10 липня 2025 року місто Чернівці справа №725/476/24
провадження №22-ц/822/516/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Височанської Н.К.,
суддів: Литвинюк І.М., Одинака О.О.
секретар Мостолюк А.І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м.Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 04 квітня 2025 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Нестеренко Є.В.,-
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання батьківства.
Посилалась на те, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , після її народження з волі її матері, у свідоцтві про народження позивача у графі «батько» було вказано ОСОБА_3 , однак фактично її біологічним батьком був ОСОБА_4 .
Вказує, що стосунки між батьками були напруженими, спілкування між ними було обмеженим, тому питання про встановлення батьківства під час життя ОСОБА_4 не порушувалося. Після загибелі останнього ІНФОРМАЦІЯ_2 в ході бойових дій у складі Збройних Сил України, позивач вирішила офіційно визнати батьківство з метою отримання відповідних соціальних виплат, оскільки її мати померла, а інших родичів, які могли б надати фінансову підтримку, у позивача не має.
Разом із цим, зазначає, що згідно із звітом ДНК-експертизи, ймовірність батьківства ОСОБА_4 становить 99,9 %, що підтверджує біологічний зв'язок між позивачем і загиблим. Попри це, орган реєстрації актів цивільного стану відмовив позивачу у внесенні відповідних змін, оскільки документального підтвердження спорідненості не було надано.
Просить визнати ОСОБА_4 її батьком, та внести відомості до її актового запису про народження, зазначивши ОСОБА_4 її батьком.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 04 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання батьківства - відмовлено в повному обсязі.
Повний текст рішення складено 11 квітня 2025 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, вказала, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, яке підлягає скасуванню у зв'язку із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильним застосування норм матеріального права.
В апеляційній скарзі наводить обставини й підстави для задоволення вимог, які викладені в позові та свої доводи мотивує тим, що нею, як позивачкою, були подані всі можливі та доступні для неї аргументи у якості доказів того, що померлий ОСОБА_4 був її батьком.
Зокрема, був наданий ДНК-тест, в якому з максимальним відсотковим значенням підтверджувалась вірогідність того, що ОСОБА_4 був її батьком.
Крім того були допитані свідки, які вказали на той факт, що при житті ОСОБА_4 позиціонував себе як батько позивачки. Свідок ОСОБА_5 та свідок ОСОБА_6 (сільський голова) підтвердити, що ОСОБА_4 визнавав позивачку своєю донькою, доглядав за нею та фінансово підтримував. Ці свідчення судом не були належним чином враховані.
Також суду були надані фотознімки, на яких позивачка відображена разом з батьком та членами його родини, в той же час зазначені докази суд також не взяв до уваги. Більше того, позивачка надала суду розширені свідчення з посиланням на подробиці, які могла б знати тільки позивачка. Такі свідчення є зафіксовані на електронному носії.
Вважає, що суд не надав належної оцінки зазначеним доказам, дослідив їх поверхнево, однобічно та упереджено. В оспорюваному рішенні суд зазначає, що 07 серпня 2024 року від Медикогенетичного центру «Мама-Папа» надійшов лист про те що, для виконання ухвали Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28 травня 2024 року було повідомлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про необхідність явки для здачі біологічних зразків. ОСОБА_1 з'явилась у призначений час, здала зразки, пройшла ідентифікацію та фотофіксацію. ОСОБА_2 не з'явилась, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце проведення експертизи. У зв'язку із цим, оскільки для проведення молекулярно-генетичної експертизи на встановлення спорідненості, необхідно мати зразки їх обох, то ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28 травня 2024 року залишено без виконання.
Тобто відсутність висновку судово-генетичної експертизи суд розцінює як ненадання позивачкою доказу про спорідненість із ОСОБА_4 .
Неявка ОСОБА_2 на судово-генетичну експертизу не може бути підставою для відмови у позові, оскільки вона виконала всі вимоги суду, з'явилася для здачі зразків і пройшла ідентифікацію.
Відсутність зразків від відповідача не спростовує докази подані позивачкою, а лише ускладнює їх перевірку. Суд мав право витребувати додаткові докази або визнати позицію позивачки обґрунтованою за наявних даних.
Крім того, неявці ОСОБА_2 на судово-генетичну експертизу суд не дав будь-якої оцінки, а саме як її умисне ухилення від виконання процесуальних обов'язків передбачених ч. 3 ст. 109 ЦПК Украйни. У рішенні зазначено, що відповідач ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про необхідність явки для здачі зразків, але не з'явилася. Представник відповідача не надав обґрунтованих причин неявки відповідача на відібрання зразків, тому суд мав право розглядати це як умисне ухилення від виконання процесуальних обов'язків, однак не зробив цього.
В даному випадку визнання батьківства має не лише приватний, але й суспільний інтерес, оскільки йдеться про соціальний захист особи, яка втратила обох батьків.
За життя батька не ставили питання про узаконення відносин як батька та доньки, так як не було такої потреби, вони фактично визнавали один одного як рідні.
Таким чином вважає, що суд першої інстанції мав всі підстави визнати батьківство на основі наявних доказів: свідчення свідків та обставини неявки відповідача були достатніми для задоволення позову, як це передбачено ст. 80 ЦПК України, а також застосувати наслідки ухилення відповідача від проведення експертизи.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Межі розгляду справи
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково.
Мотивувальна частина
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_1 , про що видано свідоцтво про народження, актовий запис № 419, де у графі «батько» вказаний ОСОБА_3 , а у графі «мати» вказана ОСОБА_7 (а.с.7).
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивачки, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 04 грудня 2023 року, про що зроблено актовий запис №2904 (а.с.8).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 .
Відповідно до Звіту про встановлення батьківства ДНК, ймовірність батьківства ОСОБА_4 над ОСОБА_1 складає 99%. У звіті вказано, що він містить лише інформаційний характер, зразки не відбиралися з верифікацією, а імена пацієнтів та походження зразків не можуть бути підтверджені (а.с.9).
Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28 травня 2024 року призначено у справі судово-генетичну експертизу (а.с.69-70).
07 серпня 2024 року від Медико-генетичного центру «Мама-Папа» надійшов лист до районного суду про те що, для виконання ухвали Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28 травня 2024 року було повідомлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про необхідність явки для здачі біологічних зразків. ОСОБА_1 з'явилась у призначений час, здала зразки, пройшла ідентифікацію та фото фіксацію. ОСОБА_2 не з'явилась, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце проведення експертизи. У зв'язку із цим, оскільки для проведення молекулярно-генетичної експертизи на встановлення спорідненості, необхідно мати зразки їх обох, то ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28 травня 2024 року залишено без виконання (а.с.74).
Доводи та мотиви апеляційного суду та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи, а наданий позивачкою звіт про встановлення батьківства не відповідає вимогам які встановлені законодавством для висновку судово-медичної експертизи. Окрім цього, у самому звіті вказано, що він виданий лише для інформаційного використання, результати тесту носять виключно інформаційний характер. Крім того, зразки для експертного дослідження не відбиралися з верифікацією. Імена пацієнтів та походження зразків не можуть бути підтверджені.
На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що наданий звіт про встановлення батьківства в розумінні ч. 1 ст. 78 ЦПК України, не може бути належним та допустимим доказом у справі, а позивачем не додано доказів, які підтверджують походження ОСОБА_1 від ОСОБА_4 .
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в позові, однак не погоджується з мотивами такої відмови, з огляду на таке.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно з'ясував всі обставини справи.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання батьківства, де відповідачами вказала ОСОБА_2 , яка є матір'ю покійного військовослужбовця ОСОБА_4 та Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м.Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
Посилалась в позові на те, що її біологічним батьком був ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в ході бойових дій у складі Збройних Сил України, і вона вирішила офіційно визнати батьківство з метою отримання відповідних соціальних виплат, оскільки її мати померла, а інших родичів, які могли б надати фінансову підтримку, у позивачки не має.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 №45, зареєстрованого в Міністерстві України 30 січня 2023 р. за №176/39232 затверджено Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пунктів 1-3 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується:
- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби;
- у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби;
- загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві.
У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.
Так, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Як убачається з пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у редакції, яка діяла на час смерті військовослужбовця, установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.
Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Верховний Суд у своїй постанові від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15-ц зазначив, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним, недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача або незалучення належного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц).
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 зазначив, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивачка ОСОБА_1 визначила відповідачем матір загиблого ОСОБА_2 , посилаючись на те, що вона є спадкоємцем за законом після смерті сина, а також як особа, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця.
Як встановлено з матеріалів справи, суд першої інстанції не залучив до участі у справі як співвідповідача батька загиблого - ОСОБА_8 , який був допитаний в судовому засіданні в якості свідка та який вказав, що він є батьком померлого військовослужбовця. А отже, у відповідності до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) він має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.
Колегія суддів вважає, що пред'явлені у цій справі вимоги ОСОБА_1 безпосередньо стосуються прав та обов'язків батька загиблого військовослужбовця ОСОБА_8 , можуть вплинути на розмір частки у одноразовій грошовій допомозі після загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану та не можуть бути розглянуті судом у спорі, в якому останній не був залучений відповідачем (співвідповідачем), оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд вправі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог. Без залучення належного кола відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені.
При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до основних принципів цивільного процесу та наданих чинним ЦПК України повноважень, суд апеляційної інстанції не має права залучати співвідповідачів на стадії апеляційного провадження.
Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що вирішення даного спору за позовом ОСОБА_1 безпосередньо впливає на права, обов'язки та інтереси батька загиблого військовослужбовця, який має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, і який не був залучений до участі у справі, що є безумовною та самостійною підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб'єктного складу її учасників.
Виходячи з наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що наявний склад сторін не відповідає реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах, оскільки ОСОБА_8 не залучений до участі у справі, як співвідповідач.
Колегія суддів не надає правову оцінку доводам позову та іншим доводам апеляційної скарги з огляду на неналежний суб'єктний склад учасників справи.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що позивач не позбавлена можливості звернутися до суду з таким позовом до належного кола відповідачів на загальних підставах.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, мотивувальну частину рішення суду першої інстанції слід змінити, у зв'язку з неналежним суб'єктним складом учасників справи.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення є порушення норм процесуального права, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а мотивувальну частину рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 04 квітня 2025 року слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 04 квітня 2025 року, виклавши її в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 10 липня 2025 року.
Головуючий: Н.К. Височанська
Судді: І.М. Литвинюк
О.О. Одинак