Номер провадження: 22-ц/813/5012/25
Справа № 499/374/24
Головуючий у першій інстанції Плавич І. В.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
10.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 05 вересня 2024 року у складі судді Плавич І.В.,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 09.04.2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200499672 щодо кредитування. Відповідно до умов Кредитного договору (на умовах повернення, платності, строковості) Банк надав Позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 20898,98 грн., з встановленим строком користування з 09.04.2016 по 09.05.2017, а Відповідач зобов'язався повернути отримані кошти у встановлений в Кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
20.07.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі № 910/11298/16 відповідно до якої Позивач визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», в тому числі і за Кредитним договором.
Таким чином, Банк, правонаступником якого є Позивач, виконав свої зобов'язання за Кредитним договором належним чином, в той же час Відповідач порушив умови Кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та в визначений строк.
Станом на 27.03.2024 загальний розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем за Кредитним договором становить 52656,15грн., з яких:
-17418,98 грн. - заборгованість за кредитом;
-35237,17 грн. - заборгованість за відсотками.
Вищевказану заборгованість позивач просить стягнути з відповідача.
Позиція відповідача на позовну заяву в суді першої інстанції
Представник ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву просив в її задоволенні відмовити.
Представник вказував, що дійсно між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Михайлівський було укладено Кредитний договір №200499672 від 09.04.2016 р. на суму 20898,98 грн. на суму 19999,98 грн.. До визнання ПАТ «Банк Михайлівський» банкрутом Відповідачем було здійснено 2 планових платежі, що в загальному склали суму 5991 грн. В подальшому, Національний банк України 12 липня 2016 року за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ухвалив рішення №124-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський».
Розуміючи, що невиконання взятих на себе зобов'язань буде мати наслідком збільшення суми заборгованості у зв'язку із нарахуванням штрафних санкцій, не володіючи інформацією - хто є правонаступником ПАТ «Банк Михайлівський», яким чином ОСОБА_1 може продовжити виконувати взяті на себе зобов'язання, остання звернулась до ПАТ «Платинум Банк» з метою проведення перекредитування.
Для виконання своїх зобов'язань, між ОСОБА_1 і ПАТ «Платинум Банк» було укладено кредитний договір № 3352/2348CLFK1AI2T2 від 12.07.2016 року на суму 14008,98 грн. Для перерахування коштів на виконання зобов'язання за кредитним договором із ПАТ «Банк Михайлівський» за № 200499672 від 09.04.2016 року, між ОСОБА_1 із ПАТ «Платинум Банк» було укладено Договір-доручення № 26256000117095/1 на переказ коштів з поточного рахунку фізичної особи, предметом якого, відповідно до п.1.1.1. було визначено зобов'язання Банку від імені ОСОБА_1 здійснити перерахування коштів у валюті гривня на поточний рахунок ТОВ «МІРА ФІНАНС» № НОМЕР_1 , який відкрито в банку АТ РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ У М. КИЄВІ, код банку отримувача 380805, код за ЄДРПОУ 40042596, в сумі 14008,98 грн - призначення платежу: Погашення заборгованості згідно кредитного договору № 200499672 від 09.04.2016.
Рахунок, на який необхідно було перерахувати кошти в рахунок виконання зобов'язань перед ПАТ «Банк Михайлівський», менеджер ПАТ «Платинум Банк» визначала виходячи із відомостей в загальній банківській системі. Оскільки умовами Договору-доручення строк виконання було визначено день укладання зазначеного Договору, а саме 12 липня 2016 року, саме в цей день було перераховано кошти на повне виконання зобов'язань перед ПАТ «Банк Михайлівський».
Відповідачка вважає, що з 12 липня 2016 року в зобов'язанні відбулась заміна кредитора, яким став ПАТ «Платинум Банк», якому остання і сплачувала суму у розмірі 14008,98 грн. Усі свої зобов'язання відповідачка виконала, про що отримала відповідь на її звернення про відсутність заборгованості за кредитним договором станом на 16.12.2016 року і закриття кредитної угоди.
У січні 2021 року, отримавши повідомлення від ТОВ «Діджи Фінанс» про відступлення права вимоги за Кредитним договором № 200499672 від 09.04.2016 від ТОВ «Діджи Фінанс», ОСОБА_1 надала усі докази виконання своїх зобов'язань, надавши інформацію із підтверджуючими документами про погашення суми кредиту. Однак, ТОВ «Діджи Фінанс» не взяло надану інформацію до уваги.
У своїй вимозі про сплату заборгованості ТОВ «Діджи Фінанс» визначив суму боргу
у розмірі 52 656,15, не надавши повне обґрунтування такої суми заборгованості.
Відповідачка вказувала, що надані банком виписки по особовому рахунку є неналежними доказами.
Крім того, відповідачка вказувала, що оскільки станом на 20.07.2020, враховуючи дату закінчення кредитного договору 09.05.2017, загальний строк позовної давності сплинув 09.05.2020. Таким чином, уклавши договір відступлення прав вимоги, позивач набув права вимоги щодо відповідача по даному кредитному договору, але пропустив строк позовної давності на пред'явлення позову до відповідача, оскільки такий строк був пропущений попереднім кредитором. (а.с. 49 - 53)
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та мотивування його висновків
Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 05 вересня 2024 року в задоволені позовної заяви ТОВ «Діджи Фінанс» відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що за обставинами даної справи з наданих позивачем виписок по особовому рахунку, останні з яких датуються 2020 роком, ані суми кредиту, який взяв відповідач, ані суми погашень заборгованості, ані суми відсотків, пені, штрафів, прострочених платежів, ані порядок нарахування відсотків тощо належним чином встановити можливість відсутня. Детального та належного розрахунку заборгованості позивач до суду не надав.
В матеріалах справи відсутні достатні, належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження строку дії кредитного договору, що відповідно виключає можливість встановлення дійсного розміру заборгованості (з врахуванням відсотків, прострочених платежів тощо).
В наданих позивачем виписках містяться нарахування прострочених доходів, станом в тому числі на 2020 рік. Однак, оскільки відсутні відомості щодо розміру кредиту та строку дії кредитного договору, відсутня можливість встановити на яку суму та за який період часу нараховувалися відсотки на борг. (а.с. 94 - 98)
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ТОВ «Діджи Фінанс» подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 05 вересня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс». (а.с. 102 - 106)
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що представником Відповідача було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав факт укладення кредитного договору №200499672 від 09.04.2016 та суму на яку він був укладений, окрім того, надав докази оплати суми боргу неналежному кредитору - ТОВ «ФК «Фагор», а отже на вказану суму також визнав та підтвердив свій борг. Натомість, суд першої інстанції повністю проігнорував ці обстави.
Окрім того, 20.07.2020 ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020, що був укладений за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020. Цей факт підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі № 910/11298/16, відповідно до якої ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами відступленими згідно Договору № 7_БМ від 20.07.2020.
Отже, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за усіма правами кредитора за основними договорами, що існували на момент переходу цих прав в порядку, передбаченому ст. 514 Цивільного кодексу України та п. 2 договору №7_БМ 20.07.2020. Відповідно, у ТОВ «Діджи Фінанс» виникло і право на стягнення заборгованості за відступленими кредитними договорами.
01.07.2021 Північним апеляційним господарським судом ухвалено Постанову по справі № 910/11298/16, якою: «Рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі № 910/11298/16 скасовано в частині немайнових вимог, з ухваленням нового рішення про задоволення позову ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» у цій частині. Застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905, а саме: зобов'язано ТОВ «Фінансова компанія «Плеяда» передати ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2. Визнано відсутніми у ТОВ «Фінансова компанія «Плеяда» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 №1905, реєстрах прав вимог від 19.05.2016 № 1 та від 20.05.2016 № 2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2 до зазначеного договору факторингу. Визнано недійсним договір факторингу від 20.05.2016 № 1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор». Окрім того, визнано відсутніми у ТОВ «ФК «Фагор» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 №1905, реєстрах прав вимог до нього від 19.05.2016 № 1 та від 20.05.2016 № 2, актах прийому-передачі від 20.05.2016 до зазначеного договору факторингу № 1 і № 2, та в договорі факторингу від 20.05.2016 № 1 та додатках до нього. Зобов'язано ТОВ «ФК «Фагор» передати ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 № 1 і № 2 (копія даної Постанови від 01.07.2021 по справі 910/11298/16 додається повторно). Таким чином, ТОВ «ФК «Фагор» є неналежним кредитором за кредитним договором № 200499672 від 09.04.2016, а отже виконання зобов'язання ОСОБА_1 перед неналежним кредитором тягне за собою відповідні наслідки.
Позиція відповідача в апеляційній інстанції
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просив в її задоволенні відмовити. Доводи відзиву на апеляційну скаргу здебільшого співпадають з доводами відзиву на позовну заяву. (а.с.141 - 144)
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Діджи Фінанс» підлягає частковому задоволенню.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
09.04.2016 між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та гр. ОСОБА_1 укладено угоду № 200499672 щодо кредитування, далі - Кредитний договір.
Відповідно до умов Кредитного договору (на умовах повернення, платності, строковості) Банк надав Позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 20898,98 грн., з встановленим строком користування з 09.04.2016 по 09.05.2017, а Відповідач зобов'язався повернути отримані кошти у встановлений в Кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
Відповідно до квитанції №7023438 від 28.04.2016 ОСОБА_1 сплатила на користь ПАТ «Банк Михайлівський» в рахунок погашення кредиту згідно Кредитного договору №200499672 від 09.04.2016 в розмірі 3500 грн. (а.с. 181)
Відповідно до змісту постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.01.2021 у справі №910/11298/16 вбачається, що судом було встановлено, що постановою Національного Банку України від 22.12.2015 № 917/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії проблемних.
Указаною постановою, зокрема, було віднесено ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії проблемних строком до 180 днів. Також установлено певні обмеження, зокрема, не здійснювати кредитних операцій в обсязі, що перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття даної постанови (у розрізі валют) без урахування нарахованих доходів за цими операціями та обсягу зобов'язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам.
19.05.2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» (клієнт) і ТОВ «ФК «Плеяда» (фактор) укладено договір факторингу № 1905, за умовами якого фактор зобов'язався передати грошові кошти у розпорядження клієнта, а банк зобов'язався відступити на користь ТОВ «ФК «Плеяда» право вимоги до третіх осіб (боржників).
20.05.2016 між ТОВ «ФК «Плеяда» і ТОВ «ФК «Фагор» укладено договір факторингу № 1, за умовами якого ТОВ «ФК «Плеяда» за плату відступило на користь ТОВ «ФК «Фагор» права вимоги, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі договору факторингу № 1905.
23.05.2016 згідно з рішенням Правління Національного банку України № 14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 812 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації.
На виконання своїх обов'язків, передбачених статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноваженою особою, згідно з наказом від 24.05.2016 № 27/1 створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ «Банк Михайлівський».
Під час перевірки комісія виявила, що між ПАТ «Банк Михайлівський» і ТОВ «ФК «Плеяда» було укладено договір факторингу від 19.05.2016 № 1905, відповідно до якого банк відступив право вимоги за кредитними договорами на суму 682 297 854, 87 грн.
У червні 2016 року ПАТ «Банк Михайлівський») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «ФК «Плеяда», ТОВ «ФК «Фагор», в якому просило застосувати наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905.
Відповідно до постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.01.2021 у справі №910/11298/16, за результатами розгляду справи застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905, а саме: зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2. Визнано відсутніми у Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 № 1905, реєстрах прав вимог від 19.05.2016 № 1 та від 20.05.2016 № 2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2 до зазначеного договору факторингу. Визнано недійсним договір факторингу від 20.05.2016 № 1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор». Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 № 1 і № 2. Визнано відсутніми у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19.05.2016 № 1905, реєстрах прав вимог до нього від 19.05.2016 № 1 та від 20.05.2016 № 2, актах прийому-передачі від 20.05.2016 до зазначеного договору факторингу № 1 і № 2, та в договорі факторингу від 20.05.2016 № 1 та додатках до нього.
Відповідно до повідомлення ТОВ «ФК «Плеяда» від 20.05.2016 адресоване ОСОБА_1 , товариство повідомило останню про те, що відбулась заміна кредитора за кредитним договором №200499672 від 09.04.2016, на підставі договорів факторингу від 19.05.2016 №1905 та №1 від 20.05.2016 вказаним повідомленням товариство також повідомило про нові реквізити для погашення заборгованості. (а.с. 182)
Відповідно до квитанції №1444 від 06.06.2016 ОСОБА_1 сплатила на користь ТОВ «ФК «Фагор» в рахунок погашення кредиту згідно Кредитного договору №200499672 від 09.04.2016 в розмірі 3500 грн. (а.с. 183)
12.07.2016 між ОСОБА_1 і ПАТ «Платинум Банк» було укладено кредитний договір № 3352/2348CLFK1AI2T2 на суму 14008,98 грн. (а.с. 185 - 186)
Відповідно до договору доручення № 26256000117095/1 на переказ коштів з поточного рахунку фізичної особи, предметом якого, відповідно до п.1.1.1. було визначено зобов'язання ПАТ «Платинум Банк» від імені ОСОБА_1 здійснити перерахування коштів у валюті гривня на поточний рахунок ТОВ «МІРА ФІНАНС» № НОМЕР_1 , який відкрито в банку АТ РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ У М. КИЄВІ, код банку отримувача 380805, код за ЄДРПОУ 40042596, в сумі 14008,98 грн - призначення платежу: Погашення заборгованості згідно кредитного договору № 200499672 від 09.04.2016 (а.с. 184)
Відповідно до листа ПАТ «Платинум Банк» від 07.03.2020, відповідно до кредитного договору № 3352/2348CLFK1AI2T2 від 12.07.2016, заборгованість відсутня. Кредитну угоду закрито. (а.с. 195)
20.07.2020 ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (04212, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ: 42649746), далі - Позивач, набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020р., укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020р., що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021р. у справі № 910/11298/16 відповідно до якої Позивач визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», в тому числі і за Кредитним договором №200499672 від 09.04.2016.
12.11.2020 ТОВ «Діджи Фінанс» направило на адресу ОСОБА_1 повідомлення про заміну кредитора на підставі договору відступлення прав вимоги №7_БМ. У вказаному повідомленні товариством зазначено, що станом на 12.11.2020 розмір заборгованості за кредитним договором становить 52656,15 грн. (а.с. 196)
У відповідь на вказане повідомлення ОСОБА_1 направила на адресу ТОВ «Діджи Фінанс» відповідь, у якій вказувала про виконання нею зобов'язання в повному обсязі. (а.с. 198 - 200)
24.02.2021 ТОВ «Діджи Фінанс» у відповідь на повідомлення ОСОБА_1 , вказувало, що останнє є єдиним законним власником прав вимоги за кредитним договором. Також зазначило, що первісний кредитор ПАТ «Банк Михайлівський» не повідомляв нового кредитора та не надав новому кредиторові ТОВ «Діджи Фінанс» жодної інформації про недійсність зобов'язання ОСОБА_1 внаслідок повного виконання зобов'язань, а тому у нового кредитора не має підстав вважати, що зобов'язання є виконаним. (а.с. 201 - 202)
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції.
Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття/відхилення аргументів викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною першою та другою статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частинами другою, третьою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Як встановлено матеріалами справи, 09.04.2016 між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200499672 щодо кредитування, далі - Кредитний договір. Відповідно до умов Кредитного договору (на умовах повернення, платності, строковості) Банк надав Позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 20898,98 грн., з встановленим строком користування з 09.04.2016 по 09.05.2017, а Відповідач зобов'язався повернути отримані кошти у встановлений в Кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
Сторонами не заперечується укладення кредитного договору від 09.04.2016 та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.
ОСОБА_1 заперечує наявність в неї заборгованості за кредитним договором у зв'язку з повним виконанням нею своїх зобов'язань з повернення коштів.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).
На підтвердження своєї позиції відповідачка вказувала на наступні обставини.
Відповідно до квитанції №7023438 від 28.04.2016 ОСОБА_1 сплатила на користь ПАТ «Банк Михайлівський» в рахунок погашення кредиту згідно Кредитного договору №200499672 від 09.04.2016 в розмірі 3500 грн. (а.с. 181)
Відповідно до повідомлення ТОВ «ФК «Плеяда» від 20.05.2016 адресоване ОСОБА_1 , товариство повідомило останню про те, що відбулась заміна кредитора за кредитним договором №200499672 від 09.04.2016, на підставі договорів факторингу від 19.05.2016 №1905 та №1 від 20.05.2016. Вказаним повідомленням товариство також повідомило про нові реквізити для погашення заборгованості. (а.с. 182)
Відповідно до квитанції №1444 від 06.06.2016 ОСОБА_1 сплатила на користь ТОВ «ФК «Фагор» в рахунок погашення кредиту згідно Кредитного договору №200499672 від 09.04.2016 в розмірі 3500 грн. (а.с. 183)
12.07.2016 між ОСОБА_1 і ПАТ «Платинум Банк» було укладено кредитний договір № 3352/2348CLFK1AI2T2 на суму 14008,98 грн. (а.с. 185 - 186)
Відповідно до договору доручення № 26256000117095/1 на переказ коштів з поточного рахунку фізичної особи, предметом якого, відповідно до п.1.1.1. було визначено зобов'язання ПАТ «Платинум Банк» від імені ОСОБА_1 здійснити перерахування коштів у валюті гривня на поточний рахунок ТОВ «МІРА ФІНАНС» № НОМЕР_1 , який відкрито в банку АТ РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ У М. КИЄВІ, код банку отримувача 380805, код за ЄДРПОУ 40042596, в сумі 14008,98 грн - призначення платежу: Погашення заборгованості згідно кредитного договору № 200499672 від 09.04.2016. (а.с. 184)
Відповідно до листа ПАТ «Платинум Банк» від 07.03.2020, відповідно до кредитного договору № 3352/2348CLFK1AI2T2 від 12.07.2016, заборгованість відсутня. Кредитну угоду закрито. (а.с. 195)
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Колегія суддів в повній мірі не може погодитись із твердженнями відповідачки про виконання нею зобов'язання в повному обсязі.
Колегія суддів звертає увагу, що посилання відповідачки на укладення нею договору перекредитування на виконання нею зобов'язання за кредитним договором № 200499672 від 09.04.2016, не в повній мірі відповідає дійсним обставинам, з огляду на наступне.
Так дійсно, як вбачається з договору доручення № 26256000117095/1 на переказ коштів з поточного рахунку фізичної особи, ПАТ «Платинум Банк» від імені ОСОБА_1 здійснив перерахування коштів у валюті гривня на поточний рахунок ТОВ «МІРА ФІНАНС» № НОМЕР_1 , який відкрито в банку АТ РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ У М. КИЄВІ, код банку отримувача 380805, код за ЄДРПОУ 40042596, в сумі 14008,98 грн - призначення платежу: Погашення заборгованості згідно кредитного договору № 200499672 від 09.04.2016.
Однак колегія суддів звертає увагу, що вказані кошти було перераховано на поточний рахунок ТОВ «Міра Фінанс», однак матеріали справи не містять доказів яке відношення вказане товариство має до кредитного договору № 200499672 від 09.04.2016.
Оскільки відповідно до умов кредитного договору № 200499672 від 09.04.2016, останні не містять відомостей про те, що в рахунок погашення заборгованості платежі надсилаються на поточний рахунок ТОВ «Міра Фінанс».
Крім того, навіть враховуючи повідомлення ТОВ «ФК «Плеяда» від 20.05.2016 адресоване ОСОБА_1 , про заміну кредитора, останнє повідомляло реквізити для погашення заборгованості відмінні ніж ті на, які було надіслано кошти за договором доручення.
Згідно ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов'язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Положеннями ст. ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Отже, за змістом наведених вище положень закону, заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідачки про те, що ТОВ «Міра Фінанс» була можливо одним із агентів ТОВ «ФК «Плеяда», оскільки вказані твердження є лише припущенням, та на підтвердження вказаних обставин матеріали справи не містять належних та допустимих доказів.
Таким чином посилання відповідачки на те, що нею було виконано зобов'язання з повернення кредитних коштів за кредитним договором №200499672 від 09.04.2016 не підтверджено належними та допустимими доказами.
Матеріали справи містять лише докази виконання нею зобов'язання за кредитним договором 3352/2348CLFK1AI2T2 від 12.07.2016, про що свідчить повідомлення ПАТ «Платинум Банк» про відсутність заборгованості та закриття кредитної угоди. (а.с. 195)
Однак вказані обставини не є предметом розгляду вказаної справи, та не спростовують факт наявності заборгованості за кредитним договором №200499672 від 09.04.2016.
В подальшому, 20.07.2020 ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020р., укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020р., що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021р. у справі № 910/11298/16 відповідно до якої Позивач визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», в тому числі і за Кредитним договором №200499672 від 09.04.2016 року.
12.11.2020 ТОВ «Діджи Фінанс» направило на адресу ОСОБА_1 повідомлення про заміну кредитора на підставі договору відступлення прав вимоги №7_БМ. У вказаному повідомленні товариством зазначено, що станом на 12.11.2020 розмір заборгованості за кредитним договором становить 52656,15 грн. (а.с. 196)
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що за обставинами даної справи з наданих позивачем виписок по особовому рахунку, останні з яких датуються 2020 роком, ані суми кредиту, який взяв відповідач, ані суми погашень заборгованості, ані суми відсотків, пені, штрафів, прострочених платежів, ані порядок нарахування відсотків тощо належним чином встановити можливість відсутня. Детального та належного розрахунку заборгованості позивач до суду не надав.
Колегія суддів частково погоджується з вказаними обставинами виходячи з наступного.
Як передбачено ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (у тому числі розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору.
Висновки суду першої інстанції про те, що розмір кредитної заборгованості встановити неможливо, не відповідає наведеним вище вимогам закону та повноваженням суду на вирішення спору по суті.
При цьому суд не позбавлений права, більше того, зобов'язаний, при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові. Для цього суд повинен застосувати умови кредитного договору і вимоги закону.
Вказаний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 760/11927/16.
У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 Верховний Суд зазначив, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки тощо.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.
Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17, на яку є посилання у касаційній скарзі, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц.
На підтвердження позовних вимог, позивачем було надано копію договору №200499672 від 09.04.2016, виписки по особовим рахункам з 23.05.2016 по 27.07.2020, графік платежів, довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту.
Відповідно до заяви №200499672 від 09.04.2016, ПАТ «Банк Михайлівський» надав ОСОБА_1 , кредит у розмірі 20898,98 грн., строком з 09.04.2016 по 09.05.2017, кредитні кошти надано з метою купівлі товару.
Відповідно до умов вказаного кредитного договору, розмір процентної ставки за кредитом становить 0,0001% річних; щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 2,5%, починаючи з 7 місяця дії договору; сукупна вартість кредиту - 24,8% річних.
Позивач вказує, що станом на 27.03.2024 загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем за кредитним договором становить 52656,15 грн., з яких: 17418,98 грн. - заборгованість за кредитом, 35237,17 грн. - заборгованість за відсотками.
На підтвердження розміру заборгованості позивачем було надано виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 ..
Однак колегія суддів не погоджується з вказаним розміром заборгованості, оскільки відповідно до умов договору, останній укладений 09.04.2016 по 09.05.2017, тобто датою повернення позики (останній день) є 09.05.2017. Однак, як вбачається з розрахунку заборгованості, банком після закінчення строку договору було нараховано ОСОБА_1 відсотки.
Згідно з ч.1.ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до п.п. 3, 4 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Колегія суддів звертає увагу, що умовами договору не встановлено можливості пролонгації договору та нарахування відсотків після закінчення строку договору, таким чином нарахування відсотків після 09.05.2017 є безпідставними.
Таким чином надана банком виписка про наявність заборгованості за відсотками, які нараховані поза межами строку кредитного договору не може бути взята до уваги, та вимоги позивача про стягнення відсотків у розмірі 35237,17 грн. не підлягають задоволенню.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Водночас, відповідно до пунктів 4,8, 5.5,5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254), передбачено, що у первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції в грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження). Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій, призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Згідно з пунктами 61,62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (яке є чинним на час вирішення справи судом апеляційної інстанції), форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписка за рахунком може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі №456/3643/17 (провадження №61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19).
При цьому колегія суддів зауважує, що документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, її розмір, дати та суми платежів і списань за кредитним договором, є документи первинної бухгалтерської документації, оформлені з додержанням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (квитанція про перерахунок коштів, меморіальний ордер).
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до наданих банком випискам вбачається, що серед іншого прострочений розмір заборгованості за кредитним договором нарахована в період з 02.07.2016 по 26.09.2016 становить 7024 грн.
Відповідно до виписки за період з 03.04.2017 по 23.05.2017 розмір простроченої заборгованості за кредитним договором становить 17 418,98 грн.
Однак, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять виписки за період з 26.09.2016 по 03.04.2017, що унеможливлює суд перевірити дійсний розмір заборгованості за кредитним договором.
Зважаючи на те, що позивачем, усупереч ст. 12, 81 ЦПК України, що є його обов'язком, за допомогою належних доказів не підтверджено розмір заборгованості , заявлений до стягнення, тому наведене унеможливлює перевірити обґрунтованість позовних вимог у цій частині на предмет їх достовірності, а відтак і встановити розмір цієї заборгованості.
На підставі встановлених обставин справи, колегія суддів враховує, що умовами договору банком було надано ОСОБА_1 кредит у сумі 20898,98 грн.
Відповідно до наданих відповідачкою квитанцій остання станом на 06.06.2016 сплатила 7000 грн.
Таким чином, розмір заборгованості за тілом становить 20898,98-7000=13898,98 грн., таким чином, вказаний розмір заборгованості підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача.
Щодо стягнення коштів в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, колегія суддів виходить з наступного.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось до суду із вказаним позовом 09.04.2024.
Як вбачається з наданого розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, банком було здійснено розрахунок за період з 27.03.2021 по 27.03.2024 на суму заборгованості 52656,15 грн.
Однак колегія суддів звертає увагу, що позивачем не було враховано положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Так, відповідно до положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, звертаючись до суду із вказаним позовом позивачем було заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат та 3% річних нарахованої за період з 27.03.2021 до 27.03.2024, тобто у вказаний період включено період дії воєнного стану в Україні та на розмір заборгованості, який не підтверджено належними та допустимими доказами.
У частині першій статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Отже, з урахуванням часткових виплат заборгованості та виключення з розрахунку період дії воєнного стану в Україні, інфляційні втрати та 3% річних необхідно розраховувати наступним чином:
Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).
Розраховується за формулою:
[Інфляційні нарахування] = [Сума боргу] ? [Сукупний індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу]
Де: [Сума боргу] - сума простроченого боргу.
[Сукупний індекс інфляції] - добуток щомісячних індексів за відповідний період.
РозрахунокСукупний індекс інфляціїІнфляційні нарахування
У період з 01.04.2021 року по 23.02.2022 року індексація на суму 13 898,98 грн [Сукупний індекс інфляції] = 100,70% ? 101,30% ? 100,20% ? 100,10% ? 99,80% ? 101,20% ? 100,90% ? 100,80% ? 100,60% ? 101,30% ? 101,60% = 108,819% (за період Квітень 2021 - Лютий 2022) [Інфляційні нарахування] = 13 898,98 грн (сума боргу) ? 108,819% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 13 898,98 грн (сума боргу) = 1 225,75 грн108,819%1 225,75
Таким чином інфляційні втрати становлять 1225,75 грн.
Щодо розрахунку 3% річних, апеляційний суд виходить з наступного:
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Процентна ставка: 3% річних, згідно зі ст. 625 ЦК України, розраховується за формулою:
[Проценти] = [Сума боргу] ? [Процентна ставка (%)] / 100% ? [Кількість днів] / [Кількість днів у році]
Де:
[Сума боргу] - сума простроченого боргу;
[Процентна ставка (%)] - проценти річних;
[Кількість днів] - кількість днів прострочення зобов'язання;
[Кількість днів у році] - кількість днів у календарному році.
РозрахунокКількість днівПроценти
Період розрахунку: з 27.03.2021 року по 31.12.2021 року - 280 днів [Проценти] = 13 898,98 грн (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 280 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 319,87 грн280319,87
Період розрахунку: з 01.01.2022 року по 23.02.2022 року - 54 дні [Проценти] = 13 898,98 грн (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 54 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 61,69 грн5461,69
Таким чином, 3% річних в загальному розмірі становлять 381,56 грн.
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів виконання позичальником своїх зобов'язань належному кредитору, колегія суддів вважає, що на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в загальному розмірі 15506,29 грн., з яких заборгованість за тілом - 13898,98 грн, інфляційні втрати - 1225,75 грн, 3% річних - 381,56 грн.
Щодо посилання відповідачки на пропуск строку позовної давності колегія суддів виходить з наступного.
Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260, частина третя статті 267 ЦК України).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четвертастатті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та відмінено з 30 червня 2023року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Тобто у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
З вказаним позовом ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось до суду 09.04.2024 року, в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором, інфляційні втрати, 3 % річних.
У вказаній справі, яка переглядається, перебіг трирічного строку на звернення кредитора з позовною заявою до відповідача розпочався з 10.05.2017 і закінчився 10.05.2020, тобто сплив строку позовної давності припадає на час дії карантину.
Отже строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12 березня 2020 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), тобто до 30.06.2023.
Як було зазначено вище, з вказаним позовом позивач звернувся 10.04.2024.
Разом з тим, в подальшому, Законом України від 15.03.2022 (набув чинності 17.03.2022) «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом19 такого змісту:
«19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257, 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Так, 24.02.2022 строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні».
В подальшому, відповідно до Указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію» неодноразово були внесені зміни щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні та проведення мобілізації.
На даний час строк дії воєнного стану в України продовжено.
Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, та набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину - 02 квітня 2020 року, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також на встановлені судом обставини, а саме, дату звернення ТОВ «Діджи Фінанс» із даною позовною заявою 09.04.2024, трирічний строк позовної давності щодо вимог у даній справі позивачем не пропущено.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ТОВ «Діджи Фінанс» є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає частковому задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог за вищевказаного обґрунтування.
Розподіл судових витрат
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною другою пунктом третім статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пп. «б,в» п.4 ч.1 ст..382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції у випадку скасування або зміні судового рішення зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд відповідно до ст. 141 ЦПК України здійснює перерозподіл судових витрат пропорційно до задоволених вимог.
Позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму - 15506,29 грн., що становить - 19,55% (від заявленої вимоги в позові 79334,14 грн.).
На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в суді першої інстанції - 2422,40 грн. (Т. 1, а. с. 6), в апеляційній інстанції - 3633,60 грн. (Т. 1, а. с. 107), разом - 6056 грн.. пропорційно розміру задоволеним вимогам (19,55%), тобто у розмірі - 1183,95 грн. = 6056 грн. х 19,55%.
Отже, на користь позивача підлягають стягненню з відповідача судовий збір у розмірі - 1183,95 грн.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 05 вересня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ: 42649746) заборгованість за договором №200499672 від 09.04.2016 року у загальному розмірі 15506 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот шість) грн. 29 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 13 898 (тринадцять тисяч вісімсот дев'яносто вісім) грн. 98 коп.; інфляційні втрати - 1225 (тисячу двісті двадцять п'ять) грн. 75 коп., 3 % річних - 381 (триста вісімдесят одна) грн. 56 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ: 42649746) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1183 (тисячу сто дев'яносто три) грн. 95 коп.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: