09 липня 2025 року Справа № 280/3031/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, яке не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - третя особа), в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача від 04.03.2025 про відмову позивачу у призначені пенсії за віком;
зобов'язати відповідача зарахувати до трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 із 28.12.1987 по 05.12.1989 та з 03.01.1991 по 08.06.1992, оскільки у записах не зазначено назви установ при прийнятті на роботу, також зарахувати періоди роботи з 03.01.1991 по 08.06.1992, які завірено печаткою російської федерації: та періоди роботи з 01.08.2001 по 15.03.2004, оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку форма ОК-5;
зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 18.12.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18.02.2025 позивач звернувся з заявою та документами до ГУ ПФУ в Запорізькій області про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України №1058. За результатами розгляду документів, доданих до заяви позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи відповідно до рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області №083250008101 від 04.03.2025. Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено в зарахуванні до трудового стажу періоди роботи для призначення пенсії, у зв'язку з чим зернувся з даним позовом до суду. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 23 квітня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що рішенням від 04.03.2025 №083250008101 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по віку, тому що страховий стаж роботи становить 28 років 02 місяць 25 днів, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058. За доданими документами не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 із 28.12.1987 по 05.12.1989 та із 03.01.1991 по 08.06.1992, оскільки у записах не зазначено назви установ при прийнятті на роботу, також запис про звільнення в періоді роботи із 03.01.1991 по 08.06.1992 завірено печаткою російської федерації; та із 01.08.2001 по 15.03.2004 оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку форми ОК-5. Вказує, що для зарахування періоду роботи з 28.12.1987 по 05.12.1989 та з 03.01.1991 по 08.06.1992 необхідно надати довідку про підтвердження стажу. Щодо періоду роботи з 03.01.1991 по 08.06.1992 зазначено, що після зупинення дії Конвенція від 22.03.1993 не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією. Таким чином, документи, видані компетентними органами росії приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку, проставлення апостилю. Жодних апостильованих документів позивач не подавав до органу пенсійного фонду. Крім того зазначено, що суд не наділений повноваженнями підміняти собою суб'єкт владних повноважень при прийнятті рішення та не може втручатися у дискреційні повноваження такого суб'єкта на користь позивача. Просить відмовити у задоволенін позовних вимог.
Від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що 18.02.2025 позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України за призначенням пенсії за віком, відповідно до Закону України № 1058-IV. За результатами розгляду документів страховий стаж позивача склав 28 років 01 місяць 25 днів. Розглянувши заяву позивача та додані до неї документами відповідачем було винесене рішення від 04.03.2025 року № 083250008101 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу для призначення пенсії з урахуванням страхового стажу позивача. Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 28.12.1987 з 05.12.1989 по, з 03.01.1991 по 08.06.1992 зазначено, що з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. Задля Узгодження порядку дій, який буде застосовуватись при призначені/поновлені раніше призначених пенсій громадянам, які працювали/проживали на території російської федерації листом Міністерства соціальної політики України від 12.01.2023 року № 411/0/2-23/54 встановлено, що при призначені пенсії заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії враховувати за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року. Таким чином, обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому в незалежних державах, в тому числі в російській федерації, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. Вимога позивача про зарахування до страхового стажу періоду роботи з 05.12.1989 по, з 03.01.1991 по 08.06.1992 не може бути задоволена. Щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 28.12.1987 з 01.08.2001 по 15.03.2004 зазначено, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо позивача відсутня сплата внесків за період роботи з 01.08.2001 по 15.03.2004. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, установив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.
З матеріалів справи судом установлено, що 18.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заява позивача від 18.02.2025 була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області та прийнято рішення від 04.03.2025 № 083250008101 про відмову позивачу в призначенні на пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи.
Відповідно до рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 04.03.2025 № 083250008101: вік заявника 60 років; необхідний сраховий стаж 31 рік, страховий стаж заявника становить 28 років 01 місяць 25 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви. За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 із 28.12.1987 по 05.12.1989 та із 03.01.1991 по 08.06.1992, оскільки у записах не зазначено назви установ при прийнятті на роботу, також запис про звільнення в періоді роботи із 03.01.1991 по 08.06.1992, завірено печаткою російської федерації; та із 01.08.2001 по 15.03.2004 оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку форми ОК-5.
Позивач вважає відмову в призначенні пенсії за віком протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.
Стаття 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає умови призначення пенсії за віком.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Суд зазначає, що згідно з паспортом громадянина України позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому на час звернення за призначенням пенсії за віком він досягнув 60-річного віку, що є достатнім для призначення пенсії за віком.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV).
Відповідно до рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 04.03.2025 № 083250008101 страховий стаж позивача становить 28 років 01 місяць 25 днів.
Згідно з ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку №637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 04.03.2025 № 083250008101 до страхового стажу позивача не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 із 28.12.1987 по 05.12.1989 та із 03.01.1991 по 08.06.1992, оскільки у записах не зазначено назви установ при прийнятті на роботу, також запис про звільнення в періоді роботи із 03.01.1991 по 08.06.1992, завірено печаткою російської федерації.
У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 06.08.1985 містяться наступні записи щодо спірних періодів роботи:
28.12.1987 прийнят водієм 3-го класу в автотехнічну роту (наказ №309 від 28.12.1987);
22.01.1988 присвоєно класну кваліфікацію водія 2-го класу з категоріями «Б», «С» та «Є»;
24.04.1989 присвоєно класну кваліфікацію водія 1-го класу;
05.12.1989 звільнений за власним бажанням (наказ №277 від 05.12.1989);
03.01.1991 прийнят водієм 1-го класу по трудовому договору строком на 1 рік (наказ №25 від 01.01.1991);
08.06.1992 звільнений за власним бажанням (наказ №93 від 15.06.1992).
Судом установлено, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 від 06.08.1985 заповнена відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162, записи в трудовій книжці про роботу позивача відповідають вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому, чітку дату звільнення з роботи позивача, номери наказів та їх дати, посаду на якій працював позивач та відбиток печатки підприємства при прийнятті та звільненні з роботи.
Відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27 квітня 1993 року № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.
Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.07.2023 по справі № 580/4012/19.
При цьому, суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточність записів не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, на яких покладено обов'язок ведення та обліку трудових книжок працівників та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Вказана правова позиція також викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 (справа № 677/277/17), від 17.07.2018 (справа № 220/989/17), від 19.12.2019 (справа № 307/541/17), від 30.09.2021 (справа № 300/860/17).
Крім іншого суд звертає увагу, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу. А тому неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку таких документів, не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на соціальний захист та пенсійне забезпечення.
Крім того, відповідач посилається на те, що 23.12.2022 набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01.12.2022 №2783. Після зупинення дії Конвенція від 22.03.1993 не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією. Таким чином, документи, видані компетентними органами росії приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку, проставлення апостилю. Жодних апостильованих документів позивач не подавав до органу пенсійного фонду.
Представником третьої особи, крім іншого, зазначено, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року
Суд зазначає, що відповідно до статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується, зокрема, на положеннях міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення). Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн»" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
29.11.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", якою Кабінет Міністрів України постановив про вихід з "Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
23.12.2022 набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 1 грудня 2022 року № 2783-IX.
Так, відповідно до якого Україна зупинила у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.
А також, Україна вийшла з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Частиною 1 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди, стосовно цього учасника, припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Однак, частиною 2 статті 13 Угоди зазначено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, які виникли у відповідності до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили у випадку виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що навіть у випадку виходу держави-учасниці із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян такої держави не втрачають своєї сили.
Щодо посилання відповідача на Закон України №2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022, то суд звертає увагу на те, що положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що відповідачем безпідставно під час розгляду питання про призначення позивачу пенсії не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивача з 28.12.1987 по 05.12.1989, з 03.01.1991 по 08.06.1992.
Відповідно до рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 04.03.2025 № 083250008101 до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.08.2001 по 15.03.2004 оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку форми ОК-5.
Трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 від 06.08.1985 містить такі записи про періоди його роботи:
01.08.1998 прийнят водієм 1 класу (наказ №38 від 01.08.1998);
15.03.2004 звільнений за власним бажанням (наказ №12 від 15.03.2004).
Суд зазначає, що в трудовій книжці позивача наявні записи про прийняття на роботу та про звільнення з роботи, інформацію про дату і номери наказів, на підставі яких позивача було прийнято та звільнено з роботи.
Жодних зауважень щодо саме періодів трудової діяльності відповідачем під час розгляду звернення позивача виказано не було.
При цьому жодних підстав вважати відповідні записи у трудовій книжці позивача недійсними чи підробленими не вбачається.
Суд зазначає, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Як установлено під час розгляду справи, до загального страхового стажу позивача не зараховано період її роботи з 01.08.2001 по 15.03.2004 оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку форми ОК-5.
Суд зазначає, що згідно з ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, чинним законодавством передбачено підтвердження трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у разі коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
В даному випадку в трудовій книжці позивача зазначено періоди його роботи, трудова книжка за спірні періоди містить також посилання на накази про прийняття на роботу та звільнення, а також містить підписи та відтиски печаток.
За таких обставин, трудова книжка є самостійною та достатньою підставою для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.08.2001 по 15.03.2004.
Стосовно посилання відповідача на те, що за періоди роботи з 01.08.2001 по 15.03.2004 відсутні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд зазначає, що позивач жодним чином не має впливу на формування такого реєстру, а відповідно не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на пенсійне забезпечення у зв'язку із невиконанням роботодавцем обов'язків щодо подання звітності та/або сплати єдиного внеску.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17.07.2019 по справі №144/669/17 та від 20.03.2019 по справі №668/947/17.
Таким чином, внаслідок невиконання підприємством-страхувальником обов'язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Суд зазначає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є конституційним правом особи, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Отже, відсутність в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про спірні періоди роботи не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування цього стажу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року по справі №208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року по справі №490/12392/16-а, від 27 лютого 2019 року по справі №638/5795/17.
Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з огляду на установлені обставини у справі, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача зарахувати періоди роботи з 28.12.1987 по 05.12.1989, з 03.01.1991 по 08.06.1992, 01.08.2001 по 15.03.2004 до страхового стажу позивача.
Вище йшлося про те, що в оскаржуваному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача станом на дату розгляду поданої заяви про призначення пенсії становив 28 років 01 місяць 25 днів.
Таким чином, зарахувавши до страхового стажу позивача зазначені вище періоди роботи, його страховий стаж буде становити більше 31 року, а оскільки такого стажу достатньо для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, тому відповідача належить зобов'язати призначити позивачу пенсію за віком.
При цьому слід врахувати те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відтак слід зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 19.12.2024 (а не з 18.12.2024, як про те йдеться у позовній заяві).
За таких обставин, суд дійшов висновку про невідповідність дій відповідача критеріям правомірності дій суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 04.03.2025 №083250008101 про відмову позивачу в призначені пенсії за віком.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 передбачено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Таким чином, наразі органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
В спірному випадку заява позивача про призначення пенсії за віком розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області та за результатом її розгляду прийнято рішення від 04.03.2025 № 083250008101. Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у цьому спорі є органом, що призначає пенсію.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Тобто, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ в Закарпатській області, проте обов'язок виплати пенсії, у випадку її призначення залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера.
При цьому, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З урахуванням викладеного належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 04.03.2025 № 083250008101 про відмову позивачу у призначені пенсії за віком, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 28.12.1987 по 05.12.1989, з 03.01.1991 по 08.06.1992, 01.08.2001 по 15.03.2004 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , та з 19.12.2024 призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).
Судові витрати зі сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 143, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, площа Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063), третя особа, яке не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 04.03.2025 № 083250008101 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 28.12.1987 по 05.12.1989, з 03.01.1991 по 08.06.1992, 01.08.2001 по 15.03.2004 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 , та з 19.12.2024 призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова