Рішення від 10.07.2025 по справі 240/10758/25

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2025 року м. Житомир

справа № 240/10758/25

категорія 105000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул.Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови,-

встановив:

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду через систему "Електронний суд" з позовом, у якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Корольовського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 26.03.2025 за ВП №76821935 про накладення на ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) штрафу у розмірі 10200 грн 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що постанова державного виконавця про накладення на Військову частину НОМЕР_1 штрафу в розмірі 10200,00 гривень за невиконання рішення суду у справі №240/4808/24, є протиправною.

Позивач зазначає, що рішення суду у справі №240/4808/24, яке набрало законної сили 23.10.2024, виконано ним добровільно та в повному обсязі, а наведені в оскаржуваній постанові про накладення штрафу посилання на не подання належних доказів добровільного виконання вказаного рішення суду, є безпідставним, оскільки військовою частиною надані до виконавчої служби всі можливі докази виконання судового рішення в добровільному порядку, проте головним державним виконавцем вони враховані не були.

Крім цього, наголошує, що виконавчим органом не надано відповіді на клопотання ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) оформлене листом від 05.03.2025, у якому останній просив надати роз'яснення, а саме: у чому полягає не підтвердження добровільного виконання рішення суду та які документи потрібно надати на таке підтвердження.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні, з викликом сторін.

Відповідач - Корольовський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі надіслав до суду відзив на позовну заяву за вх.№37269/25, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування зазначає, що відповідно до заяви представника стягувача та матеріалів виконавчого провадження встановлено, що рішення суду не виконується в повному обсязі, а саме не здійснено перерахунку компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток, обчисливши її суму, виходячи із розміру щомісячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у зв'язку з чим, 06.03.2025 державним виконавцем винесено та направлено постанову про накладення штрафу в сумі 5100,00 грн.

Однак, станом на 26.03.2025 рішення суду не виконане без поважних причин, у зв'язку з чим державним виконавцем винесено та направлено постанову про накладення штрафу в сумі 10200,00 грн.

Відповідно до довідки від 15.05.2025 судове засідання відкладено на 12.06.2025.

Протокольною ухвалою від 12.06.2025 судове засідання відкладено з метою належного повідомлення третьої особи про дату, час та місце розгляду справи.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, надіслав письмові пояснення по суті справи (за вх.№48273/25), у яких просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування зазначає, що рішення суду у справі №240/4808/24 боржником досі не виконане. Позивачем, на виконання вказаного рішення нараховано стягувачу 0 грн доплати компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток, обчисливши їх суму, виходячи із розміру щомісячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

На думку представника третьої особи, такі дії позивача є незаконними, адже додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168, має чітко встановлені розміри нарахування та не може складатися з суми у розмірі 0,00 грн. Саме тому вважає, що накладення на позивача штрафу в порядку виконавчого провадження є законним та обов'язковим згідно приписів чинного законодавства.

Представник позивача у судовому засіданні 19.06.2025 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову. Вказує, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови слугувало встановлення державним виконавцем, що рішення суду боржником не виконано, адже відповідно до довідки №92 від 23.02.2024 ОСОБА_1 щомісячно виплачувалася додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, однак відповідна винагорода не була включена до складових грошового забезпечення ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою-розрахунком №220 від 22.02.2025, та визначена сумою у розмірі 0,00 грн.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечував проти позову. Зазначає, що нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, можливе у визначених законодавством розмірі, однак не у розмірі 0,00 грн, а тому вважає, що штраф накладений на позивача - Військову частину НОМЕР_1 є правомірним.

У ході судового розгляду справи судом заслухано пояснення представника позивача, відповідача та третьої особи, досліджено письмові докази, долучені до матеріалів справи, та відповідно до протокольної ухвали суд на місці ухвалив перейти до подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 у справі №240/4808/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік без урахування у складі грошового забезпечення індексації грошового забезпечення;

- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та доплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум;

- у задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) подали апеляційні скарги до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

За результатами розгляду апеляційних скарг Сьомим апеляційним адміністративним судом 23.10.2024 прийнято постанову відповідно до якої рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року скасовано в частині відмови в позові про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо не включення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого обчислено розмір грошової компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток і зобов'язання доплатити суми такої компенсації, та прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок ОСОБА_1 компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».

В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/4808/24 від 16 травня 2024 року залишено без змін.

Таким чином, рішення суду у справі №240/4808/24 від 16.05.2024 набрало законної сили 23 жовтня 2024 року у зв'язку з чим, Житомирським окружним адміністративним судом 06 грудня 2024 року видано виконавчі листи.

20 січня 2025 головним державним виконавцем Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №76821935 з виконання виконавчого листа №240/4808/24, виданого Житомирським окружним адміністративним судом 06.12.2024, про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок ОСОБА_1 компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».

03 лютого 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) у листі №10/1635-25 повідомив Корольовський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2024 у справі №240/4808/24 в добровільному порядку та в повному обсязі.

18 лютого 2025 року головним державним виконавцем було сформовано вимогу державного виконавця №8259/23-12-25/13 про зобов'язання здійснити перерахунок ОСОБА_1 компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в 5-денний строк з дня отримання даної вимоги. Попереджено, що за невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність передбачену законом.

Листом від 05.03.2025 за вих.№10/3330-25 ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) повідомив Корольовський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), що рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2024 у справі №240/4808/24 в добровільному порядку та в повному обсязі.

Зазначив, що жодних зобов'язань щодо здійснення виплати або доплати певної суми резолютивна частина рішення суду не містить, а тому вважає, що рішення суду виконане, у зв'язку з чим просив закрити виконавче провадження, а у разі неврахування наведеного, надати роз'яснення.

06 березня 2025 року головним державним виконавцем Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Трохачовою М.В., винесено постанову про накладення на боржника - ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) штрафу у розмірі 5100 грн за невиконання рішення суду в адміністративній справі №240/4808/24 та встановлено 10-ти денний термін для виконання вказаного рішення.

Зважаючи на те, що станом на 26.03.2025 рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/4808/24 від 16.05.2024 ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) не виконано, то 26.03.2025 головним державним виконавцем Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Трохачовою М.В., винесено постанову про накладення на боржника - ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) штрафу у розмірі 10200 грн за повторне невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення суду.

Позивач, вважаючи постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду протиправною та такою, що порушує його права, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно з частиною 2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.

Відтак особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Статтею 63 Закону №1404-VIII врегульовано порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно з частиною 1 статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

При цьому, частина 3 статті 63 Закону №1404-VIII передбачає, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Відповідно до частини 2 статті 75 Закону №1404-VIII у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Аналізуючи наведені положення законодавства суд зазначає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.

Застосування такого заходу до боржника є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Водночас умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання (повторне невиконання) ним рішення суду без поважних причин.

У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

При цьому суд зазначає, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення (за повторне невиконання судового рішення) можуть бути винесені лише за умови, що судове рішення не виконано (повторно не виконано) боржником без поважних причин, і боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.

Визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме не виконання рішення суду без поважних причин. Поважними можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.

Таким чином, вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Відповідно, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти на боржника штраф.

Установлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов'язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону №1404-VIII.

Відповідно до змісту положень частини 3 зазначеної правової норми, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а частина 4 наголошує на тому, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Перевіряючи наявність підстав для прийняття відповідачем оскаржуваної постанови від 26.03.2025 у ВП №76821935 та застосування до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) штрафу за невиконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/4808/24, суд зазначає наступне.

Згідно зі спірною постановою, штраф на позивача накладений за невиконання без поважних причин рішення суду у встановлений виконавцем строк, оскільки державний виконавець встановив, що рішення суду не виконано в повному обсязі.

У своєму відзиві відповідач зазначає, що Корольовський відділ ДВС у м. Житомирі не враховує доводи добровільного виконання у повідомленнях позивача наданих на вимогу державного виконавця, оскільки під час проходження служби ОСОБА_1 щомісячно виплачували додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, що підтверджується довідкою за №92 від 23.02.2024.

Зазначає, що до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислено розмір грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, не включено суми фактично виплаченої ОСОБА_1 додаткової винагороди, що підтверджується довідкою за №220 від 22.02.2025.

Крім цього, вказує, що боржник звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Так, ухвалою суду від 24.02.2025 у справі №240/4808/24 відмовлено у задоволені заяви ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також зазначено про відсутність доказів, які б свідчили про те, що боржником добровільно виконано судове рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) передбачено: соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Частиною 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч. 1-4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова КМУ №704), окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 Постанови КМУ №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства оборони № 180 від 01.06.2020) (далі - Порядок №260).

Пункту 2 розділу І Порядку №260 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення, зокрема, включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Відповідно до п.16 розділу І Порядку №260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - постанова КМУ №168), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Державної прикордонної служби, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Отже, за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час дії воєнного стану.

Положення ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ є відсилочними, оскільки розміри грошового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України, а право визначити порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Такими нормативно-правовими актами є постанова КМУ №704, якою, з-поміж іншого, передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, крім посадового окладу; окладу за військовим званням включає і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та Порядок №260.

Верховний суд у постанові від 23.09.2024 у справі №240/32125/23 виклав свою позицію щодо врахування додаткової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової компенсації за невикористані дні відпусток, яка передбачена Постановою №168, а саме зазначив, що, на відміну від правил обчислення розміру допомоги для оздоровлення, пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації. Навпаки, за приписами указаної норми, до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Тому, при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов'язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням.

Як свідчать матеріали, а саме довідка про суми виплачених додаткової винагороди та індексації грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 12.02.2024 №92 від 23.02.2024, ОСОБА_1 починаючи з 03.2022 по 12.2022; з 02.2023 по 06.2023; з 08.2023 по 10.2023; з 01.2024 по 02.2024 здійснювалася виплата додаткової винагороди (а. с. 67).

Таким чином, враховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, відповідно до довідки військової частини виплачувалася позивачу починаючи з Таким чином, ураховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, відповідно до довідки військової частини виплачувалася позивачу починаючи з 25.02.2022 по 12.02.2024, вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної та додаткової відпустки. 25.02.2022 по 12.02.2024, вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної та додаткової відпустки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2024 року у справі №240/23909/23, від 20 грудня 2024 року у справі №240/21650/23.

Однак, як свідчить довідка-розрахунок про розмір виплаченої грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки ОСОБА_1 від 22.02.2025 №220, додаткова винагорода визначена у сумі розміром 0,00грн.

Відповідно до частини 1 статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у стягувача можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання.

Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

Суд відмічає, що згідно з п.9 ч.1ст.39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Враховуючи викладені обставини, які підтверджується матеріалами адміністративної справи, суд вважає, що обов'язок щодо виконання рішення суду позивачем не виконано.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Підсумовуючи наведене та встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 271, 272, 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

У задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (вул. Леха Качинського, 12-А, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10014, код ЄДРПОУ 35021396), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідн. номер НОМЕР_3 ), про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення, з урахуванням ч.6. ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення.

Рішення складено у повному обсязі 10 липня 2025 року.

Суддя А.В. Горовенко

Попередній документ
128767151
Наступний документ
128767153
Інформація про рішення:
№ рішення: 128767152
№ справи: 240/10758/25
Дата рішення: 10.07.2025
Дата публікації: 14.07.2025
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Житомирський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (10.07.2025)
Дата надходження: 14.04.2025
Розклад засідань:
15.05.2025 14:00 Житомирський окружний адміністративний суд
12.06.2025 16:30 Житомирський окружний адміністративний суд
19.06.2025 16:30 Житомирський окружний адміністративний суд