04 липня 2025 рокуСправа №160/702/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тулянцевої І.В.
розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.2004 по 17.05.2008 та з 23.05.2008 по 05.04.2010 до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 01.01.2004 по 31.07.2007, здійснивши перерахунок пенсії з 03.08.2007 року та провести виплату з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 01.08.2007 по 17.05.2008 та з 23.05.2008 по 05.04.2010, здійснивши перерахунок пенсії з 19.09.2024 року та провести виплату з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 03.08.2007 року отримує пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV. 19.09.2024 року позивач завернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо зарахування періодів роботи з 01.01.2004 по 31.07.2007, з 01.08.2007 по 17.05.2008 та період роботи за зовнішнім сумісництвом з 23.05.2008 по 05.04.2010 до страхового стажу в протитуберкульозному диспансері у подвійному розмірі згідно зі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788. 07.10.2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом №54651-41110/І-01/8-0400/24 повідомило про те, що стаж роботи з 01.01.2004 по 17.05.2008 на посаді головного лікаря Міського протитуберкульозного диспансеру м. Дніпропетровська зараховано в одинарному розмірі. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує її права, тому звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 17 січня 2025 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, належним чином завірену копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
Копію ухвали про відкриття провадження у справі отримано представником відповідача- 24.01.2025 року, про що в матеріалах справи містяться довідки про доставку електронних листів.
02 квітня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на позовну заяву, в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні, працює та отримує пенсію за віком з 03.08.2007 згідно Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV. 19.09.2024 позивачка звернулася до Головного управління із заявою з питання пенсійного забезпечення. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Пунктом 7-1 розділу XV Закону № 1058 особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону № 1058, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Грошова допомога надається за умов, якщо пенсія за віком відповідно до Закону № 1058 призначається, починаючи з 01.10.2011 року. Відповідно до Закону України від 10 липня 2003 року № 1110-IV «Про внесення змін до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», який набрав чинності з дня опублікування, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Згідно листа № 54651-41110/I-01/8-0400/24 від 07.10.2024 стаж роботи з 01.01.2004 по 17.05.2008 на посаді головного лікаря Міського протитуберкульозного диспансеру м. Дніпропетровська зараховано в одинарному розмірі. Таким чином, стаж роботи відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.01.2004 розраховується в подвійному розмірі для визначення права на пенсію, а при обчисленні страхового стажу враховується в одинарному розмірі. Також на виконання ухвали суду від 17.01.2025 року надано належним чином завірену копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 03.08.2007 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV
19 вересня 2024 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII.
07 жовтня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом №54651-41110/І-01/8-0400/24 повідомило про те, що позивач перебуває на обліку та отримує пенсію за віком з 03.08.2007 згідно Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», працює. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до Закону України від 10 липня 2003 року № 1110-IV «Про внесення змін до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», який набрав чинності з дня опублікування, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Таким чином, стаж роботи відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.01.2004 розраховується в подвійному розмірі для визначення права на пенсію, а при обчисленні страхового стажу враховується в одинарному розмірі. Враховуючи зазначене, стаж роботи позивача з 01.01.2004 по 17.05.2008 на посаді головного лікаря Міського протитуберкульозного диспансеру м. Дніпропетровська зараховано в одинарному розмірі.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування при призначенні пенсії періодів роботи з 01.01.2004 по 31.07.2007, та при перерахунку пенсії з 01.08.2007 по 17.05.2008 та з 23.05.2008 по 05.04.2010 у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунок і виплата пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року №1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004 року.
Відповідно до норм ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV(далі - Закон №1058-IV) визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
В той же час, згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).
Пунктом 1 Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З аналізу наведених норм вбачається, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Так, судом досліджено трудову книжку позивача серії №б/н, що видана 20.03.1971 року та встановлено, що ОСОБА_1 в спірний період, а саме з 01.01.2004 року по 05.04.2010 року, згідно із записами №№24-30 працювала (далі - мовою оригіналу):
- 05.04.1999 принята по переводу на должность главного врача в Городской противотуберкулёзный диспансер (приказ №170 от 09.04.1999 г.) (запис №24);
- 21.05.2004 Міський протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська перейменовано в Обласний комунальний заклад «Протитуберкульозний диспансер м.Дніпропетровська» (наказ №51/2-о від 21.05.2004 р.) (запис №25);
- 17.05.2008 звільнена за власним бажанням (наказ №167-к від 17.05.2008 р.) (запис №26);
- 19.05.2008 принята на должность исполняющей обязанности председателя Днепропетровськой организации общества Красного Креста Украины в Дніпровську обласну організацію Товариства Червоного Хреста (расп. №43л/с от 16.05.2008 г.) (запис №27);
- 15.10.2008 назначена на должность председателя в связи с избранием (расп. №111 л/с от 15.10.2008 г.) (запис №28);
- 23.05.2008 прийнята зовнішнім сумісником в межах 0,5 ставки лікаря Обласний комунальний заклад «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська» (наказ №178-к від 23.05.2008 р.) (запис №29);
- 05.04.2010 звільнена за власним бажанням (розп. №39о/с п1 від 02.04.2010 р.) (запис №30).
Крім того, матеріали справи містять довідки №490 від 09.07.2007 року та №158 від 08.07.2009 року, що видані Обласним комунальним закладом «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська», якими підтверджуються спірні періоди роботи позивача.
Так, згідно із довідкою №490 від 09.07.2007 року встановлено, що ОСОБА_1 працювала в обласному комунальному закладі «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська» на посаді головного лікаря з 05.04.1999р. (наказ № 17-о від 09.04.1999р.), і працює на цій посаді по дату видачі вказаної довідки. Також у вказаній довідці зазначено, що згідно Законів України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 03.07.2001р. №2586-ІІІ ст.1 абзац 1; «Про пенсійне забезпечення» до ст.60, зміненої від 10.07.2003р. №1110-IV; «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000р. №1645-III розділом IV (ст.24 - 25) та розділом VIII (ст.38, 39, 40) робота в протитуберкульозних диспансерах вважається роботою у інфекційних закладах і зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Згідно із довідкою №158 від 08.07.2009 року встановлено, що позивач працювала в обласному комунальному закладі «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська» на посаді головного лікаря з 05.04.1999р. (наказ № 17-0 від 09.04.1999р.), з 17.05.2009р. звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП України (наказ № 167-к від 17.05.2009р.). 3 23.05.2008р. прийнята в ОКЗ «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська» зовнішнім сумісником на 0,5 вакантної ставки лікаря-фтизіатра дільничного диспансерно-поліклінічного відділення № 1 (наказ № 178-к від 23.05.2008p.) i працює на цій посаді по дату видачі вказаної довідки. Також зазначено, що згідно Законів України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 03.07.2001р. №2586-ІІІ ст. 1 абзац 1; «Про пенсійне забезпечення» до ст.60, зміненої від 10.07.2003р. №1110-IV; «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000р. №1645, ІІІ розділом IV (ст.24 25) та розділом VIII (ст.38, 39, 40) робота в протитуберкульозних диспансерах вважається роботою y інфекційних закладах і зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Отже, під час розгляду справи установлено та не заперечується відповідачем, що з 01.01.2004 по 31.07.2007, з 01.08.2007 по 17.05.2008 та з 23.05.2008 по 05.04.2010, позивач працювала у інфекційному закладі охорони здоров'я, робота в якому зараховується до стажу в подвійному розмірі, відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Суд зазначає, що Обласний комунальний заклад «Протитуберкульозний диспансер м.Дніпропетровська» у якому працювала позивач, належить до закладів, передбачених статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та позивачем надано достатню кількість документів, якими підтверджується факт роботи, що за посадовою діяльністю дає право на зарахування стажу роботи у подвійному розмірі.
Крім того, відповідач роботу позивача у закладі охорони здоров'я, що надає право на зарахування стажу роботи у подвійному розмірі, у наданій відповіді під сумнів не ставив.
При цьому відповідач, відмовляючи у зарахуванні періоду стажу у подвійному обчисленні зазначає, що пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01.01.2004 застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
01 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення», в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивачки за призначенням пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідачем під час виконання покладених на них функцій.
Відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 (далі - Постанова №909).
Як встановлено Розділом 2 Постанови №909 до закладів охорони здоров'я відносяться: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Згідно примітки 2 Постанови №909 робота за спеціальністю в закладах, установах на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої належності закладів і установ. В свою чергу, Переліком не передбачена необхідність підтвердження роботи в структурному лікувальному закладі для визначення чи підтвердження спеціального стажу.
Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України та Пенсійного Фонду України від 29 грудня 2005 року №625/15-05/039-6 №10.01.09/2606 №16918/02-20 заклади охорони здоров'я: протитуберкульозні кабінети, психіатричні кабінети, кабінети інфекційних захворювань, психоневрологічні відділення, психіатричні бригади швидкої допомоги відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Як встановлено судом, з 01.01.2004 по 31.07.2007, з 01.08.2007 по 17.05.2008 та з 23.05.2008 по 05.04.2010 позивач працювала у інфекційному закладі охорони здоров'я.
За правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 689/872/17 та від 20 квітня 2022 року у справі № 214/3705/17, від 27 квітня 2023 року у справі № 160/14078/22, у яких Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими зобов'язано відповідачів зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01 січня 2004 року, тобто після дати набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо доводу відповідача про те, що зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», стосується наявного стажу роботи після 01 січня 2004 року, тобто після набрання чинності Законом №1058-IV, суд зазначає наступне.
За змістом п.2 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно з п.3 ст. 40 Закону №1058-IV, у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, то провадиться перерахунок пенсії з врахуванням страхового стажу після призначення пенсії.
Прикінцевими положеннями Закону №1058-IV визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками №1 і №2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Вимогами п.4 ст. 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.
Суд констатує, що редакція ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є чинною на теперішній час.
Стаття 24 Закону №1058-IV не скасовує ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та не зупиняє її дію.
Водночас, нормами ст. 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV передбачено, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на за вислугою років.
Отже, зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", не пов'язано із набранням чинності Закону №1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01 січня 2004 року.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною судом касаційної інстанції у постановах від 11.12.2018 у справі № 310/385/17(2-а/310/47/17), від 23.01.2019 у справі № 485/103/17, від 04.12.2019 у справі № 689/872/17, від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17.
Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність зарахування органами Пенсійного фонду України для призначення пенсії позивачеві в одинарному розмірі періоди її роботи з 01.01.2004 по 31.07.2007, з 01.08.2007 по 17.05.2008 та з 23.05.2008 по 05.04.2010.
Щодо зарахування періоду роботи позивача з 23.05.2008 по 05.04.2010 зовнішнім сумісником на 0,5 вакантної ставки лікаря-фтизіатра дільничного диспансерно-поліклінічного відділення № 1, суд зазначає наступне.
Як вже було встановлено судом, згідно із трудовою книжкою позивача серії №б/н, що видана 20.03.1971 року остання в спірний період, а саме з 23.05.2008 року по 05.04.2010 року, згідно із записами №№29-30 працювала зовнішнім сумісником в межах 0,5 ставки лікаря Обласний комунальний заклад «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська» (наказ №178-к від 23.05.2008 р.) (запис №29).
Відповідач не надав зауважень щодо заповнення трудової книжки позивача.
Також до суду надано копію довідки №158 від 08.07.2009 року згідно якої встановлено, що позивач з 23.05.2008р. прийнята в ОКЗ «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська» зовнішнім сумісником на 0,5 вакантної ставки лікаря-фтизіатра дільничного диспансерно-поліклінічного відділення № 1 (наказ № 178-к від 23.05.2008p.) i працює на цій посаді по дату видачі вказаної довідки. Також зазначено, що згідно Законів України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 03.07.2001р. №2586-ІІІ ст. 1 абзац 1; «Про пенсійне забезпечення» до ст.60, зміненої від 10.07.2003р. №1110-IV; «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000р. №1645, ІІІ розділом IV (ст.24 25) та розділом VIII (ст.38, 39, 40) робота в протитуберкульозних диспансерах вважається роботою y інфекційних закладах і зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Отже, стаж роботи позивача у період з 23.05.2008 року по 05.04.2010 року на посаді лікаря-фтизіатра дільничного диспансерно-поліклінічного відділення № 1 ОКЗ «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська» підтверджується записами у трудовій книжці позивача та додатково довідкою ОКЗ «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська» №158 від 08.07.2009 року, що дає право позивачу на зарахування стажу роботи у подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Водночас відповідачем було протиправно відмовлено позивачу у зарахуванні такого стажу.
В силу вимог ч.1, ч.5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 21.10.2019 у справі №295/8391/15-а навів правовий висновок про те, що робота за сумісництвом підлягає зарахуванню як робота, що передбачена у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, а відтак і право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постанові від 11.04.2018 у справі №456/1310/17, в якій суд зазначив, що чинне законодавство не містять жодних застережень щодо неврахування стажу роботи у випадку роботи у закладах охорони здоров'я за сумісництвом.
Такої ж позиції притримувався Верховний Суд при застосуванні норми пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у постановах від 30.01.2019 у справі № 442/456/17 та від 05.03.2019 у справі №686/9307/17.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №442/456/17 звернула увагу, що сумісництвом є виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу, тобто, працівник може працювати за сумісництвом не більше, ніж на 0,5 ставки.
Також, судом при розгляді даної справи враховано, що Велика Палата Верховного Суду вирішуючи спори, пов'язані із застосуванням постанови Кабінету Міністрів України "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" №909 від 04.11.1993, дійшла висновків про недопустимість формальних (дискримінаційних) підходів органів ПФУ до реалізації особою конституційного права на соціальний захист при наявності підтвердженого стажу роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров'я та соціального захисту. Така позиція Великої Палати Верховного Суду була висловлена у постановах від 29.08.2018 у справі №492/446/15-а, від 30.01.2019 у справі №876/5312/17 та від 13.02.2019 у справі №233/4308/17.
Також суд звертає увагу на положення постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виплати надбавки за вислугу років медичним та фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів охорони здоров'я" №1418 від 29.12.2009, за нормами якої медичні працівники отримують надбавку за вислугу років як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом. Відповідно, зарахування стажу роботи для визначення розміру надбавки за вислугу років здійснюється за усіма місцями роботи працівника в державних та комунальних закладах охорони здоров'я, тобто і з урахуванням стажу роботи на посадах медичних працівників при роботі за сумісництвом.
Аналізуючи наведені нормативні положення та з огляду на встановлені обставини справи стосовно періоду роботи позивача за сумісництвом, суд дійшов висновку про необхідність його зарахування до спеціального стажу, який дає право на призначенні пенсії як медичному працівнику.
При цьому суд зазначає, що чинне законодавство не містять жодних застережень щодо неврахування стажу роботи у випадку роботи у закладах охорони здоров'я за сумісництвом.
Така правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №456/1310/17, від 17.06.2020 № 357/11458/17, від 21.10.2019 №295/8391/15-а.
Таким чином, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати позивачу до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоду роботи з 01.01.2004 по 31.07.2007, здійснивши перерахунок пенсії з 03.08.2007 року та проведення виплати з урахуванням виплачених сум та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 01.08.2007 по 17.05.2008 та з 23.05.2008 по 05.04.2010, здійснивши перерахунок пенсії з 19.09.2024 року та проведення виплати з урахуванням виплачених сум.
Щодо визначення дати з якої позивачу необхідно провести перерахунок пенсії з врахуванням зарахованого подвійного стажу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 згідно якої, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Протиправна бездіяльність відповідача щодо порядку розгляду заяви про призначення пенсії та доданих до неї документів призвели до порушення права на отримання пенсії в повному обсязі з дати призначення пенсії - з 03.08.2007 року.
На час звернення за призначенням пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано всі необхідні документи (трудова книжка з відповідними записами про періоди роботи, довідки підприємств тощо), дотримано всіх необхідних умов для призначення пенсії (вік, страховий стаж, пільговий стаж).
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини 5 статті 45 Закону №1058 документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Відповідно до абзацу 4 пункту 1.9 Розділу І Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі.
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених четвертою частиною статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 3.3 розділу III Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, надає роз'яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності бланки документів; допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.
Крім того, згідно з частиною 3 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, a також в необхідних випадках перевіряти обгрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Враховуючи викладене, органи Пенсійного фонду України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження задля повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
Натомість матеріали справи не містять підтвердження того, що відповідач повідомляв позивача про необхідність надання додаткових документів та допомогу щодо одержання відсутніх документів не надавав.
Таким чином, бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо порядку розгляду заяви про призначення пенсії і доданих до неї документів, не повідомлення про необхідність надання додаткових документів, або невідповідність поданих документів, бездіяльність щодо перевірки наявного стажу роботи, використовуючи надані законом повноваження є протиправною та триваючою, а тому порушене право на призначення пенсії в повному обсязі з урахуванням періоду роботи з 01.01.2004 по 31.07.2007 в подвійному розмірі підлягає відновленню, починаючи з дати призначення пенсії.
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України № 1058 пенсія перераховується з дня звернення.
Відповідно до абзацу 7 пункту 1.8 Розділу 1 Порядку № 22-1 днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, припиненням перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отриманням пенсії за місцем фактичного проживання, продовженням виплати пенсії за довіреністю, виплатою частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплатою пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведенням виплати пенсії за новим місцем проживання, у зв'язку із працевлаштуванням (звільненням), початком (припиненням) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Оскільки позивач звернулась до відповідача із заявою 19.09.2024, то зарахування періодів роботи з 01.08.2007 по 17.05.2008 та з 23.05.2008 по 05.04.2010 у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" необхідно здійснити з 19.09.2024.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.
З урахуванням положень частини 1 статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Позивачем у позові заявлено клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у сумі 8 000 грн., при вирішенні якого суд керуються наступними нормами КАС України.
Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім надано Договір про надання правової допомоги №31/24 від 10.12.2024 року, рахунок-фактуру №10122024 від 10.12.2024 року, Додаткову угоду №1 від 10.12.2024 року, квитанцію №1.81095001.1 від 10.12.2024 року, ордер серії АЕ №1349438 від 09.01.2025 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №5052 від 12.03.2021 року.
Зважаючи на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закону № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Так, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16.
Як вище було зазначено, на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім надано Договір про надання правової допомоги №31/24 від 10.12.2024 року, рахунок-фактуру №10122024 від 10.12.2024 року, Додаткову угоду №1 від 10.12.2024 року, квитанцію №1.81095001.1 від 10.12.2024 року, ордер серії АЕ №1349438 від 09.01.2025 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №5052 від 12.03.2021 року.
Так, за умовами договору про надання правової допомоги №31/24 від 10.12.2024 року, укладеного між Адвокатом Гунько Алевтиною Павлівною та клієнтом ОСОБА_1 предметом договору є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором (п.1.1 Договору).
Відповідно до п.2.1 Договору Виконавець зобов'язаний: надати правову допомогу Клієнту із представництва та захисту законних прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, відповідно до вимог чинного законодавства України та цього Договору.
Згідно з п.3 Договору він набирає чинності з моменту його підписання та діє до моменту Досягнення позитивного результату або виконання Адвокатом всіх дій, необхідних для досягнення позитивного результату по справі для Клієнта.
10 грудня 2024 року між Сторонами було узгоджено та підписано Додаткову угоду №1 до Договору від 10.12.2024 року якою передбачено надання послуги з написання, оформлення та подання до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання дій ГУ ПФУ в Дніпропетровській обл. викладених у відповіді 54651-41110/1-01/8-0400/24 від 07.10.2024 неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, з розрахунку оплати гонорару за почасовою ставкою - 1 година - 2 000 грн., гонорар 8 000 грн., час витрач. година 4 год, термін виконання до 11.01.2025 року та Адвокатом було складено рахунок-фактуру №10122024 від 10.12.2024 року про надання послуги з написання, оформлення та подання позовної заяви до ДОАС, за Дод. угодою № 1, від 10.12.2024 до Дог. № 31/24 від 10.12.2024p на загальну суму без ПДВ 8 000 грн.
10 грудня 2024 року на підставі рахунку-фактури Клієнтом було сплачено на розрахунковий рахунок Адвоката 8 000 грн., що підтверджується квитанцію №1.81095001.1 від 10.12.2024 року
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в даній адміністративній справі, судом враховано наступне.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Суд зазначає, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні, та є справою незначної складності, відповідно до вимог п.10 ч.6 ст.12 КАС України, а також на наявність установленої практики з вирішення цієї категорії спорів.
Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), є нескладною та позовна заява з додатками до неї, а також інші процесуальні документи подані позивачем через підсистему «Електронний суд». У судових засіданнях адвокат участі не брав.
Також слід зазначити, що надання консультації усної (письмової) з вивченням документів, ознайомлення з матеріалами справи з наданим пакетом документів, опрацювання, систематизація інформації та документів, робота з нормативними документами, формування та узгодження правової позиції і поданих до ПФУ документів, аналіз судової практики у подібних правовідносин, підготовка позову як документу не входить до складових надання правничої допомоги, безпосередньо пов'язаною з розглядом справи в суді, а є правничої допомогою, наданою під час досудового врегулювання спору, а також є складовими етапу складання позовної заяви.
Суд також наголошує, що відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
При цьому також необхідно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Як уже зазначалось вище, при розгляді даної справи суд, оцінивши судові та інші витрати, понесені позивачем, їх обґрунтованість та розумність, дійшов висновку, що підтвердженими належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами є витрати позивача на професійну правничу допомогу саме у сумі 3 000,00 грн.
Аналіз положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 зазначив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Таким чином, з огляду на часткову доведеність представником позивача розміру фактично понесених витрат на правничу допомогу та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі, суд доходить висновку про часткове задоволення вимоги позивача про розподіл між сторонами судових витрат та про наявність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи, шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн.
У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн., про відшкодування якої просив представник позивача, слід відмовити у зв'язку із не наданням належних доказів їх співмірності, а також того, що вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.2004 по 17.05.2008 та з 23.05.2008 по 05.04.2010 до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 01.01.2004 по 31.07.2007, здійснивши перерахунок пенсії з 03.08.2007 року та провести виплату з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 01.08.2007 по 17.05.2008 та з 23.05.2008 по 05.04.2010, здійснивши перерахунок пенсії з 19.09.2024 року та провести виплату з урахуванням виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) та витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн (три тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева