Кропивницький апеляційний суд
Провадження № 11-кп/4809/497/25 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст. 111-1 КК України Доповідач у ІІ інстанції: ОСОБА_2
08.07.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кропивницькому кримінальне провадження № 22023120000000142 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Подільського районного суду м. Кропивницького від 23 травня 2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Кіровограда, Кіровоградської області, українець, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
засуджений за ч.6 ст.111-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 12 (дванадцять років) з позбавленням права обіймати будь - які посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги, на строк 15 (п'ятнадцять) років з конфіскацією майна, що належить на праві приватної власності останньому.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 рахується з моменту його фактичного затримання.
Строк додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що надають публічні послуги, обчислювати з моменту відбуття основного покарання.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави витрати за проведення експертизи в сумі 12426 /дванадцять тисяч чотириста двадцять шість/ гривень 96 копійок.
Згідно вироку суду ОСОБА_8 вчинив здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором, спрямованої на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації, за наступних обставин.
24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН увійшли Союз Радянських Соціалістичних Республік (правонаступником якого з 1991 року є російська федерація), Українська Радянська Соціалістична Республіка (правонаступницею якої з 1991 року є Україна) та ще 49 держав-засновниць, а згодом до вказаної міжнародної організації прийняті інші держави світу.
Відповідно до ч.4 ст.2 Статуту ООН всі члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування проти територіальної недоторканості або політичної незалежності будь-якої держави.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1965 «Про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, про убезпечення їх незалежності і суверенітету» закріплено, що держави не мають права втручатися прямо чи опосередковано з якої б то не було причини у внутрішні та зовнішні справи іншої держави.
Кожна держава має невід'ємне право обирати свою політичну, економічну, соціальну та культурну систему без втручання в будь-якій формі з боку будь-якої іншої держави.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 «Про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав» закріплено, що держави не мають права здійснювати інтервенцію або втручання в будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні чи зовнішні справи інших держав.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 24.10.1970 «Про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН» закріплено принцип, згідно з яким держави утримуються в своїх міжнародних відносинах від силових погроз або застосування сили, як проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином несумісним з цілями ООН. Така загроза силою або її застосування є порушенням міжнародного права і Статут ООН.
Кожна держава зобов'язана утримуватися від загрози силою або її застосування з метою порушення існуючих міжнародних кордонів іншої держави або у якості засобу вирішення міжнародних суперечок, в тому числі територіальних суперечок, і питань, що стосуються державних кордонів.
Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканою.
Незалежність України визнано значною кількістю держав світу, у тому числі 05.12.1991 російською федерацією.
31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі укладено Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 № 13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 02.03.1999 № 42-ФЗ).
Відповідно до ст.ст.2-3 зазначеного Договору російська федерація зобов'язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих кордонів між Україною та російською федерацією та розбудову відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, незастосування сили або загрози силою, невтручання у внутрішні справи.
Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканою.
При цьому, ст.69 Конституції України визначено, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Відповідно до ст. 71 Конституції України вибори ,г органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення.
Водночас, ст.73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про зміну території України.
В порушення вищевказаних умов міжнародних договорів та ігноруючи положення Конституції України, 20 лютого 2014 року вище політичне та військове командування російської федерації розпочало агресію та вторгнення до суверенних кордонів України.
Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
У подальшому Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
У зв'язку з викладеним, 24.02.2022 Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Громадянин України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у 2014-2015 році, більш точної дати не встановлено, виїхав на територію держави - агресора - російської федерації. На даний час ОСОБА_8 працює спеціальним кореспондентом та ведучим телепрограм парламентського телевізійного каналу ради федерації рф «ВМЕСТЕ РФ» (на якому знаходиться його анкета http://vmeste-rf.tv/channel/faces) «Актуальное интервью», «Сказано в Сенате», «Новости Совета Федерации» та здійснює інформаційну діяльність у співпраці з державою-агресором, спрямовану на підтримку держави - агресора, її окупаційної адміністрації.
Так, встановлено, що з 7 червня 2022 року по 21 лютого 2023 року, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , співпрацюючи з державою- агресором, здійснював інформаційну діяльність спрямованої на підтримку держави - агресора, її окупаційної адміністрації, проводячи як ведучий інтерв'ю з представниками окупаційної влади, а саме: представником в раді федерації від виконавчого органу державної влади луганської народної республіки ОСОБА_9 , членом ради федерації федерального зібрання рф від виконавчого органу державної влади м. Севастополя ОСОБА_10 та губернатором ОСОБА_11 . Вказані інтерв'ю було розміщено на сайті парламентського телевізійного каналу ради федерації рф «ВМЕСТЕ РФ» за посиланнями: http://vmeste-rf.tv/programs/205/darya-lantratova- integratsiya-lnr-v-pravovoe-pole-rossii, http://vmeste-rf.tv/programs/205/mikhail-razvozhaev-razvitie-swvastopolya та http://vmeste-rf.tv/programs/205/ekaterina-altabaeva-razvitie-sotsialnoy- infrastruktury-sevastopolya.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить скасувати вирок суду першої інстанції та призначити новий судовий розгляду у суді першої інстанції.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не взято до уваги, що в даному кримінальному провадженні стороною обвинувачення не надані беззаперечні (недвозначні) докази, що підтверджують факт інформування обвинуваченого про притягнення його до кримінальної відповідальності, а саме, що йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України, з наданням стороною обвинувачення будь-яких даних, які підтверджують факт вручення йому письмового повідомлення про підозру або дійсного ознайомлення з його змістом і, а також докази, з яких можна зробити висновок, що обвинувачений намагався ухилитися від суду чи недвозначно відмовився від свого права прибути в судове засідання. Посилання прокурора на публікації в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, свідчить лише про розміщення повістки про виклик підозрюваного при здійснені спеціального досудового розслідування, що не може вважатись беззаперечним доказом того, що обвинувачений знав або повинен був знати про розпочате кримінальне провадження.
Крім того, в судовому засіданні захисник обвинуваченого, який здійснює захист за призначенням, зазначив, що не бачив обвинуваченого жодного разу, зв'язку з ним немає, та узгодити з ним процесуальну позицію по справі не мав змоги.
Також, ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 26.08.2024 року , у даній справі, якою задоволено клопотання прокурора про здійснення судового розгляду в порядку спеціального судового проводження за відсутності обвинуваченого, оскарженню не підлягала, а враховуючи норми міжнародного законодавства в сфері захисту прав людини та наведену практику Європейського Суду, яка є частиною національного законодавство, існували обґрунтовані підстави вважати, що здійснення спеціального судового провадження на даній стадії може призвести до порушення ст. 6 Конвенції, оскільки обвинувачений був позбавлений права захищати себе особисто чи скористатися правовою допомогою захисника, обраного ним особисто, допитувати свідків, що свідчать проти нього, або мати право на те, щоб ці свідки були допитані, надавати суду докази в обґрунтування своєї правової позиції та користуватися безкоштовною допомогою перекладача, якщо він не розуміє мови, що використовується в суді, бо не говорить на цій мові.
Тому, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора про здійснення судового розгляду в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого, що призвело до винесення необґрунтованого вироку стосовно обвинуваченого.
Сторона обвинувачення зазначила, що обвинувачений нібито співпрацюючи з державою-агресором, здійснював інформаційну діяльність спрямовану підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації, проводячи, як ведучий інтерв'ю з представниками окупаційної влади. Вказані інтерв'ю було розміщено на свиті парламентського телевізійного каналу ради федерації рф. Згідно висновку експерт.», з урахуванням тлумачення поняття підтримка (поділяючи погляди, виявляючи симпатію, виступати на захист або на боці кого чого не будь, вираження солідарності з діями чи рішеннями держави агресора, збройних формувань та/оабо окупаційної адміністрації держави агресора, висловлення симпатії їм, виступ на захист зазначених рішень чи дій), такі виловлювання містять лінгвістичні ознаки підтримки держави агресора, її окупаційних адміністрацій.
Однак, докази є поверхневими, оскільки невідомо за яких умов обвинувачений брав інтерв'ю у представників окупаційної влади, добровільно він це робив чи під натиском, оскільки всім нам відомо на що здатні представники окупаційної влади та держави-агресора, яким підступними та безжалісними є вони та їх методи.
Вважає висновки експерта є передчасними, оскільки вони були зроблені на основі інтерв'ю яке було розміщено на сайті парламентського телевізійного каналу ради рф, яке може не відповідати дійсності, оскільки немає оригінального запису інтерв'ю, а тому те інтерв'ю що ми бачили могло бути змонтоване, обрізане, з вириванням або вставлянням певних цитат, щоб створити його задумане значення, оскільки ми прекрасно знаємо як представники окупаційної влади та держави-агресора полюбляють використовувати всі методи для зомбування населення.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Суд першої інстанції також обґрунтовано визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України, що в повному обсязі підтверджується дослідженими в судовому засіданні суду першої інстанції належними та допустимими доказами, яким суд першої інстанції дав належну оцінку та навів у вироку, а саме:
- протоколом огляду електронної сторінки від 25.08.2023, з додатком до нього, який міститься на оптичному диску формату DVD, який оглянуто в судовому засіданні. Встановлено, що ОСОБА_12 бере інтерв'ю у представника в раді федерації від виконавчого органу державної влади луганської народної республіки ОСОБА_13 , у губернатора ОСОБА_11 , який розповів про розвиток Криму та Севастополя, та у членкині ради федерації федерального зібрання рф від виконавчого органу державної влади м. Севастополя ОСОБА_14 (а.с.42-87, т.2);
- висновком судово - лінгвістичної експертизи №357 від 12.10.2023, згідно якого:
1. У висловлюваннях особи, позначеної у протоколі огляду як ОСОБА_12 у відеозаписах:
- « ОСОБА_15 . Интеграция ЛНР в правовое полеРоссии», який зафіксовано в протоколі огляду від 25.08.2022 та розміщено 21.02.2023 за посиланням http://vmeste-rf.tv/programs/205/darya-lantratova- integratsiya-lnr-v-pravovoe-pole-rossii;
- « ОСОБА_16 . Развитие Севастополя», який зафіксовано в протоколі огляду від ІНФОРМАЦІЯ_2 та розміщено ІНФОРМАЦІЯ_3 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4
- « ОСОБА_17 . Развитие социальной инфраструктуры», який зафіксовано в протоколі огляду від 25.08.2022 та розміщено 07.06.2022 за посиланням http://vmeste-rf.tv/programs/205/ekaterina-altabaeva-razvitie-sotsialnoy- infrastruktury-sevastopolya
міститься:
- послідовне іменування окупованих територій України (Луганської області, Севастополя) регіонами, суб'єктами Російської Федерації, ведеться мовлення про Севастополь (та Крим) як про територію, що раніше належала Росії, що виправдовує окупацію Севастополя, описує окупацію як повернення «у рідну гавань», тобто загалом тимчасово окуповані території України позиціонуються як російські, такі, що входять до складу Росії,
- тенденційне представлення перебування окупованих територій України у складі РФ як винятково позитивного для них, розповідь про перспективи розвитку, розбудови, покращення умов для населення, економічного зростання тощо, що створює піднесений, привабливий образ окупації територій України Росією;
- у той же час наголошується, ніби в Україні ці території не мали таких можливостей, були занедбані, у тому числі висловлюються побоювання, що України може створювати перешкоди для комфортного життя населення, за рахунок такого контрастного протиставлення посилюється схвалення звеличення окупації;
- звертання до представників окупаційної влади та ведення мовлення про них як про чинних, легітимних, визнання правомірності рішень та дій російських владних органів на тимчасово окупованих територіях України;
- та загалом схвалюється, звеличується Росія, у тому числі через описані вище переваги нібито перебування територій у складі Росії як суб'єктів федерації;
З урахуванням тлумачення поняття підтримка (поділяючи погляди, виявляючи симпатію, виступати на захист або на боці кого -, чого - небудь, вираження солідарності з діями чи рішеннями держави - агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави - агресора, висловлення симпатії їм, виступ на захист зазначених рішень чи дій(, такі виловлювання містять лінгвістичні ознаки підтримки держави - агресора, її окупаційних адміністрацій.
2. Інформаційна діяльність - це створення інформації збирання інформації, одержання інформації, зберігання інформації, використання інформації та ширення інформації.
3. Особа, позначена у протоколі огляду як ОСОБА_18 , у відеозаписах:
- « ОСОБА_15 . Интеграция ЛНР в правовое поле России», який зафіксовано у протоколі огляду від 25.08.2022, та розміщено 21.02.2023 за посиланням http://vmeste-rf.tv/programs/205/darya-lantratova- integratsiya-lnr-v-pravovoe-pole-rossii;
- « ОСОБА_16 . Развитие Севастополя», який зафіксовано в протоколі огляду від ІНФОРМАЦІЯ_2 та розміщено ІНФОРМАЦІЯ_3 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4
- « ОСОБА_17 . Развитие социальной инфраструктуры», який зафіксовано в протоколі огляду від 25.08.2022 та розміщено 07.06.2022 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5
бере інтерв'ю у осіб, що описані у протоколі огляду як «представник в раді федерації від виконавчого органу державної влади луганської народної республіки ОСОБА_13 », «членкиня ради федерації федерального зібрання рф від виконавчого органу державної влади м. Севастополя ОСОБА_19 », «губернатор Севастополя ОСОБА_20 » за класичною схемою «питання - відповідь», тенденційно добираючи питання, що висвітлюють життя на окупованих територіях України у складі Росії як винятково позитивне, успішне, заперечують тимчасову окупацію, представляючи її як «повернення» регіонів до складу Росії (а.с.93-102, т.2);
- протоколом пред'явлення особи для впізнання від 26.10.2023, згідно якого, в присутності понятих, серед чотирьох осіб, свідок ОСОБА_21 впізнав чоловіка під номером 2, якою є ОСОБА_8 , який працював разом з ним у Кіровоградській обласній державній телерадіокомпанії (а.с.113-115, т.2);
- протоколом пред'явлення особи для впізнання від 26.10.2023, згідно якого, в присутності понятих, серед чотирьох осіб, свідок ОСОБА_22 впізнав чоловіка під номером 3, якою є ОСОБА_8 , який працював разом з ним у Кіровоградській обласній державній телерадіокомпанії (а.с.116-118, т.2).
Проаналізувавши зазначені докази та обставини вчинення злочину, колегія суддів дійшла висновку, що вказані докази в сукупності беззаперечно вказують на причетність обвинуваченого ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України, а тому суд першої інстанції правильно кваліфікував його дії, як здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором, спрямованої на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації.
Частиною 6 ст. 111-1 КК передбачена кримінальна відповідальність за такі дії, здійснені в співпраці з державою-агресором та/або її окупаційною адміністрацією, спрямовані на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України:
- організація та проведення заходів політичного характеру;
- активна участь у таких заходах;
- здійснення інформаційної діяльності.
Здійснення інформаційної діяльності - доволі широка оціночна категорія. По суті це - будь-яка діяльність із поширення, пошуку, одержання, споживання, зберігання інформації. Інформаційна діяльність утворює склад злочину, якщо вона відповідає двом ознакам:
- здійснюється в співпраці з державою-агресором та/або її окупаційною адміністрацією,
- має відповідне спрямування - на підтримку держави агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України.
Злочини за ч. 6 ст. 111-1 КК можуть бути вчинені як на тимчасово окупованій території України, так і поза її межами.
Суб'єкт злочину - загальний, тобто незалежно від громадянства України.
Суб'єктивна сторона кримінальних правопорушень характеризується прямим або непрямим умислом.
У частині складів правопорушень важливе значення для кваліфікації має мета задля підтримки держави-агресора або уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України.
Так в матеріалах справи наявні докази, а саме протокол огляду електронної сторінки від 25.08.2023, висновок експерта від 12.10.2023 № 357, протокол допиту свідка ОСОБА_21 від 26.10.2023, протокол допиту свідка ОСОБА_22 від 26.10.2023, протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 16.08.2022, протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 26.10.2023, протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 26.10.2023, з яких можливо дійти беззаперечних висновків про те, що ОСОБА_8 :
- виправдовує окупацію Севастополя, описує окупацію як повернення «у рідну гавань», тобто загалом тимчасово окуповані території України позиціонуються як російські, такі, що входять до складу Росії;
- тенденційно історично представляє перебування окупованих територій України у складі РФ як винятково позитивного для них, розповідає про перспективи розвитку, розбудови, покращення умов для населення, економічного зростання тощо, що створює піднесений, привабливий образ окупації територій України Росією;
- наголошує, що ніби в Україні ці території не мали таких можливостей, були занедбані, у тому числі висловлюються побоювання, що України може створювати перешкоди для комфортного життя населення, за рахунок такого контрастного протиставлення посилюється схвалення звеличення окупації;
- звертається до представників окупаційної влади та ведення мовлення про них як про чинних, легітимних, визнання правомірності рішень та дій російських владних органів на тимчасово окупованих територіях України;
- загалом схвалює, звеличує державу-агресора Росію, у тому числі через описані вище переваги нібито перебування територій у складі Росії як суб'єктів федерації.
А тому, вказані дії ОСОБА_8 утворюють склад кримінального правопорушення передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України, як здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором, спрямованої на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації.
Що стосується доводі сторони захисту про розгляд кримінального провадження без участі обвинуваченого необхідно зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст.297-1 КПК України спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 115, 116, 118, частиною другою статті 121, частиною другою статті 127, частинами другою і третьою статті 146, статтями 146-1, 147, частинами другою - п'ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255-258-6, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 3692, 370, 379, 400, 408, 436, 4361, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 4421, 443, 444, 445, 446, 447 Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.
Згідно з ч.3 ст.323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого («in absentia»), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16.01.2024 задоволено клопотання слідчого слідчого відділу УСБУ в Кіровоградській області ОСОБА_23 , яке погоджене прокурором у кримінальному провадженні - начальником відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Кіровоградської обласної прокуратури ОСОБА_24 , про здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023120000000142 від 23.08.2023, відносно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда 26.08.2024 задоволено клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження, та прийнято рішення про здійснення спеціального судового провадження за обвинувальним актом у кримінальному провадженні №22023120000000142 від 23.08.2023, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України.
В ході досудового розслідування було встановлено, що відповідно до інформації УСБ України в Кіровоградській області ОСОБА_8 у період з 21.08.2019 по 21.08.2024 державного кордону України не перетинав та перебуває на тимчасово окупованій території України, а саме: АР Крим та постійно відвідує Російську Федерацію, де продовжує працювати спеціальним кореспондентом та ведучим парламентського телевізійного каналу ради федерації рф «ВМЕСТЕ РФ».
Отже, органом досудового розслідування вжито достатньо заходів, для того, щоб дійти висновку про те, що підозрюваний ОСОБА_8 переховується від органів слідства з метою уникнення кримінальної відповідальності.
А тому, повістки про виклик ОСОБА_8 , повідомлення останньому про підозру, повідомлення про початок здійснення спеціального досудового розслідування надсилались та публікувались відповідно до вимог КПК України, шляхом публікування на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. Також, зазначені виклики здійснювалися у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - у газеті «Урядовий кур'єр» в рубриці «Оголошення».
З такиї підстав колегія суддів вважає, що обвинувачений ОСОБА_8 в установлений чинним законодавством спосіб, належним чином повідомлявся про розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції відповідно до вимог ст.323 КПК України шляхом опублікування повісток про виклик на офіційному сайті Подільського районного суду м. Кропивницького і в газеті «Урядовий кур'єр».
Відповідно до ч.2 ст.7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого («in absentia») повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч.3 ст.323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст.2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом.
Зважаючи на те, що ОСОБА_8 переховується від органів слідства з метою уникнення кримінальної відповідальності, повістки про виклик ОСОБА_8 , повідомлення останньому про підозру, повідомлення про початок здійснення спеціального досудового розслідування надсилались та публікувались відповідно до вимог КПК України, шляхом публікування на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора , а також зазначені виклики здійснювалися у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - у газеті «Урядовий кур'єр» в рубриці «Оголошення», розгляд справи у суді першої інстанції відбувся безпосередньо за участі захисника ОСОБА_7 та шляхом дослідження усіх наявних доказів у матеріалах справи, беручу до уваги можливість передбачена вимогами КПК України щодо здійснення судового провадження за відсутності обвинуваченого («in absentia»), колегія суддів погоджується з думкою судді суду першої інстанції про здійснення спеціального судового провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України,
Відповідно до змісту положень ст. 50 КК України, покарання за вироком суду, з-поміж інших завдань, має на меті не тільки кару, а повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.
Згідно із загальними засадами призначення покарання, визначеними ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції, у відповідності до ст. 65 КК України, у повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочин, особу винуватого, який є громадянином України, враховано відсутність обставини, що пом'якшують покарання, на наявність обставини, що обтяжують покарання - вчинення злочину в умовах воєнного стану.
При фактичних обставинах даної справи, які встановлюють ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення та ступінь його небезпечності для суспільства на даний час, а також наявності наведених вище обставини, яка обтяжує покарання, колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з позбавленням права обіймати будь - які посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги, на строк 15 (п'ятнадцять) років, з конфіскацією майна, що належить на праві приватної власності останньому.
Таке рішення, буде відповідати цілям та загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги захисника під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування вироку суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407-409, 419 КПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення, а вирок Подільського районного суду м. Кропивницького від 23 травня 2025 року стосовно ОСОБА_8 за ч.6 ст.111-1 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції, протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4