09 липня 2025 року м. Житомир справа № 240/9703/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 01.04.2025 № 063550006961 та відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 01.04.2025 № 0600-0217-8/31164 у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання та роботи з 26.09.1989 по 21.09.1990 в м. Наровля Республіки Білорусь, який віднесений до зони з правом на відселення, до періодів проживання у зоні гарантованого добровільного відселення та призначити пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 24.03.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, підтверджений посвідченням серії НОМЕР_1 від 25.12.1993. Вона звернулася 24.03.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. Заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, яке 01.04.2025 відмовило у призначенні пенсії, посилаючись на недостатній період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення до 01.01.1993. Позивачка стверджує, що проживала в зоні з 26.04.1986 по 26.08.1988 та з 05.06.1990 по 13.08.1990, а також працювала в м. Наровля Республіки Білорусь з 26.09.1989 по 21.09.1990, що відповідає зоні з правом на відселення. Вона вважає, що відмова є протиправною, оскільки її посвідчення та довідки підтверджують право на зниження пенсійного віку. Позивачка посилається на судову практику, яка підтверджує, що факт проживання, а не лише реєстрація, є підставою для пенсії. Вона просить врахувати період роботи в Білорусі та призначити пенсію з 24.03.2025.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).
У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 18.04.2025, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зазначило, що заява ОСОБА_1 від 24.03.2025 була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням у Київській області. Рішенням від 01.04.2025 № 063550006961 відмовлено у призначенні пенсії, оскільки документально підтверджений період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення до 01.01.1993 становить 2 роки 6 місяців 10 днів. Період з 26.09.1989 по 21.09.1990 не враховано через відсутність документів, що підтверджують проживання в м. Наровля як зоні радіоактивного забруднення. Страховий стаж позивачки становить 29 років 11 місяців 1 день, але не підтверджено 3 роки проживання до 01.01.1993. Відповідач вважає свої дії правомірними та просить відмовити у задоволенні позову. Період роботи в м. Конотоп з 14.08.1990 по 09.12.1993 також не враховано, оскільки це не зона радіоактивного забруднення.
Позивачка 23.04.2025 подала відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якій вказала, що проживала у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986, що підтверджують довідки від 10.03.2025 № 375, від 28.08.2024 № 1584 та від 30.08.2024 № 213. Вона вважає, що відмова від 01.04.2025 є протиправною, оскільки її посвідчення засвідчує проживання не менше 3 років до 01.01.1993. Позивачка посилається на судову практику Верховного Суду, яка підтверджує, що факт проживання, а не лише реєстрація, є підставою для пенсії. Вона стверджує, що записи трудової книжки не можуть спростувати факт проживання, підтверджений довідками.
У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 24.04.2025, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зазначило, що заява від 24.03.2025 розглядалася за принципом екстериторіальності, і рішенням від 01.04.2025 № 063550006961 відмовлено у призначенні пенсії через недостатній період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення до 01.01.1993, який становить 2 роки 6 місяців 10 днів. Період роботи в м. Наровля з 26.09.1989 по 21.09.1990 не враховано через відсутність підтверджуючих документів про радіоактивне забруднення цієї території. Страховий стаж позивачки становить 29 років 11 місяців 1 день, але не досягнуто необхідних 3 років проживання до 01.01.1993. Відповідач посилається на дискреційні повноваження пенсійного органу і стверджує, що суд не може підміняти пенсійний орган, а лише перевіряти законність його дій.
Позивачка 29.04.2025 подала відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якій вказала, що не визнає заперечень відповідача. Вона підтверджує свій статус потерпілої посвідченням серії НОМЕР_1 від 25.12.1993 та довідками про проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986. Позивачка стверджує, що відмова від 01.04.2025 є протиправною, оскільки вона проживала у зоні не менше 3 років до 01.01.1993. Зазначає, що відповідач не довів недійсність її посвідчення, а записи трудової книжки не спростовують факт проживання, підтверджений довідками.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 від 25.12.1993, виданим Житомирською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 має статус громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
24.03.2025 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яким прийнято рішення від 01.04.2025 № 063550006961 про відмову у призначенні пенсії, оскільки не підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.
Вважаючи відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у призначенні пенсії протиправною, позивачка звернулася до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ), який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.
Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
Згідно зі статтею 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII) визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до п. 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Абзацом першим ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені в статті 55 Закону № 796-XII.
Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є:
1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку;
2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років до 01.01.1993;
3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII;
4) факт проживання або постійної роботи в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії по 31.07.1986;
5) загальну кількість років проживання особи в зазначеній зоні.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом № 796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Отже, час проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993 необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Таким чином, вказаними вище положеннями Порядку № 22-1 чітко передбачено, які саме документи засвідчують особливий статус особи, що потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи. Підтвердження іншими документами такого статусу, як і визначення права на призначення пенсії за віком із зниженням відповідного пенсійного віку з урахуванням інших відомостей не передбачено чинним законодавством.
Встановлено, що відмовляючи позивачці в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області посилалось на недостатню тривалість проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993.
При цьому, пенсійний орган визнає підтвердженим проживання у цій зоні 2 роки 6 місяців 10 днів. Цей період не є спірним. Однак період з 26.09.1989 по 21.09.1990 не враховано через відсутність документів, що підтверджують проживання в м. Наровля (Білорусь) як зоні радіоактивного забруднення.
З довідки Лугинської селищної ради від 10.03.2025 № 375 вбачається, що ОСОБА_1 була зареєстрована та постійно проживала з 26.04.1986 по 26.08.1988 та з 26.09.1989 по 21.09.1990 у с. Червона Волока Лугинського району Житомирської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Доказів того, що ця довідка є неправдивою або відкликаною матеріали справи не містять, а тому в суду відсутні підстави для сумнівів щодо її достовірності.
Суд зазначає, що відомості трудової книжки, диплому чи довідки навчального закладу не можуть спростувати факт постійного проживання позивачки на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується довідками відповідних органів місцевого самоврядування.
Також у відзиві відповідач зазначає, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 26.09.1989 по 21.09.1990 в м. Наровля Республіки Білорусь, так як Угода між Урядом України та урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинена в м. Києві 14.12.1995, припинила свою дію для України 23.12.2023.
Надаючи оцінку цим доводам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 2 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, ратифікованої Законом № 546/96-ВР від 22.11.1996, ця Угода регулює питання державного пенсійного забезпечення громадян, які постійно проживали на території однієї Договірної Сторони і переїхали на постійне проживання на територію іншої Договірної Сторони, та охоплює нижче перераховані види державних пенсій: пенсії за віком; пенсії по інвалідності; пенсії за вислугу років; пенсії в разі втрати годувальника.
Згідно з преамбулою цієї Угоди Уряд України та Уряд Республіки Білорусь, які далі іменуються Договірними Сторонами, домовилися про її укладення, виходячи з необхідності захисту прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, прагнучи урегулювати питання пенсійного забезпечення громадян, бажаючи розвивати співробітництво в галузі пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 4 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, договірні Сторони надають постійно проживаючим на своїй території громадянам іншої Договірної Сторони рівні із своїми громадянами права в галузі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаної Угоди передбачено, що пенсійне забезпечення громадян Договірних Сторін та членів їх сімей здійснюється по законодавству Договірної Сторони, на території якої вони постійно проживають, якщо цією Угодою не встановлено інше.
Відповідно до статей 6-7 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, при призначенні пенсій зараховується трудовий (страховий) стаж, в тому числі і той, що дає право для призначення пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, набутий по законодавству будь-якої з Договірних Сторін, в тому числі і до набуття чинності цієї Угоди, а також на території СРСР до 01.01.1992. При цьому обчислення трудового (страхового) стажу проводиться по законодавству Договірної Сторони, яка призначає пенсію.
Відповідно до статті 16 Угоди кожна Договірна Сторона має право денонсувати цю Угоду, повідомивши письмово про це іншу Договірну Сторону. Дія цієї Угоди припиняється з дня, вказаного у повідомленні, але не раніше ніж через шість місяців з дня, наступного за днем отримання повідомлення.
29.05.2023 Верховна Рада України прийняла Закон № 3117-ІХ «Про денонсацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення».
Між тим, статтею 16 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення передбачено, що права громадян, набуті згідно з положеннями цієї Угоди, не втрачають своєї сили в разі її денонсації.
Отже, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання взяті згідно з Угодою перед громадянами, які набули права згідно Угоди до її денонсації.
Таким чином, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу чи не прийняття на території держав - учасниць Співдружності без легалізації необхідних для пенсійного забезпечення документів, виданих у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення та перерахунок пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди, а отже, і з денонсацією міжнародних угод.
Судом встановлено, що населений пункт "Наровля" відноситься до Переліку населених пунктів і об'єктів, що знаходяться в зонах радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Ради Міністрів Республіки Білорусь від 01.06.1992 № 328.
Як вбачається з листа Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 16.05.2008 № 06-6592/191 "Про зони радіоактивного забруднення", постановою Ради Міністрів Білоруської РСР від 01.06.1992 № 328 встановлено, що місто Наровля Республіки Білорусь відповідає зоні гарантованого добровільного відселення, визначеній чинним законодавством України.
За таких обставин незарахування періоду з 26.09.1989 по 21.09.1990 до часу проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення є протиправним.
Таким чином, з урахуванням усіх згаданих періодів час проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення за період з 26.04.1986 по 01.01.1993 становить понад 3 роки, що надає їй право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Суд також вважає за належне зазначити, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (ч. 3 ст. 65 Закону № 796-XII). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.1991 № 501, передбачено, що Посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Аналогічна правова норма закріплена і в пункті 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 (далі - Порядок № 501), а саме визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 25.12.1993, виданого Житомирською облдержадміністрацією, підтверджується, що позивачка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи. Пред'явник має право на пільги і компенсації, встановлені Законом УРСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для осіб, які постійно працюють чи працювали, або проживають чи проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення.
Пунктом 6 Порядку № 501 встановлено, що громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видається посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Відповідно до пункту п'ятого Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 20.01.1997 № 51 (далі - Порядок № 51), потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 01.01.1993 прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Пунктом 10 Порядку № 51 передбачено, що видача посвідчень провадиться, зокрема, обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Зазначене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону № 796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Тобто видавши позивачці посвідчення серії Б категорії 3, держава в особі Житомирської облдержадміністрації визнала, що вона станом на 01.01.1993 проживала у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 31.07.2018 у справі № 751/2050/17, від 22.01.2019 у справі № 129/1535/17, від 31.10.2019 у справі № 212/12245/13-а, від 21.11.2019 у справі № 572/47/17, від 24.05.2024 у справі № 460/17257/23, від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22 та в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи.
Таким чином, Законом № 796-ХІІ, Порядками № 51 та № 501 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що наявність у позивачки посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 від 25.12.1993 також підтверджує той факт, що позивачка з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01.01.1993 постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає їй право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Зазначене посвідчення не анульовувалося та недійсним не визнавалося, наявність у позивачки статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи не оспорюється; доказів фактичного проживання або реєстрації місця проживання позивачки в іншому місті відповідач як суб'єкт владних повноважень, суду не надав.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону № 1058-IV, якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років.
З положень статті 55 Закону № 796-XII вбачається, що умовами надання пенсії за віком позивачці із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є: наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу; постійне проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років; досягнення необхідного віку для призначення пенсії згідно зі статтею 55 Закону № 796-XII.
Як встановлено судом зі змісту спірного рішення від 01.04.2025 № 063550006961, до страхового стажу позивача зараховано 29 років 11 місяців 1 день, що є достатнім для призначення їй пенсії.
В даному випадку достатність необхідного страхового стажу відповідачами не заперечується, тому доказуванню не підлягає.
Виходячи з викладеного, рішення від 01.04.2025 № 063550006961 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню, отже в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про зобов'язання призначити позивачці пенсію за віком з 24.03.2025 як способу відновлення прав позивачки суд зазначає, що за змістом п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
Разом із тим, суд розглядає справу лише в межах заявлених позовних вимог, що відповідає принципу диспозитивності адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
У пункті 145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені нормами Законів № 1058-IV, Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення". Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені також законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Як вже встановлено, у позивачки наявні всі умови, які є достатніми для призначення пенсії за віком, отже, суд вважає, що для відновлення порушеного права позивачки необхідно зобов'язати пенсійний орган призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ч. 2 ст. 55 закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 24.03.2025 (дати звернення з заявою про призначення пенсії за віком), як про це просить позивачка.
При вирішенні вказаного спору суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Як уже зазначалося, порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
При цьому, 30.03.2021 набрала чинності постанова Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України» (далі - Постанова правління № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу IV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених положень Порядку № 22-1 свідчить про таке:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення.
Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов'язання призначити пенсію є саме Головне управління Пенсійного фонду України у Київській, яке за принципом екстериторіальності розглянуло заяву позивача та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а лише повідомило позивача про результат розгляду її заяви, натомість рішенням, яке безпосередньо впливає на права позивача, є рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 01.04.2025 № 063550006961 про відмову в призначенні пенсії.
Така позиція суду ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23.
За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, згідно з якою при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачкою при зверненні до суду з даним позовом сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яке прийняло протиправне рішення.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Андрія Саєнка, 10, м. Фастів, Київська обл., Фастівський р-н, 08500, ЄДРПОУ 22933548), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 01.04.2025 № 063550006961.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 з 24.03.2025 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (однієї тисячі двохсот одинадцяти гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 09 липня 2025 р.
09.07.25