Справа № 299/6278/21
Іменем України
03 липня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Мацунич М.В.
суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д.
з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 13 лютого 2023 року, ухвалене головуючим суддею Леньо В.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про вселення до житлового будинку та усунення перешкод у користуванні житловим будинком
встановив:
У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим будинком.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 зареєстрований і постійно проживав у АДРЕСА_1 . Власником даного будинку, був його вітчим ОСОБА_4 та його мама ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 вітчим ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилась спадщина. Із заявами про прийняття спадщини на 1/2 частини будинку звернувся зведений брат позивача - ОСОБА_1 , а мама подала заяву про відмову від своєї частки на користь ОСОБА_1 .
Позивач зареєстрований та проживав в будинку померлого вітчима за адресою АДРЕСА_1 , (відмітка в паспорті Позивача, та довідка №231 про реєстрацію місця проживання особи від 31 липня 2020 року). У період спільного проживання позивача з його померлим вітчимом був наявний спільний побут, вони постійно допомагали один одному, здійснювали матеріальну підтримку, разом вживали заходи які були спрямовані на забезпечення життєдіяльності сім'ї, їхні відносини мали стійких характер, були спрямовані на тривале співжиття.
Однак, після смерті вітчима відносини між ним та відповідачами різко погіршилися. В квітні 2020 року вони почали виганяти його з будинку, відбувався моральний тиск з їх боку у зв'язку х чим він взагалі не міг знаходитись у спірному будинку, працювати та користуватися своїм майном та інструментами.
Наразі відповідачі чинять систематичні перешкоди позивачу у доступі до даного житлового будинку, не дозволяють йому не тільки проживати там, але і мати доступ до свого майна (особистих речей). Численні перемовини та намагання мирно врегулювати спір призводить до спорів, суперечок, криків, викликів поліції та вчиненню інших перешкод.
Відповідачі взагалі не визнають право користування позивача на даний будинок, та вважають що він належить тільки їм. Таким чином, вони не тільки категорично відмовляються встановити порядок користування зазначеним майном мирним шляхом, але й не дають право повноцінно користуватися ним.
Так, як він є членом сім'ї відповідачів та протягом багатьох років проживав і досі є зареєстрованим у вказаному будинку, а тому вважає незаконним фактичне виселення та вчинення перешкод в користуванні та проживанні в будинку.
У зв'язку з наведеним, ОСОБА_2 просив суд вселити його у житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідачів не чинити йому перешкод у проживанні та користуванні вказаним житловим будинком.
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 13 лютого 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Вселено ОСОБА_2 у житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не чинити позивачу ОСОБА_2 перешкод у проживанні та користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що він постійно проживав у спірному будинку із спадкоємцем ОСОБА_4 , ніс витрати на його утримання, та ремонт. Вказує, що позивач, з часу одруження, проживає у будинку дружини за адресою АДРЕСА_2 . Спадщину за померлим ОСОБА_4 позивач не прийняв, оскільки, не підтвердив факт постійного проживання з спадкодавцем.
Отже, ОСОБА_2 , у розумінні ч. 2 ст. 64 ЖК України, не є членом сім'ї власника спірного житлового будинку ОСОБА_4 . Вважає, що позивач, звернувшись до суду з вказаним позовом, намагається вирішити спір щодо права власності на спадкове майно. Факт реєстрації позивача в спірному житловому будинку не може бути єдиною підставою для задоволення позову.
Вказує, що судом першої інстанції не було досліджено матеріали спадкової справи щодо порядку черговості спадкування спірного житлового будинку спадкоємцями, не залучено до участі в справі в якості третьої особи приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Стойка С.М., співвідповідачів територіальну громаду в особі Виноградівської міської ради, Виноградівський відділ ДВС у Берегівському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
При цьому, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, зокрема процедури повернення на стадію судових дебатів та отримання усних пояснень ОСОБА_2 , які і були покладені в обґрунтування оскаржуваного рішення, і такі дії вважає порушенням принципів змагальності та диспозитивності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає що така підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 09.03.2010 року, що стверджується довідкою про реєстрацію місця проживання №231 від 31.07.2020 р. (а.с. 6).
Згідно довідки виконкому Підвиноградівської сільської ради №02-14/148 від 23.01.2020 року в АДРЕСА_1 на день смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 проживали (були зареєстровані) та вели спільне дворогосподарство наступні громадяни: ОСОБА_3 -дружина, ОСОБА_1 - син, ОСОБА_2 - пасинок (а.с.13).
Згідно довідки Виноградівського РБТІ №318 від 15.04.2021, станом на 01.01.2013 житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_3 , зареєстрований за ОСОБА_4 , на підставі дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виноградівською райдержадміністрацією від 11.09.2007, на підставі розпорядження голови Виноградівської райдержадміністрації за №210, від 15.04.2002 та зареєстрованого у Виноградівському БТІ, від 11.09.2007, за реєстраційним №6996643 (а.с.14).
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 уклали 03.09.1983 шлюб. Прізвище подружжя - Мешко (а.с.12).
Суд першої інстанції констатував, що позивач ОСОБА_2 з 2010 року зареєстрований в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 .
Довідка Виноградівської міської ради №1581 від 17.12.2021 р. (а.с.36) про те, що за вказаною адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а фактично проживають ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та вказаного висновку не спростовує.
Доказу про втрату права користування спірним житловим будинком відповідачами суду не надано. Твердження відповідачів, що позивач втратив право користування спірним будинком з 2000 року спростовується відміткою позивача в паспорті про реєстрацію у вказаному будинку 09.03.2010 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_2 значиться зареєстрованим в спірному будинку, а тому не втратив право на користування спірним житловим приміщенням.
Проте такий висновок не в повній мірі відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, яка передбачає, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції свідчать про гарантування кожній особі права на повагу до її житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним;б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) Велика Палата Верховного Суду при порівнянні норм ЖК УРСР та ЦК України зазначила, що у частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім'ї власника житла на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачене право члена сім'ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника.
Права члена сім'ї власника житла на користування житлом визначені у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Наявними у справі належними і допустимими доказами підтверджено, що житловий будинок з надвірними спорудами що в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування, належить на праві власності ОСОБА_1 . Вказане підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав від 20.03.2023 (том 1 а.с. 206).
Згідно довідки виданої Виноградівською міською радою №1581 від 17.12.2021 за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3 , з 20.01.1986, ОСОБА_1 з 11.04.2002, ОСОБА_2 з 09.03.2010. Але за даною адресою фактично проживають тільки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (т.1 а.с. 199).
З метою встановлення факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем ОСОБА_4 , 1952 р.н. - ОСОБА_2 звертався із заявою до суду, але таку ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24.06.2021 в справі № 299/402/20 було залишено без розгляду.
За обставинами справи ОСОБА_2 був зареєстрованим за адресою в АДРЕСА_1 , однак реально там не проживав, оскільки з 2000 року з моменту одруження проживав у дружини за адресою по АДРЕСА_2 хоч за даною адресою і не є зареєстрованим. Окрім цього, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок незавершеного будівництва, який знаходиться на земельній ділянці переданій у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою по АДРЕСА_4 .
Згідно відповіді Виноградівської міської ради Закарпатської області від 11.06.24р. № 20.9-25/283 вбачається, що згідно реєстру територіальної громади Виноградівської міської ради с. Підвиноградів за адресою АДРЕСА_1 , значаться зареєстрованими наступні особи: ОСОБА_1 , 1985 р.н., ОСОБА_3 , 1956 р.н.
Як наведено в п.11 постанови Пленуму ВСУ за № 2 від 12.04.1985 р. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», відповідно до ст. 107 ЖК України наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт тощо).
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного в постанові від 09 грудня 2021 року в справі № 334/7341/19 (провадження № 61-9078св20) зазначив, що за змістом статті 65 ЖК УРСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 12 квітня 2021 року в справі № 127/26104/18 (провадження № 61-23331св19), від 03 лютого 2021 року в справі № 643/3624/16 (провадження № 61-5000св19), від 01 вересня 2021 року в справі № 641/7103/19 (провадження № 61-6885св20).
Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмові згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в даному житловому приміщенні, було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім'ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року в справі № 755/16392/17 (провадження № 61-310св19), від 15 квітня 2020 року в справі № 466/5057/17 (провадження № 61-42617св18).
Аналізуючи наведене в сукупності з наявними обставинами справи, колегія суддів зазначає, що не дивлячись на те, що ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою в АДРЕСА_1 , проте у зв'язку із тим, що у 2000 році одружився і перейшов проживати до своєї дружини за адресою по АДРЕСА_2 та враховуючи той факт, що на праві приватної власності належить йому житловий будинок незавершеного будівництва із земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою по АДРЕСА_4 то зазначені факти в їх сукупності свідчать про наявність підстав для висновку з приводу того, що ОСОБА_2 втратив колись набуте право на користування спірним житловим будинком, оскільки вибув з такого на інше постійне місце проживання. Тим більше, що ОСОБА_2 не є членом сім'ї спадкоємця ОСОБА_1 тому не набув самостійного права користування таким житлом разом зі спадкоємцем.
Інших доказів, які б підтверджували факт постійного проживання позивача на момент смерті із ОСОБА_4 , та не вибуття на постійне проживання в житло своєї дружини, ОСОБА_2 не надав апеляційному суду і такі судом першої інстанції не встановлені.
Та позаяк колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 не проживав постійно разом із ОСОБА_4 на момент його смерті за адресою АДРЕСА_1 , а тому, позивач втратив право вселитися в спірний будинок, як член сім'ї померлого ОСОБА_4 в якому залишились проживати його спадкоємці, а саме, ОСОБА_1 (син), ОСОБА_3 (дружина).
Зазначені обставини суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про порушення прав позивача на користування спірним житловим будинком.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки апеляційним судом встановлено неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то наявні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, то є підстави для зміни розподілу судових витрат.
При зверненні з апеляційною скаргою відповідачем сплачено 1362,00 грн судового збору,який підлягає відшкодуванню за рахунок позивача.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити.
Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 13 лютого 2023 року скасувати та постановити у справі постанову про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про вселення до житлового будинку та усунення перешкод у користуванні житловим будинком.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_5 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_5 судові витрати у розмірі 1362,00 гривні, судового збору за подачу апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 липня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: