Справа № 462/4209/25
10 липня 2025 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Іванюк І.Д., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» в інтересах якого діє адвокат Мишевська Наталія Миколаївна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач ТОВ «Бізнес позика» в інтересах якого діє адвокат Мишевська Н.М. через систему «Електронний суд» звернулася 12.06.2025 року до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №500369-КС-002 від 01.09.2024 року в розмірі 241429,30 грн, з яких: 71270,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 94779,30 грн - сума заборгованості за відсотками, 37500,00 - штраф, 10880,00 - сума заборгованості за комісією, а також стягнути понесені судові витрати. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 01.09.2024 року між ТзОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 500369-КС-002 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТзОВ «Бізнес позика» 01.09.2024 року направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір № 500369-КС-002 про надання кредиту. 01.09.2024 року ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 500369-КС-002 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТзОВ «Бізнес позика» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-2171 на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), який боржником було введено/відправлено. Таким чином, 01.09.2024 року між ТзОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено договір № 500369-КС-002 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТзОВ «Бізнес позика» свої зобов'язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 75000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , яка була зазначена позичальником при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням). Відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, лише частково сплатив борг, а тому у нього утворилася заборгованість за договором № 500369-КС-002 про надання кредиту в розмірі 214429,30 грн. На підставі викладеного, просить позов задовольнити.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 12 червня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач ОСОБА_1 відзив на позовну заяву, у визначений судом п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження, не подала, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не скеровано.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України, в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, дослідивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що відповідача було ознайомлено із паспортом споживчого кредиту (а.с.15-17), згідно із яким сума кредитустановить - 75000,00 грн, строк кредитування - 169 днів (24 тижні), мета отримання кредиту - на задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, спосіб та строк надання кредиту - безготівковим шляхом, протягом трьох робочих днів, тип процентної ставки - фіксована, комісія за надання кредиту - 15000,00 грн.
Надалі, 01.09.2024 року між ТзОВ «Бізнес позика» в особі директора Гайворонської М.М., яка діє на підставі статуту, з однієї сторони та ОСОБА_1 , з другої сторони, укладено договір № 500369-КС-002 про надання кредиту з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно в електронній формі в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до п. 2.1 договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 75 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених договором та правилами надання споживчих кредитів. У договорі встановлено строк, на який надається кредит - 169 днів (24 тижні), стандартна процентна ставка за кредитом в день 1%, фіксована, комісія за надання кредиту - 15000,00 грн, термін дії договору до 16.02.2025 року, орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 184356,38 грн. Відповідно до п. 2.10 договору орієнтовна реальна річна процентна ставка 6665,85 %. Реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість наданого кредиту обчислена на основі припущення, що позичальник буде дотримуватися графіку платежів, що вказаний у договорі. Згідно із п. 11.4.4. позичальник ознайомлений з договором та правилами, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань, вважає їх справедливими та погоджується неухильно дотримуватися їх та відповідно уклав договір з вільним волевиявленням. (а.с.18-27). Водночас, згідно із п. 5.1.8 продовження строку кредитування або строку дії договору, або строку виплати кредиту в односторонньому порядку не допускається.
Так, на підтвердження існування договірних відносин позивачем по справі було надано кредитний договір № 500369-КС-002 від 01.09.2025 року, пропозицію (оферта) укласти договір № 500369-КС-002 про надання кредиту (споживчий кредит. Електронна форма) від 01.09.2024 року, прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) щодо укладення договору № 500369-КС-002 про надання кредиту (споживчий кредит. Електронна форма), паспорт споживчого кредиту. Документи підписані відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом одноразовими ідентифікаторами UA-0836, UA-2171.
Таким чином, стороною позивача доведено укладення кредитного договору між сторонами.
До матеріалів справи долучено правила надання споживчих кредитів ТзОВ «Бізнес позика» затверджені наказом директора ТОВ «Бізпозика» від 16.08.2024 року № 24-ОД (а. с. 58-70), а також витяг з анкети клієнта ОСОБА_1 (а.с.56).
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Як вбачається із матеріалів справи, кредитний договір № 500369-КС-002 від 01.09.2024 року укладений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора UA-2171, 01.09.2024 року о 18 год 20 хв. (а. с. 27 зворот).
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
У пункті 5 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа. Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Договір, укладений у електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19; від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18; від 07.10.2020 року № 127/33824/19.
Крім того, в матеріалах справи, наявний розрахунок заборгованості за кредитом у гривні, з якого вбачається, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконував зобов'язання, не сплачував заборгованість за кредитним договором № 500369-КС-002 від 01.09.2024, в результаті чого виникла заборгованість в загальній сумі 241429,30 грн з яких: 71270,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 94779,30 грн - сума заборгованості за відсотками, 37500,00 - штраф, 10880,00 - сума заборгованості за комісією (а. с. 12-13).
Водночас, суд зазначає, що згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечитьЗакону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Згідно із ч. 3 ст. 55 вказаного Закону України банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/ встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).
У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
У своїй постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) Велика Палата ВС констатувала, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).
З постанови Великої палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 провадження N 14-44цс21 вбачається, що ВП констатувала, що умову договору плату за управління кредитом слід визнати недійсною, оскільки із змісту кредитного договору, укладеного між сторонами, неможливо визначити та встановити, за які саме послуги надані банком, встановлено комісію, Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором. Проте не встановлена конкретна ціна кожної послуги. Відповідно до графіка щомісячних платежів, зазначена сукупна вартість комісії з розрахунком на кожен місяць. Тобто банк встановив плату за надання інформації, яка згідно Закону надається безоплатно.
Висновок щодо нікчемності положень кредитних договорів, які передбачають обов'язок позичальника сплачувати банку комісію за обслуговування кредитної заборгованості, після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» викладено в постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 752/4008/20 (провадження№ 61-11866св21).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 викладено висновки, відповідно до яких у разі, якщо банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) та одноразово при наданні кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З урахування наведеного суд зазначає, що умовами кредитного договору № 500369-КС-002 від 01.09.2024 (п. 2.5) передбачено комісію за надання кредиту, тобто за дію, яку вчиняє банк з метою встановлення правовідносин, вимагати придбання якої забороняє частина третя статті 55 Закону № 2121-III. Тому така умова договору є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Водночас, суд зазначає, що згідно із п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем), а тому позивачем безпідставно нараховано штраф за кредитним договором № 500369-КС-002 від 01.09.2024 в розмірі 37500 грн, а тому в частині його стягнення слід відмовити.
Із врахуванням наведеного суд дійшов висновку, що до стягнення із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає заборгованість у розмірі 166049,30 грн, з яких 71270,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 94779,30 грн - заборгованості за відсотками, а тому позов слід задовольнити частково.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2573,15 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 7997 від 12.06.2025 року /а.с.11/, на підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1992,59 грн (із розрахунку 2573,15 грн х 166049,30 грн : 214429,30 грн) пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 19, 81, 263-265, 280-287 ЦПК України, суд-
позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» 166049 (сто шістдесят шість тисяч сорок дев'ять) грн 30 коп. заборгованості за кредитним договором № 500369-КС-002 від 01.09.2024 рокута 1992,59 судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», код ЄДРПОУ 41084239, адреса місцезнаходження: 01133, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, м. Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Іванюк І.Д.