10 липня 2025 року м. Ужгород№ 260/2915/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося (далі - позивач) до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 49281,68 гривень адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідно до розрахунку, доданого до даного позову, за не працевлаштування осіб з інвалідністю у необхідній кількості, а отже невиконання нормативу, відповідач повинен сплатити в дохід Державного бюджету 49281,68 грн. Однак, відповідач до 15.04.2025 року, строк встановлений законом, адміністративно- господарські санкції самостійно не сплатив.
Ухвалою судді від 22.04.2025 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, витребувано у сторін додаткові докази.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі доставлено відповідачу в його електронний кабінет.
При цьому, у встановлений ухвалою суду від 22.04.2025 року строк, відзиву на позовну заяву відповідачем не подано.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно з інформацією, зазначеною в розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невикористанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, середньооблікова чисельність штатних працівників за 2024 рік у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 складає 10 осіб, отже норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для такого становить 1 особа. Разом з тим, середньооблікова кількість працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, складає 0 осіб.
З огляду на зазначені відомості Фондом зроблено висновок, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, як це передбачено ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Поряд з цим, адміністративно-господарські санкції до 15 квітня відповідач не сплатив.
У зв'язку із виявленим порушенням законодавчих вимог Фонд самостійно розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що підлягали сплаті відповідачем у розмірі 49232,44 грн. та звернувся до суду з даним адміністративним позовом про їх стягнення.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Законом України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон) визначені засади соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Відповідно до ст. 17 Закону, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Норми ст. 18 Закону встановлюють обов'язок для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частинами 1, 2, 4 ст. 19 Закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до п.п. 2, 3, 4 Порядку надсилання розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 10.03.2023 року №14-1 та наказом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 10.03.2023 року №17, розрахунок надсилається у формі електронного документа Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за формою, наведеною у додатку. Створені Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю оригінали розрахунків передаються Пенсійному фонду України з дотриманням вимог Законів України “Про електронні документи та електронний документообіг», “Про електронні довірчі послуги», “Про публічні електронні реєстри», “Про захист персональних даних», “Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», інших нормативно-правових актів. Пенсійний фонд України надсилає розрахунки через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України протягом п'яти календарних днів з дня їх одержання від Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Судом встановлено, що у 2024 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача становила 10 осіб, з огляду на що середньооблікова чисельність працевлаштованих осіб з інвалідністю у 2024 році повинна складати 1 особу.
Разом з тим, доказів працевлаштування особи з інвалідністю згідно з встановленого ст. 19 Закону нормативу відповідач не надав та судом таких не здобуто.
Частиною 1 ст. 20 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Частиною 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Ст. 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Передбачена ч. 1 ст. 20 Закону міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Закону, а саме, не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч. 2, 3, 5 ст. 19 Закону, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність таких осіб, відмови від працевлаштування на підприємстві, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 07.02.2018 року у справі №811/693/17, від 06.03.2018 року у справі №825/695/17, від 21.05.2020 року у справі №520/3919/19, від 03.08.2023 року у справі №120/4975/22.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В свою чергу, у спірних правовідносинах відповідач жодних доказів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування державну службу зайнятості щодо наявності вільних робочих місць для працевлаштування таких не надав, чим фактично позбавив уповноважені органи можливості скерувати таких осіб для подальшого працевлаштування.
Середньорічна заробітна плата штатного працівника у відповідача в 2024 році становила 98464,89 грн., відтак за не працевлаштування осіб з інвалідністю у необхідній кількості відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 49232,44 грн.
Отже з урахуванням викладеного, суд вважає правильним проведений Фондом розрахунок адміністративно-господарських санкцій для відповідача у розмірі 49232,44 грн.
Проте відповідач в добровільному порядку адміністративного-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у 2024 році не сплатив.
Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих вимог, що регулюють спірні правовідносини крізь призму встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Згідно ч. 2 ст. 139 КАС України, судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 78, 139, 243, 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш.Петефі, 14 код 13592841) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно - господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 49281,68 грн. (сорок дев'ять тисяч двісті вісімдесят одна гривня шістдесят вісім копійок), в т.ч., пеня у розмірі 49,24 грн.
3. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
СуддяС.І. Рейті