Справа № 500/3597/25
10 липня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Натомість, до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 у справі №500/3597/25 без розгляду з підстав пропуску строку на звернення до суду.
Військова частина НОМЕР_1 вважає, що підстави для поновлення строку для звернення до суду позивача не відповідають дійсності, з огляду на те, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду з даною позовною заявою діяли норми ст. 233 КЗпП України в редакції від 19 липня 2022 року, тобто строк звернення до суду з трудовим спором, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Таким чином, відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України, строк звернення до суду з даним адміністративним позовом розпочався 09.08.2023 та закінчився 09.11.2023. Оскільки ОСОБА_2 з даним позовом звернувся до суду 16.06.2025, тобто з порушенням визначеного ч.1 ст.233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду.
В обґрунтування клопотання відповідачем вказано, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.08.2023 №220 солдата ОСОБА_3 , слід вважати такою, що 08.08.2023 справи і посаду у військовій частині НОМЕР_1 здала і вибула до військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби. З 08.08.2023 виключена зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Та з 08.08.2023 знята з усіх видів забезпечення.
Згідно із ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 у справі №500/3597/25, 16 червня 2025 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_4 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто, через один рік, і сім місяців після виключення з військової частині НОМЕР_1 позивач звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з даним
Відповідач просить врахувати суд, що єдиною чинною процесуальною нормою, яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, є частина 1 статті 233 КЗпП України, яка встановлює тримісячний строк звернення до суду.
Розглянувши клопотання, суд зазначає про таке.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 висловив правову позицію, відповідно до якої при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також Верховний Суд вказав, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також, суд звертає увагу, що відповідно до рекомендацій 02.03.2023 Радою суддів України, рекомендовано судам виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду в цій справі, відтак, клопотання відповідача про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню.
Поряд із цим суд зазначає, що відповідно до частини тринадцятої статті 171 КАС України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Після відкриття провадження у даній справі суд встановив, що позовну заяву позивачем подано без додержання вимог, викладених у статті 161 КАС України, а тому її належить залишити без руху з огляду на таке.
Так, згідно із частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
За правилами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить поновити строк на звернення до суду, проте не наводить достатніх та об'єктивних підстав такого.
Таким чином, поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
Критеріями оцінки причин поважності пропуску строку звернення до суду є: 1) обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк (є причиною); 2) обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла або тривала протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Втім положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 2 статті 233 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022 (далі Закон України№2352-ІХ), назву та частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції.
Так частиною 1 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України №2352-ІХ) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 названої правової норми передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:
"Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"). З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року." (пункти 65.1 65.2 пункту 65 постанови).
При цьому відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин.
Отже, з 01 липня 2023 року відновлено перебіг строку звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівнику заробітної плати.
Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі №460/21394/23, суд дійшов висновку, що в цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період до 18 липня 2022 року застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених Законом України №2352-ІХ, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини.
При цьому, початок перебігу тримісячного строку для подання позову в частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Однак, позов про виплату належного грошового забезпечення за період з 19.07.2022 подано 20.06.2025, тобто з пропуском встановленого строку.
При цьому суд зауважує, що позивач щомісячно отримує грошове забезпечення, а тому мав можливість з'ясувати для себе розмір складових грошового забезпечення, зокрема таких, як посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Крім того, суд зазначає, що ОСОБА_1 16.08.2023 видано грошовий атестат № 4055, який до тепер перебуває в особовій справі позивачки за місцем проходження служби, що свідчить про обізнаність з розрахунком грошового забезпечення і відсутністю будь-яких перешкод ознайомитися з розміром нарахованих складових грошового забезпечення з 16.08.2023.
Однак, позивач не вчинив дій, направлених на отримання недоотриманої частини грошового забезпечення. Жодних доводів щодо існування об'єктивних непереборних обставин, які б перешкоджали вчиненню таких дій позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду не наводить.
Застереження позивача щодо отримання інформації про розмір нарахованого та виплаченого за спірний період грошового забезпечення з листів відповідача, на переконання суду, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду. Адже, як уже зазначав суд, грошовий атестат позивачки за спірний період міститься в її ообовій справі за місцем проходження служби і об"єктивних перешкод в отриманні його копії чи ознайомлення з ним у межах строків звернення до суду позивачка не навела.
Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд уважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не можуть вважатися об'єктивною причиною, яка перешкоджає захищати свої права у строки, встановлені процесуальним законом. Помилкове уявлення про відсутність порушення прав протягом тривалого періоду не може виправдовувати пасивної поведінки позивача та його процесуальної бездіяльності.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.04.2025 у справі № 990/20/25, яка узгоджується із висновком суду, викладеним Верховним Судом у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19.
Окрім того, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою публічних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Суд зазначає, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011).
При цьому необхідно враховувати, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року (справа Мельник проти України) погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Також вказав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Звернення до суду з позовною заявою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на подання позову, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, установлених положеннями Кодексу адміністративного судочинства України. Зловживання процесуальними правами не допускається. Зазначені правові висновки викладено в ухвалі Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі №520/6827/22.
Підсумовуючи наведене, позивач не довів, що він не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законодавством строк, відтак, суд визнає неповажними причини пропуску строку звернення з позовом, викладені позивачем у заяві.
Враховуючи вищевикладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу п'ятиденного строку для усунення недоліків шляхом подання (надіслання) до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду у якій вказати інші поважні підстави для поновлення строку звернення до суду, додати докази поважності причин пропуску цього строку або привести позовні вимоги у відповідність до закону, зважаючи на необмеження строків звернення до суду у справах про стягнення грошового забезпечення за період до 19.07.2022.
За нормами частини чотирнадцятої статті 171 КАС України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду (частини п'ятнадцята статті 171 КАС України).
Керуючись статтями 161, 171, 241, 243, 256, 293 КАС України, суд
У задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 від 08.07.2025 про залишення позовної заяви ОСОБА_1 у справі №500/3597/25 без розгляду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Позивачу надати строк протягом п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення зазначених в мотивувальній частині ухвали недоліків.
Роз'яснити позивачу, що в разі не усунення недоліків, позовна заява залишається без розгляду .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та окремо не оскаржується.
Заперечення на цю ухвалу може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 10 липня 2025 року.
Головуючий суддя Грицюк Р.П.