Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 липня 2025 року Справа№200/3470/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії і стягнення недоотриманої державної пенсії, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (надалі - ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач), про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 1750-126/С-02/8-0500/25 від 20.01.2025 року, щодо не нарахування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_1 у вигляді недоотриманої частини державної пенсії по інвалідності, завданої дією припису першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII, що визнано неконституційним, за період з 01.12.2022 по 19.03.2024 року;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок недоотриманої державної пенсії по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків за період з 01.12.2022 по 19.03.2024 включно, як матеріальної шкоди ОСОБА_1 згідно частини третьої статті 152 Конституції України;
- стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої державної пенсії по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків за період з 01.12.2022 по 19.03.2024 включно, заподіяної прийняттям неконституційного правового акту, у розмірі 844 399 грн. 08 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецької області, одержує пенсію по ІІ групі інвалідності внаслідок захворювання, одержаного внаслідок виконання обов'язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, призначену згідно із Законом України від 28.02.1991 року №796-ХІІ, у розмірі 70 % відшкодування фактичних збитків. 03.01.2025 року позивач звернувся до Головного управління з клопотанням про відшкодування матеріальної шкоди за період з 01.12.2022 року по 19.03.2024 року, яка виникла внаслідок обмеження максимального розміру пенсії по інвалідності нарахованої як відшкодування фактичних збитків, внаслідок дії першого речення частини 3 статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-ХІІ зі змінами, яке визнано неконституційним. Однак, листом від 20.01.2025 року відповідач повідомив про відсутність підстав щодо нарахування та виплати пенсії за період з 01.12.2022 по 19.03.2024 без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Позивач вважає такі дії Головного управління протиправними та такими, що суперечать ст. 8, ст. 19 та ст. 152 Конституції України.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.05.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін, поновлено строк звернення до суду з даним позовом. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
12 червня 2025 року до суду надійшов відзив представника ГУ ПФУ в Донецькій області, в якому зазначено, що позивач не звертався з особистою заявою про перерахунок пенсії з 03.01.2025. Як вбачається з позовної заяви та підтверджено матеріалами справи, рішення про відмову у перерахунку пенсії з 03.01.2025 суб'єктом владних повноважень також прийнято не було. Письмове звернення ОСОБА_1 від 03.01.2025, яке зареєстровано №126/С0500-25, розглянуто Головним управлінням відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Відповідь позивачу надано листом Головного управління 1750-126/С-02/8-0500/25 від 20.01.2025. Тобто, оскільки позивач у спірних правовідносинах звертався до відповідача із заявою довільної форми та змісту, замість звернення із заявою, затвердженою Порядком № 22-1 (з урахуванням постанови правління Пенсійного фонду України 14.12.2015 № 25-1, у разі звернення в електронному вигляді), то таке звернення не тягне наслідків у вигляді вирішення питання про призначення/перерахунку пенсії. Так, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.07.2024 по справі №200/3881/24, яке набрало законної сили 28.10.2024, зобов'язано Головне управління провести перерахунок та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, починаючи з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України № 2-р(II)/2024, від 20.03.2024. Зобов'язання щодо здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність з 01 грудня 2022 року в Рішенні суду відсутні. Отже зобов'язання щодо перерахунку пенсії без обмеження десятьма прожитковими мінімумами стосується періоду з 20.03.2024.
Відповідно до частини три статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Спеціальний закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий. За відсутності закону, який формулює такі положення, право на компенсацію не може виникнути, оскільки особа не може стверджувати, що вона мала законне сподівання одержання будь-яких конкретних сум (ухвала Європейського суду з прав людини у справі «Петро Якович Петльований проти України», заява №54904/08, ухвала щодо прийнятності від 30.09.2014). Водночас, підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає Цивільний кодекс України. Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1175 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним. Зміст статті 1175 ЦК України дає підстави для висновку про її застосування тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується.
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення закріплено також у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII.
Таким чином, підстави для застосування положень статті 1175 ЦК України відсутні, оскільки такі підлягають застосуванню у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. При цьому у випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним судом України неконституційними та у зв'язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 (далі Рішення) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
З огляду на вищевикладене, пенсію позивачу обчислено відповідно до вимог чинного законодавства. У зв'язку з чим, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що доводи відповідача є безпідставними, так як правова позиція останнього заснована на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про розгляд адміністративної справи № 200/3470/25 за правилами загального позовного провадження, залишено без задоволення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про залучення до розгляду справи третьої особи - відмовлено.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію по інвалідності ІІ групи (в розмірі відшкодування збитків), призначену відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.07.2024 по справі №200/3881/24, яке набрало законної сили 28.10.2024, зобов'язано Головне управління провести перерахунок та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, починаючи з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України № 2-р(II)/2024, від 20.03.2024.
На виконання рішення суду позивачу з 20.03.2024 року здійснено перерахунок пенсії, нарахована доплата за період з 20.03.2024 по 31.12.2024 у розмірі 500716,66 грн.
03.01.2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою, в якій просив зробити нарахування та відшкодувати матеріальну шкоду за період з 01.12.2022 по 19.03.2024, яка виникла внаслідок обмеження максимального розміру пенсії по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків, внаслідок дії першого речення частини 3 статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ зі змінами, яке визнано неконституційним.
Листом від 20.01.2025 року №1750-126/С-02/8-0500/25 відповідач повідомив позивача, що рішення суду Головним управлінням виконано в повному обсязі в межах функціональних повноважень та чинного законодавства. Підстави щодо нарахування та виплати пенсії за період з 01.12.2022 по 19.03.2024 без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, відсутні.
Позивач вважає, що відповідач протиправно не виплатив матеріальну шкоду за період з 01.12.2022 по 19.03.2024, яка виникла внаслідок дії першого речення частини 3 статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ зі змінами, яке визнано неконституційним, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991.
Відповідно до ст. 1 Закону № 796-XII, це закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Частиною 1 статті 54 Закону № 796-XII встановлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Згідно з ч. 3 ст. 67 Закону № 796-XII (в редакції, чинній до 20.03.2024) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
На підставі положень статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «;Про пенсійне забезпечення», «;Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Натомість 20.03.2024 Конституційний Суд України ухвалив рішення № 2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
За пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як вбачається з частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідно до частини першої статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024, стаття 67 Закону № 796 не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, також припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII, зі змінами, визнано неконституційними.
Верховний Суд у постанові від 04.07.2024 у справі № 580/7744/23 зазначив, що правова позиція КСУ щодо неконституційності приписів статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII зі змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення КСУ відповідного рішення, тобто з 21 березня 2024 року.
Згідно з ч. 3 ст. 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Норми КАС України не містять визначення поняття «матеріальна шкода», таке поняття охоплюється приписами статті 22 ЦК України, якою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Отже, в розумінні чинного законодавства, матеріальна шкода настає внаслідок недоотримання реальних доходів, на які особа мала реальні очікування.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, у позивача не виникло та не могло виникнути правомірних очікувань на отримання пенсії в більшому розмірі у період з 01.12.2022 по 19.03.2024 відповідно статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII в редакції, що діяла до визнання її неконституційною, а тому отримані суми пенсії, які є меншими, ніж нараховані після прийняття рішення КСУ № 2-р(ІІ)/2024, не можуть вважатися упущеною вигодою, тобто шкодою.
Суд звертає увагу, що у тексті рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині цього рішення чітко вказано про те, що припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відтак, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Разом з цим, суд не приймає посилань відповідача на пропущення строку звернення до суду, оскільки ухвалою суду від 28.05.2025 року позивачу поновлено строк звернення до суду з даним позовом.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії і стягнення недоотриманої державної пенсії - відмовити повністю.
Судове рішення складено та підписано 09 липня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.М. Чучко