням встановленого графіком строку.
Зі змісту акту проведення перевірки №038695 зафіксовано порушення, а саме ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт»: «перевізник не забезпечив видання, а саме відсутня копія договору із замовником, чим порушено ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт», у тому числі порушення, відповідальність за які передбачено ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», ч.1 абз.3 перевезення пасажирів за відсутності в момент проведення перевірки документ, відповідно до ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутній договір із замовником товару.
Водночас, позивач, наполягала на незаконному притягненні її до відповідальності за абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III, як неналежного суб'єкта, який у спірному випадку не є автомобільним перевізником.
Суд зазначає, що за змістом абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу передбачена саме до автомобільних перевізників.
Отже, для кваліфікації дій ОСОБА_1 за абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III необхідно встановити, чи мав позивач на момент перевірки транспортного засобу статус «автомобільного перевізника».
Статтею 1 Закону № 2344-III встановлено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Частиною першою статті 34 цього Закону передбачено, що автомобільний перевізник повинен виконувати, зокрема, вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Суд зазначає, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення пасажирів на законних підставах.
Проте, автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення пасажирів надає відповідну послугу, а не власник/користувач транспортного засобу.
Надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Аналогічний висновок узгоджено з правовою позицією, яку викладено у постановах Верховного Суду від 23 серпня 2023 у справі № 600/1407/22-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.
Отже, системний аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яка передбачена положеннями частини першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується лише до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозяться пасажири.
Варто зауважити, що посадові особи відповідача повинні забезпечити відповідні вимоги Закону № 2344-III про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен нести дійсний автомобільний перевізник, тобто особа, яка в момент перевірки здійснювала автомобільне перевезення, при цьому була зобов'язана дотримуватись вимог указаного Закону і, серед іншого, забезпечити водія (та/або іншу уповноважену особу, присутню при перевірці) відповідною документацією, яка є необхідною для повното та всебічного встановлення усіх обставин, які були предметом перевірки.
Вказаний правовий висновок відповідає позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 28 грудня 2023 року у справі № 300/4673/22.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 18.06.2019 у справі №802/1291/17-а наявність або відсутність у перевізника права власності на транспортний засіб не є беззаперечною умовою для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт.
У постанові від 22.02.2023 по справі № 240/22448/20 Верховний Суд зазначив, що особа, яка не є автомобільним перевізником вантажу, щодо якого була оформлена товарно-транспортна накладна, не може нести відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, встановлену статтею 60 Закону № 2344-III.
Суд звертає увагу, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24.01.2025 по справі №520/11723/23.
Матеріалами справи підтверджено, що під час проведення рейдової перевірки транспортного засобу позивача посадовими особами відповідача було встановлено особу автомобільного перевізника виключно на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .
Разом з цим, суд зауважує, що реєстраційні документи не завжди достовірно дають змогу встановити та беззаперечно підтвердити особу перевізника.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 24.01.2025 по справі № 520/11723/23 та обставина, що власником транспортного засобу є позивач, має значення для з'ясування питання законності користування такого транспортного засобу для перевезення вантажу, але не особи, яка має відповідати за порушення вимог статті 48 Закону № 2344-III.
Суд зауважує, що автомобільний перевізник визначається на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу/пасажирів.
Варто зауважити, що будь-яких документальних відомостей про те, що ОСОБА_1 є автомобільним перевізником, відповідачем, під час здійснення перевірки, виявлено не було.
Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт здійснення транспортним засобом позивача пасажирських перевезень на комерційній основі.
З долученого до матеріалів справи акту №038695 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом взагалі не можливо вставити на підставі яких обставин було встановлено здійснення пасажирського перевезення. Не містить таких відомостей і оскаржувана постанова.
Слід зазначити, що зміст статті 39 Закону № 2344-III, за порушення якої позивача притягнуто до відповідальності, передбачає здійснення декілька видів пасажирських перевезень (регулярні/нерегулярні, регулярні/спеціальні, на замовлення легковими автомобілями, автобусами для власних потреб, самозайнятим перевізником і тд.), в залежності від наявності якого, перелік необхідних документів на перевезення відрізняється.
Водночас, ані з акту перевірки, ані з оскаржуваної постанови, не вбачається, за який саме вид пасажирського перевезення ОСОБА_1 було притягнуто до відповідальності.
В обсязі встановлених у цій справі обставин, відповідач зосередив свою увагу лише на реєстраційних документах на транспортний засіб та відомостях акту перевірки щодо відсутності передбачених законодавством документів, внаслідок чого застосував адміністративно-господарський штраф щодо особи, причетність якої до пасажирських перевезень не підтверджена належними доказами.
Разом з цим, позивачем у позові зазначалось, що відсутність зазначених в оскаржуваній постанові документів не може вважатись порушенням вимог Закону № 2344-III, позаяк транспортний засіб марки FORD TRANSIT, державний номерний знак НОМЕР_2 належить їй як фізичній особі, та не використовується нею з метою здійснення підприємницької діяльності. Наведене також підтверджується відомостями з ЄДРПОУ, відповідно до яких ФОП ОСОБА_1 було припинено у 2020 році.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ухвалюючи дане судове рішення, суд керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної заяви.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті (майдан Свободи, 5,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61022, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті №068624 від 30.04.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000 гривень до ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ержавної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Тітов