Житомирський апеляційний суд
Справа №290/1491/24 Головуючий у 1-й інст. Кірічук М. М.
Категорія 70 Доповідач Борисюк Р. М.
08 липня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Галацевич О.М., Павицької Т.М.,
з участю секретаря
судового засідання Смоляра А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 290/1491/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на неповнолітню дитину,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Любченко Олени Михайлівнина рішення Романівського районного суду Житомирської області від 22 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кірічука М.М. у селищі Романові,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 103 029,91 грн та судові витрати.
Позов мотивувала тим, що на виконанні в Оболонському ВДВС м. Київ ЦМУМЮ у м. Києві знаходиться судовий наказ № 756/3307/21, виданий 29 жовтня 2021 року Оболонським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи стягнення з 05 березня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Вказувала, що відповідач аліменти не сплачував, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 147 185,58 грн за період з 05 березня 2021 року по 25 червня 2023 року, також штраф 44 155,67 грн, накладений на відповідача державним виконавцем.
У відповідності до вимог частини 1 статті 196 СК України вона має право на стягнення неустойки (пені) і відповідно до проведеного нею розрахунку із врахуванням застосованих державним виконавцем заходів примусового виконання, із ОСОБА_2 підлягає стягненню на її користь пеня у розмірі 103 029,91 грн.
Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 22 січня 2025 року позов задоволено повністю та вирішено питання судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі, представник ОСОБА_2 - адвокат Любченко О.М. просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Зазначає, що відповідач дізнався про існування судового наказу та виконавчого провадження лише після того, як йому арештували рахунки і у банку йому повідомили про існування виконавчого провадження.
Вказує, що син сторін до початку повномасштабного вторгнення рф проживав разом із своєю бабусею - ОСОБА_4 і позивачка не приймала участі у його вихованні та забезпеченні. Тому, з урахуванням таких обставин та за домовленістю із ОСОБА_1 кошти на утримання їх дитини відповідач перераховував саме матері позивачки.
До моменту, коли ОСОБА_2 арештували банківські рахунки, він за домовленістю із позивачкою передавав кошти на дитину її сестрі, яка якийсь час працювала в Києві. Згодом здійснював перерахунок коштів на поштове відділення на ім'я матері позивачки - ОСОБА_4 .
Те, що ОСОБА_1 звернулася до суду щодо стягнення аліментів вже коли їхньому сину виповнилось 16 років також свідчить про такі обставини.
Вказує, що судовий наказ не був отриманий відповідачем, також у матеріалах виконавчого провадження відсутні будь які докази направлення боржнику будь-яких документів.
Зазначає, що оскільки квитанції про здійснення переказів відповідач не зберігав, з метою отримання доказів, які б свідчили про перерахування ним та отримання ОСОБА_4 коштів на утримання сина, вона, як представник, звернулася до АТ «Укрпошта» із адвокатським запитом. Отримана відповідь долучена до матеріалів справи.
Таким чином, Відповідач не знав і не міг знатті про існування, як судовою рішення про стягнення аліментів так і виконавчого провадження з даного приводу. Він перераховував кошти на утримання дитини матері позивачки. Коли ОСОБА_1 вивезла сина за кордон, то припинив їх сплачувати.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
У судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Також пояснив, що на даний час він сплачує аліменти у звязку із навчанням повнолітнього сина, який перебуває за кордоном на підставі судового рішення. Заборгованість по аліментах у нього відсутня.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_2 не спростовано належними доказами відсутність його вини у виникненні заборгованості по сплаті аліментів на неповнолітню дитину та вжиття ним необхідних заходів щодо виконання зобов'язання зі сплати аліментів на користь позивача.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом встановлено, що згідно судового наказу №756/3307/21 від 19 березня 2021 року із ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи стягнення із 05 березня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Даний виконавчий документ знаходився на примусовому виконанні в Оболонському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Із копії розрахунку державного виконавця убачається, що аліментні зобов'язання ОСОБА_3 належним чином не виконує, внаслідок чого за період з 05 березня 2021 року по 25 червня 2023 року, станом на 04 жовтня 2024 року, має місце прострочення сплати аліментів, що призвело до виникнення заборгованості, з урахуванням часткової сплати, на суму 98 721,82 грн.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Тобто у разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, наслідком чого є відповідальність у вигляді неустойки.
Згідно із частинами першою, другою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновки, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У Сімейному кодексі України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що у такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19 (провадження №61-16670сво19).
А у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 278/725/20 зазначено: « сплата штрафу відповідачем за заборгованість із сплати аліментів в рамках виконавчого провадження на переконання суду та за відсутності підтвердженого факту про обізнаність щодо існування судового та виконавчих проваджень щодо стягнення аліментів не приймається судом до уваги, як обставина, яка підтверджує винуватість відповідача у виникненні заборгованості із сплати аліментів, тобто така, яка ним визнана.
Відсутність вини , на переконання суду, виключає правові підстави для стягнення пені за виникнення заборгованості із сплати аліментів…».
А згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачкою заявлено період стягнення пені за прострочення плати аліментів з 05 березня 2021 року по 25 червня 2023 року.
Разом з тим, судом встановлено, що про існування судового наказу та виконавчого провадження відповідач дізнався лише після того, як на його банківські рахунки було накладено державним виконавцем арешт, це відбулося у серпні 2024 року. У спростування цього матеріали справи доказів не містять.
Вивчивши ретельно матеріали справи, колегія суддів наголошує на тому, що доказів отримання відповідачем копій судового наказу та постанови про відкриття виконавчого провадження у справі немає, що підтверджує факт необізнаності останнього про їх існування, враховуючи негативні правовідносини між сторонами. Суд першої інстанції на вказані обставини належної уваги не звернув.
Відтак, правові підстави для стягнення із відповідача на користь позивачки неустойки (пені), як міри відповідальності платника аліментів за прострочення їх плати, відсутні.
Згідно частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, проаналізувавши зібрані по справі докази та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги представника відповідача підлягають до задоволення, а рішення суду першої інстанціїу відповідності до положень частини 1 статті 376 ЦПК України - скасуванню, із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6 статті 141 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Приймаючи до уваги,що позивачка звільнена від справи судового збору, сплачений відповідачем судовий збір за розгляд справи в апеляційній інстанції підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Любченко Олени Михайлівни задовольнити.
Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 22 січня 2025 року скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 1816,80 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 10 липня 2025 року.