08 липня 2025 року м.Київ №320/24605/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо зменшення з 01.01.2025 ОСОБА_1 розміру пенсії та застосування коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» із обмеженням максимального розміру;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області поновити та здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до вимог Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 року в редакціях Закону України № 3662-ХІІ від 26.11.1993 року та Закону України № 1697-V11 від 14.10.2014 без понижуючих коефіцієнтів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» без застосування обмеження максимального розміру пенсії, встановленого Законом України від 19.1 1.2024 № 4059-ІХ «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 01.01.2025, з урахувань фактично проведених виплат.
В обґрунтування позовних вимог стверджує, що йому з 05.01.2005 призначено пенсію за вислугу років відповідно Закону України «Про прокуратуру». На виконання рішення суду у справі №320/6946/21 проведено перерахунок пенсії з виходячи із розрахунку 90% суми місячної заробітної плати (на підставі довідки) без обмеження її граничного розміру десятьма прожитковими мінімумами встановленими для осіб, які втратили працездатність. Проте, при проведенні перерахунку пенсії з 01.01.2025 відповідачем обмежено максимальний розмір пенсії у зв'язку з застосуванням коефіцієнтів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025. Листом від 26.03.2025 відповідач повідомив про відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії та вказує на правильність проведеного перерахунку пенсії позивача. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідач надіслав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що статтею 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено, що її норми діють у 2025 році в період воєнного стану, тобто застосовуються до всіх пенсій, призначених (перерахованих) за спеціальними законами, виплата яких здійснюється у 2025 році, чим забезпечується недопущення дискримінації осіб залежно від дати призначення їм пенсій, а також пропорційності зміни правового регулювання для забезпечення життєво важливих інтересів суспільства і держави. Враховуючи, що стаття 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанова № 1 є чинними і неконституційними не визнавались, а отже є обов'язковими до застосування, Головне управління фонду діяло відповідно до вимог статті 19 Конституції України.
Також, відповідачем було подано клопотання про залучення в якості третьої особи до участі в даній справі Міністерство соціальної політики.
Розглянувши дане клопотання, суд зазначає про те, що згідно із частинами другою, четвертою, п'ятою статті 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Тобто, за клопотанням учасників справи суд може залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, лише у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки.
Водночас, заявником не доведено, що рішення у цій справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов'язки Мінсоцполітики, а обов'язки Мінсоцполітики як головного розпорядника бюджетних коштів передбачені законом, а не судовим рішенням у конкретній справі.
Відтак, судом не встановлено, що для всебічного та об'єктивного розгляду справи, правильного застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права необхідно залучити третю особу яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство соціальної політики України, тому у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб належить відмовити.
Також, відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/2229/25. Зокрема, зазначив, що дана адміністративна справа та справа №320/2229/25 є пов'язаними, оскільки рішенням, яке набере законної сили за результатом розгляду справи № 320/2229/25.
Вирішуючи подане відповідачем клопотання, суд зазначає таке.
Суд встановив, що в провадженні Київського окружного адміністративного суду перебуває справа №320/2229/25 за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання нечинним та протиправним з моменту прийняття абз.1 п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» в частині застосування до осіб, яким пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Відповідно до статті 236 частини 1 пункту 3 КАС України, суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Отже, вказаною нормою визначено обов'язок суду зупинити провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.
Суд враховує, що відповідно до статті 3 частини 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно із статтею 265 частиною 2 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, враховуючи закріплені Кодексом адміністративного судочинства України правила щодо втрати чинності нормативно-правовим актом (або його окремої частині) лише з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, суд вважає, що рішення у справі №320/2229/25 не впливає на спірні правовідносини, які виникли у цій справі.
Більше того, представником відповідача у клопотанні не наведено обґрунтування об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення Київським окружним адміністративним судом справи № 320/2229/25.
Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі є безпідставним та необґрунтованим, а тому у його задоволенні належить відмовити.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві з 5 січня 2005 року, а з березня 2021 року - в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач) та отримує пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.1 1.1991 року в редакціях Закону України № 3662-Х11 від 26.1 1.1993 року та Закону України № 1697-V11 від 14.10.2014 в розмірі 90% від суми заробітку за посадою заступника Генерального прокурора України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 у справі №320/6946/21 та ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2021 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 та виплату з 01.06.2021 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону № 1697-VII (у редакції, що діяла на момент виникнення права на отримання пенсії), виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плази заступника Генерального прокурора України, на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 31.03.2021 зп №21459, без обмеження граничного розміру, що було виконано.
Вказане рішення було виконано відповідачем.
Проте, при перерахунку пенсії позивача з 01.01.2025 її розмір було зменшено, у зв'язку з чим він звернувся з заявою до пенсійного органу.
Листом від 26.03.2025 №7686-9611/Д-02/8-1000/25 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило позивача, що з 01.01.2025 статтею 46 Закону України від 19.11.2024 № 4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон № 4059-ІХ) установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), зокрема відповідно до Закону № 1697-V11 (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачується із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. Тому, на виконання Закону №4059-ІХ та Постанови №1 розмір пенсії позивача правомірно зменшено з урахуванням відповідних коефіцієнтів.
Вважаючи протиправними дії пенсійного органу щодо нарахування та виплати пенсії у неналежному розмірі, позивач звернулась з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури та набув право на пенсійне забезпечення у січні 2005 року на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції, чинній на час набуття такого права).
14.10.2014 прийнято новий Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII, який набрав чинності з 15.07.2015. Таким чином, з 15.07.2015 втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.
Питання пенсійного забезпечення почали регулюватись статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо, (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8- рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення №5-рп/2002).
22 травня 2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005, згідно з яким «...конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Визнання законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянин Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Виходячи з викладеного у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
У справі №320/6946/21, вирішуючи питання в частині обмеження граничного розміру пенсії ОСОБА_1 суд вказав про те, що абзац шостий частини п'ятнадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 дійсно передбачає, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Але, разом з тим, пенсія позивачці була призначена ще в 2012 році за нормами Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991, якими не було встановлено жодного обмеження щодо її граничного розміру. Відповідно до цього, поширення на позивачку відповідних норм Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014, в частині обмеження граничного розміру пенсії буде прямо суперечити статті 22 Конституції України, яка прямо забороняє звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, в тому числі і гарантованого статтею 46 Конституції України права на соціальний захист, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Застосовуючи наведені рішення Конституційного Суду України на підставі судового рішення у справі №320/6946/21, ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії за нормами Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90% від заробітної плати без обмеження її максимальним розміром.
В той же час, статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Окрім того, стаття 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» наділяє Кабінет Міністрів України правом визначати розміри і порядок застосування до суми перевищення коефіцієнтів.
Відповідно до статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», яка застосовується з 01.01.2025.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Як встановлено судом, з 01.01.2025 розмір пенсії позивача визначений саме з урахуванням коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025.
Так, дана постанова дійсно містить посилання на Закон України «Про прокуратуру» про те, що пенсії розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.
Однак, суд наголошує, що питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури врегульовано насамперед Законом України «Про прокуратуру».
Частиною двадцятою статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII визначено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIIІ внесені зміни до частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014, зокрема частину 20 було викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2019 було визнано неконституційним положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України та встановлено, що частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції.
Таким чином, з 13 грудня 2019 року частина 20 статті 86 Закону, відповідно до якої Кабінет Міністрів України мав встановити певний порядок перерахунку пенсії, не діє, а діє її первинна редакція, яка автоматично надає пенсіонерам право на перерахунок пенсії.
У вказаному Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що в Основному Законі України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6).
Згідно з приписами Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України; до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, прийняття законів (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85).
Відповідно до частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; судоустрій, судочинство, статус суддів; організація і діяльність прокуратури (пункти 6, 14).
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади; до його повноважень належить, зокрема, вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення проведення фінансової політики та політики у сфері соціального захисту; розроблення і здійснення загальнодержавних програм економічного, соціального розвитку України (частина перша статті 113, пункти 2, 3, 4 статті 116 Конституції України).
Конституційний Суд України зазначав, що метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є, зокрема, розмежування повноважень між різними органами державної влади, що означає самостійне виконання кожним із них своїх функцій та здійснення повноважень відповідно до Конституції та законів України (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2016 року №5-рп/2016).
Працівник прокуратури, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, набуває право на отримання пенсії. Пенсійне забезпечення таких працівників здійснюється відповідно до статті 86 Закону.
Частина двадцята статті 86 Закону в первинній редакції передбачала низку підстав для перерахунку призначених пенсій. Проте, згідно з чинною редакцією оспорюваного положення Закону, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури вже не врегульовуються Законом, а повноваження щодо їх визначення делеговано Кабінету Міністрів України. З огляду на це Конституційний Суд України, перевіряючи на відповідність Конституції України положення частини двадцятої статті 86 Закону, вийшов із такого.
У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, ухваленій на її 724-му засіданні 6 жовтня 2000 року, №Rес (2000)19 зазначено, що «у країнах, у яких прокуратура є незалежною від уряду, держава має вжити ефективних заходів для того, щоб гарантувати закріплення в законі суті й обсягу незалежності прокуратури» (пункт 14).
Конституційний Суд України у Рішенні від 3 жовтня 2001 року №12-рп/2001 зазначив, що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування та діяльності суддів, а також, зокрема, органів прокуратури, робота яких тісно пов'язана з діяльністю судів, є однією з конституційних гарантій реалізації прав і свобод громадян, їх судового захисту (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Відповідно до частини другої статті 92 Закону України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України вважав за доцільне конкретизувати свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 3 жовтня 2001 року №12-рп/2001, вказавши, що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування потребує також сталого фінансування органів прокуратури, зокрема, належного соціального захисту їх працівників та осіб, які вийшли на пенсію. Потреба у належному соціальному захисті працівників органів прокуратури випливає з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними функцій держави, є гарантією незалежності їх діяльності у ефективному судовому захисті прав громадян.
Враховуючи міжнародні стандарти діяльності органів прокуратури та юридичні позиції Конституційного Суду України, метою нормативного регулювання, зокрема питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури з метою додержання принципу поділу влади та закріплення виключно на рівні закону питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
До повноважень Кабінету Міністрів України законодавець відніс право визначати умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури без закріплення на законодавчому рівні відповідних критеріїв, чим поставив у залежність фінансування пенсійного забезпечення прокурорів від виконавчої влади. Таке нормативне регулювання призводить до втручання виконавчої влади в діяльність органів прокуратури, а також до недотримання конституційної вимоги щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що «права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Основним Законом України не передбачено. Таке делегування порушує вимоги Конституції України, згідно з якими органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Основного Закону України). До аналогічних висновків Конституційний Суд України дійшов у рішеннях від 9 жовтня 2008 року №22- рп/2008, від 23 червня 2009 року №15-рп/2009» (абзац другий підпункту 3.2 пункту З мотивувальної частини Рішення від 20 травня 2010 року №14-рп/2010).
Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюване положення Закону порушує конституційні засади поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу і судову, призводить до порушення регулювання основ соціального захисту прокурорів, оскільки за його змістом регулювання порядку перерахунку призначеної пенсії працівникам прокуратури має здійснюватися актом Кабінету Міністрів України, а не законом України. Отже, положення частини двадцятої статті 86 Закону суперечить статті 6, пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України.
Аналіз вищенаведеного дає підстави стверджувати, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.
Більше того, Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).
Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Суд повторює, що питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури врегульовано насамперед Законом України «Про прокуратуру», який є спеціальним у спірних правовідносинах.
З наведених у частині п'ятій статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII положень (щодо наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пенсійного віку, установленого статтею 26 цього Закону) слідує, що законодавство про пенсійне забезпечення працівників прокуратури, які мають право на пенсію за цим Законом, складається зокрема і з Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється, серед іншого, за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу).
Так, принцип законодавчого визначення умов і порядку його здійснення, полягає у забезпеченні чітких, рівних та прозорих правил для всіх суб'єктів, що беруть участь у цій системі. Умови, права та обов'язки щодо пенсійного страхування встановлюються виключно законами України. Це забезпечує правову визначеність і недопущення свавільного регулювання. При цьому, цей принцип також передбачає рівність прав і гарантій, адже законодавство повинно гарантувати однакові умови участі в системі для всіх осіб, незалежно від їхнього соціального чи економічного статусу. Крім того, зазначений принцип загальнообов'язкового державного пенсійного страхування полягає у прозорості умов нарахування пенсій, обчислення страхового стажу, розмір внесків і виплат, що дає змогу громадянам чітко розуміти свої права та обов'язки. Цей принцип правового регулювання також втілює принцип соціальної справедливості, адже законодавчо врегульовані умови покликані забезпечити справедливий розподіл пенсійних коштів між усіма учасниками системи, враховуючи сплачені внески та тривалість страхового стажу.
Принцип диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) спрямований на забезпечення соціальної справедливості та мотивації до участі в системі страхування. Оскільки розмір пенсії прямо залежить від тривалості страхового стажу - чим довший стаж, тим вищий розмір пенсії. Це стимулює громадян працювати довше та сплачувати страхові внески протягом більшого періоду. Крім того, пенсійні виплати обчислюються з урахуванням заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески. Більший розмір заробітної плати означає більший внесок до Пенсійного фонду, що впливає на кінцевий розмір пенсії. Отже, вказаний принцип стимулює громадян працювати офіційно, отримуючи легальну заробітну плату, з якої сплачуються страхові внески, адже це безпосередньо впливає на майбутні пенсійні виплати. Отже, принцип диференціації розмірів пенсії залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати спрямований на створення прозорої, справедливої та економічно обґрунтованої пенсійної системи. Він забезпечує зв'язок між внесками, зробленими до Пенсійного фонду, і рівнем соціального забезпечення у пенсійному віці.
Таким чином, законодавче визначення умов і порядку загальнообов'язкового державного пенсійного страхування забезпечує передбачуваність, стабільність і довіру до пенсійної системи. Це є ключовою складовою соціального захисту населення.
Суд зазначає, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону України «Про прокуратуру», а положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Враховуючи зазначене, численні позиції Конституційного Суду України, суд вважає, що обмеження пенсії позивача шляхом застосування положень постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 є протиправним, відповідно право позивача на перерахунок пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Вказана стаття крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Так, перерахунок пенсії позивача було здійснено на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/6946/21, яким зобов'язано здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років, без обмеження граничного розміру, відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII, виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати, на підставі довідки Офісу Генерального прокурора №21-459 зп від 31.03.2021, без обмеження граничного розміру, з урахуванням проведених виплат, починаючи з 01.06.2021.
Відповідачем на виконання вказаного рішення суду було здійснено відповідний перерахунок пенсії позивача (з 01.06.2021) без обмеження пенсії максимальним розміром.
Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
В даному випадку, право позивача на перерахунок пенсії та її виплату без обмеження її граничного розміру десятьма прожитковими мінімумами встановленими для осіб, які втратили працездатність було встановлено рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі №320/6946/21.
Таким чином, у сукупності вищенаведеного, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права буде зобов'язання відповідача відновити позивачу з 01.01.2025 виплату пенсії без обмеження граничного розміру та застосування коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими він обґрунтовував позовні вимоги, знайшли підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовні вимоги слід задовольнити.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи задоволення позовних вимог, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо зменшення з 01.01.2025 ОСОБА_1 розміру пенсії та застосування коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» із обмеженням максимального розміру.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, вул.Саєнка Андрія, 10, м.Фастів, Київська область) поновити та здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) відповідно до вимог Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 року в редакціях Закону України № 3662-ХІІ від 26.11.1993 року та Закону України № 1697-V11 від 14.10.2014 без понижуючих коефіцієнтів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» без застосування обмеження максимального розміру пенсії, встановленого Законом України від 19.1 1.2024 № 4059-ІХ «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 01.01.2025, з урахувань фактично проведених виплат.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, вул.Саєнка Андрія, 10, м.Фастів, Київська область) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.