465/3337/21
2-з/465/83/25
про забезпечення позову
10.07.2025 м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді: Ванівського Ю. М.,
секретар судового засідання Лозинського Т. - Р. А.
розглянувши заяву правонаступника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом правонаступника позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 про витребування квартири, -
заявник ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову у справі за позовом правонаступника позивача ОСОБА_6 ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 , про витребування квартири.
Зазначає, що 15.06.2010 року згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Белопольською І.Р. за реєстром № 2648, її батько ОСОБА_6 придбав у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 .
05.03.2012 року державний реєстратор Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» Труба О.М. зареєструвала право власності на вищезазначену квартиру на ОСОБА_3 .
19.02.2013 року згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Топоровською Н.В., реєстраційний № 96, ОСОБА_3 продала квартиру АДРЕСА_1 у Львові ОСОБА_2 .
07 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував рішення реєстратора Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» Труби Оксани Михайлівни від 05 березня 2012 року щодо державної реєстрації права власності на вказану квартиру на ОСОБА_3 .
В Постанові від 07.04.2021 року Верховний Суд зазначив, що установивши, що ОКП Львівської обласної ради БТІ здійснило державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 під час постановлення судом ухвали про забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказану квартиру та заборони на вчинення будь-яких дій щодо розпорядження нею, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_6 та про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Отже, дії щодо відчуження майна, яке перебувало під арештом на підставі судового рішення, є незаконними
Після цього, ОСОБА_6 звертається до Франківського районного суду м.Львова з позовом до ОКП ЛОР "БТІ та ЕО", ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про скасування запису про державну реєстрації права власності, витребування з незаконного володіння нерухомого майна та зобов'язання його повернути законному власнику.
27.08.2021 року ухвалою Франківського районного суду м.Львова відкрито провадження у даній справі.
05.11.2021 року ОСОБА_2 , згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О. В. згідно реєстру № 3610, продав квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_4 .
27.08.2022 року, за заявою ОСОБА_4 , державний реєстратор Белзької міської ради Львівської області Лободець Наталія Іванівна видає рішення № 64617889 про об'єднання об'єктів нерухомого майна квартири АДРЕСА_3 . Об'єкт нерухомого майна квартира АДРЕСА_2 закрито з 27.08.2022 року. В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на сьогоднішній день відсутні будь-які відомості про квартиру АДРЕСА_1 .
Крім того, 01.07.2025 року стало відомо з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що власником квартир АДРЕСА_4 , які об'єднанні із спірною квартирою АДРЕСА_2 , з 03.07.2023 року є вже ОСОБА_7 , що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 433691610 та № 433691464 від 01.07.2025 року.
Вважає, що новий власник спірної нерухомості ОСОБА_7 може розпорядитися нею та перепродати її , як це зробили попередні власники ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що в свою чергу ускладнить або навіть зробить неможливим виконання рішення суду, а тому накладення арешту на майно є ефективним та належним способом збереження такого майна від його продажу та відчуження у іншій спосіб. Просить заяву задоволити.
При вирішенні питання про наявність підстав для забезпечення позову суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Відповідно до п. 4 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином, усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Згідно долучених до заяви про забезпечення позову доказів - Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, вбачається, що 03.07.2023 року, приватним нотаріусом ЛМНО Антонів М.Р. було посвідчено ряд правочинів, а саме договори дарування ОСОБА_7 квартир АДРЕСА_5 ,
Крім того з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (номер довідки №320251976), яка міститься в матеріалах справи, вбачається, що 27.08.2022 року, за заявою ОСОБА_4 , державним реєстратором Белзької міської ради Львівської області Лободець Наталією Іванівною видано рішення № 64617889 про об'єднання об'єктів нерухомого майна квартири АДРЕСА_3 . Об'єкт нерухомого майна квартира АДРЕСА_2 закрито з 27.08.2022 року. В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на сьогоднішній день відсутні будь-які відомості про квартиру АДРЕСА_1 .
Також на виконання ухвали Франківського районного суду від 21.02.2023 р. Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» надано копію технічного паспорта квартири АДРЕСА_1 , складеного 19.02.2014 р., а також копію розпорядження Франківської районної адміністрації №52 від 25.01.2014 р. (вх.11928/23Вх від 12.05.2025 р.)
З наданих документів при порівнянні з копією договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 15.06.2010 р. та договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 19.02.2013 р. вбачається зміна загальної та житлової площ після перепланування, а саме: житлова площа збільшилася з 14,8 кв.м. до 21 кв.м. загальна - з 26,4 кв.м. до 28,6 кв.м.
Ухвала Франківського районного суду від 21.02.2023 р. в частині витребування у Белзькій міській раді Львівської області (копію рішення державного реєстратора Лободинець Наталії Іванівни від 27.08.2022 року (індексний номер рішення: 64617889) про об'єднання об'єктів нерухомого майна та закриття об'єкта нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 , а також копії всіх документів, на підставі яких було винесено рішення - не виконана.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Так, згідно п. 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.
Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21).
Верховний Суд неодноразово наголошував, в тому числі в постановах від 09.12.2020 у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 у справі №910/9627/20 на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21 та від 28 липня 2022 року у справі №640/31850/20).
Спосіб забезпечення позову, про застосування якого просить заявник, є співмірним, оскільки забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_7 , жодним чином не позбавляє власника права володіння ним та ніяким чином не впливає на будь-чиє право користування вказаним майном. Також, вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, з метою недопущення перереєстрації прав на це майно та зміни його титульного володільця під час судового розгляду справи, жодним чином не створює відповідачу перешкоди у користуванні цією квартирою.
При цьому, суд враховує, що обраний вид забезпечення позову, а саме накладення арешту на майно, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, в порядку забезпечення позову у спорі про витребування майна є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Тому, враховуючи, що заявником обґрунтовано наявність зв'язку між запропонованими позивачем заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, суд приходить до висновку, що про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, адже невжиття таких заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, згідно п. 10 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Або згідно положень ч.7 ст. 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Вжиття заходів забезпечення позову буде мати наслідком, лише, збереження існуючого становища до розгляду даної справи по суті та ніяким чином не зумовить фактичного вирішення спору по суті. А у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову (ст. 158 ЦПК України).
Таким чином, суд враховує розумність та співрозмірність обмеження права власності, враховує наслідки арешту нерухомого майна та заборони, правову підставу для такого арешту, характер спірних правовідносин та виходить з висунутих у цій справі позовних вимог, оскільки невжиття таких заходів може призвести до утруднення чи невиконання можливого рішення суду, та вважає, що вимога про застосування таких заходів забезпечення позову, як накладення арешту на квартири, які належать ОСОБА_7 , підлягає до задоволення.
Щодо вимог заяви про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_7 іншим фізичним та юридичним особам, вчиняти будь-які дії щодо розпорядження арештованим майном, в тому числі здійснювати перереєстрацію прав власності, відчуження у будь-який спосіб, передачу в іпотеку, заставу, продаж, обмін, дарування, передачу в оперативне управління чи до статутних фондів тощо, слід зазначити наступне.
У постанові від 11 травня 2022 року у справі № 317/2155/22 за заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на житловий будинок і земельну ділянку та заборони іншим особам вчиняти будь-які дії щодо зазначеного нерухомого майна, Верховний Суд дійшов висновку про те, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування для вирішення справи та способу забезпечення позову немає, однак їх одночасне застосування не відповідає вимогам закону.
Встановлено, що у даній справі заявник заявив одночасно вимоги про накладення арешту на майно та заборони іншим особам вчиняти будь-які дії щодо зазначеного нерухомого майна.
Тому, з урахуванням підстав та змісту позову, надавши оцінку відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересам сторін, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування частини заявлених заявником (позивачем) заходів забезпечення позову, а саме шляхом накладення арешту, оскільки накладення арешту на це майно є достатнім заходом для обмеження права на розпорядження спірним нерухомим майном, в тому числі проведення будь-яких реєстраційних дій щодо спірного нерухомого майна на іншу особу, а відтак вимоги заявника про заборону здійснення відчуження та вчинення реєстраційних дій з нерухомим майном, як окремий вид забезпечення позову задоволенню не підлягають.
Станом на час розгляду заяви про забезпечення позову відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов'язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з ч. 3 ст. 154 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Статтею 124 Конституції України задекларовано принцип обов'язковості судових рішень, який з урахуванням положень ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст.149-153,261,353,354 ЦПК України, суддя
Заяву правонаступника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом правонаступника позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 про витребування квартири - задовольнити частково.
Вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_6 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2627077546060) та на квартиру АДРЕСА_7 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2627078246060) власником яких є ОСОБА_7 .
У решті вимог заяви про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає негайному виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання до Львівського апеляційного суду.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Копії ухвали надіслати заявнику та іншим учасникам справи.
Стягувач (позивач): ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_8 ;
Боржник (відповідач): ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_9 ;
Боржник (відповідач): ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_10 ;
Боржник (відповідач): Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», ЄДРПОУ: 03348525, адреса: 79024, м. Львів, вул. Липинського, 54;
Боржник (відповідач): ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_11 .
Суддя Ванівський Ю. М.