Провадження № 22-ц/803/4577/25 Справа № 185/13428/24 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
09 липня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар:Піменова М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди (суддя першої інстанції Головін В.О.),
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 245 000,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , 130 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 1300,00 гривень.
Із вказаним рішенням суду не погодився представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Єлістратов Р.В., та подав апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не надано належної оцінки обставинам справи та наявним письмовим доказам.
Мотивує скаргу тим, що Суд першої інстанції не звернув увагу та те, що згідно довідки Медикосоціальної експертної комісії від 09 квітня 2015 року серії 12ААА № 005583 та довідки Медико-соціальної експертної комісії від 11 березня 2019 року серії 12ААА № 075799 позивачу повторно встановлена втрата працездатності 10% по травмі, яка не є предметом позовних вимог. Ступінь втрати професійної працездатності по професійному захворювання позивача становить 55%.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки, що Позивач протягом тривалого часу мав постійний больовий синдром у поперековому та шийному відділі хребта та інші захворювання, неодноразово звертався до лікарні за наданням допомоги та позивача не було направлено на до обстеження, не встановлено необхідність утворення нових умов праці, що повинні забезпечуватися для недопущення погіршення стану здоров'я та посилення захворювання знаходився на лікуванні за захворюванням, яке в подальшому стало професійним та вплинуло на стан здоров'я до встановлення стійкої втрати працездатності за цим захворюванням вже вказує на приховування позивачем реального стану здоров'я та неналежного й своєчасного виявлення лікарями під проведення експертизи стану здоров'я позивача, вказує на неякісне надання медичних послуг та неправомірне визнання позивача придатним до роботи в підземних умовах.
Позивач, укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений під підпис, в порядку передбаченому ст.29 КЗпП України про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров'я та пов'язані з цими умовами праці пільги та компенсації.
Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Єлістратов Р.В., просив рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2025 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, до 65 000 грн. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що заподіяна позивачу моральна шкода полягає у тому, у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок хронічного професійного захворювання, порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, а також працювати та забезпечувати собі гідне життя. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок професійного захворювання, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отримане професійне захворювання має негативний вплив не лише на працездатність позивача, а й загалом на можливість організовувати своє життя.
ОСОБА_2 просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Учасники справи у судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 06 травня 1999 року по 16 грудня 2014 року працював на різних посадах у різних структурних підрозділах Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля». 16 грудня 2014 року позивача звільнено з роботи. За час роботи на підприємстві відповідача позивач отримав хронічне професійне захворювання.
Відповідно до п.7 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 13 березня 2015 року (копія додається), затвердженого начальником Першотравенського міськрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Дніпропетровській області, головним державним санітарним лікарем міста Першотравенська, Петропавлівського та Межівського районів, встановлено наявність у позивача професійних захворювань: - радикулопатія шийна С6, С7, С8 та попереково-крижова L4, L5, S1 з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим, м'язово-тонічним і периферичним нейросудинним синдромами, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу у поєднанні з періартрозами колінних (ПФ першого-другого ступеня)і ліктьових (ПФ першого-другого ступеня) суглобів, двостороннього плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ступеня), - хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.), група А. ЛН першого ст. - нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху).
П. 16 вказаного акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин: через неефективність роботи систем вентиляції, кондиціювання повітря, захисних засобів, механізмів, засобів індивідуального захисту та у результаті виконання робіт, пов'язаних з роботою в умовах запиленості повітря робочої зони та підвищеного рівня шуму.
Згідно п. 17 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: запиленість повітря робочої зони: концентрація вугільно-породного пилу 434,32 мг/ м3, при ГДК 2,0 мг/м3, 70% часу зміни), у тому числі максимальний вміст вільного двоокису кремнію 10,17. Концентрація вуглецю пилу 20,22 мг/м3, при ГДК 4,0 мг/м3, 30% часу зміни), у тому числі максимальний вміст вільного двоокису кремнію 5,05. Рівень шуму: 93 дБА при ГДР 80 дБА, 100% часу зміни. Рівень фізичного перевантаження: маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну - 50 кг при нормативному до 15 кг; величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль, за участю м'язів тулуба та ніг -756 000 кг/с при допустимому до 43 000 кг/с; зовнішнє фізичне динамічне навантаження при загальному навантаженні (за участю м'язів рук, тулуба, ніг- 150000 кг/м, при допустимому до 22000 кг/м); перебування в позі «стоячи» більше 80% часу зміни; нахили тулуба (вимушені, більше 30 градусів) - більше 300 разів за зміну при допустимому до 50 разів.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 09 квітня 2015 року серії 12ААА № 005583 позивачу первинно-повторно визначено ступінь втрати працездатності на рівні 65%, з яким первинно 55% по професійному захворюванню: 40% - радикулопатія, дефартрози, 10% - хронічне обструктивне захворювання легень, 5% - нейросенсорна приглухуватість, повторно - 10% по травмі, яка не є предметом позовних вимог.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 11 березня 2019 року серії 12 ААА № 075799 позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати працездатності на рівні 65%, з яким повторно 55% по професійному захворюванню: 40% - радикулопатія, дефартрози, 10% - хронічне обструктивне захворювання легень, 5% - нейросенсорна приглухуватість, повторно - 10% по травмі, яка не є предметом позовних вимог.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 11 березня 2019 року серії 12 ААБ № 215136 позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності по професійному захворюванню та протипоказана тяжка фізична праця, підземні види робіт, в умовах пилу, шуму, несприятливого мікроклімату.
Позивач має постійні скарги на стан свого здоров'я, змушений проходити лікування, що підтверджується випискою від 11.11.2023р., випискою від 21.11.2024р., випискою від 24.07.2024р. (копії додаються). Відповідно до виписки від 24.07.2024р. позивач має скарги на задишку при незначному фізичному навантаженні, сильний кашель, який посилюється вранці, з виділенням слизового мокротиння. Напади утрудненого дихання протягом доби, які виникають спонтанно, турбують щоденно до 2-х разів на добу, свистячі хрипи, відчуття нестачі повітря. Біль та тяжкість, дискомфорт в грудній клітці. Присутня загальна слабкість, сонливість, пітливість, підвищена температура тіла, ниючий біль та обмеження рухів в колінних, ліктьових та плечових суглобах. У зв'язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання.
Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах.
На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію.
Частково задовольняючи позовні вимоги до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», суд першої інстанції врахував надані позивачем докази, процент втрати професійної працездатності, а також принципи розумності та справедливості, та вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок отримання позивачем ушкодження здоров'я на виробництві, грошову компенсацію в розмірі 130000 грн.
Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частини 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.
Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
На підтвердження факту ушкодження здоров'я позивачем було надано довідки Медико-соціальної експертної комісії від 09 квітня 2015 року серії 12ААА № 005583 позивачу первинно-повторно визначено ступінь втрати працездатності на рівні 65%, з яким первинно 55% по професійному захворюванню: 40% - радикулопатія, дефартрози, 10% - хронічне обструктивне захворювання легень, 5% - нейросенсорна приглухуватість, повторно - 10% по травмі, яка не є предметом позовних вимог.
Довідку Медико-соціальної експертної комісії від 11 березня 2019 року серії 12 ААА № 075799 позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати працездатності на рівні 65%, з яким повторно 55% по професійному захворюванню: 40% - радикулопатія, дефартрози, 10% - хронічне обструктивне захворювання легень, 5% - нейросенсорна приглухуватість, повторно - 10% по травмі, яка не є предметом позовних вимог.
Довідку Медико-соціальної експертної комісії від 11 березня 2019 року серії 12 ААБ № 215136 позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності по професійному захворюванню та протипоказана тяжка фізична праця, підземні види робіт, в умовах пилу, шуму, несприятливого мікроклімату.
Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Частинами 1 та 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Що стосується доводів апеляційної скарги про не доведення причинного зв'язку між виникненням хронічних захворювань у позивача та діями відповідача, а також що причиною професійних захворювань позивача є порушення та недотримання ним рекомендацій лікарів, вони спростовуються п.7 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 13 березня 2015 року (копія додається), затвердженого начальником Першотравенського міськрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби у Дніпропетровській області, головним державним санітарним лікарем міста Першотравенська, Петропавлівського та Межівського районів, встановлено наявність у позивача професійних захворювань: - радикулопатія шийна С6, С7, С8 та попереково-крижова L4, L5, S1 з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим, м'язово-тонічним і периферичним нейросудинним синдромами, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу у поєднанні з періартрозами колінних (ПФ першого-другого ступеня)і ліктьових (ПФ першого-другого ступеня) суглобів, двостороннього плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ступеня), - хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.), група А. ЛН першого ст. - нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху).
П. 16 вказаного акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин: через неефективність роботи систем вентиляції, кондиціювання повітря, захисних засобів, механізмів, засобів індивідуального захисту та у результаті виконання робіт, пов'язаних з роботою в умовах запиленості повітря робочої зони та підвищеного рівня шуму.
Згідно п. 17 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: запиленість повітря робочої зони: концентрація вугільно-породного пилу 434,32 мг/ м3, при ГДК 2,0 мг/м3, 70% часу зміни), у тому числі максимальний вміст вільного двоокису кремнію 10,17. Концентрація вуглецю пилу 20,22 мг/м3, при ГДК 4,0 мг/м3, 30% часу зміни), у тому числі максимальний вміст вільного двоокису кремнію 5,05. Рівень шуму: 93 дБА при ГДР 80 дБА, 100% часу зміни. Рівень фізичного перевантаження: маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну - 50 кг при нормативному до 15 кг; величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль, за участю м'язів тулуба та ніг -756 000 кг/с при допустимому до 43 000 кг/с; зовнішнє фізичне динамічне навантаження при загальному навантаженні (за участю м'язів рук, тулуба, ніг- 150000 кг/м, при допустимому до 22000 кг/м); перебування в позі «стоячи» більше 80% часу зміни; нахили тулуба (вимушені, більше 30 градусів) - більше 300 разів за зміну при допустимому до 50 разів.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 60% професійної працездатності та отримав третю групу інвалідності безстроково, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров'я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни її життя, порушили її психологічний стан та нормальні життєві зв'язки.
Прийнявши до уваги факт втрати позивачем 65% працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, отримання третьої групи інвалідності безстроково, глибину її фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 130000 грн.
Також слід наголосити на тому, що доводи відповідача стосовно врахування місцевим судом 10% втрати працездатності, відповідно до довідки МСЕК від 11.03.2019 року серії 12ААА №075799 при визначенні суми компенсації моральної шкоди є безпідставними, оскільки суд при визначенні суми у розмірі 130000 грн., судом було взято до уваги втрата працездатності, у розмірі 55%, яка безпосередньо була завдана позивачу на підприємстві роботодавця.
Ушкодження здоров'я, яких зазнав позивач під час виконання ним трудових обов'язків на підприємстві відповідача, постійна необхідність в проходженні низки лікувальних заходів, втрата 55% професійної працездатності, безповоротність встановлення йому третьої групи інвалідності (встановлена безстроково) призводять до фізичного болю та моральних страждань.
Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Доводи про те, що доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань позивачем не надано і судом не обґрунтовано, є безпідставними.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами.
Висновком МСЕК, позивачу встановлено ушкодження здоров'я під час виконання трудових обов'язків, у зв'язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним.
Доводи скаржника про те, що відповідачем в повному обсязі виконані обов'язки щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.
Доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров'я позивача відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надані.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не врахування судом відсутності вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, що позивач свідомо йшов працювати в шкідливих умовах праці, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з професійним захворюванням, правильно визнав, що ОСОБА_1 була заподіяна моральна шкода, оскільки внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач частково втратив професійну працездатність, що порушило його звичайне життя, змусило лікуватися, обмежувати свою життєву активність, прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.
Доводи апеляційної скарги, що попри встановлену позивачу інвалідність йому не протипоказана фізична праця взагалі на поверхні, не виключають його моральних страждань.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.
Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 9 липня 2025 року.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська